17(4) листопада Малота Фекла померла о шостій годині вечора 19(6) листопада Феклу хоронили 26(13) листопада сніг потрусив 27(14) листопада а сьогодні розтав Заговки 7(24) грудня Катерини 13(30) грудня Андрея Андрея Вови день народження 14(1) грудня Андрея 16(3) грудня дощ зранку до вечора
Крилівку; зовсім було темно; свекор стояв на вулиці з палицею; кудись, мабуть, зібрався йти; вона ще до ладу не знала, котра хата, але старий побачив, що хтось вовтузиться; спитав "а це що за холера суне"; вона сказала "тату, рятуйте"; "ти диви, чого це"; зайшли вони в хату і впали на ліжко, намощене соломою і накрите рядном; і, мабуть, спали добу; а потім почалося нове життя і нові тривоги; там так само німці забирали в Германію; такий само німець керував, як і там; його прозвали Жовта Муха, бо на ньому був такий костюм на колір жовтої мухи; розказала своїм, як привезли побитих німців до сільради; староста хоч і староста, але він стоїть за своїх людей; не хотів горя в селі; він їм казав, що ми не відповідаємо за цих німців; вони побиті в лісі; то не наш район; але він не подумав, що в лісі теж люди є; от вони поїхали в ліс, хоч лісу й боялися, бо вони казали, що тут кожний кущик стріляє; в лісі був невеличкий хутірець; тоді фріци добралися туди, і люди побачили, що появилися німці вже не на добре; хто встиг, повтікали до лісу; ну а з іншими розправилися по-своєму; нікого не пожаліли; і ні малих, і ні старих, а молодь забирали і гнали в Германію; так от Більмович думав, що німців одведе від свого села і все буде добре; але люди клали голови і не знали, за що; то не життя було; часто шнирили по хатах; давай в Германію; її вже знали, хто і чого тут опинилася; стали заглядати до хати; свекор її переховував, де тільки міг; один раз їй запам'яталося на все життя; прибігає сестра чоловікова, Параска, каже "ховаймося, бо ходять там по Перегонівці"; що робити; поки вони думали, то свекор на горищі вигріб в ячмінній полові дірку; каже "залазь сюди"; ой, Боже, думає, як там сидіти в цих устюках; ну, шурхнула туди, і її свекор накрив і притоптав; це ж було напровесні; сніг ще лежав; але де-не-де порозтавало; чує, гомін по дорозі; вже в дворі; це ж, чує, Жовта Муха, і ще чехи; ну й, звичайно, поліцайчик, тільки не з їхнього села; від страху вже нічого не пам'ятала; думала, залізуть на горище і почнуть пороти багнетами всю солому; і поцілять в голову; чує, лізе вже на горище і починає гребти над головою; думає, ну, все, капут; коли це свекор "вилазь, ходім"; був дуже добрий дід; ну, дай Бог; як вона подивилася на себе; їжак; сіла та й плаче; що ж їй тепер робити; не витрусити і не вибрати; з неї всі стали сміятися, свекруха, брат, Параска; ну, кажуть, офіцерша, ти ще такого не пробувала життя, то звикай; та як уже гірко не було, але вона хоч маленький захисток мала; й цим була рада; а тут ще одне лихо сталося; потрапив у полон її Гриць; якось вдалося йому вирватися від фріца; і дістався до своїх рідних; жили
вони вже біля батьків; та нерідний батько, вітчим; та ще й вони завалили; ну, мати в неї добра; каже до неї "бери-но чорного кожуха та здери сукно, воно добре і гарне, та поший йому якогось пінжака; що ж ти будеш робити"; деруть сукно, а вітчим аж на стіни лізе "як мені то нема зробити кожушка, а зятькові то бач; із себе готова шкуру здерти та зятю почепити"; пережила вона тоді добре; поки зшила його руками; тяжко; та яка ж то робота; якби нагнувся добре, то все розлізлося б під три чорти; а тут ще Ордань на носі; піп просить вітчима "зробіть-но гарну Ордань на ставку"; а вітчим на таке охочий був; хоч у церкву й не ходив, а з попом любив пограти в шашки або в карти, і завжди його дурнем зробить; ну от вітчим узяв ще двох дядьків і почали різати лід; та таких хрестів та престолів наставили по ставку, що й справді було дуже гарно; а до матері накричав "давай з червоних буряків соку та розводь зеленки, а я покрашу оті хрести та столи"; а мати сердиться, каже "от сухота, щоб тебе красила ще й моя лиха година; як уїсться, сльота, то вже не відчепиться"; ну, пішли ж і вони на ту Ордань; то Гриць і вдягнув того пінжака; то не пінжак був, а лихо; а вітчим щоб не матюкався, то мати дала йому кожуха ще її батька Гаврила; та й каже мати "оце, щитай, що пропали обидва кожухи"; тоді батько сказав "найміть собі хатину та й живіть самі, а то я через вас попаду ще на шибеницю"; пішли вони в чужу хату; ще тяжкіше стало її життя; чоловіка майже ніколи вдома не бувало; але стали з'являтися чужі люди в хаті; одного разу вона була зраділа так, та ненадовго; заходить Настінка, вчителька, каже "давайте познайомимося, не бійтеся мене; оце вам корзина, візьміть сховайте куди хочете
17(4) грудня Варвари
празник зранку
похмуро ясно
до вечора
18(5) грудня Сави
19(6) грудня
Николая
29(16) грудня
Фроська Бреуска
вночі о другій годині
померла
30(17) грудня
Бреуску хоронили
1973
2 липня упала коло клуба і розбила коліно
4 липня проти сьогодні не могла заснути всю ніч
5 липня дощ ввечері гарно
11 жовтня Павла Маляренка хоронили теплий день сонячний у платтях були і я 14 жовтня день похмурий Покрова
1974
2 січня п'ятдесят п'ять років батькові нашому як помер 9 січня Володі день народження 2 червня Пасха 19(6) червня помер маршал Жуков 26(19) червня Гриша Сологуб помер
1974
4(22) січня Галі рік як померла 7(25) січня Різдво сніжок
8(26) січня сніг іде 9(27) січня Лениному Володі день народження
подалі"; заглянула в корзину; ой, мило; "де ви його взяли", бо в той час у них мила не було й показати; а це ж мило; "ні" каже "це не мило, а це горе; це тол"; чула вона про нього, а бачити не бачила; не встигла заховати, а вже торбу гранат приніс хлопець полонений; "закопайте" а сам пішов; через деякий час вперли їй півмішка німецької одежі; "на хазяйка, спряч"; ой, лишенько, чоловік наказав, мусить; хоч боялася темряви, але вийшла серед ночі і в сусідки Гані німецької на городі викопала яму в коліна і вперла туди цього міха; і загребла; одного разу приходить чоловік уночі; вона його перелякалася; увесь мокрий, якийсь стривожений, ну страшний; вона почала сердитися, дорікати, ревнувати, назвала його, як хтіла; гулящий, волоцюга; вже їй набридло; втягує він якогось чемодана; "а це, як хочеш знати, люди гинуть за родіну; а ти мені тут"; ой, стала вона як вкопана, дивиться й слова не може сказати; а воно от що; переходила десь група з Козятина до Попельні; сіли відпочити під лісочком на Крилівському полі; було їх чоловік семеро, озброєні; і не догледіли чи чого; розірвалася у них граната, і двоє загинуло, а двоє поранених; і з них одна жінка; прізвища не знають, а звати Оля; їй одну грудь вирвало; ну от, тих двоє закопали чи де вони їх діли, а Олю і ще одного чоловіка привезли в село; Олю поклали в Настінки, вчительки, на горищі, а чоловіка десь у сусідів; місцевий фелшер ходив крадькома їх лікував; а вона з Настунькою носили потайки їм їсти; хотіли вони її побачити, але не можна було; жив там близько дядько Патрат, дуже вредна людина; він їй казав в очі (показував на колгосп) "скоро для вас німець поставить шибениці"; тривога за тривогою; одного разу напровесні 1943 зайшло до неї двоє чоловіків; поздоровкалися, спитали, чи до неї ніхто не ходить з людей; вона відповідала на питання; трохи боялася підісланих; але, думає, що вже буде; ці люди такі різні бувають; просять "ми вам до якогось часу залишимо цю торбину; приховайте її"; та й пішли; один оглянувся і сказав, що скоро заберуть, тільки щоб ц-ц; думає, що тут за новина; розв'язала, а там з відро патронів; ну, думає, і не закопаєш, бо мерзла земля; куди ж їх; в селі була така звичка; якщо помастиш землю в хаті, то встеляли соломою або сіном; щоб земля не так стиралася і тепліше було під ногами; вона ці штучки порозкладала кругом тоненьким шаром і вкрила густіше сіном; хто вже не заходив, ніхто не міг навіть подумати; бувало, що приносили невеличкого приймача, і провід у дірочку протягували на ясенка; він ріс у дворі; навіть не раз слухали Москву; вже за ними дехто сільські піддивлялися; чоловік майже
ніколи вдома не перебував; не раз підходили вночі під вікно, запитували "а де твій чоловік"; "нема вдома"; і лайку, і що хоч чула; однієї ночі прибіг чоловік; впав, кричить, рве коси на собі; ну, думає, якась гарячка чи здурів уже; бігає, злякалась, плаче; "що таке"; кричить "побили, побили"; "кого"; "Козловського й Істоміна"; тих двох, що патрони сховати приносили; "ой, Боже, що ж тепер буде"; їхали десь з Козятина на Попельню одною конячкою на санках; недалеко від Крилівки навпроти їм двоє поліцаїв на конях; хто, куди; Істомін показує документа Петра Настиного, він тоді був агрономом; ну, проїжджайте; ці їдуть, а поліцаї ще стоять, заглядають, що може, ззаду лежить; на горе, в Істоміна ця торба була через плечі, а торба в соломі; помітили ремінчики від торби; "стій, руки"; тут стрілянина; дід скотився із санок в канаву в грязюку і причаївся; а два хлопці загинули від чужої кулі; а дід вночі добрався до села і дав знати, що трапилось; їхні хати були крайні, і далеко було видно на поле до Ружина, куди вони часто ходили вимінювати замість солі якусь кисло-солону селітру; солі тоді не було хоч раз лизнути, а все селітра, та й то не докупишся; от вони ту дорогу знали добре; але одного дня всі люди звернули увагу на ту дорогу; на колгоспі, добре бачили, німці шибеницю зводили; та ще й Патрат ходить по дорозі і скрипить своїм хрипким голосом "он бачите, для вас шибеницю ставлять"; а вони вдивляються, що там за чорна валка по дорозі, як шнурок, покотилася; то сховається, то знов її видно; а ззаду в них якийсь крик; це по тій вулиці від кладовища біжать німці, і почали по них через яр стріляти; ніхто нічого не розбере; і тільки сніг перед ними чогось чвиркає; крикнув один "тікайте, по
14(1) січня Новий рік 18(5) січня Голодна Кутя сніг ішов 19(6) січня Хрещення до третьої години ясно а після третьої похмуро вночі йшов сніг проти Хрещення на вечір туман 24(11) січня Вітусі день народження 26(13) січня Козиренкової Ніни Наташі рік 27(14) січня поїхали Толя з своїми і Тамара приїжджала 2(20) лютого Валя приїхала
3(21) лютого Валя поїхала
5(23) лютого розтав сніг цілий день дощ 6(24) лютого два роки Іванові Маляренкові 7(25) лютого дощ ввечері
8(26) лютого всю ніч дощ вдень дощ 15(2) лютого Стрітення похмуро 28(15) лютого рік як померла баба Тофаниха 2(17) березня отелилась корова у Колі Настя Хрипачка померла 3(18) березня Настю хоронили 8(23) березня сина Марининого Костиного свайба 10(25) березня пройшло два тижні посту
12(27) березня померла Настя 1 березня мій день народження сімдесят один
нас стріляють"; а за кладовищем теж стрілянина; з автоматів стріляють; крик "за Родіну, за Сталіна"; ну, чоловіки кричать "втікайте"; і вони через город Гані німецької та через другу дорогу та до Наді у двір; а там льох; не льох, а яма глибока з картоплею і зверху солом'яний дах; вони як почали туди летіти, як галушки; хто по драбині, а хто й так; а в неї ще ж і дитина під боком; "мамо, мамо, що це"; "дочко, війна"; ну й сидять вже в ямі; вона така страшна ця яма; візьме та як увернеться ця земля на них; якась кругла ця яма, як діжа; ще й пічури з усіх боків; шум над ними; коли з гармати гряк, потім знов бабах-бах; сидять; і з ними Марко, хазяїн цеї ями; і жінка Оляна, і Надя, їхня братова; така ж приїжджа, як і вона; каже вона "Марко, вилазьте, подивіться, що там"; Оляна ж як закричить "що, ти хочеш, щоб мого Марка вбили"; а з гармати бабах, бах, бах; аж каганець тухне; і земля, як дощ, сиплеться по них; Оляна іще кричить "сама лізь, як хочеш"; "й полізу"; донька й собі в крик "і я, мам"; думає, нехай лізе; як помирати, то разом; ну, лізе вгору, а ляда дощана над головою, закрита; й вона боялася зовсім відкрити; а так, просунула трохи голову, далі плечі; ляда трохи піднялася; а вона далі просовується; і ляда вже по спині її тисне; а тут ще й двері із соломи; вона до них потягнулась, відкриває помаленьку; а воно знов гряк-гряк; тільки голову простромила — ох, мамочко; її побачив содат, і вона як злякається; бо ж знала своїх військових, ті були з петлицями; а це, дивиться, з погонами; "ви што сдєсь дєлаєтє"; "які це б'ють"; "вот б'ють наші, а вот фріц проклятий"; бачить вона, троє поранених качається на подвір'ї, і в хатині двері розчинені на обоє дверей; "що там таке" кричить Марко з ями "до кого ти там говориш"; "наші тут, наші; ваша хата відкрита"; "злазь, ізлазь, я подивлюся"; стягнув її і її дочку, поліз; а Оляна хреститься "Марко, що там"; "ой, Оляно, наша хата горить"; Оляна знов хрести почала класти на груди та приплакувати "а там мука закопана, а там одежа закопана; все ж погорить, Марко"; сестра її тільки в куточку, бідна, зігнулася, сидить, головою киває; дитину до себе пригорнула; Оляна скупа була, нічого не давала; а тепер і те добро пропаде; а вона в крик "злазьте, я вилізу, бо тут ще подушимося"; "Марко, горить?" Оляна своєї; "ні, дірку пробило, задиміло і не горить"; "тікайте, я вилізу" крикнула знов і, як буря, її вгору піднесло, а за нею й донька; а там позгиналися і на дорогу, та в Ганнин город; тепер уже не страшно; солдати свої і офіцери; навпроти лейтенант на коні; кричить "куди, назад"; та куди там назад; вона ж до своїх, до свеї хати; біля хати побачила за купою
соломи стоять кулемети, хата відчинена; на порозі стоїть офіцер, дивиться в бінокль; вона підбігла та з радощів "хто-хто в мою хатину заліз"; "а ти кто такая"; "я хазяйка"; "так вот, хазяйка, скажі, что там на полє чєрнєєт"; подивилася; правда, там якась купка чорніє; каже "там не було нікого, але там німці є"; "а ти откуда знаєш"; "ну, бачили, як ішли, і десь ділися"; "вот что, хазяйка, уході отсюдова, сдєсь передовая"; ой, х^й що буде; нікуди вона звідси не піде; і от побачила, що таке війна; співдня і до ранку гасили, гасили; наші зайняли оборону в селі, а німець бив за село, в поле; а ввечері загорілося декілька хат, і було видно в селі; вона з хати нікуди не виходила; чотирьом солдатам зробила перев'язки; а привезли п'ятого, вона вже не змогла; в очах пожовтіло, як побачила; і опустилися руки; вийшла на поріг, стала; а з їхнього ясенка всі верхи збиті, подвір'я встелене гіллям; бідний ясенок, молоденький та високий; тоже взнав війну; попідбивали йому гілля, наче руки; а він то був і помічником; антени на нього вішали; а тепер от бачиш; поранили і тебе, наш холодочок; як наші пішли, якась наволоч почала сунути ззаду; вона ще звечора помітила на Перего-нівці, троє ходили в шкіряних пальтах; а вони вдвох з Мариною, чоловіковою двоюрідною сестрою в хаті були; ну й Лена маленька; коли й до них стукають; вони попри-чаювалися, Марина на печі, а вона з дочкою на ліжечку; Грицько її давно вчив, щоб на ліжечку не лягала, бо можуть і гранату в хату кинути, і що хочеш; а на печі хоч можна врятуватися; але вона думала, що вже наші, то чого ховатися; боїться, але підійшла до дверей і питається "хто там, чоловіка нема вдома; я не відчиню"; "відчиняй, бо вікна повибиваю"; і як бахне чимсь по шибках; а скло сповнилося зранку похмуро перед обід ясно Белу Настю хоронили
15(2) березня після обід сніг дощ 17(4) березня три тижні пройшло посту 18(5) березня померла Щербаченчиха Катерина 19(6) березня Катерину Щербаченчиху хоронили у Лени корова отелилась 24(11) березня Зіни день народження Козиренки перебралися 6(24) квітня Козиренкової Юриної Віти два рочки 7(25) квітня Благовіщення 8(26) квітня Володимировій Лілі два рочки 13(31) квітня дощ 14(1) квітня Пасха холодно і сніг і вранці вночі дощ з третьої години йшов 28(15) квітня два тижні од Пасхи пройшло Гутова Бориса син в Армію 2(19) травня Василюк Іван помер 5(22) травня од Пасхи три тижні пройшло Корнієнка Олексія син в Армію пішов я була в Новому Бузі 6(23) травня Григорія один раз зозуля кувала з третьої години невеликий дощ вітер сильний цілий день
було бемське, грубе, і розсипалося дрібненько, на руки, лице; й уже чує: кров; мусила відчиняти двері; а він зразу насеред хати та до печі "хто ще в хаті є"; вона стала й тремтить, слова сказати не може; коли Марина задки суне з печі; а він побачив, що така задниця злазить, от його й взяло; руками махає "не треба, не злазь", і сам на піч лізе; а до неї гукає, щоб лягла на ліжечко й не ворушилась, бо стріляти буде; вони з дочкою полягали, тремтять; ой, горе що вже перетерпіли; але ж думає, як звідси вибратися, бо хто його знає, що в того бандюги у голові; тихенько попросилася, чи можна вийти надвір; той дозволив; але щоб туди й назад; вона як тільки на вулиці опинилася, гайда до батька; "тату, спасайте"; "що таке"; розказала батькові, що за горе, а сама плаче, качається, бо ж там Лена маленька, ще покалічить дитину той гад; ну, батько за рушницю та до сина старшого "ходім"; а Петро каже "не піду, на халєру воно мені здалося"; тоді батько сам; він знав, як у хату зайти; бандюга ж, видно, побачив, що її довго нема, то він злий назад вернувся і на защіпку двері взяв; а батько знав, що як двері трохи штовхнути, то вони одійдуть і можна руку просунути й зняти защіпку; вскочив батько в хату, гукнув "виходь, руки вгору"; а той і не повірив, що це хтось міг влізти; розізлився, й до батька "я офіцер, ви отвічати будете"; батько з рушниці бабах, і пробило дірочку в стіні, якраз над Лениною головою; як воно тільки дитини не зачепило; вивів його батько надвір і до капітана повів; тут у селі поранених багато було; наші як німця погнали, то ранених залишили, і капітан з ними був, у руку поранений; капітан побачив їх двоє; питає "в чом дєло"; батько, так і так; а капітан каже "слухай, друг, іди, щоб я тебе більше не бачив"; той розізлився, і десь його співдня не стало, заховався; а її вже страх узяв; вона вже в ту хату не захотіла йти; послали Параску, щоб Лену забрала; "тату, я в вас буду жити, а туди не піду"; "то живи"; а той десь побачив Параску й каже "де хазяйка, веди мене до неї, куди вона втекла"; а та не довго думає, і до капітана його знов; він як побачив, що його обдурили, та в крик; Параску під зад носаком; ну, й голова сільради вже занепокоївся, питається "що тут у вас"; вона розказує, як було; голова "ходім покажеш, хто він"; і йдуть; а вона вже знала, де вони там збираються; й Параска там бувала на гульках; хата старенька, а в сіни, як у яму стрибати; "он він, красавчик" показала, а сама драла, не хотіла на очі попадати, бо ще вб'є; капітанові шкода її стало, як вона приходила, каже "слухай, іди в район і заяви"; а як у той район іти; ожереди по полях, біля дороги; хто знає, що там у них ховається; страшно; і
вона й не подумала; якийсь люд, може, ховається, та ще нападуть; це ж не близька тобі дорога; "не піду"; вони про того чорта ще чули не раз; йому показали, де можна переночувати; вдова сама там жила, але вже немолода; от він стукає, жінка відчиняє; "що вам треба" питається; "а спати прийшов"; та перелякалася, хреститься; "я вже стара" каже "йди собі"; "ні, давай подивлюся"; ну, куди йти, що ти будеш серед ночі робити; вивів на подвір'я, став роздивлятися проти місяця; "ні" каже "так нічого не видно, пішли в хату"; давай до каганця; Боже, поки кресалом іскру добула, щоб вата затлілася; подивився до вогню; "сойдьот" сказав; полягали вони, а на другий день вдова розказувала, як він руку поклав їй під голову і так вони цілу ніч проспали; скоро й Гриць вернувся; де його тільки носило; проте знав, що тут трапилося; "що у вас тут таке" ще й з ревністю, наче вона винувата; "не піду я більше в ту хату, буду в батька" сказала йому як одрубала, —
була б уже синові повірила, та він усе щось "історія", "доля", — не минає його ця лиха година
"перевідайте-но якось, сестро" чутно ще їй допірішній голос, — наче вона за ворітьми малою десь-то на пісочку хмарки вимальовує соломинкою, й це над головою покликало чиїмсь таким голосом.