Нехай я буду талановита, — промовила Таля, і за цими словами так повела очима, ніби вона була вже досвідчена кокетка.
Ганна зніяковіла перед Талею.
— От же дурне дівча. Звичайно від диригента багато залежить, ну й фліртує, — вже лагідно додала Ганна.
З того, як поставився Володимир до її підозри, Ганна сама собі стала смішна. Власне, яке її діло до Баталової? Кожна з них має свій шлях, а те, що Баталова згорда з нею поводиться, — пусте.
У Ганни самої стане гонору, щоб відповісти цим Баталовій.
Свій намір Ганна скоро почала здійснювати. Під час спектаклю вона зустрілася з Баталовою біля її вбиральні. Помітивши солістку, що дивилась на неї, Ганна гордо пройшла в своєму бутафорському одязі, не вклонившись.
Цей вчинок та ще середньовічний південний одяг під'юджували Ганну, наллявши їй у жили південної романтичної крові. На сцені вона почувала природний потяг фліртувати з парубками, грати роль козир-дівки. Коли б тут була Баталова, Ганна прилюдно розреготалася б із її зарозумілості.
Баталова ж вийшла на сцену лише в другому акті. Її шовкове убрання, оздоблене сухозліткою, затьмило убрання всіх дівчат. Ганна відчула, як при Баталовій у неї зникає запал. Проте намагалася згорда дивитись на Баталову, штучно підсилюючи свою неприязнь. Навколо ж очі дівчат дивилися на героїню з зачарованою побожністю. Баталова входила в роль. Голова їй щораз погордливіше підносилась, голос щораз певніше звучав. Її зір був десь понад сутінками партеру, де сиділа зачарована маса слухачів. Диригент розпинався перед нею, оркестр і хор співали їй хвалу. Її голос спинається понад усіма й раптом обривається переможним фортісімо.
Зала шумить бурею оплесків.
Баталова ще раз вертається на хвилину за завісу й гордовито проходить за лаштунки. З усіх кутків на неї прядуть по-блюзнірському заздрісні очі. Ганна ж, не відступаючи з дороги, нахабно дивиться Баталовій в очі. В її погляді презирство й іронія.
В очах Баталової пробігла лиха іскра. Вона, обминувши Ганну, люто вдарила носком черевика в живіт співачку, що стала їй на дорозі, нахилившись застебнути капчика. Співачка вся перекосилася від болю, вона задихалась.
Ганна обурено стрепенулась. Почувала, що цей штурхан у душі призначався для неї.
— Це хамство… Люба моя, ви мусите обов'язково заявити в місцевком. Треба врешті збити їй пиху.
— Хто їй що зробить! — безнадійно зітхнула співачка.
— Якщо ви не заявите, я сама заявлю. У нас аристократії не повинно бути.
— Що ви? Що?.. Я вас прошу, не робіть цього, — благала перелякана співачка.
Їх оточили інші співаки. Довідавшися, в чому справа, всі вони поставились до вчинку Баталової так, ніби вона штурхнула галузку, що заважала їй на шляху. Ганна обдала презирством цю безособову масу й мовчки відійшла.
До неї наблизився режисер.
Ганна почала скаржитись на Баталову, та режисер її грубо перебив:
— Вибачте… але коли ви маєте щось проти Баталової, то не виявляйте, будь ласка, цього на сцені. Не імпровізуйте гри. Коли потрібно захоплення — дайте його мені!
Ганна стояла приголомшена. В перший момент їй хотілося образитись на режисера, але вона зараз же злякалася за свою кар'єру. Вона не заперечила жодним словом. Боязко озирнулась і мовчки пішла за лаштунки, пригноблена власного провиною.
Удома Ганна змовчала про ту догану, що мала від режисера, але обурено розповіла про вчинок Баталової.
Цього разу Таля перейшла на Ганнин бік.
— Я б їй очі видерла, коли б це мене вона так вдарила.
Володимир роздумливо відповів:
— Та-ак… свинство…
Ганні видалося, що Володимир надто кволо реагує на такий вчинок, і вона злісно викрикнула:
— Так і знай, що після цього я їй ніколи не подам руки.
Володимир змовчав.
Деякий час Ганна справді бойкотувала Баталову, хоча та не виявляла з цього приводу жодного занепокоєння. Але незначний випадок якось несподівано змішав карти обох.
Ганна йшла на репетицію разом із Володимиром. Раптом у дверях опери вони наздогнали Баталову. Володимир галантно уклонився, але в той момент, як Баталова привітала його чарівною посмішкою, певна того, що диригент зупиниться біля неї, щоб прикластись до руки, Володимир мовчки обминув її.
— Чого ж ти не поручкався з прем'єршою? — зловтішно запитала Ганна.
— Тільки того, щоб не примусить тебе порушити твоє слово, — засміявся Володимир.
— Я б їй не подала руки.
— Невелика приємність була б тобі з того.
— Тобі, ти хочеш сказати. Я бачу, що це тебе обійшло.
— Бо ти дурниці вигадуєш.
— Я абсолютно не хотіла, щоб через мої дурниці ти псував собі настрій. Будь ласка, залишайся й виправ свою необачність.
Ганна зі сміхом випустила руку Володимирові.
Він сердився.
— Ти зі своєю Баталовою робишся нестерпна.
— Ти хочеш сказати, що в присутності Баталової я нестерпна для тебе.
— Ганно, — гостро глянув Володимир. — Ми колись із тобою умовлялись. Будь ласка, хоч на сьогодні стримай своє слово. Замовкни про Баталову.
Вони дійшли до убиралень і розстались. Володимир сердитий, а Ганна задиркувато-глузлива.
За свій диригентський пульт Володимир став іще більше зденервований, аніж був, коли Ганна лишила його біля дверей убиральні. Він нервово перекидав ноти, одночасно кидаючи різкі розпорядження.
Баталова вийшла на сцену трошки пригнічена. Її чорні брови, завжди підняті чіткими дужками, сьогодні були приламані. В її очах блукало якесь роздратування.
Ганна добре розуміла Баталову, й від того їй хотілося пирскнути сміхом на всю сцену, але вона перемогла себе й уже з серйозним виразом стала до хору.
Дія розгорнулася повним темпом. Артисти зі співом перехрещували сцену вздовж і впоперек. Оркестр поривався кудись осатанілим престо. Хор напружено чекав вступу. Раптом усе десь провалюється в прірву, тільки різкий крик серед несподіваної тиші:
— Та киньте нарешті к чорту ви своє улюблене фермато. Хто з нас кінець кінцем керує?..
Від несподіванки у Ганни заворушилися коси на голові. Очі Володимирові випнулися, як два сині пухирці, а зблідлі губи випліскували лайку. На кону перед ним стояла Баталова, мов школярка, і знічено крутила в руках шовкового шнурка від своєї торбинки. Моментами вона підводила очі, маючи намір щось різко відповісти, то раптом ніяковіла й відводила очі десь убік. Нарешті Баталова так розгублено почувалася, що от-от, здавалося, шнурок випаде їй із рук. Ганні стало шкода її. Це вже занадто. Настрій Ганні зіпсувався. Вона відчула, що частина провини за цей Володимирів випад падає на неї. Вона робить Володимира хамуватим, а цим ні він, ні вона не виграють нічого в очах оперових робітників. Але в міру того, як кожний рух Володимирів Баталова виконувала з улесливою слухняністю, Ганна переймалася погордою.
Так і слід із нею поводитись. Надто вже зарозуміла.
Після репетиції Ганна підійшла до Володимира.
— Я вже готова. Ходім!
Володимир уклонився до гурту артистів і оркестрантів, що його оточували, і мовчки взяв Ганну під руку. Дорогою він теж мовчав.
"Він гнівається на мене, — думала Ганна, — не було б мене сьогодні в опері, він, напевне, поїхав би обідати з товариством. Можливо, там він помирився б із Баталовою, а так його мучать докори".
Ні, з сьогоднішнього дня Володимир ані слова не почує від неї про Баталову.
Вже другого дня Ганна пішла на репетицію раніш за Володимира під приводом того, що їй потрібно дещо закупити в місті. Після репетиції вона теж вийшла, не дожидаючись.
Це трохи його здивувало.
— Чому ж ти на мене не чекала?
— От, дуже потрібно. Мене Гдаль проводив.
Володимир із робленою похмурістю знизав плечима.
Його не дуже обходило те, що Ганну хтось проводив, але він хотів бути уважний до неї.
Ганну обійшла ця уважність із чемності, й тому вона зважила, що достойною відповіддю буде її байдужість до його особи. Впродовж цілого дня вона дотримувалася своєї тактики. А ввечері Володимир підкреслив, що його абсолютно не обходить Ганнина поведінка. Він зачинився в себе в кабінеті й працював там, аж поки вона заснула.
Другого дня настрій Ганні впав. У опері вона вже загубила свою задерикуватість. Їй уже прикрим здавалось мірятися звитягою з Баталовою. Тепер Ганна силкувалась уникати очей Баталової, щоб не видатись мізерною.
Ганна скорилась. Але якось, проходивши по сцені, вона почула, як до неї заговорила Баталова:
— Здрастуйте, Ганно Павлівно! Невже я така маленька, що ви ніколи мене не хочете помітити?
— Вибачте, Людмило Юріївно, їй-бо не запримітила. А взагалі я вас вважала за таку видатну постать, що не сміла надокучати вам своєю особою.
— Дякую за комплімент, але, як сказати правду, мені здавалося, що ви завжди ставились до мене чомусь упереджено.
— А мені здавалося, що ви до мене, — сміючись, додала Ганна.
За нею засміялась і Баталова. В її акторському сміхові Ганна відчула кілька щирих нот. Обидві жінки потисли одна одній приязно руки.
Ганна не могла опам'ятатися від такої несподіванки. А втім, це був приємний факт. Баталова капітулює. Їх приязну розмову чули багато хористів, і зараз Ганна почувалася між ними на цілу голову вищою.
Після цієї миролюбної зустрічі Ганна з Баталовою дуже часто зупинялися, щоб перекинутись кількома приязними словами. Власне, говорили ні про що, але кожна вважала за свій обов'язок сміятися чи захоплюватися з того, що оповідала друга.
Одного разу після репетиції Володимир зустрів їх у коридорі. Вони стояли обійнявшись. Він щиро розреготався з того, що здавалося йому парадоксальним явищем.
— З якого ж це часу між вами така приязнь?
— З того, як заговорили, — так само зі сміхом відповіла Баталова.
Усі троє якийсь час приязно розмовляли. Нарешті Ганна запропонувала провести Людмилу Юріївну до її готелю. Володимир залюбки погодився. Всю дорогу до готелю він смішив обох жінок своїми дотепами та анекдотами "найновішого видання".
Дійшовши до готелю, Баталова на прощання поцілувала Ганну і вдячно простягла обидві руки Володимирові.
Розсталися зі сміхом на вустах, обдаровуючи одне одного приязними поглядами.
— А я й не підозрював ваших симпатій, — зі здивуванням говорив Ганні Володимир.
— Вона таки справді дуже мила людина!
— Це приємно, що ти про неї такої думки.
І сьогодні Ганна була задоволена з себе. Він думав, що вона буде ревнувати його до кожної спідниці?! Чудний хлопчина!
Знову ранками відновилися "котячі концерти".