Всі підлягають мені і слухають без заперечень. Без мого дозволу ніхто не має права нічого...
— Вибачте, товаришу розпоряднику, а можна без вашого дозволу тиснуть ногу під столом, як оце робить мені Віктор Мартинов? — з цікавістю спитала Руфа дитячим голоском. Сміх гримнув і розігнав усю урочистість Аркадійової промови. Віктор почервонів і перекричав нарешті всіх:
— їй-бо, випадково торкнувся! — йому горіли вуха, бо Тамара Незабудь дивилась в упор і гіпнотизувала його, як лев ягнятко.
Всім відомо, що Тамара з неприродним запалом відкидає ревнощі, ці буржуазні забобони, на котрі здатні тільки відсталі елементи. Щоб Тамара ревнувала? Такого ніколи не може бути! Вона може кому завгодно за кілька хвилин довести, що в соціалістичному суспільстві, де чоловік і жінка рівноправні, не може бути місця ревнощам. Але... Віктор сидів такий приголомшений під вогненним поглядом Тамари, що Руфа змилостивилася над ним:
— Не дивись так страшно, Тамарко, я пожартувала. Віктор випадково торкнувся, а ти вже...
— Що вже? — удала здивування Тамара, обірвавши Руфу на півслові.— Страшенно потрібно! Не розумію, як може комсомолка ревнувати! Я б з такою і розмовляти не стала...
— Я вам слова не давав, тут не збори! Хто там їсть? — стукнув по столу Аркадій.
— Аркадію, не муч...— благаючи, заскиглила Бася.
— Мовчать! — кашлянувши, Аркадій обвів очима своїх підлеглих і почав промову: — Мої бойові друзі! Нам усім по вісімнадцять років! Кіра сьогодні теж вступає в дев'ятнадцяту весну свого життя. Друзі мої! Ви заплющіть на хвилину очі і подумайте: вісімнадцять років! Які могутні права дає Кірі її повноліття... Наприклад, вона може цілком, як доросла, одружитися!.. Вона може без заперечень з боку старших носити довгі плаття і високі каблуки, на заздрість п'яти-, шести-, семиі навіть восьмикласницям. Яке це щастя пишатися перед тими пігмеями, що проводжають тебе заздрісними поглядами.
Приблизно в такому чудернацькому стилі намалював Аркадій принадність повноліття Кіри...
За Кіру, за її вісімнадцять років, за новорічні дні весело випили стоячи. Тільки Марко не випив усього вина, а дівчата, випивши, скривилися. Після цього, хоч як силкувався Аркадій, встановити дисципліну за столом уже було неможливо. Дух радості і святкового настрою оволодів усіма. Навіть Тамара змилостивилася над Віктором і не дивилась більше на нього страшним поглядом. Марко Бубир весь час розважав її, і вона мало не давилася від сміху.
Спалахували дотепи й жарти. Розпалювалися суперечки.
Найбільше точилися суперечки навколо Аркадійового виразу, що дівчата є лише натхненниці і друзі майбутніх командирів Червоної Армії. У відповідь на кілька слів, уїдливо кинутих з цього приводу Марком Бубирем, Руфа назвала його рицарем печального образу і так подивилася, що він не насмілився як слід їй відповісти.
— Я малюватиму картини, що кликатимуть на бій з ворогом, як бойова сурма. Мій пензель стрілятиме поряд з гвинтівкою,— закінчила Руфа.
— Звичайно, можна воювати й пензлем, але краще справжньою зброєю, якої досить у Червоної Армії,— відповів Віктор.
— Ах, який розумний! — через увесь стіл крикнула Тамара.— Я буду педагогом і кого ж, ти думаєш, я буду виховувати?
— Мені жаль твоїх вихованців,— басом проказав Вова.
Потроху за столом почалися бесіди на тему, яка останнім часом найбільше хвилювала десятикласників... Що швидше наближався час закінчення школи, то більше було тривожних розмов про майбутній фах і про свою роботу. Більшість товаришів уже знали, куди їм доведеться складати іспит. Тільки Бася ще вагалася, і тепер Віктор зрізався з нею:
— Ти, Басю, мізантроп. Ні, це не парадокс... Звичайно, ти добра й доброзичлива, хоча рекорд доброзичливості побиває, як відомо, Руфа. Ти добра насамперед з тваринами. Ти їх любиш і всю свою увагу віддаєш мишам, жабам та іншим противнющим витворам природи. А де ж людина? Я розумію, що таке наука, але ти маєш змогу займатися наукою, закінчивши медичний інститут і ставши лікарем.
Бася сперечалася завзято, зіскакувала з місця, пищала, щоб довести Вікторові, який він неук. Але, признатись одверто, це було її найболючішим місцем — вона ще вагалася, чи йти їй на біологічний факультет, чи в медичний інститут. І схилялася до останнього. Особливо впливала на неї Кіра своїм запалом і захопленням майбутньою роботою лікаря.
Аркадій спробував ще раз виявити свою владу за столом, але його ніхто не слухав, і він махнув рукою на дисципліну. Дивився на Кіру, що на хвилину замислилася злякано, здивовано, ніби в цьому галасі перед її очима з'явилися привиди. Але розмови не вгасали. Суперечки спалахували знову, і в цій галасливій веремії замислюватися не було часу. Марко вже запалив тонесеньку цигарку, і смердючий дим покружляв під стелею. Тамара таки пересіла до Віктора і щось шепотіла йому над вухом, знищуючи цукерки. Бася розсмішила Калістрата Тростяницю, і той, захлинаючись, закинув голову й нестримно реготав. Сама Бася сиділа рівно, немов проковтнувши шпагу, і лише всміхалася, аж поки не залилася верескливим сміхом, показавши повен рот рівних білих зубів.
Потроху почали вставати з-за столу. Вова носив кольоровий ліхтарик, поклавши в нього цукерки замість свічки. Марко годував на колінах кота і провадив з ним розмову на високі наукові теми. Гаврюшка слухав його з презирством...
Уже більшість гостей перейшла в кімнату Кіри.
На прощання трохи потанцювали і шумно зібралися додому. Руфа залишилась у Кіри ночувати. Дівчата перецілувалися, і уривки розмов глухли на сходах...
9
Над головою загуркотіло. Здавалося, заворушилася стеля. Це в квартирі нагорі щось пересували, мабуть, меблі, і важкі кроки гупали з кутка в куток... Аркадій, закривши очі, уявив собі приміщення сусідів, котрі жили над стелею. У них він ніколи не був, бачив кілька разів тільки високу вродливу жінку, що водила за руку по сходах рожевого, слухняного і говіркого хлопчика. Хлопчик нагадував картинку з дитячих книжок — великі очі, вогкий ніжний рот і біляві кучері.
Знову щось перекотилося на стелі, як весняний грім...
Аркадій чекав весни, що несла з собою стільки новин. Подасть заяву в академію, тим часом іспити, закінчення десятирічки. Вийде за двері середньої школи, залишить там усі дитячі мрії.
Поволі вже надходила весна. Вранці під дахами висіли крижані бурульки, а в ринвах гуркотів, обвалюючись, лід, обігрітий сонцем. Стежити за веселою мандрівницею-весною не було часу — дні йшли важкі, заповнені турботами й працею. Треба обов'язково закінчити школу на "відмінно". Директор кілька разів провадив бесіди з десятикласниками, аналізував успіхи кожного учня і загрожував, що знижок нікому не буде. Ольга Карлівна примушувала повторювати всю історію і через день працювала ввечері з тими, хто не встигав за програмою. Богдан Петрович став кусючий, справді як джміль, і похмуро гув на уроках математики, сипав нові й нові завдання... Мова, література...
Все це не страшно... Аркадій поклав на стіл газету, одсунув книжки. В кімнаті лежала тиша, серед якої легко мріється. Вістрям свого блискучого корпусу повернулася до Аркадія ракета, яку так просто закінчував він у думках. А насправді модель стояла непорушна й забута. Закінчено лише розрахунки й деталі автоматичного керма. Все інше доведеться залишити на літо, а може, й не на одну ще зиму та літо.
Про Медового вже й не згадував Аркадій. Одного разу тільки чув на східцях його голос, що змішувався з лагідним сміхом Наталі Павлівни. Вона теж заходила рідко. А Ярема забігав на хвилинку і зразу тікав, бо працював безперервно і напружено то на заводі, а то вночі дома. Кінчав рисунки якоїсь надзвичайної машини, а на літо збирався в далеку туристську мандрівку.
Віктор, що здав учора на "відмінно" кулемета, збирається в академію механізації і моторизації. Все турбувався, чи пройде по здоров'ю, але лікар заспокоїв його. Вова Порада договорився з братом у Москві — вступає до Повітряної академії. Завів суворий розпис дня і педантично дотримується режиму... Навіть Марко Бубир, спантеличений власним самообманом, "трагічна постать сучасності", тепер глузує з своїх недавніх витівок. Непомітно переробило його життя — Марко вступає в комсомол, подає на фізико-математичний факультет...
Так і роз'їдуться всі по різних містах, але працюватимуть в одній товариській сім'ї, на одній добрій, своїй, радянській землі.
Виростають люди... Виплекала, виховала їх школа і життя. Дівчата теж... Аркадій бачив біля себе кожний рух і кожну посмішку Кіри, яка вміла бути непримиренною до несправедливості. Тепер вони зустрічаються просто, і скільки переговорено, і скільки мрій! Заходить Кіра до нього, він по-дружньому до неї, і вони розуміють одне одного з кожного слова, коли вештаються по вулицях або сидять у кімнаті за безконечними розмовами.
З матір'ю у Кіри все не налагоджуються справжні взаємини. Обминають вони гострі теми, мало бувають разом, і десь тліє чи неприязнь, чи недоговореність, і від цього — щоденна напруженість, коли доводиться їм бути вкупі. Зовні цього, може, ніхто й не помічає, але мати нервується. З батьком Кіра дружить, як і раніше. Ганна Дмитрівна трохи заздрить доньці, але гордо мовчить.
У Аркадія з матір'ю зовсім інші взаємини. Недавно він підійшов до Надії Василівни і раптом помітив, що у неї з'явилася смуга сивини над лобом. Аркадію стиснуло серце від жалю, але матері нічого не сказав. Спить вона тепер погано, з куточків очей до скронь появилися нові риски зморщок. Та вона б і не стерпіла ніяких жалощів! Ця кам'яна жінка вміла страждати мовчки і якнайдалі в серці ховати свої болі. Що їй скажеш? Мовляв, постаріла... Він тільки ніжніше став поводитися з нею і з великим зусиллям тягнув у кіно або в театр, щоб не залишалася наодинці. Особливо останній час, коли Василю Карповичу таки зробили операцію в інституті нейрохірургії і вже понад тиждень не було від нього ніяких вістей.
Надія Василівна годинами ходила по кімнаті або сиділа за столом, схиливши голову на руки. Аркадій їй не заважав. Про Василя Карповича він сам не починав розмови, а намагався розповісти матері веселі історії або розповідав про свою роботу, про товаришів, і на якусь годину одволікав увагу Надії Василівни від її думок.