Згорите від гніву народного. А нащадки ваші горітимуть вічно від пекучого сорому за вас. І прокленуть вас навіки!
Року Божого 1990-го,
місяця січня
Лист
запорожців-вольнолюбих хлопців – московським султанам,
київським ханам, кримським ханикам,
обласним, районним, місцевим мурзам,
їхнім політичним наложницям і утробним заложникам
Правителі!
Владодержці і людоморці!
Столоначальники і престолоприслужники!
Раби і лакеї!
Сталося!
Україна проголосила незалежність.
Не скрегочіть зубами. В ідеальному випадку у кожного з вас їх лише по тридцять два.
Не сичіть язиками: "Україна без Союзу пропаде…" Не пропала в Союзі – не пропаде вже ніколи.
Не сійте облуди в народі. Бо вже стільки її насіяли, що самі в тій облуді тонете.
Усе стає на круги своя.
Народ, який пройшов сім кругів пекла, розправляє спину.
То злазьте з тієї спини. По-доброму. Не примушуйте робити інвертаризацію вашого ненажерливого стада.
Ну не пройшов до кінця ваш "соціалістичний вибір". Не все ще вибрали. З народної комори. З народної душі.
Але таки набралися. Понатягали у нори. Що не одне покоління ваших людей житиме при комунізмі…
Не плачте, що народ знімає ваших ідолів. Ви на всі заставки кричали: "Мы говорим Ленин – подразумеваем партия. Мы говорим партия – подразумеваем Ленин". I нас навчили так "подразумевать". Тож партію вашу, вибачте, впіймали. На місці злочину. І осудили. І показали на двері. А той, кого "подразумеваем", стоїть майже в кожному населеному пункті. Перед громадським туалетом. І рукою, як шибеницею, показує шлях до "світлого майбутнього".
Отож і йому, вибачте, треба показати на двері.
"Світлого майбутнього" зносити не можна. Кожна нормальна людина має історичну необхідність забігати туди. Хоча б раз на добу. Навіть вожді…
Тепер таке. Ви зчинили "общегосударственный" лемент про "полювання на відьом." Давайте логічно. Якщо ви такі святі, то чого вам боятися полювання на нечестивих?
А якщо святецькими мантіями прикриваєте відьомські хвости, то… чого репетуєте про несправедливість? Про "демократичний терор"?
Та й ніхто вам тих хвостів не обрубує. Ще й законом вас соціально захистили. Відьми з 1918 року спецпайки отримують. Відьми з 1937 року також благами користуються. Цілі родинні кубла колишніх відьмаків за спецмагазинами закріплені. Щоб вам, не дай, Боже, не повсихали ті місця, з яких ростуть хвости. Щоб компартійно скроєні штани не теліпалися. Щоб отой вчорашній "гегемон" не мав подоби отого сучасного Щукаря – вічного трударя, який, своїми податками і своєю працею вас утримує. І ніхто про його соціальний захист не думає.
То, може, варто було б уже й вгамуватися? Не забивати баки своєму годувальникові. Не заганяти його знову в ярмо. Не лякати, що без вашої "опіки" він не проживе. Що "незалежна Україна – це громадянська війна". Не провокуйте на цю війну. Не нацьковуйте націю проти нації. Віруючих проти віруючих. Відмийте ту кров, яка на ваших руках і на вашій совісті. Молітеся і кайтеся. Покутуйте гріхи чесною працею і життям чесним.
Бо дуже знайомий почерк отих провокацій. Особливо найпідліших: палити хліб та оскверняти пам’ять полеглих.
І дуже уже знайомі оті голоси з-під мавзолею. Про незаконність проголошення незалежності України. Про захист інтересів росіян. Про перегляд кордонів. Чужих.
Тож велеревниві поборники законів! Огляньтеся позад себе.
Чи законно обер-повія Катерина II зруйнувала Запорозьку січ і загарбані українські землі роздала своїм фаворитам?
Чи законно "вождь мирового пролетариата" підсилав в Україну своїх агентів антонових, перелицьовуючи їх на овсієнків, щоб легше обдурити український народ і швидше поневолити?
Чи законно російські більшовики потопили у крові Українську Народну Республіку?
Чи законно народ України заганяли у колгоспи, морили голодом, вивозили до Сибіру?
Чи законно Україну масово заселяли "стойкими большевиками"?
Може, хтось з приводу цього проводив референдуми?
Може, питав в українського народу, хоче він цього чи не хоче?
То чия б кричала, а чия б мовчала…
Тепер щодо захисту "русскоязычного населения".
Як ви дивитеся на те, щоб захистити "русскоязычное население" Харбіна? Приєднати Харбін до Росії?
Бо в нас, в Україні, "русскоязычники" почуваються краще, ніж будь-які язичники. Навіть корінні. І поки що захищатися треба від них.
Щодо кордонів. Може, не варто про них згадувати? Бо як потягнемо лінію поза Кубань, на Далекий схід, на Поволжя, окреслимо пів-Сибіру, де "компактно проживають наші". А там, дивися, і Санкт-Петербург українськими козаками збудований. І Москву заснував отрок князів київських…
В Україні споконвіку проживає багато неукраїнського люду. І поляки, і росіяни, і євреї, і татари, і болгари, і мадяри, і ще багато "і". Люду чесного, працьовитого. Люду, що має свою гідність і поважає гідність українців. Шана цьому людові і хвала йому!
Але живуть в Україні ще й людці. Що називають себе просто: "одесситы", "николаевцы", "херсонцы", "донетчане", "днепропетровцы", "крымчане", "львовяне", "харьковчане", та інші "овцы" і "чане". Словом, "язычники". Це ті погани, які не сповідують жодної віри. Не мають ніякої святості. Найбільше божество, якому вони моляться, – власна утроба. На цих утробників і разраховують утробники, які хочуть задушити незалежність України.
Україна ніколи не гнала зі своєї землі тих, хто прийшов до неї з миром, з добром, зі злагодою.
А тим, хто причалапкував свинячою ходою і рив свинячим рилом, достойно давала по цьому рилу. Чи воно домашнього годування, чи зайшле.
Тож давайте миром. Давайте злагодою. Давайте добром!
Давайте кожен розправимо плечі своєї незалежності. І допоможемо кожному, хто прагне волі.
Року Божого 1991-го
Строго секретно!
Указ генерального президента
про впровадження Всесоюзного дня брехуна
Враховуючи сміхолюбні і сміхотворні традиції народу, йдучи назустріч побажанням трудящого керівництва, указую:
День першого квітня іменувати Всесоюзним днем брехуна і вважати його найголовнішим державним святом нашої тисячолітньої соціалістичної батьківщини.
До участі в святі залучати найбільш відомих клоунів з урядової та парламентської самодіяльності, ілюзіоністів-комуністів. У масові сцени включати комсомольців-добровольців, актив агропромислового комплексу з тих керівників, що мають комплексне відчуття гумору й реальності.
Для того, щоб якнайширше охопити населення сміхом, паралельно з вседержавним радіо "Брехунець" і центральною газетою "Брехня" видавати галузеві газети "Соціалістична брехня", "Комуністична брехня".
Враховуючи те, що п’ять хвилин сміху заміняє десять грамів масла, дванадцять грамів м’яса, вісім грамів ікри (кабачкової), три грами горілки і т.д., і т.п., добиватися найбільше сміху на душу населення.
Ветеранам війни та праці сміх видавати у вигляді однієї банки кільки в томаті і одного плавленого сирка "Фантазія".
Для підтримки народу у постійній оптимістичній формі постійно практикувати такі гумористичні заходи:
1. Масові народні гуляння по спустошених магазинах.
2. Атракціони і гумористичні діалоги в чергах.
3. Розігрування лотереї на тему "Буде-не-буде" у приміщеннях ощадних кас.
4. Рекламувати по телебаченню зарубіжні моди і зарубіжні товари.
5. Закликати населення вкладати гроші у різні банки (крім консервних).
На масових гумористичних гуляннях заборонити оплески, вигуки "біс", "браво", "геніально". Натомість впровадити одне загальнодержавне схвалення: "Генерально!"
Зважаючи на те, що право на сміх має кожна наша людина, яка досягла віку перебудови, це право їй забезпечити: гумовими палицями, водометами, нервовопаралітичним і сльозоточивим газами, а на випадок "прохання трудящих", то й танками.
Для заохочення розвитку гумору й сатири впровадити почесні звання:
"Талановитий підбріхувач", "Відомий брехун", "Заслужений брехун", "Генеральний брехун".
І пам’ятну медаль.
На одному боці якої – зображення Генерального Президента на руках у членів президентської ради. І підпис (обов’язково на "общепонятном" языке): "Каждый сверчок знай свой шесток".
На другому боці – зображення Генерального секретаря на руках у членів Політбюро. І підпис "Чем хвалишся, на том и провалишся".
Указ вступає в дію з 2 квітня 1991 року, яке народ оптимістично, з любов’ю назвав: "Вот тебе, бабушка, и Мишкин день".
ГЕНЕРАЛЬНИЙ ПРЕЗИДЕНТ
Москва
1 квітня 1991 року
Важкий понеділок перед страшним вівторком
В порядку конверсії
Лист до головного конструктора
Високий конструкторе!
Звертається до вас Гаврило з Мозамбіка.
Не подумайте, що я втік за кордон. Мозамбік – це хутір. На нашій славній Україні.
Поясніть мені, де на отих космічних кораблях ви чіпляєте гумку від трусів? Весь наш район труси руками підтримує. А партійний секретар каже: "Резина йде на космічні нужди…"
"Нужди" ми розуміємо. Ми все життя працюємо на якісь "нужди". Але ж які велетенські труси треба для того космічного корабля, щоб стільки резини вимотати?
Нам що. Ми можемо і без трусів.
Ми в космос не літаємо. І нас ніхто не бачить.
Тільки ж – не та продуктивність праці. Однією рукою працюєш, а другою за живіт тримаєшся.
Міжнародна асоціація лікарів звернула на нас увагу. Думали, якась пошесть. Та голова сільради викрутився: "Це в нас така секта. З рукою на животі моляться… Зараз – свобода совісті…"
Та й не хочеться ганьбитися. Уявіть, що хтось колись у вічній мерзлоті (а воно до того йде) віднайде арабські меблі, які зараз показують по телевізору, італійський одяг, японську техніку, французькі моди і між цим усім – мене, Гаврила з Мозамбіка. Представника найпередовішого суспільства. З орденом на грудях і голим, вибачте, задом…
Наш Рабовласник (кличка голови колгоспу) і головний Осавул (кличка партійного секретаря) кажуть: "А ти, Гавриле, більше пий. Щоб і вічна мерзлота не брала. Аби пережити оцю цивілізацію. А в наступній – усі будемо голі…"
Так пити ж нічого. Казьонки нема. Своя технологія розроблена. То нема сировини. І компонентів. Та й, правду кажучи, страшнувато. Отой полстергейт, чи як воно, і до нас дійшов. Барабашка завівся. Нікого не видно, а хтось стукає.
Зараз чудес багато. І чудотворців. Масовий гіпноз. Екстрасенси. Герасимова бісів і відьом з людей виганяє…
А чому б її, ту ж Герасимову, не запросити, допустім, на засідання Верховної Ради.