Бася сказала, що Кіра схожа на дівчинку з казки. Бася любить гіперболи.
Бася неприховано заздрила своїм подругам, вивчивши перед дзеркалом свою не дуже привабливу зовнішність. Вона завжди була закохана по секрету в якогось учителя, у вожатого, в артиста. Ходила кілька днів сумна, переповнена почуттям, увечері писала листи і рідко їх одсилала. Потім кохання минало. Про це Бася іноді говорила дівчатам, сама з себе сміючись, і знаходила співчуття.
Басю любили всі за її добрість і відданість, за веселу вдачу і товариську приязнь. В компанії вона була незамінна і на кожній вечірці відразу ставала центром уваги. Смішила всіх, вигадувала цікаві ігри, імітувала тварин і копіювала знайомих, грала на піаніно, співала сентиментальні пісеньки, танцювала невтомно. Без неї враз ставало нудно, не вистачало запалу, єдності, гармонії, як в оркестрі диригента.
Ясно, що й на ялинці чи на іменинах у Кіри Бася вигадала чимало дотепних розваг. За її ініціативою Руфа намалювала карикатури на всіх гостей, а на Басю чи не найжорстокішу. Але почуття гумору не дозволило Басі образитись, і вона сама глузувала з своєї зовнішності, коментуючи малюнок.
Хитрі дівчата умовилися, що, крім їх чотирьох — Кіри, Руфи, Басі і Тамари,— жодної представниці жіночої статі на вечірці не повинно бути, а хлопців запросили сім чоловік. Запросили й Василя Голубояра, але у нього захворіла дружина, і він прийти не міг.
Батьки пішли кудись у гості, господарювала Одарка Іванівна і Кіра.
Вже все було приготовано для зустрічі решти гостей, але хлопці не з'являлися. На пишно вбраному столі навколо мініатюрної ялинки стояли страви і дві пляшки вина, за декоровані блискучим снігом з бавовни. Дід Мороз тримав у зубах люльку, а за спиною висів пакунок з цукерками.
Нарешті за дверима почувся галас. Кіра побігла відчиняти двері, а Бася помчала до піаніно і зі всієї сили вдарила по клавішах — заграла туш. Скинувши пальта, з шумом вітаючи господарку, в кімнату зайшли Аркадій, Вова, Віктор, Марко і Калістрат Тростяниця. Хлопців провели в кімнату Кіри, і вони кинулися до карикатур. Почувся сміх. За кілька хвилин зайшли ще двоє: Іван Молчанов — високий, білявий юнак, і низенький рухливий, з маленьким обличчям Абраша Залікман. їх теж зустріли музикою.
Як і завжди, центром вечірки стала Бася. Хоча зовні Бася була ніби найсолідніша, насправді серед них вона найбільш наївна. Життя вона не знала зовсім. Єдина дочка професора образотворчого мистецтва, Бася звикла, що дома все робиться для неї. Один час мати боролася з дочкою проти її надмірного захоплення зоологією. Весь світ упирався в Басі у вивчення кістяків, нутрощів, поведінки і характеру тварин. Кімната її нагадувала разом зоомузей, тераріум і лабораторію. Птахи в клітках, риби, амфібії, білі миши були постійними мешканцями й господарями. Мати ненавиділа всю цю живизну, нахвалялася викинути, але не наважувалася. До Басі приходили дивні дідусі — птахолови, знавці всяких співочих пташок, провадили з Басею глибокодумні розмови, приносили талановитих співців — дроздів, щиглят, жайворонків, чижів, зябликів, запрошували до себе послухати геніальний спів, приміром, чорноголовки, що вивчилася передавати навіть жаб'ячий голос.
Але найбільше працювала Бася з амфібіями, і не без успіху. Самостійно робила деякі дотепні досліди. Наприклад, пересадила хвіст одного тритона до тулуба іншого, і хвіст приріс. Про це було надруковано в науково-популярному журналі, а Бася нахвалялася здивувати світ ще цікавішими дослідами. Ланцет в її руках був слухняною зброєю. Хлоп'яча вдача допомагала Басі. Наукові працівники зоосаду слухали її уважно і ставилися до неї з повагою. В царстві тварин Бася почувала себе, як в своїх володіннях.
— Аркадій Аркадійович надягли галстук, це подія, товариші,— схиливши голову, сказала Бася, привітавшись.— А черевики Вови блищать, як ніколи. Сам начищав?
— Зверніть увагу на гостру, як лезо, складку штанів. Три дні прасував... Готувався. Таке свято сьогодні, що інакше не можна,— відповів Вова, не відриваючи очей від карикатури. Дивно, яким чином Руфа зуміла так влучно передати риси характеру і смішні сторони своїх співучнів?
Руфу вихваляли. Вона робила вигляд, що це її не обходить, наче говорять про когось стороннього. Чорне плаття робило шкіру її ще білішою, а обличчя немов відсвічувало, строге, одухотворене. Такі' обличчя бувають на класичних картинах, вічно молоді, як вічно молоде мистецтво. І не скажеш, що Руфа хазяйнує дома, адже її батько і мати працюють на фабриці, приходять пізно, а старенька бабуся доглядає маленького брата Юру. Хлопчик, так само як і сестра, любить мистецтво і постійно виправляє малюнки Руфи, коли нікого немає в кімнаті. Особливо приваблюють Юру фарби. Де не заховає їх Руфа, він неодмінно знайде і підправить малюнки сестри, ще й розмалює зошити, стіни, навіть підлогу. Куди ж від нього сховаєшся в одній кімнаті? Яку вигадаєш кару, коли цьому художникові всього шість років?
— Чудово, Руфо, їй-богу, талановито! — якось особливо сказав Марко, показавши на карикатури. З Руфою вдвох стояли вони біля стіни, а інші товариші скупчилися біля патефона. Починалися танці, але дехто з хлопців не вмів танцювати, і Кіра підхопила Руфу, Бася вела Тамару, тоненьку, у вузькій спідниці, легку, як очеретину. Вова запротестував і спробував танцювати з Басею. Після того як він наступив їй двічі на нові світлі черевики, Бася вирвалася:
— От ведмідь! — і знову розлучила Віктора з Тамарою. Віктор уважно стежив, як перебирає Тамара ногами, і жалкував, що досі не навчився танцювати — все немає часу, та й соромно вже тепер починати вчитись. Він стояв у своєму військовому одязі, стрункий, ніби вилитий з металу. Іншого одягу Віктор не визнавав, йому здавалося, що піджаки й довгі штани метляються і заважають ходити. Батько, машиніст-залізничник, підтримував усіма силами патріотичні пориви юнака. Єдиний син був його гордістю і надією. Ведучи поїзд у степах, просторами радянської землі, машиніст нудьгував за Віктором, уявляв собі свого сина видатним командиром Червоної Армії, хоробрим, мужнім, непохитним.
Закрутилася ще одна пластинка, але більше танцювати хлопці не дозволили, запротестували. Годі вже! Тоді Бася сіла за піаніно і оголосила смішним, густим голосом, наслідуючи конферансьє:
— Бетховен, "Місячна соната", псує музику віртуоз-зоолог Бася Райцина.
Грала вона напам'ять, без нот. Візерунки мелодії, що наповнили кімнату, були прекрасні. Дівчата притихли, обнявшись, хлопці розмістилися всі на широкому дивані, заніміли, заколисані музикою.
Бася похитувалася на стільці, закинувши голову, зосереджено примруживши очі під окулярами.
Пальці її, гнучкі й рухливі, літали по клавішах, мов на крилах.
Сховавшись за спини товаришів у самий куток дивана, Марко наморщив лоба і заплющив очі. Музика впливала на нього надзвичайно. Він соромився цього, але не міг протистояти її силі. Міг слухати без кінця з завмираючим серцем, забувши про все на світі. На останні гроші купував квитки на концерти і ходив сам, без товаришів, щоб ніхто не заважав, коли величні звуки переповнювали його, підіймали над світом... А тепер Марко забув, що біля нього товариші і грає Бася. Спочатку перед його очима швидко пролетіли роки його життя. Теплом зогріла думка, що скоро на комсомольських зборах його прийматимуть у комсомол. Як гарно вірити у сердечну дружбу, яка, виявляється, таки є на світі.
Ще билися звуки, завмираючи по кутках, а руки Басі вже впали, повисли відпочити. Не хотілося ворушитись, але хотілось їй віддячити. Кіра підбігла і поцілувала Басю, всі били в долоні, схопилися з місць. Бася зробила реверанс і пробігла знову пальцями по клавішах, проспівала жартівливий романс про любов, про весну, про місяць і маленького некрасивого хлопчика, який покохав зрадливу красуню... Голос Басі тремтів. Не докінчивши романса, вона раптом опустила з силою пальці, взяла акорд і почала пісню про червоні полки, що пройшли степами, лісами, пісками широку землю, били ворогів, засіваючи їхніми трупами долини і гори. Пісню підхопили всі гуртом, і кімната стала тісною, бо така пісня любить простір і широчінь.
— Товариші, оголошується перерва. Беріть стільці і негайно до столу,— запропонувала Кіра.
Двічі повторювати запрошення не довелося. Із стільцями в руках гості з'юрмилися біля дверей другої кімнати, вражені світлом і фарбами. Кожен дивився на стіл, що приваблював фантастичним блиском ялинки і добором страв,— небагатим, але вмілим. Посередині у святковому вбранні стояла ялинка. Дівчата справді виявили смак і винахідливість. Над столом звисали гірлянди квітів і різнокольорові повітряні кулі. Висіли ліхтарики, і в кожній тарілці лежала квітка. На хвилину всі замовкли, потім Бася розсадила гостей.
Один вигляд столу породжував апетит, а щедрість господарів ще більше загострювала його.
Але Тамара надула губи і підняла вузенькі сухорляві плечі. Раніше вона думала, що Бася жартує, загрожуючи посадити її між Марком і Калістратом Тростяницею. А воно так і вийшло. Протестувати було незручно, і Тамара кинула палкий погляд на Віктора, котрий непогано себе почував на другому кінці столу між Руфою і Аркадієм.
В центрі господарювала Кіра. Вона стояла, схрестивши руки, і командувала, доки не задзвеніли ножі і виделки. Тоді її змінила Бася.
— Частуйтеся, тільки пам'ятайте, що наїдатись надміру шкідливо. Не беріть прикладу з Вовки, що став уже зовсім товстий. Погляньте, як жадібно знищує він очима холодець,— повчала Бася.
— Басенько, замовкни, будь ласка,— ніжно сказав Вова з страшним виглядом свого обличчя. Всі засміялися.
— Призначаю розпорядником церемонії Аркадія Трояна. Зніми сніг з тієї пляшки,— королівським рухом повела вказівним пальцем Кіра. Вино викликало щирий захват. Кожному припало точно по чарці золотого іскристого вина. Світло спалахнуло в чарках вогненними кристалами.
— Шановні товариші!.. Кіро, сядь і не гуди, я приступаю до виконання своїх обов'язків,— страшливим виглядом і тоном хотів налякати присутніх Аркадій.— Тут зібралися майбутні командири Червоної Армії. Сподіваюся, ніхто не буде заперечувати? Крім того, їхні, так би мовити, друзі і натхненниці. Тому за столом запроваджується сувора військова дисципліна.