Вас лише запитують, чи ви знаєте, скільки одібрали. Коли знаєте — вам одразу ж загортають, не перев'ряючи. Перевіряти — було б образою для вас. Традиційна чесність, вихованість і чемність без тіні підлещування, спокійна і певна самоповага, що не дозволяє бути норвежцеві гонорним — ось основні риси поводження в Норвегії. Як це в них сталося, що з розбійників, колишніх прадавніх піратів-норманів вийшла отака чемність і чеснота?
Робітники на працю — ви на вокзал
Іду затемненою вулицею, — сіріє нахмурене небо. Іде все народ у кепках: на працю. Легко одіті, парусові кольору хакі френчі. Ось розкритий кіоск. Все стоїть непозамикане, лише з прилавка з-під скла забрані продукти споживання. Значить, ніякого хуліганства? В щілині дверей чи за ручки позатикувані вранішні газети. Робітників — повні трамваї. Куби вантажних авт із хлібом, ковбасами й овочами — роз'їжджаються по крамницях.
Нарешті вокзал.
СКАНДІНАВСЬКІ АЛЬПИ
Скажений гід і Скандінавія
Дорогий читачу, я продовжу своє малювання. Скандінавії тpaдиційним "з вікна вагону". Бо що може дати яркіш загальний вигляд, у масах, ляндшафту якоїсь країни, як не охоплення її протягом бистроминучої одної-другої доби під час руху швидкого потягу, що, не вгаваючи, в сучасних темпах, як несамовитий гід, показує вам все достойне вашого ока, накладає вражіння одне на одне, нагромаджує факти проти вашої волі, синтезує й купчить їх одразу — і несподівано сами для себе одним махом можете схарактеризувати й одрізнити основну картину якоїсь, припустімо, Польщі й Норвегії, Франції та України.
Отже, гляньте, ми летимо з вами із швидкістю кількох десятків кілометрів на годину добре зорганізованим потягом, поставленим на широку колію, як у нас, а не в Німеччині — і тому з дуже вигідними сидіннями і розпологом місць. Звідси вам краще видно ту оригінальну й симпатичну країну колишніх вікінгів, що багато раніше за Колюмба відкрили Америку і, сами досить повільні, втелющили колись іще повільнішим хахлам свого Рюрика і К-о. Я не певен, чи це не були, часом, шведи. Але в усякому разі, вони були скандінави, що ще й зараз ведуть досить схоже життя, між собою на одрубах Европи, огрівані пічкою Ґольфштрому, обдаровані ґрандіозними камінюками замість жирних срепів і цяцьковані такою побутовою й поширеною електрифікацією, якої не знають найкультурніші країни Европи й цілого світу. Звичайно, що в таких умовах могло наплодитись — переважно бльондинів і, підкреслюю, бльондинок із золотистим волоссям — всього 2.797.827 чол. (на кінець 1927 року), цебто стільки, як в одній колишній губерні, і тому ми мало про них знаємо (ми ж сорокамільйонові з гаком), хоч Норвегія дала світові Ібсена, Б'єрнсонаГамсуна, Мюнха, Амундсена і багато інших великих постатей. Чому дала, про це ми трохи вже говорили.
Але поїзд наш не вгаває, все мчить і мчить, він уже далеко одніс нас від столиці Норвегії Осло в напрямку до фйордів, Атлантійського океану й другого найбільшого міста та порту Берґена.
Дорога до Берґена, де пічка Европи
Дорога мчить вирубаними в камінні коритами, то біжить узбочиною гори, мов но карнізу, то вибіжить просто на пагорок, що в системі цілого невеликого кряжу. Тоді ви бачите стерті, згладжені опуклості горбів, укритих лісом. Колись тут повз льодовик і стер, зрівняв гострі шпилі.
Ліс — ялина й сосна, у видолках озера, на рівніших місцях картаті поля, де зеленіє озимина або особливо яскраво зеленіє ще не зібрана брюква, де кучерявими камінцями лежить бліда зелень капусти, що її місцями починають уже рубати. Сьогодні першe листопада. Половина полів рівненько поорані. Ось річка, що край озера переп'ята пловучою одгорожею, де скупчилося багато будівельного лісу — кругляків. Сплав. Ця одгорожа теж з великих кругляків, скутих залізним кільцем між скобами, вбитими в кінці тих кругляків.
Ось поїзд біжить по мальовничій кручі над озером, гладеньким і суворим, де відбилися перекинуто гребіні лісів і накопичення каменю. Але всюди над лісом, як око сягає: в різні боки розбігаються знайомі вже нам танцюристі залізно-кружевні електрощогли для високого електропруду, помальовані на червоно. Вони високо піднімаються із зеленої кострубатої чуприни лісу. Ті червоні електрощогли прекрасного конструктивного плетіння, підкинувши вгору дві руки, мов балерини в танці летючих лебедів, перекликаються одна з одною, зв'язані канатною павутиною проводів. Поїзд обминає кам'яні кручі над озером дуже просто: — він угризається в них і, пробігши тунель, вискакує з другого боку, щоб знову показати чудесну картину озера.
Сивина в зеленій щетині й т. ін.
Дорога йде все вище й вище. Туман, як вата на темній лісовій щітці гір. Близько паморозь по рівній траві опуклих, як груди незайманости, горбочків, Далі, вище — тут ледве помітна сивина в тупій голчастій щетині ялин і ледве чутний скляний нальот льодового пороху на шоколядних різочках беріз, що на білій, короткій ніжці скачуть понад пінявою кам'янистою річкою. Вже річка вище від поїзду і скаче до нього згори сердитим білим водоспадом, але не зачепивши, влітає під місток.
Всюди, лісом чи полем, по узгір'ї чи понад кручею, біжать і звиваються чудесні шосовані дороги, рівно обкладені кантованим камінням, що в небезпечних місцях пов'язані ще й залізною рейкою. Від того в Норвегії добре розвинений автотранспорт, а може, й навпаки. Дороги з досить частими чорними жучками авт то наближаються до залізниці, то забігають у ліс. Під лісом трапляються багна й мочари. Часто вони прорізані ровами й осушені, а місцями це не помагає. Тоді клейкий мул тече з них, мов з якогось земляного нариву. Кам'яний ґрунт тримає на поверхні воду, утворюючи ту силу озер, болот і мочарів, що заховуються від ока в лісовій чуприні.
Як вони поводяться на тлі краєвидів
У вагоні, відкривши вікна, група, очевидно, студентів чи, може, робітників (трудно розрізнити) співає в один голос, жартує та регочеться. Один таки певно робітник (руки металіста), з придушеним носом, як у знаменитої Роденової скульптури, бойовий парняга, заспівує. Він навіть не бльондин. Поруч на м'якій лавці третьої кляси сидить молодий чоловік із мідяними просвітами в темнуватому волоссі, стиснувши зубами по-англійському тупу люльку, читає якйись англійський бульварний журнальчик.
Взагалі в кожному кіоскові на першій станції чи в місті ви дістанете не тільки норвезькі ілюстровані та універсальні журнали й газети, але й англійські, німецькі, навіть французькі журнали й газети. З чужоземних особливо розповсюджені англійські журнальчики та вагонні романи. Читають їх — по-перше, туристи, по-друге — свої тубільці. З кожних десятьох чоловіка норвежців, що ви їх зустрінете, як правило, один говорить німецькою, другий англійською мовами, а то й обома разом, і, як чемно вам відповідають, — увесь час згадуєш своїх!
За вікнами озеро, мов на нього хтось тихо надихав, — запотіло дібними ритмічними вгнутостями, що зберігають, однак, іще чистими перекинуті відображення лісу. Крізь вовну туману на верхів'ях прокочується волохатий жовток сонця, великого, як морський їжак. Порожистий біг річки раптом робить стрибок убік і попадає в чорну кам'яну закрутину, утворюючи водоспад, половину якого перехоплює червона, як буряк, електровня і якийсь, мабуть, паперовий, завод.
Все далі біжить бурливий потік, підстрибуючи гострим шумовинням, згортаючись у зазубрини прудкого стрижня та розпливаючись у широку й швидку паводь півозера.
Рух води скеровують дерев'яні заставки з кругляків, набиті камінем. Всюди видно невтомну працьовиту руку людини, що все доглянула, передбачила і скерувала на свою користь.
Коло станції міста Генефос — величезні склади білої бібули, пов'язаної в тюки. Дві білі, як та бібула, столітні старушки, взявшись під ручку, вийшли на перон прогулятися. Їм допоміг зійти, як чемний лицар, кондуктор третьої кляси і, скинувши шапку, залишив їх, щоб робити далі якесь своє діло. Здається, ніде у світі ви не побачите стільки дуже старих людей, як у Норвегії, при чому вони сами ходять, їздять, щось роблять, і навіть в Осло, де рух автомобілів і трамваїв схожий до якогось ритмічного розворушеного мурашника, цих старичків чомусь не давлять, не кажучи вже про дітей.
Коли не для вас, читачу, то для автора проїханий шлях уже дав стільки вражінь, що їх детально і не згадаєш, тим більше не запишеш, але накопичення їх натискає й просить зробити хоча б часткові підсумки.
Країна в масах: камінь, вода і — не біда!
Отже, основа країни в цій частині — (як і в інших) дикий, порепаний, суворий камінь. Його так багато, що його не помічаєш, а ловиш підсвідомо й нотуєш інші, рідші образи й деталі: мох, дерева, озера, будинки, людей, табунці хитрих якихось овечок, що, як коні й кролі, водять вухами та щулять їх, дороги й велосипедистів, а високо над лісами втроє вищі від їх танцівниці коральово— червоного кольору, конструктивні електрощогли, далі електричні трансформатори, що для якогось хуторця чи ферми перетворюють енерґію високого пруду на низький, загальноевропейського вигляду, чоловіки і пухнасті дівчата з міцно-розвиненими ногами лижниць.
Отже, коли без тих деталів — то основа країни суворий камінь, що настирливо стирчить і лежить усюди дрібними, великими і гігантськими шматками, створюючи одну могутню симфонію ґранітів. В щілини й видолки того могутнього й мрачного каменю позападала тепер вогка земля, немов колись навіяна сюди вітром-буревієм. А. в ці щілини позатикались і ростуть собі ялини, берізки й сосни, до каменів прилип мох, що іноді виростає й купчиться чималенькими сіро-зеленими корчиками, і, мов якась кам'яна екзема, точать шкіру ґранітів лишаї, перериваючись у маленьких розколинах кущиками трави.
З того корчистого попелястого моху роблять круглі, як величезні бублики, вінки, оздоблені ялиновими шишками. Їх продають на базарах, у квіткових крамницях і похоронних бюрах.
В розщілинах каменю збирається вода, що її постачає щире на хмари й тумани небо. Воді нікуди просочуватись у глибину — ото вона збирається в струмки і річки, громадиться в озера й закриті прісні фйорди, а то й просто кисне мочарами поміж каменюками.
На тому високому й могутньому кам'яному обсягові Скандінавії, ледве запліснявілому зверху лісом, мохом та людськими культурами, зрідка порозставлювані червоні, білі, й жовті дерев'яні коробочки двоповерхових, рідше одноповерхових будинків, критих черепицею чи кам'яними округленими платівками, схожими на величезну риб'ячу луску.
Цю основну могутність кам'яного масиву, що йде вглиб землі, порізано ритовинами шляхів колишніх льодовиків.