Хвильового (якраз 10-річчя). Прийняли охоче, навіть радо.
Сьогодні йду на концерт (о 2-й год. дня) під кер. Н. Городо-венка: "Щедрівки й істор. пісні".
1/ІІ — 43 р.
Вчора — неділя — концерт в буд. міськ. управи. Повнісінько людей (багато галичан), хоч програм повторений. Приміщення не отеплюється, публіка сидить у верхи, одязі. Велике збудження ще перед початком. Присутні ж — виключно українці. Є кілька німців у воєнній уніформі, подекуди чутно й російську мову — може, то землячки. Зала вміщує біля 700 чол. На кожному концерті напхом напхано, квитки розкуповуються враз першого ж дня продажу. Не дивно — ці концерти, поза всім, зараз єдиний вияв укр. культ, життя.
Так от: знову бачу Городовенка! Знову оте зчорніле, як земля, худорляве обличчя, але многомовна жвава міміка у нього — для хористів. Знову знайомі обличчя в хорі. Знову укр. пісня в найдосконалішому звучанні. Часто викликали на біс. Хтось навмисне кричав нім. мовою — "Noch einmal!" Успіх величезний.
По концерті — обід у Гр. Костюка аж на Дорогожицькій. Був і Приходько М. Фед., заступ, зав. від. культури міськ. управи. Випили самогону — первачку, привезеного К-ом із Кам’янця-Под., куди він їздив на свята до батьків. Горілка мені тепер минається добре — вже не вперше. Взагалі почуваю себе добре, значно поповнішав. Не палю ж три місяці!
Новина: Рейнгардт, зав. від. пропаганди генералкомісаріату, солдафон і русотяп, з посади усунений і призначений на гебітс-комісара в Лохвиці (бідна Лохвиця!). Магунія, штадскомісар, має лише формальне значення, бо влада зараз у руках воєн, коменданта міста.
З розпорядж. Маєра, зав. культ, відд. штадстк. створюється укр. драм, театр. Призначається для нього приміщення колиши, театру ім. Франка. Але поки відремонтують, пропонується до використання приміщ. колиш. Троїцького дому — укр. традиція. Мене запрошено до складу організаторів. Завтра о 7-й год. в цій справі засідання у Приходька. Запропоновано також організувати літературні вечори.
Чутки: большевицький наступ фактично вже припинено. Наступові большевиків у районі Дону і Воронежа сприяла нестійкість італійських частин; вони взагалі невдоволені на німців, легко подалися назад, позакутувались в свої ковдри й отак цілими дивізіями притьопали до Харкова. Англійці запропонували совєтам, що вони переведуть з моря окупацію Кавказу й Криму —— совєти рішуче одмовились. Турецька преса акцентує справу створення укр. держави, вона боїться сусідства Великонімеччини, як і Великоросів В створенні укр. держ. зацікавлені Італія й Іспанія, щоб менше відчувати залежність від Німеччини й мати можливість вигідних торговельних стосунків із багатою Україною. Взагалі на німців тиск відбувається щодо України на Заході. А на Сході бойові події зумовлюють потребу розв’язання цієї справи. Колиш.
білогвардійці, що працювали в генерал— і штадскоміс. як перекладачі та консультанти (бувши по суті кадрами, приготованими для створення пронімецької Росії), тепер в чималій кількості зазнали заарештування. Сталінград склав зброю, командувач 6-ї нім. армії з рештками захищався в буд. кол. НКВД, потім, зробивши вилазку багнетним боєм, загинув з усіма цими рештками армії. Достойний, героїчний кінець! Але ж Гітлер в своїй листопадовій промові заявив був, що Сталінград буде здобуто. Як же тепер? Слово вождя? Престиж??
2/ІІ —43 р.
12 г. 15 хв. дня. Допіру повідомлення по радіо про подолання 6-ї нім. армії на чолі з ген. Паулюсом у Сталінграді.
На базарах у Києві продавці одверто пропонують платити їм совєтськими грішми. Це наслідок і паніки і посиленої боль-шев. агітації. Хліб, що коштував за буханку 40—45 крб. тепер — 120 крб. Загалом — велике напруження.
Погода вже днів чотири як пом’якшала, майже одлига. Вчора годин зо дві бродив містом, був над Дніпром. А за Дніпром біла далечінь, трохи імлиста, нарешті синьо-попіляста. І Дарниця синя, і ліси Дарницькі аж чорні. От узяти б рушничку та й потопати снігами, полями. Справжнє щастя, особливо такої м’якої, безвітряної, теплої днини. Взяла тоска.
Кілька днів переслідує згадка про недавній (днів чотири тому) сон: йду з Ніною по болоті, але є протоптана суха стежка, і Н. тьопає болотом, а я, хоч і нелегко мені, прихитряюсь сухенькою стежкою. Далі — обіч десь на підводі-платформі швидко їде Еберт, отой німець-сусід із Харкова. Він стоїть на підводі, трохи пригнувшись, і тримає в правій руці чиюсь печінку та легені, з яких сочиться кров, а в лівій — чиєсь допіру вирване скривавлене серце. Він дає Н. те й друге; вона бере у нього серце й, понурившись, іде в бік до мене. Я полекшено зітхаю й глузливо дивлюсь, як вона, зігнувшись, із якоюсь похмурою затайністю, де почувається недобрий виклик, одходить.
3/П — 43 р.
Вчора о 1-й год. у від. культури у Приходька — засідання з приводу створення укр. драм, театру. Були, крім мене
й Приходька, І.П. Кавалерідзе, Ревуцький, Ненюк і ще один науковець (забув прізвище), якого запрошено на адміністратора, бо людина він дуже метка. В засіданні неясність і безпорадність. Товкли одне й те саме три години. Я зрештою поставив кілька принципових запитань ідейно-мистецького й практичного характеру. Тоді зрозуміліше стало, що Кавалерідзе, якого запрошено на худ. керівника, боїться повірити, що це справа загалом серйозна, і хоче лише між іншим спробувати, що з цього вийде. Він, звичайно, дещо має рацію, бо, крім цілковитої майже від-сутности більш-менш пристойних акторів, матеріально справа підперта дуже кволо. Домовились: спробувати дати першу виставу десь на початку березня і, пробуючи, виготувати до цієї вистави: "Зимовий вечір", "На перші гулі", "Вечорниці", запросивши Городовенка з його хором.
Зі Львова мені передали через Ясеницьку знову 1000 крб., але не знаю, за що саме: чи це гонорар за новелу в збірнику "По той бік греблі"? Треба конче вияснити, бо інакше ці грошові передачі виглядатимуть негаразд — так наче я каліка чи старець на пенсії.
5/7/ — 43 р.
3-го вдень присилає Приходько записку, просить на екстрен-не засідання в справі театру. Приходжу. Виявляється: Кавалерідзе раптом захворів (блискавично!) і одмовився від участи в цій справі. Приходько й інші одверто пояснюють це тим, що він боїться приходу большевиків. Мені раптом пропонують очолити худ. керівництво. Я у відповідь сміюсь, рішуче одмовляюсь, хоч натиск на мене дуже сильний, доводжу, що справді не годиться це мені робити, що я, нарешті, знаю сам своє місце, якщо інші його не уявляють собі досі. На мене гніваються, брусувато закидають, що я не хочу допомогти гром, справі. Я починаю вже злоститись на цю обмежену, некультурну і бездарну просвітянщину. Хіба так треба організовувати новий театр, та ще національний? Але стримуюсь, мовчу. І хіба мені якраз закидати відсутність громад, інтересу? Але... мовчу. Тимчасом справу тут же розв’язують, не спитавши загодя моєї згоди, що я — належу до орг. трійки, до якої, як мистецький керівник, належить зовсім мені не відомий (але за всіма ознаками вельми обмежений малорос) присутній тут же якийсь Ненюк. Цей Ненюк одразу береться першу виставу дати через місяць, а саме "Сорочинський ярмарок". З якими силами — хто зна. Якого ідейно-мистецького спрямування має бути той театр, що він його береться створити, теж невідомо. Загалом виникає мимоволі вражіння низькопробної халтури й суто провін-ціальної авантюри. Я рішуче одмовляюсь від участи в цьому ділі. На мене дуже невдоволені. Я, посилаючись на брак часу, залишаю засідання. От і кінець маленькому малоросійському водевілеві. Прикро, дуже прикро. І хотять люди щось зробити, але не вміють. Та й умов відповідних для чогось серйозного зовсім нема.
Сьогодні чутка, що зайнята большевиками Лозова. Не вірю.
Чув, що Штепа складає чемодани на Берлін. Вірю.
6/ІІ-43р.
Чутка: большевики дуже тиснуть на Курськ, це дуже загрожує Києву. Червоні в зайнятих ними знову районах репресій не застосовують, лише в пашпорті ставлять штамп: "Пребывал на оккупированной территории". Цього цілком досить — розправа буде згодом, а поки що, мовляв, доцільніше уникати зайвого збудження. У червоних нібито дуже грізною зброєю є гармати "катюші". Але червоні вже діють дедалі слабше, бо відірвалися від своїх баз, а транспорт у них нікудишній. Фронт нібито стабілізувався. Тим часом не тільки італійські, рум. та мадярські частини здеморалізувалися й кидають фронт, але й чимало німецьких. Авторитет фюрера падає, віра в перемогу ще більше падає, дається взнаки чоти-рьохрічна війна, велике виснаження. Можливо, якщо больш-ки дійдуть до Дніпра, Англія й Америка запропонують замирення. В районі Ковеля і взагалі на Волині скинуто газету "За радянську Україну" — оту саму, де редактори Бажан, Василевська, Корнійчук. Там ще розкидають відозви бандеровці: за політичну спілку пригноблених народів — проти німців і проти большевиків. А. А. Мельник нібито автом по Україні їздить, якийсь рух організує...
Настрій в Києві дедалі напруженіший. Всі ждуть бомбування й евакуації. Большевицьке запілля працює інтенсивно. Ростуть русотяпські симпатії, особливо серед молоді. Якогось протиставлення укр. течії зовсім нема. Українство тут знесилене, знекровлене, затуркане і німцями і большевиками. Київ, цей пуп землі української, зараз виглядає, як гнійний веред, точка, де синтезувалось усе найгірше, найогидніше.
12/11-43р.
Події наростають, а разом напруження. 9/ІІ десь годині о 6-й вечора йшов вулицею біля Володимирського собору (з бульвара на гімназіальний завулок). Місячний вечір, народився молодик. Чудесне, трохи морозяне повітря, зеленаво-синя безодня неба, місячна тьмяність. Йшов би так без краю цим іскристим шляхом, цим рипучим снігом, серед памороззю вкритих і тому ніби легких казкових дерев, в цьому свіжому, бодреному й запашному, як розрізаний допіру огірок, повітрі... І раптом — гур-р-р... бух! бух! Ген там за двірцем залізничим, в напрямкові аеродрому короткі сяйні фахкання й вибухи бомб. Большевицький літак. Скинув три штуки, як мені видалось. Хвилин через 15—20 він вертав над містом, його ретельно обстрілювали з зеніток. Я приховався у під’їзді, де колись була студентська їдальня. Давно вже не чув я цих пострілів і вибухів.
Другого дня, 10/11 була у мене Марія Яс.