Це ж той самий голос, який врізався йому в пам'ять тієї трагічної ночі в Брайтоні! Яка виразна вимова уродженця Уельсу! Перев'язавши пораненого, лікар збіг до берега.
— Так ось хто був тоді у Брайтоні!
У сержанта відібрало мову. Він заперечливо хитав головою, але його шкодливі очі ясно Говорили, що він добре знає лікаря і прекрасно розуміє, про що той каже. Раптом Сміт закричав:
— Я виконував наказ капітана Кребса, містер Райт. Це він придумав інсценувати напад мау-мау на ваше бунгало. Насправді ж то були переодягнуті аскарі…
— І ти ними командував, негіднику?
— Я змушений був, — пробелькотав сержант. — Я підневільна людина…
Антоні з огидою відвернувся. Маленькі чорні очі Сміта бігали, як у зацькованого звіра.
— Де Кребс? — запитав Джомо.
— Десь там, на тому боці! — махнув Сміт рукою. — Обіцяв, що вдарить вам у тил… Але тепер, мабуть, уже не вдарить… Навіщо даремно рискувати. Наші основні сили розбито!
Сміт, очевидно, щиро жалів, що капітанові пощастило уникнути полону або смерті, йому не хотілося самому відповідати за всі злочини, зроблені разом.
Вістка про те, що десь тут, поблизу, рискає з своїми поплічниками сам капітан Кребс, насторожила Джомо: отже, небезпека ще не минула. Кребс — серйозний противник.
Відібравши найвитриваліших і найсміливіших бійців, Джомо наказав решті разом з пораненими і полоненими повернутися в табір, а сам виступив назустріч загонові Кребса.
В ОБІЙМАХ УДАВА
Комебі впав мертвий, але вороги для певності дали по ньому ще одну чергу з автомата. Тоді з-за скелі вийшов офіцер. Це був капітан Кребс. Він наказав знести вбитих і поранених. Наслідки бою були невтішні: п'ять убитих, один загинув у водах озера, троє поранених. Майже половина вибула з строю. Всі розуміли, що перемога над двома неграми далася їм дорогою ціною. Але найбільша невдача полягала в тому, що було нанівець зведено їх план несподіваного удару в тил мау-мау. Ця ідея належала капітанові, і тепер він був приголомшений і розгублений.
Подавши першу допомогу пораненим, загін Кребса пішов на з'єднання з основними силами. Капітан з тривогою прислухався до стрілянини, яка щохвилини посилювалась, і квапив людей.
Та через деякий час пострілів не стало чути. Грізна тиша повисла в повітрі, чорною тривогою наповнила серце капітана, неприємним холодом розлилася по всьому тілу.
Біля південного краю озера, в порослому папороттю вузькому проході між високими чорними скелями, просто на них раптом вискочив Гаррі, син Ніабонго, і, побачивши капітана, крикнув:
— Бвана капітан, усе пропало! Наш загін оточено і розбито! Мені пощастило врятуватися, але за мною женеться сам Джомо Карумба! Швидше тікайте, бо він з своїми людьми ось-ось буде тут!
Переполошені полісмени і плантатори розгублено дивилися на свого командира. Зрозумівши, що зав'язувати в таких умовах бій з повстанцями безглуздо, Кребс наказав відступати. Він перший завернув за скелю і подерся схилом на гору, де чорнів густий ліс. Майкл Ніксон кинувся за ним. Паніка охопила людей і понесла: назад, у вузький кам'яний прохід. Збиваючи один одного, вони бігли, щоб якнайшвидше проскочити вперед. Перестрибуючи через камінь, один з них спіткнувся і впав. Пролунав глухий стогін, але ніхто не зупинився, щоб допомогти потерпілому. Всі видряпалися на гору і зникли в лісі. Волочачи ногу, потерпілий і собі шкандибав за ними, з острахом оглядаючись назад.
Тут його і наздогнав Джомо Карумба. Полісмен кинув зброю і підняв руки. Це був молодий хлопець — очевидно, син якогось плантатора. Губи його тремтіли. Він з жахом дивився на негрів.
— Ти з загону капітана Кребса? — запитав Джомо.
— Так, мі… містер…
— Де капітан?
— Там… На горі…
Джомо глянув на схил і побачив свіжі сліди багатьох ніг. Зрушене з місця каміння, прим'яте зілля і зламані на кущах гілки свідчили, що полісмен говорить правду.
— Відведіть його в табір! — наказав Джомо двом повстанцям. — Решта — за мною!
Тимчасом капітан Кребс, сподіваючись, що переслідувачі лишилися далеко позаду, трохи притишив ходу. Його наздогнав Майкл, і вони пішли поруч.
— Нельсон, — сказав Майкл. — Ми не врятуємось, якщо за нами бігтиме ціла отара! Поглянь — позаду лишається такий слід, наче промчала сотня сполоханих антилоп!
— То, може, розійдемось!
— Звичайно! Одному легше сховатися! Хай кожен пробирається сам чи по двоє! Тоді буде більше шансів уникнути зустрічі з тим розбійником!
Капітан Кребс наказав полісменам розсипатися в лісі і поодинці пробиратися до міста.
Лишившись удвох, Кребс і Майкл пірнули в гущавину. Ледве помітна лісова стежка незабаром вивела їх на простору галявину, порослу кущами.
Ідучи позаду Майкла, Кребс з подивом відмітив у думці, який високий і незграбний його родич. Голова Майкла майже зовсім ховалася під великою зеленою панамою, виднілася тільки тонка спітніла шия. Сіра сорочка, перехрещена ззаду портупеєю, обвисла на вузьких плечах, а непомірно довгі і тонкі ноги ніяк не гармонували з велетенськими черевиками на масивній підошві. "Хай йому чорт! — подумав Кребс. — Цей глист нічого не втрачає в злощасній кампанії проти мау-мау, якщо не втратить життя. Він повернеться в свій Бруконвіл, де його чекають тисячні прибутки, і знову буде всіма шанованим плантатором… А я можу позбутися посади інспектора поліції і стану тільки зятем Майкла Ніксона! Перспектива незавидна!.."
Від цих думок Кребс підупав духом і навіть сповільнив ходу. Тільки тепер повний розгром загону вималювався перед ним у всій трагічній реальності. Безславний кінець! Що скаже полковник Грінвуд і сам губернатор? Вся вина за поразку, безперечно, ляже на нього.
Постріл, що зненацька пролунав праворуч, на горі, примусив капітана здригнутись і кинутися бігом уперед, до Майкла.
— Хто це? — тихо спитав Майкл, зупинившись.
— Не знаю, — відповів Кребс. — Але, очевидно, стріляють мау-мау… Наші не посміють цього зробити, поки на них не нападуть.
— А може, наші відстрілюються?
— Це не має значення! Як би там не було, мау-мау десь поблизу! Нам треба швидше тікати звідси!
Вони кинулися вперед. Незабаром Майкл знову випередив Кребса. Раптом він скрикнув і заточився у густій траві. В ту ж мить велетенський удав, що грівся на сонці, блискавично майнув у повітрі і обвився кільцем навколо нього. Дикий, божевільний крик вирвався з грудей Майкла. Карабін випав з його рук.
— Стріляй, Нельсон! — крикнув він.
Кребс миттю приклав до плеча карабін, прицілюючись, але відразу ж опустив його. Ось вона, доля! Вона приходить йому на допомогу в найкритичнішу хвилину, коли, здавалося, все загинуло!
Інспектор застиг на місці.
— Нельсон, стріляй, поки удав не обхопив мене другим кільцем! — з натугою прохрипів Майкл, судорожно відстібаючи правою рукою кобуру пістолета, а лівою здушуючи шию удава. — Стріляй, Нельсон!
Але Нельсон і не думав стріляти. "Хай йому чорт! — подумав він. — Один-два потиски плазуна — і я стану господарем Бруконвіла! Це ж так просто!" Пекельна посмішка майнула в нього на устах.
— Ти збожеволів, Майкл! — прошипів він. — Нас почують мау-мау.
— Прокляття на твою голову! — простогнав Майкл, зрозумівши значення тієї посмішки. — Так ось для чого ти втягнув мене в цю авантюру! Підступний пес!
Удав здушував його чимраз дужче. Майкл напружував усі сили, але йому так і не пощастило вирватися з страшних обіймів. У ту мить, коли рука нарешті відстебнула кобуру і витягла з неї пістолет, удав другим кільцем обхопив шию жертви і здавив з величезною силою. Це був кінець. Ніхто ще не виривався з подвійних обіймів шестиметрового плазуна!
Падаючи в траву і вже втрачаючи свідомість, Майкл двічі вистрілив. Смертельно поранений удав заборсався, забився в агонії, але в останню мить, звиваючись в передсмертних корчах, так здушив Майкла, що в того затріщали ребра.
Судорожно посіпуючись всім тілом, удав розслабив кільця і, здихаючи, могутнім хвостом трощив кущі і приминав навколо високу траву. Майкл був ще живий і довгими руками загрібав до себе повітря. Вони лежали поряд — Майкл і удав — обидва довгі і сірі.
Кребс злодійкувато оглянувся, перехрестився і вистрілив Майклові прямо в серце. Тепер можна було не сумніватися, що він не воскресне!
Зробивши свою чорну справу, Кребс хотів уже шурхнути в кущі, як раптом тріск зламаних гілок і крики багатьох людей примусили його оглянутись. З несподіванки він прикипів на мить до землі: з підгір'я прямо до нього бігла група негрів, попереду мчав Джомо Карумба.
— Здавайся, капітане! — долетів його голос.
Кребс кинувся стрімголов у кущі. Мерщій до лісу! Там, у темних хащах, можна заплутати слід і заховатися!..
Мов вихор, летів він по галявині, не відчуваючи, як колючі чагарники рвуть на ньому одяг і шкіру, боляче стьобають по обличчю. "Дурень! — картав він себе. — Чому не тікав раніше? Ясно ж було, що постріли Майкла приведуть сюди негрів!"
Тимчасом переслідувачі, наткнувшись на труп Майкла, на мить зупинилися. Джомо витер з обличчя піт і мовчки глянув на Антоні. Лікар нагнувся до потерпілого, щоб послухати пульс, але відразу ж і випростався.
— Мертвий! — промовив він. — І доконав його, очевидно, інший удав — Кребс… Гляньте — це рана від кулі! Просто в серце!
— Хоч вони й варті один одного, — кивнув Джомо головою в бік удава і Майкла, — але такої смерті я не бажаю найлютішому ворогові!.. Вперед, друзі!
Джомо кинувся за капітаном, згоряючи від бажання піймати ненависного ворога.
Кребсу явно не щастило. Вискочивши з чагарників, що затримували біг, він рвонувся через кам'янистий майданчик до лісу. Майданчик поволі піднімався вгору, але капітан зопалу не помічав цього. Страх подвоював його сили і гнав уперед. До лісу лишалося не більше ста кроків. Раптом крик відчаю вирвався з грудей втікача: майданчик стрімко обривався вниз. Тільки якихось двадцять ярдів відділяли його від протилежного боку урвища, але вони були непереборні!
Мов загнаний шакал, Кребс зіщулився і з стогоном упав на землю. Виходу не було, — праворуч піднімалася стрімка скеля, ліворуч і попереду було глибоке урвище, позаду — переслідувачі…
Він приліг за каменем, готовий дорого продати своє життя. Як тільки з чагарників показався Джомо Карумба, Кребс відразу ж вистрілив у нього. Але згарячу схибив.
Джомо заліг з своїми людьми за чагарниками.