Поки цього не буде, то він на Україну вертатись не може, бо він переконався, що й королівський глейт не охоронив його від панської сваволі.
Хмельницький показував із себе віруючого, що Польща певно козакам дасть те, чого не хотіла їм дати у найскрутнішій для неї годині.
Хмелецький відмовляв, що це прямо неможливе, чого козаки жадають. Тут розходиться про самого Хмельницького, а не про козаків.
1 Той Хмелецький перейшов потому на козацький бік, був полковником у козацькому війську. Потім затіяв проти Хмельницького зраду, хотів сам стати гетьманом. Заговір викрито, присуджено його на смерть і страчено враз з другими заговірниками.— Авт.
Богдан не дав перехитрити себе.
Стріча Хмелецького з Хмельницьким відбувалася на острові Томаківці, а не на Січі, ба козаки навмисне сказали, що там є Січ, щоб депутація не могла бачити тих приготовлінь, які там велися.
Поляки, бачачи на Томаківському острівчи-ку кілька сотень козацьких, які забрав з собою Хмельницький, гадали, що це вже все, чим Хмельницький розпоряджує.
Посольство від'їхало з нічим, але, користаючиеь з часу, придивилися добре томаківці та помічали усі слабкі сторони тої неважної фортеці.
Хмельницький зараз після того ладивсь їхать у Крим, а до Корнієнка у Чигирин переказав, щоби не гаючись приїздив на Січ.
XIГІ
В ГОСТЯХ У ТАТАР
На ханському стільці у Криму сидів у той час Іслам-П-рей, недавній скиталець та вигнанець, татарин хитрий, войовничий І недовірливий. Як йому донесли, що приїхала козацька депутація, він добачив у цьому якусь козацьку хитрість і не хотів до себе Хмельницького допустити. Але все-таки видав наказ, щоб з тим посольством гарно поводитись і щоб послам нічого не бракувало. Це було конче потрібно, бо татари, хоч вміли посольство шанувати, дивилися на козаків бїсом, як на своїх споконвічних ворогів. І ханові здавалось підозрілим, що ті козаки, що все воювали з Кримом, тепер посольство шлють.
Хмельницький знав татарську мову і тепер став накладати з мурзами і ханськими дорадниками. Це багато коштувало, бо треба було всюди вкуплюватися золотом.
Нарешті повелось мурзам уговорити хана, щоб допустив Хмельницького перед себе
Ставши перед його світлістю, Хмельницький говорив так:
— Що козаки дотепер воювали з татарами, то робили це по наказу свого пана — польського короля. Коли б не те, то вони не мали б причини ворогувати між собою і жили б у вічній згоді. Чей же не було причиною до війни те, що інколи конюхи татарські посварились або й почубились з конюхами козацькими на степу. Коли б козакам повелось освободитиєь від теперішнього свого пана — Польщі, то став би вічний мир між обома народами. Отож козацтво присилає своїх послів до його світлості хана просити помогти їм у тій війні з Польщею своїм славним лицарським військом. От і тепер дістали ми від короля грамоту, щоб збирати велике військо та йти на татар. Коли ми не освободимось від Польщі та таки будемо мусити йти на вас, а з цього вийшла би й для нас і для вас велика шкода.
Хмельницький вийняв королівську грамоту і поклав у ніг хана.
Прикликали зараз товмача. Він придивився підписові і печатці королівській і запевнив хана, що грамота правдива. Ця грамота зробила на хана велике враження, а так само на його дорадниках. Видно, що Хмельницький правду говорить.
Хан відправив Хмельницького без відповіді, але зараз скликав свою прибічну раду. Між ними було багато таких, котрих Хмельницький вспів на свій бік перетягти.
— Грамота є,— говорив хан,— і видно, що не підроблена, та чи нема у цьому хитрої змови поміж козаками та польським королем? Може, хочуть нас заманити у засідку, а відтак розбити?
Але мурзи, що перед тим з Хмельницьким балакали, впевняли, що тут ніяких хитрощів не мож§ бути, бо Хмельницький хоче лишити свого сина заложником у хана.
Зараз прикликали Хмельницького на раду.
— Як ти, Хмельницький, говориш правду, то поклянись на мою шаблю.
Хмельницький прийняв ханську шаблю, поцілував її крицю, виголосив твердим голосом слова присяги і закінчив:
— Якщо я говорив неправду, так хай мені оця славна шабля голову відрубає.
Тепер вже повірили Хмельницькому усі. Хан каже:
— Доки Диван не вирішить війни з Польщею, то мені невільно нічого зачинати. Але ти, Хмельницький, звернись до лерекопського мурзи Тугай-бея, хай він, коли хоче, йде тобі помагати. Якщо вам обом поталанить, а Диван дозволить, тоді й я піду війною на Польщу цілою ордою і переверну усе 'горі дном. Твого сина лиши тут у мене як заложника. Кривди йому певно не буде.
Хмельницький оставив Тимоша з кількома козаками у Бахчисараї.
— Тут, сину, дивися на все, не залежуйся, не дармуй, дивись та слухай. Усе тобі в житті придасться. Знай, що тобі довше прийдеться жити на світі, як мені. Тут буде при тобі мій старий друг Потапенко, слухай його, як мене самого.
Хмельницький забрав з собою Корнієнка і вертався на Січ. По дорозі треба було вступити до перекопського мурзи Тугай-бея, до котрого хан передав письмо.
По дорозі придивився Хмельницький добре, що в Криму була велика біда. Минулого року стояла велика посуха, не було трави, скот вигинув. Примушені голодом татари, певно, вийдуть із Криму, щоб чужим добром поживитись. А зроблять це тим певніше, що з боку козаків не буде їм перешкоди.
Перекопського мурзу Тугай-бея вважали всі за великого войовника, хижого й лютого. Любив частенько набігати християнську землю і ніколи не вертавсь з порожніми руками. Робив це на власну руку, не конче вижидаючи наказу хана. А інколи хан казав йому таке робити, буцімто він про це нічого не знає. Бо коли з Царгорода приходила догана ханові, то він скидав вину на мурзу і на його неслухняність, а мурза знову виправдувався тим, що козаки все його зачіпають і не дають жити. Решту робили подарунки ханові, і мурзі нічого не ставалося.
Таке було й тепер. Між Польщею та турками стояв вічний мур, а Тугай-бей мав йти війною на Польщу на власну руку, на поміч козакам.
Тугай-бей прийняв Хмельницького дуже неласкаво. Незважаючи на ханське письмо, накинувся на нього з криком:
От як воно! Недавно ви билися з нами, а тепер ми, татари, маємо свою кров за вас проливати? Добре вам так. Хай вас усіх ляхи вимордують, а тоді не буде кому заступати нам дорогу на Україну й Польщу.
Кажеш, мурзо, що так добре, а я кажу, що так зле і для нас, а ще гірше для вас. Ми не дамось ляхам вимордувати, а коли ляхи добре нас натиснуть і нам неможливо буде на Україні жити, то ми підемо на вас війною, здобудемо і завоюємо увесь Крим, переселимо сюди всіх українців, а ви йдіть собі, куди хочете, а ні — то мусите нам служити.
— Закороткі руки...
— Не дуже. Будь ласка нагадати собі, ідо ще не так давно, як наш гетьман Сагайдачний перейшов з військом Крим півперек аж до самої Кафи... Так само може й ще раз статися. Ти подумай, що народ, загнаний у тісний кут, рятуючи своє життя, може чудес хоробрості доказати. Так само можна зайти й до Бахчисарая і там остатися. А може статися й те, чим похвалявся гетьман Конецпольський, що на шийці Криму поставить велику фортецю і замкне вас в Криму. Признаю, що ви, татари, лицарський народ, але фортеці, котрій будуть довозити з другого боку всього, ви не візьмете. А коли це станеться, то —буде вам так, як тому лисові, що йому всі виходи позатикають. А чи не краще нам жити у згоді, ставати враз і до боротьби і до паю? Тоді ані ніякий Потоцький фортеці на Перекопі не буде ставити, ані нам не буде потреби добувати Криму, коли матимемо забезпечені плечі і з нашими ворогами зможемо помірятись. Подумай на ту здобичу, яку ми на ляхах добудемо. Наш брат козак йде на війну з тим, що може з собою забрати і що йому до війни потрібне; а за кожним паном-магнатом їдуть на війну вози, повні всякого добра і то неабиякого. А тим ми маємо поділитися...
Хмельницький, говорячи це, дививсь на татарина і помітив, як у його загорілися очі.
Зараз став ласкавіше говорити з Хмельницьким. Посадив його біля себе і почастував кавою, чубуком й солодощами.
Тугай-бей прикликав зараз знатніших татар на раду, і вони вирішили помагати Хмельницькому хоч би й зараз. Показалося, що в них наразі не було більше війська готового, як чотири тисячі.
Тугай-бей задержав Хмельницького кілька днів у себе в гостях і потім супроводжав його. Тепер стали приятелями. Татари переправились через Дніпро коло Кизикирме-на, Хмельницький лишив татар біля Базавлука і поїхав на Січ, забравши з собою кількох татарських старшин.
"
* * *
За час побуту Хмельницького в Криму напливало козацтво на Січ з усіх сторін. На Січі було глітно від народу.
На Січі став Хмельницький дня 1.8-го квітня 1648 р.
Кошовий скликав велике коло, а що в самій Січі не могли поміститись, то вийшли всі на майдан перед січову фортецю.
Кошовий розвів діло перед зібраними, пригадав усі кривди, які від панів та жидів народ терпів і закінчив вдалою подорожжю Хмельницького на Крим.
— Слава Хмельницькому! — гукали козаки, викидаючи вгору шапками. Хай тепер править нами Хмельницький, бо в нього голова на те, а ми відтепер не будемо блукати, мов вівці без пастиря. Голови наші покладемо за нашу свободу і віру або проженемо з України наших томителів і кровопийців. Проженемо їх геть аж на Віслу, а Україна нам достанеться.
— Добре так! Ми всі згодні,— гукала юрба.
Тоді кошовий післав військові клейноди, подаровані королем Владиславом: прапор з білим вірлом, бунчук, булаву і військову печатку. Кошовий передав те все Хмельницькому. Він говорив:
— Ми тобі це, пане Хмельницький, лише позичаємо. Маємо в бозі надію, що здобудеш на ляхах кращі клейноди, а тоді оці віддаси. Йди с Богом, веди Запорозьке Військо до слави, пане гетьмане.
Схвильований Хмельницький, держачи булаву в руці, говорив:
Товариші, лицарі, брати мої! Велика честь мені припала стати на чолі славного Запорозького Війська. Велика мені честь вести те військо на наших ворогів, гнобителів нашої церкви і віри. І я, враз з вами, голову положу за ті наші святощі. Та поки що прошу вас: не називайте мене ще гетьманом, лише вашим старшим. Ви мене вибрали згідними голосами, то правда. Але гетьмана обирає все військо козацьке, значить й реєстровці, а їх тут немає. Не кажу, щоб вони були важніші за вас, але я не хочу заводити розладдя між одними та другими.