Головпшнна Наталка з другого курсу вискочила заміж за капітана третього рангу й помчала аж на Камчатку. Інжепер-ме-талург скаржився па малі заробітки. Котя до професора не дотягнула, вивчилася па виховательку дитячого садка і мерщій приїхала до Світлоярська, щойпо колгосп відкрив свій садочок — двоповерховий, із спеціально замовленими меблями, з майданчиками для ігор малюкам. Це не означає, ясна річ, що з Світлоярська і з сусідніх сіл ніколи не виходили люди суто розумової діяльності, вчені, державні діячі, генерали. З сусіднього села, скажімо, вийшов академік Карналь, з самого Карпового Яру — славетний генерал-льот-чик, сестра якого, старенька й немічна, ще й досі йшла тут і переселилася до Світлоярська в один з маленьких цегляних будиночків для колгоспних пенсіонерів.
Отож у сподіванні, що нас зрозуміють, зосередимо свою увагу лише на Гриші Левепці, бо щонайменша спроба зачепити тих його однолітків, які вибрали собі інші шляхи в житті, деким розцінюватиметься, як протиставлення одних одним, як зіштовхування. А нам звинувачень не дуже хотілося б. Зіштовхування ж полишимо тому шановному письменникові, герой якого цим словом пробу-! вав пояснити сільським тіткам утворення електроенергії па атомній електростанції. Мовляв, атоми зіштовхуються лобами, як барани, і від того витворюється електрика.
Ох, як заздриш часом наївній людській самовпевненості! Живе собі чоловік безтурботно і благополучно, а тут пиши й щоразу остерігайся, щоб якийсь критик не назвав тебе скорописцем Єлту-ховським.
30
У світі дорослих тебе підхоплюють події. Покінчепо з розслабленою невизначеністю, з мрійливою непевністю, споглядальність і душевна лагідність бурхливо й різко замінюються рішучою їнтостушшвістю, прояснюються в тобі всі порухи душі й пристрастей, тепер ти належиш до світу діяльного, активного, ти працівник, [творець. Ти. переживаєш піднесеність, настроюєшся па урочистий їгад, тобі відома стає радість успіхів, але їй незмінно передує пригніченість, викликана першими невдачами, і гіркота від неможливості покінчити з усіма труднощами, вирішити всі проблеми за рдним замахом, обмежуючись лиш добрий наміром, побажанням Ьбо вигаданим тобою словом.
Г. Два роки в училищі наповнені були для Гриші не самою лиш маленькою шкільною мудрістю, навчання розумно чергувалося там 8 практикою в рідному колгоспі, тижні й місяці тої практики не належали до ліпших у хлопцевім житті, бо коли ти практикант, то до тебе й ставлення відповідне, і машину тобі виділять не для роботи, а для суцільних простоїв, і йтимеш ти мовби крізь суцільну редовіру, знизування плечима, переморгування в тебе за спиною, а то й одверті сміхи-хихи. Все треба перебороти, перебрести найглибшу воду, щоб вибратися па сухе, на тверде, під сонцо. Світ можна сприймати крізь сльози або скрегіт зубовний, а можна — роз'яснено, вільно, всією душею, аджо життя такс прекрасно зрештою!
Та коли Гриша прибув до Світлоярська з повповартіспим дипломом механізатора в сподіванні, що тепер нарешті відчиняться перед ним усі брами і простеляться всі дороги, а йому знов, як було практиканту, виділили старенький СК і поставили косити горох, він хоч і не збунтувався, бо ще по переборов цілковито своєї хлоп'ячої добродушності, але не стерпів і поскаржився Безкоровай-ному на несправедливе ставлення до молодих механізаторів.
— Я ж і загінки пройти но можу. То кронштейн полетить, то коса навпіл, то муфту міняй. Як в землю вріжешся, так і ламається щось.
— А ти не врізайся,— порадии Бозкоропаііиий.
— Хочеться ж цей проклятущий горох ири самій землі зрізати!
— А ти — як Самусь.
І пе знати: чи жартує гірко Бсзкоровайний, чи й усерйоз радить брати приклад з Самуся. З небалакучого бригадира механізаторів не видобудеш ніяких пояснень і роз'яснень.
З своїм помічником, любителем дешевого тютюну, дядьком Педаном, Гриша те тільки й знав, що з ранку до вечора клепав, гнув, хукав па побиті пальці, ждав "літучку" з газозваркою, проклинав стару техніку, несправедливість і горох, і "горіло б воно все в топ день, як я намірився стати комбайнером!". Педан мав на всі ці речі погляди набагато усталеніші і спокійніші.
— Тобі це нервипа,— чвиркнув віп на круглий валок гороху,— я оце вже у восьмого комбайнера помічником. Бачив і перебачив. Ще на "комунарах" за вірьовку смикав, солому скидав. Цілий день сидиш, а тобі в рот з барабана половою б'є, світу божого пе видать, а ти смикай і смикай. До штурвала комбайнер пустить раз на сезон — і то радість. Ну, гороху тоді не було. Про таку заразу ніхто іі не думав. Ото тітки в городах там посадять латочку, то вона ж його весь вирпває з коренем, та па рядно, та в курінь — пі одна тобі горошинка не викотиться. Л тут — сто двадцять гектарів. Де таке рядпо візьмеш?
Иедан послідовно і вперто проводив підривну діяльність проти гороху, за два дні поволі й непомітно перетягнув Гришу в свою віру і навіть випхав його захищати ту його віру перед колгоспним агрономом Лисичкою.
Тітка Лисичка належала до таких самих неодмінних атрибутів ¡ Світлоярська, як дядько Зновобрать, Обеліск або дід Утюжок. Агрономом вона була скільки й пам'ятав Гриша, тільки відрізнялася від усіх інших славетних жителів Карпового Яру тим, що невпинно доскопалилася і зростала в своїй спеціальності, відповідно до чого змінювалися і її звання. Спершу тітка Лисичка була просто рільником, тоді агротехніком, агрономом, старшим агрономом, а в Світлоярську вже мала звання і посаду головного агронома, бо тепер у колгоспі були ще окремо агрономи по зернових, по І технічних і по кормових культурах, агропом-городник і агроном-садовод, ціла агрономічна академія з високовчених молодих спеціалістів, яким легко давала раду тітка Лисичка з своїми освітами заочними, несистематичними, уривковими, але зате з практикою неймовірною, а з характером ще пеймовірпішим.
У полі тітка Лисичка, здасться, днювала й ночувала, не міг у цьому зрівнятися з иею навіть Безкоровайппй. Мала незбагненну властивість опинятися саме там, де ніхто її пе ждав, і ловптп тракториста саме тоді, коли він зробив бодай один огріх.
— Переорюй!
— Та на всю ж загінку — один! — благав тракторист.
— А як я тобі з цього огріху хліб начислю — дужо ти на-їсиїпся? Переорюй!
Гриша сіяв кукурудзу. Не догледів, що трохи скривлює рядки в кіпці загінки, прискочила па "Москвичі" тітка Лисичка, витягла хлопця з кабінки трактора, закричала:
— В тебе мати є?
— Л що?
— А то — пе етапу, як ото ви всі "мать-перемать", бо то святе слово. Не поважаєте слова, то майте ж хоч совість перед тими, хто вас народив.
— Та що ж я зробив, тітко Лисичко?
— Як трактор ведеш?
— Нормально.
— Ото нормально? Поглянь па рядки. Як бик побризказ.
— Та чи воно неоднаково? Кукурудзі однаково ж — кривий рядок чи рівний.
— А тобі ?
— І мені.
— А полю?
— Та чи я знаю?
— То зпап же, дуршо, що в поля своя краса і псувати її — однаково, що дівочу красу топтати. І я тобі не дозволю!
— Хіба ж я навмисне? Так получилось.
— Ось і в мене получиться, колп я тобі табель не підпишу. На кривих рядках криве н виросте. Полоти його як, обробляти як? Л дивитися як? Пересівай заново!
— А зерно, тітко ЛИСИЧКО?
— Зерпо за твій рахунок.
Посіви В колгоспі "Дніпро" вражали павіть призвичаєних до краси землі людей своєю вишуканою, просто артистичною точністю [ рівністю. Поля нарізані були такими рівними прямокутниками, що на пих можна було впвчати геометрію Евкліда. Пари були без жодної бур'янини, і коли дивишся на пих, то враження складається таке, ніби тітка Лисичка розім'яла в пучках кожну грудочку і тепер земля лежала пухка, сита, розкішна. Такої краси на планеті ніде більше не знайдеш.
І Можпа б понаписувати цілі томи про красу світлоярівськпх Полів, а тоді, переконавшись у цілковитій марності прозаїчних [зусиль, навести слова поета: "Хтось гладив ппви, так піжно гладив..." І ось вам — світлолрівські шпиі, і всемогутня тітка Лисичка пад ними із своїми диво-рукамп, ніби новітні Деметра й Церера.
А зовні яанка — ніколи не подумаєш, що з таким характером. Невисока, з гарними, ясними очима, доброта па обличчі, в усій по-|Статі, голос м'який, понастирливий. Зате ж і твердості в тому голосі, коли треба,— на тисячі чоловіків!
! І ось перед такою жінкою Гриша наважився сказати непохваль-|не слово про горох:
— Хто його тільки вигадав сіяти?
— Вже ж но такий дурень, як ти! — в своєму стплі відповіла тітка Лисичка.
Але й Гришу не так легко було збити, бо за два дні він пройшов у свого помічника цілу академію горохвяного скептицизму.
— Його ж і свині не їдять! — вигукнув Левенець.
! — Свппі пе їдять, то з'їдять люди, вони розумніші,— спокійно Імовила тітка Лисичка.— Тебе ж у школі і в училищі вчили чи пі? |Чув ти про бобові культури? Та оцей горох мені па десять років зарядку землі азотом зробить! Я тут пшеницю матиму, як ліс! А ти — "свині"! Косив би краще, а пе розбазікував!
— Коситимеш, як воно то гнеться, то ламається. Риємося в землі, як кроти.
— Зате береш при самій землі — молодець.
І — А Самусь як он на своїм полі косить? Стршке тільки.
1 — На Самуся не дивись. Хай він буде Самусем, а ти рости Ле-
венцем.
Педан був ПОМІЧНИКОМ і в Самуся: "Заробітки там були — страшно згадувати. Гребли гроші лопатами. Але Самусь пе терпить балакучих. Роби мовчки і — все в нього правильно. А ти — нічичирк".
— Де ж там правильно? — здивувався Гриша.— Всі знають, як воно, в Самуся...
— Це він так каже: "Все правильно". А робить як хоче. Тобі до Самуся — го-го... В тебе на комбайні перше літо, а він — десятий сезон.
— То й був би в нього,— образився Гриша.
— А я на мотоцикл з коляскою де хоч зароблю! Самусь придуркуватий у роботі, а мені спокій головне. Ти хлопець хоч і молодий, та вспокійливий. Гнуться кронштейни — ти їх виправляєш мовчки. А Самусь ун"з кинув би сто разів цей комбайн і добився б нового.
— Даватимуть і мені нові комбайни.
— Тобі? Та ніколи!
— Ще й Самуся пережену!
— От уже що ніколи, так ніколи!
— Чому так думаєш?
— Бо ти дурний та чесний, а Самусь метиковапий. Ти хочеш усе сам, а не знаєш того, що сам себе пе зробиш. Тебе ж батько з матір'ю зробили — пе сам па світ об'явився. Отак воно й далі. Треба вміти, щоб тебе любили.
— Чому ж ти не зумів?
— Случай вийшов.