Російській мові поряд із українською пропонується надати статус другої державної. Рішення про затвердження проекту нового Основного закону має бути ухвалене Конституційними зборами на основі згоди більшості учасників, а потім винесене на всенародний референдум. Одразу після схвалення нової Конституції слід призначити вибори вищих органів влади з одночасним обранням влади в кожному суб'єкті федерації. Українська влада і світова спільнота повинні визнати право Автономної Республіки Крим на самовизначення за результатами вільного волевиявлення під час референдуму 16 березня 2014 року. І насамкінець, встановлений у відповідності з викладеними вище принципами державний устрій України, її суверенітет, територіальну цілісність і нейтральний військово-політичний статус мають гарантувати Росія, Євросоюз, США із закріпленням резолюцією Ради Безпеки ООН.
Тобто наш так званий старший брат на правах навчителя або міжнародного жандарма пропонує на свій розсуд переформатувати нашу державу, вважаючи, що українському народу не під силу самостійно визначити свою долю. Але хто вчитель? Чи не той, хто розв'язав агресію проти чеченського та грузинського народів? Чи не той, хто кидає до в'язниці людей із плакатами "Ми — за мир?" Чи не в цій країні "на всіх язиках усе мовчить"? Сценарій Путіна можна було б і справді застосувати, але стосовно демократичного переформатування самої Росії. Цікаво, як подивиться вона на те, якщо під час цього процесу на її кордоні проводитиме навчання 200-тисячне угруповання НАТО, а українські "зелені чоловічки" захоплять території Бєлгородської та Воронезької областей, де компактно проживає україномовне населення, та організують там референдум про приєднання до України? Але в нашому суспільстві такі думки будуть сприйняті як маячня, а керівника держави, який виступить із такою ініціативою, одразу запроторять до дурдому. Тобто ми нормальна країна. То навіщо її переформатовувати, та ще й під дулом автомата?
США та Америка зі сценарієм Росії не погодилися. Але дали чітко зрозуміти Україні, що в разі переходу російської агресії в активну фазу на їхню військову підтримку розраховувати не слід. Однак обіцяють застосувати проти агресора якісь дуже страшні санкції. Пригадується, ще на початку конфлікту Ангела Меркель заявила, що Путін втратив почуття реальності. А може, це вона сама разом зі своїми колегами з ЄС та США опинилася поза реальністю, не розуміючи, наскільки світ близький до катастрофи? Тобто не лише Путін неадекватний. Європа хоче, як і раніше, дивитися футбол, пити пиво, ходити на гей-паради, проте не хоче захищати мир. З-поміж усіх дійових осіб цього конфлікту поки що найадекватніша поведінка в українських військовослужбовців у Криму. На їхній витримці тримається мир у всьому світі.
Тактика "киплячої каструлі"
24 березня 2014 рокуМинулої п'ятниці, 22 березня, сталося те, до чого ми прагнули впродовж останніх десяти років, але про що геть забули за останній буремний місяць: у Брюсселі підписано політичну частину Угоди про Асоціацію України з Євросоюзом.
Підписи під документами поставили наш Прем'єр-міністр Арсеній Яценюк, голова Європейської ради Герман ван Ромпей, голова Європейської комісії Жозе Мануель Баррозу та керівники 28 країн Європейського Союзу. На відміну від попереднього варіанта угоди, який у листопаді 2013 року відмовився підписати Янукович, до нинішньої редакції не увійшли розділи про співробітництво в сферах фінансів, юстиції, торгівлі і торговельних відносин, тобто економічна частина, угода про спільну зону вільної торгівлі. Вона буде підписана на початку червня. Але, як запевнили лідери ЄС, ринок Європи відкриється для українських товарів одразу після підписання політичного договору, оскільки за день до цього Комітет із зовнішньої торгівлі Європарламенту підтримав ініціативу скасування імпортних мит на українські товари.
Але в Україні подію, що сталася в Брюсселі, не відзначили феєрверками, артилерійськими салютами, підкиданням шапок та екзальтованими відгуками на форумах в Інтернет-мережі. На тлі російської агресії, заворушень на південному сході країни вона здалась аж надто буденною, бо мир і цілісність держави для більшості громадян сьогодні є значно вагомішими пріоритетами, ніж міжнародні пакти, навіть такі значимі, як цей. До того ж багато прихильників євроінтеграції вважають підписання угоди з ЄС надто маленьким призом для народу за перемогу над кримінальним режимом у проєвропейській революції. Українцям уже хочеться більшого. Наприклад, повноправного членства в ЄС чи хоча б безвізового режиму або приєднання до блоку НАТО, який допоможе забезпечити державні цілісність та суверенітет. І це цілком відповідало б геополітичним реаліям, оскільки боротьба двох — вільного і невільного — світів за Україну загострилася до краю. Причому цілком очевидно, що Росія випереджає Захід у цьому змаганні на кілька кроків. Вона сьогодні діє нахраписто, підло, жорстко. Протягом тижня Кремль блискавично провів усі необхідні рішення на найвищому рівні щодо анексії Криму. Відтак став розбудовувати мережу своїх управлінських структур у новому федеральному окрузі.
Ще один удар нижче пояса з боку Москви — підготовка до переходу в Криму на російські соціальні стандарти, котрі, як відомо, значно вищі, ніж у нас. Це означає, що країна-сусідка вдалася не лише до військової, а й до соціальної агресії. Розрахунок робиться на те, що злиденна пенсіонерська спільнота материкової України з її радянським менталітетом, а також змучені мізерними зарплатами бюджетники, почувши про суттєве поліпшення добробуту кримчан, піднімуть голодні бунти проти нової української влади і зустрінуть хлібом-сіллю російських окупантів. Тобто Путін шукає шляхів до сердець українців через їхні шлунки, вважаючи "братній" народ, за його нещирим визначенням, неповноцінною нацією. Малоросами. Проте ми вже стали інші. Якщо мій сусід дід Микола Підгорецький, орденоносець, який пройшов війну і був вихований радянською системою, назвав Путіна фашистом, то це щось та значить. Ветеран знає, про що каже.
Кремлівський стратег міг би спробувати захопити більшу частину України, в тому числі й Київ, за чеським сценарієм 1968 року чи афганським 1979-го, проте він обрав тактику "киплячої каструлі", намагаючись "підігрівати" Україну всіма можливими засобами: скупченням танків на її кордоні, диверсійними операціями, соціальним шантажем, провокаціями сепаратистів, розірванням торговельних угод, підвищенням ціни на газ до космічних висот. І це, за задумом Москви, вочевидь, має тривати доти, доки та каструля не вибухне. Цілком імовірно, що Путін намагається показати Україні Майдан навиворіт, коли на південному сході країни події розвиватимуться так само, як у Києві в січні-лютому нинішнього року: заворушення, захоплення адмінприміщень, провокації снайперів, численні жертви, втеча наших керманичів за кордон, возсідання на трон того ж Януковича або подібного до нього ставленика Москви. Підписання угоди про асоціацію між ЄС та Україною може спонукати Путіна до швидшої реалізації своїх підступних сценаріїв.
І вони можуть стати реальністю, якщо йому не завадять український уряд та європейська спільнота, які мали б перехопити в господаря Кремля ініціативу. Передусім треба захистити Україну економічно, зберегти хоча б чинні соціальні стандарти, а не урізати їх. Де ж та багатомільярдна фінансова допомога, яку пообіцяли США та ЄС іще місяць тому? Чому досі не повернуто до нашого бюджету гроші Януковича, заморожені на рахунках європейських банків? Хіба можна воловодити в умовах, коли українська економіка — практично у стані дефолту? Виглядає так, ніби Захід просто боїться давати гроші країні, яка опинилася під загрозою окупації. Але на війні треба ризикувати, бо так можна дочекатися, що російські танки опиняться під Берліном, як 1945-го. Їх неможливо зупинити самими тільки санкціями проти російських посадовців, наближених до Путіна.
Усім зрозуміло, що західні дипломати сьогодні говорять із нашими урядовцями, добре розуміючи, що, власне, говорять із тимчасовцями. А гроші, як правило, позичаються під гарантії авторитетних керівників та конкретні програми. Пригадуєте майданівське гасло: "Лідера! Лідера!". Революція перемогла, а його, на жаль, і досі нема. А яка революція без лідера та програми перетворень? Що будуємо замість кримінального режиму? Нам пояснюють, що це має бути держава європейського зразка, ось, мовляв, підписали угоду з ЄС, яка наблизить нас до світлих стандартів та ідеалів Європи. Але ж в українців, окрім європейських орієнтирів, має бути власний план дій. Скільки їх водитимуть за ручки, наче малих дітей, то Кремль, то Брюссель? Ніхто нас не поважатиме, поки не подорослішаємо, поки не виявимо рішучого характеру, поки не виробимо власну національну ідею. Бо членство в ЄС — не самоціль, а тільки засіб її реалізації...
Березневі марення Кремля
- березня 2014 року
А тому після чотиримісячного зомбування свідомості росіян байками про бандерівців, фашистів, нацистів-горлорізів, антисемітів в Україні слова звернення Владіміра Путіна до депутатів Держдуми РФ, членів Ради федерації, керівників регіонів та жителів "всєй необ'ятной Родіни", в тому числі кримчан, виголошеного в Кремлі минулого вівторка, вочевидь, падали на мізки росіян, як зерна в благодатний грунт. Із цього виступу постав образ люблячого батька нації, який дбає не тільки про росіян у межах РФ і в ближньому зарубіжжі, а й про братній український народ. Проте в уяві "непідготовленого", себто незомбованого українського слухача, під час цієї промови вимальовувався образ хитрого підступного лиса, котрий звик безкарно цупити чуже і який саме повернувся з вдалого полювання з курника в сусідньому селі.
На думку Владіміра Путіна, референдум у Криму пройшов у повній відповідності з демократичними процедурами і міжнародно-правовими нормами.