Добренка з вашої повісті "Чорнобиль". На с. 61 ("Юность", 1987, № 6) він говорить про те, що їм довелося поховати людину з моргу. Мені дуже треба знати подробиці, бо наш батько також помер у ніч з 26 на 27 квітня і ми досі точно не знаємо, де він похований".
Попова розповідає, що її батько був тяжко хворий, і в ту ніч, поки вона складала у своєму ЖЕКу списки для евакуації, батька не стало. Вивезти тіло їй не вдалося — не знайшлось машини, залишила його в моргу. На початку травня до Києва приїхали з інших міст її брати і сестри, але дозволу на в'їзд до Прип'яті їм не дали, передовірили поховання батька місцевим властям, які зобов'язалися повідомити, де і коли відбувся похорон. Минав час, однак їм ніхто і нічого не казав.
"Повернувшись з тривалого відрядження, я змушена була звернутися в облвиконком, вони дали завдання УВС. З УВС відповіли, що зі слів працівників ЖЕКу батька поховали на чистогаловському кладовищі першого травня. Прип'ятський виконком відповів, що на прип’ятському кладовищі шостого червня. Отож мене цікавить: де та чітка організація на високому рівні була в той час, про яку так часто доводиться чути?"
Можливо, т. Ніколаєв зможе відповісти на це запитання?
ПЕРЕДЧУТТЯ Й ПОПЕРЕДЖЕННЯ
"І засурмив третій Ангел,— і велика зоря спала з неба, палаючи, як смолоскип. І спала вона на третину річок та на водні джерела.
А ймення зорі тій Полин. І стала третина води як полин, і багато з людей повмирали з води, бо згіркла вона" (Об'явлення св. Івана Богослова: 8, 10, 11).
Тексту цьому на ймення Апокаліпсис майже дві тисячі років. З яких глибин людської тривоги й сум'яття явився він, звідки ця темна поетична сила слів, що несуть грізні й неясні передвістя? Уже через кілька днів після аварії пішла гуляти по київській землі чутка про якийсь таємничий зв'язок між Апокаліпсисом, його полинною, чорнобильною символікою і зруйнуванням четвертого енергоблоку, поміж небесною метафізикою чорних ангелів і ядерною фізикою — творінням розуму і рук людських.
Як сама церква, зворушена чорнобильською бідою, ставилася до такого провіщення? З цим запитанням прийшов я до особняка на Пушкінській вулиці в Києві — до резиденції глави українського екзархату, митрополита Київського і Галицького Філарета. На стінах залу прийомів — картини Васнецова, Айвазовського, Нестерова. Горить лампада. З бічних дверей виходить сивобородий чоловік у чорній чернечій рясі, запрошує до свого службового кабінету. Це митрополит Філарет. У кабінеті масивний письмовий стіл, крісло, над столом портрет патріарха Пимена. Дві великі ікони у срібних окладах, на столику під іконами телефон і годинник з зеленим світінням електронного табло.
— Ваше Високопреосвященство, як Ви ставитесь до тверджень про те, що в Об'явленнях святого Івана Богослова є нібито прямі указання на аварію Чорнобильської АЕС як на можливий кінець світу?
— Людині не дано знати строків, визначених наперед в Апокаліпсисі. Христос сказав так: про день і час цього не знає ні син людський, ні ангели, тільки Отець, тобто Бог. Апокаліпсис застосовний до різних часів, і впродовж двох тисяч років було достатньо ситуацій, які збігалися з Об'явленнями Івана Богослова. І тоді люди казали: "Ось, уже настав цей час". Але ми бачимо, що кінчається друге тисячоліття, а цей час не настає. Мало того, що людині не дано про це знати. Від самої людини залежить — наблизити чи віддалити цей час. Сьогодні ми є свідками того, що людство має силу, здатну знищити самого себе. Є атомна зброя, причому в такій кількості, що можна підірвати нашу Землю. Але добра воля людини може ядерну зброю знищити. Усе залежить від морального стану людства в цілому. Якщо людство в моральному відношенні перебуватиме на належному рівні, то воно не тільки не застосує ядерної зброї, а й знищить її, і таким чином те, що написано в Апокаліпсисі,— цей час буде відсунутий на невизначену відстань. Бог не хоче щоб людина загинула, щоб вона себе знищила.
Невдовзі на запрошення митрополита Філарета я прийшов до Володимирського собору, де відбулося богослужіння за упокій душ тих, хто віддав своє життя в Чорнобилі, та здравіє тих, хто вийшов на ліквідацію аварії. Урочисті були розписи собору; золотом сяяли рожеві, жовті, оранжеві ризи священнослужителів; скорботно й проникливо звучали голоси півчих; літні жінки в хусточках побожно хрестилися, слухаючи митрополита.
А через рік я познайомився в Чорнобилі з людиною, яка носила в душі своїй власний Апокаліпсис. На відміну від туманно-абстрактних Об'явлень Івана Богослова, його передбачення було гранично конкретне.
Олександр Григорович Красін, інженер, майстер цеху Чорнобильської АЕС:
"Я сам двічі чув, як академік Анатолій Петрович Александров казав: "Атомні реактори системи РБМК абсолютно безпечні. Ніяких великих аварій тут бути не може. Це просто виключено. Сама конструкція, технологія цю аварію виключає". Ну, ми й були під якимось гіпнозом. Мовляв, у нас нічого і бути не може. Ну, прорве трубопровід. Ну то й що? Закрили, заварили. Засувка десь вийде з ладу — замінимо. Клапан обірве — ну то й чорт з ним! Проблем ніяких немає. Виробництво є виробництво. Усі так думали. І я теж.
Але мені сняться іноді віщі сни, які потім збуваються. І в липні 1984 року побачив я абсолютно потрясаючий сон: бачиться мені, ніби я у себе в кімнаті у Прип'яті і ніби бачу звідти станцію, хоча з цього вікна я бачити станцію не міг, вона лежить в іншому напрямку. І бачу, як вибухає четвертий блок, як розлітається верхня частина четвертого реактора. Летять плити в різні боки. І я своїм домочадцям уві сні даю команду: всі вниз, бо може і нас дістати, наче летить до нас ударна хвиля.
— А звідки ви знали, що це саме четвертий блок?
— Як же не знати... Побачив реально станцію, трубу, її ажурні кріплення, третій блок. А з четвертого блока плити летять. Хотів піти навіть до керівників станції й розповісти їм — я бачив те-то і те-то. Але уявив зустріч з директором станції. Приходить до нього серйозна людина,— я тоді керував базою устаткування на станції, у нас на базі було на двісті-триста мільйонів карбованців устаткування,— комуніст, і каже: "Я ось бачив сон, станція злетіла у повітря".
І уявив, як Віктор Петрович Брюханов скаже: "Гаразд, ми подумаємо". Я піду, а він натисне на кнопку: "Тут приходив один хворий, ви візьміть його на контроль". Думаю: добре. Піду до головного інженера Миколи Максимовича Фоміна. Моя дочка і його дочка навчалися в одному класі. Ми з ним наче однокласники. Ну, думаю, скажу йому: "Миколо Максимовичу, такі-то справи. Вибух скоро буде".
А він, я вважаю, керівник навіть більшою мірою, ніж Віктор Петрович Брюханов. Брюханов — людина добра, душа в нього м'яка, йому при комунізмі тільки працювати, коли найвища свідомість буде. З ангелами. А Микола Максимович — той міг і вимагати, якщо треба, міг, так би мовити, і "собаку спустити". І людина досить грамотна. Я уявив, що він на мене подивиться... І не пішов.
Усі свої міркування з цього приводу я тепер надіслав до Москви. Я вважаю, що треба створити комісію, яка б поглянула на Чорнобиль в історичному та психологічному плані. Бабусі в наших краях жили, вони казали: "Іде час, коли буде зелено, та не буде весело". Коли я вдумуюсь у цю інформацію, то дивуюсь її стислості. Зелено, та не весело. Ви уявляєте? Тепер з іншого села інформація, від інших старих людей: "Настане час, коли буде все, але не буде нікого". І коли я влітку та восени 1986 року ходив по Чорнобилю, коли все було, ви знаєте це,— і будинки стояли, і сади, думав: це найкоротша інформація, коротшої бути не може. Буде все, але не буде нікого.
Ми, сучасні люди, списали на тему чорнобильської аварії сотні тонн паперу, інформація по ЧАЕС займає перше місце а світі 1986 року, це визнали всі, а тут уся інформація вміщається в кількох словах. Початок аварії: зелено, та не весело. Другий етап: все є і нікого нема.
Кажуть, коли татари спалили Київ, вони пішли вверх по Дніпру. Хотіли взяти якесь північне місто. Ну, і начебто у хана Батия була ворожка, звали її Чорна Ворона. І вона сказала: "На північ не ходи. Підеш — загубиш військо". Він не послухався, пішов. І вони дійшли до Чорнобиля, взяли Чорнобиль і пішли далі, вздовж Прип'яті. Так от, нібито в наших краях, де зараз атомна станція, колись були болота. І їхня кіннота почала в болотах тонути. І ось в народі відтоді, з покоління в покоління, передається легенда: мовляв, ці місця, де у нас Копачі, Нагірці, там були болота, і їх колись називали Кричали. Тому що степовики страшно кричали, коли їхня кіннота тонула. А наші предки, древляни, котрі відступили, сховались у цих лісах і болотах, чули ці крики...
Мені здається, треба глибше покопатися в історичних джерелах, літописах, легенди пригадати. Може, й справді і: такі місця, що до біди призводять? Може, існують певні, ще не відомі нам магнітні, силові лінії? Мабуть, і це слід враховувати, коли будують таку махину, як атомна електростанція. Адже коли в давнину зводили храми — були такі люди, що володіли божим даром і обирали таке місце, де всі почувалися найкраще.
Отож я й пропоную: створити спеціальну комісію, ввести до неї істориків, лікарів, психологів, спеціалістів з парапсихології, з загадкових явищ. Можуть бути й інші вчені. Явище існує, його треба вивчати".
Ми можемо скільки завгодно сміятися над віщими снами й пророкуваннями, оголошувати їх дурницею, містикою, чим завгодно. Уявімо собі, що в XVI столітті був би показаний діючий телевізор,— як би до нього поставились тодішні серйозні вчені, церковники, політики? Тому не поспішаймо із запереченням. Можливо, тільки років через сто вчені розшифрують природу біополя і тих незрозумілих сигналів, які зароджуються у нашій підсвідомості, доведуть їхнє цілком матеріальне, квантове чи якесь інше походження, і тоді наведені тут свідчення стануть ще одним підтвердженням існування Прориву-в-Майбутнє, про що говорять сьогодні фантасти.
А може, нічого не доведуть, і природа неясних передчуттів так і залишиться нерозгаданою.
Але ж, крім подібних сигналів грози, що надходила, були передбачення, до яких просто повинні були прислухатись ті, хто відповідав за атомну енергетику. Були люди, які тверезо й раціонально передрікали прихід ядерного Апокаліпсису.