Парад планет

— А як тепер позбираєш? У лантух чи в торбу?

— Де можна в лантух, там торби не треба!.. А тепер, Петре, прикинь на вагах, скільки я втратив живої ваги з великої розпуки.

Потомствений лавочник Петро Кандиба пововтузився з шалями — й раптом очі в чоловіка так від здивування окукобились, мов ті горлички.

— Ти, Хомо, загубив три кілограми живої ваги!

— Так мало? — здивувався грибок маслючок. І дорікнув сам собі: — Значить, мало побивався за своєю роботою, ой мало, що лише три кілограми загубив. Якби дужче журився, то й витягнув би двадцять фунтів!

— Ну, Хомо, ти за один день хочеш одразу перевестись на смик, — уголос міркував лавочник. — Дивись, до кінця тижня станеш такий, що як біжиш — то дрижиш, а як упадеш — то лежиш.

— І то правда. — Хома кивнув головою, як отой мудрий цап, котрий однак дає менше вовни, аніж дурна овечка.

Вийшовши з підсобки, грибок маслючок подався не ку­дись там, а до буфетниці Насті, в якої давненько не бував. Усівся в кутку за пластиковим столиком, підпер щоку мозолястою долонею й сам собі сказав: "Значить, так! Я — індуктор, а Настя — перципієнт. Ось я мобілізовую свою сансу і з допомогою небувалої демонічної волі на­лагоджую санс-контакт із перципієнткою Настею. Хоче чи не хоче, а контакт буде! Тільки образ якої пляшки спро­ектувати в своїх мізках? Кальвадос, петрівську горілку, плодоягідне, лимонний лікер чи зубрівку? Гаразд, без довгих вагань проектую в своїх мізках образ пляшки із зубрівкою, а тепер такий самий образ пляшки проектую в мізках буфетниці Насті. Вона ж бо не підготовлена до санс-контактїв зі мною, а тому послухається наказу взяти пляшку на полиці. Чомусь Настя не слухається... Невже я малувато набрав саней, невже не повністю перейшов на сансовий рівень сприйняття свого організму, невже я без достатньої волі притягував образ Насті до себе і в себе? Охо-хо-хо, це ж бо я не зовсім нейтралізував свою психічну діяльність!.."

Так або приблизно так мислив Хома відлучений, сидячи за пластиковим столом у буфеті і вдаючись до навіювання. Й тут, либонь, неодмінно слід сказати про те, що обличчя в грибка маслючка стало мінятись, еге ж, воно вже ски­далось на обличчя буфетниці Насті; і в очах його спа­лахнуло карим жіночим сяйвом, хоч досі карим жіночим сяйвом очі старшого куди пошлють не спалахували; й губи його тверді, мов батоги з сириці, округлились і пом'якшали, наче ту сирицю на дощі вимочили; і навіть брови-стріли помінялися, ставши пухнасто-мітелчастими, грайливо-звабливими. Якби Хома відлучений у такому стані торкнув зараз своє коліно, то воно видалося б йому заманливим і круглим коліном буфетниці Насті!

Зрештою, ще дужче зосередившись на санс-контакті, вже скоро Хома сам собі здавався не Хомою, а буфет­ницею Настею, так, буфетницею, зодягненою в синю спідницю й рябеньку блузочку, в цупкому бюстгальтері й шовковому трико, з учорашнім перманентом на голові. Почуваючись у жіночому тілі, грибок маслючок водночас не втратив здатності самостійно орієнтуватися в буфеті, й думки його зосталися суто чоловічими думками, хоч, може, хтось сподівається, що думки його та бажання стали жіночими, хай сохранить Господь!

Вступивши в такий санс-контакт із буфетницею Настею, відлучений Хома не просто відчував, що наче переселився в огрядне жіноче тіло, а водночас відчував і втіху тієї близькості, яку завжди відчуває чоловік із жінкою. Ли­бонь, таку саму втіху спізнавала й Настя за буфетною стойкою, бо лице її мінилось щасливим усміхом.

Грибок маслючок надалі так сконцентрував свою сансу, себто життєву силу, щоб у своїй голові та в голові бу­фетниці Насті мати образ пляшки зубрівки! Зрештою вольовий наказ дійшов до буфетниці, не міг не дійти, й жінка взяла ту пляшку на полиці і, як заведена, подалась до Хоми, що, зосереджений і похмурий, нагадував люди­ну, яка вчора гукнула, а сьогодні чекає, що їй одгукнеться.

— Знаю, Хомо, — озвалась ласкаво, — що не відаєш, де гроші подіти, — нема за що калитки купити.

"Ну, перципієнтко Насте, — й далі подумки займався навіюванням грибок маслючок, — а тепер ось у моїх і в твоїх мізках я створив образ гранчастої склянки, тільки не засидженої мухами, а чистої".

Перципієнтка Настя, поставивши пляшку зубрівки на столі, пішла до буфета й принесла гранчасту склянку.

— Або на, або видереш, — пожартувала жінка, що завжди рада догодити чоловікові.

"Ну, перципієнтко Насте, — подумки навіював свої на­кази старший куди пошлють, — тепер принеси не смаже­ного мороженого хека, а добрячий кусень рум'яної шинки!"

— Ти ж, Хомо, не такий хороший, як свиня у дощ, то ось тобі й закуска смачненька, — мовила невдовзі На­стя, повертаючись із шинкою, яку дістала з потайного місця.

"А тепер, перципієнтко Насте, в своїх і твоїх мізках я витворюю образ сковороди, на сковороді шкварчить сви­няче сало, на салі смажиться яєчня на десять яєць від курочок-леггорнів!"

— Лишенько ж моє! — злякано скрикнула буфетниця Настя, й лице її стало хороше чортам на гроші, і смуток у її очах посунувся, мов горохова копиця. — А де ж бо я візьму яєчок від курочок-леггорнів?

І, ставши від розпачу така велика, як скибка в руках, гайнула з буфету на роздобудьки.

Звісно, зібрався народ у буфеті, шумить, свариться, бо який би народ не сварився, очікуючи на забарну буфет­ницю! Але тут і Настя появилася з яєчнею на сковороді, несе старшому куди пошлють і всміхається так, наче за чиєюсь головою і на її голові скоро волосся не стане. І Хома їй так само всміхається, немов дешевим конем уволю наїздився або ж за що купив, за те й продав. А народ і далі шумить, що така увага старшому куди пошлють, та ще й відлученому від колгоспної роботи, а йому, народу, якого ніхто не відлучав від колгоспної роботи, ніякісінької честі! Авжеж, якби знали, що буфет­ниця з грибком маслючком перебувають у санс-контакті, то, може, й не здивувались, а так...

Випивши й добряче закусивши, Хома відлучений, по­хитуючись, вийшов із чайної. Літнє сонце в небесах смі­ялося з грибка маслючка, щирячи до нього золоті зуби. Грибок маслючок і собі щирив зуби до сонця, підморгнув лукаво й запитав:

— Гуляй, душа, без кунтуша, еге ж?

Заточуючись, подався до автобусної зупинки, мугикаючи під ніс усякі нісенітниці:

— Бутум-бас, бутум-бас, а хто буде свині пас... Била Хима Євдокима, пішла позивати: присудили Євдокиму ще Хими прохати!..

На автобусній зупинці грибок маслючок побачив чор­няву молодицю, що сиділа на лаві, очікуючи на попутний транспорт. Молодиця так блимнула смолою виразистих гарячих очей, що в підпилого Хоми віднялись ноги, а серце обірвалось і впало кудись далеко в животі. "А чи не взяти її на санс-контакт?" — майнуло.

Підпивши, Хома забув, що горілка заважає при санс-контактах, що його знамениті канали життєвої сили по­слабшали, що свідомість не здатна ефективно контролю­вати рій мікрочастинок, а що вже там казати про авто­матизм у досягненні певної сили й концентрації отого рою!

Отож Хома і м'язами, і волею намагався мікрочасткам надати певного руху, а вони лиш хаотично крутились, не збираючись у каналах життєвої сили, — власне, так поводяться мікрочастки в кожної підпилої людини. Грибок маслючок не міг зібрати мікрочастки ні до малих, ні до великих потоків, які б циркулювали по його тілу, він не відчував розріджених зон на устях і дельтах потоків, куди б намагались ринути мікрочастки з довколишнього простору. Авжеж, від тих м'язових і вольових зусиль мікрочастки рухались і, рухаючись, творили шум, і якби вродлива чорнява молодиця прислухалась, то навіть на відстані почула б отой безладний гамір у тілі Хоми невірного і лукавого, що стовбичив неподалік. Але хоч як грибок маслючок зосереджувався на іконописному об­разі жагучої молодиці, хоч як вольовою напругою при­тягував її образ до себе і в себе, хоч як намагався нейтралізувати свою психічну діяльність, — не вдавалось, хоч плач! Уже сяк і так зосереджував свою увагу на дрібній цяті свідомості, з якої прагнув подивитись на погожу літню Яблунівку чорними пристрасними очима контактерки, тобто звабливої молодиці, намагався якомога довше втриматись на тій цяті свідомості — не щастило, ані мур-мур!

Тут із сапкою в руках нагодилась Мартоха, що повер­талася додому з ланки. Ще віддалік угледіла свого Хому, ще віддалік утямила, чого він стовбичить на автобусній зупинці.

— Що, Хомо, пошився в дурні зі своєю саксою? — поспитала Мартоха, яка знала всі гріхи, що водилися за чоловіком. — Став такий слабкий, що тільки під хвіст перцю — й тоді заворушиться твоя санса?

— Зледачіла моя санса, — зітхнув грибок маслючок, ні­трохи не розкаюючись, що Мартоха заскочила його під час різностатевого санс-контакту.

— А все тому, що не шануєшся, а якби шанувався, то не проґавив би такої славної молодички, ввійшов би з нею в санс-контакт. Мені, Хомо, аж соромно пред людьми за тебе, що став нікудишній, і перед чорнявою молодичкою встид бере!..

Вони йшли додому, й по дорозі Мартоха все шпетила й шпетила свого Хому. Бо коли душа міри не знатиме, бо коли грибку маслючку й крапля буде дорога, бо коли, п'яний, свічки не ставитиме, а тільки валитиме, то санс-система взагалі вийде з ладу. Порушиться циркуляція саней, занехаяться канали, по яких вона рухається, на­чисто пропадатимуть усі зусилля по очистці санс-системи. А раптом санса грибка маслючка почне безконтрольно пе­реливатись прямо на вулиці в санс-систему будь-якого стрічного яблунівця! В такому разі що може трапитися? Може трапитись, що організм Хоми невірного і лукавого весь час страждатиме від постійної нестачі саней, зате організм отого яблунівця потерпатиме від її надлишків, і грибок маслючок навіть не відатиме, що, сам страждаючи, водночас завдав негаданих страждань іншому колгоспнику чи трудовому інтелігенту.

Отож, Хомонько дорогий, гомоніла дорогою додому сер­дешна Мартоха, негоже брататися із зеленим змієм, бо споганиш свою санс-систему, атрофуються канали, а в магазині не купиш, із-під поли не придбаєш. А твоя санса, Хомонько золотий, ой ще як знадобиться і вдома на хазяйстві, і в колгоспі, коли мине твій строк відлу­чення від роботи. Добре, Хомонько ненаглядний, подумай, із чим повернешся на корівник!

РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ДЕВ'ЯТИЙ,

де зі сльозами на очах автор змальовує неймовірний випадок на корівнику, коли народний контроль дає зрозуміти Хомі відлученому, що він таки справді Хома відлучений

Усе життя проробивши в колгоспі, Хома відати не відав, яке то нещастя, коли тобі закрито доступ на артільний корівник і вирвано вила-згрелі з рук.