Євген Лазар, який займав це становище від початку існування газети і мав у Рівному чимало всіляких особистих "геців", одного разу заявив мені нагло, що він "відходить". Куди і чому відходить? Відходить до Києва, де йому пропонують роботу в "Українському слові" з кращою ніж у нас платнею. Знаючи, що київські платні не були кращі від наших, а також знаючи київські умови, я пробував було з ним сперечатися, але це не помогло багато. Лазар просто хотів побувати в Києві, зажити нових пригод та позбутися деяких своїх негод сердечного порядку. Які вимагали від нього "хоч з моста у воду".
А тому Лазор відійшов, а на його місце прийшов старий мій приятель Роман Бжеський, який вернувся недавно з Кракова, перебував у своєму рідному Крем'янці і то без солідного зайняття. А довідавшись, що у нас валяється під ногами місце редактора, він негайно за нього схопився.
Удома, приватно я чекав на приїзд Марусі, але вона не приїжджала. Також я пам'ятав обіцянку Олені привезти її до Рівного. Наше вбоге авто, здавалось, безнадійно застрягло в майстерні міської управи, я малощо не щодня туди заходив, обдаровуючи майстрів всілякими благами і нарешті, біля 10 грудня, мені сказали, що воно може їхати.
Почалось швидке збирання. Ми напакували ту машинку продуктами по самі вінця і в середу раненько мали вирушити в дорогу.
Але сталася велика, прикра несподіванка. Зо мною дуже хотів їхати один з наших редакторів, Анатоль Довгопільсь-кий. Він ще не був у Києві і хотів його дуже побачити. Я вказував, що у нас нема для цього ніякої можливости, бо все запхане харчами, але він настоював запевнюючи, що він сам добре шоферує і може замінити нашого Трифона. Для доказу, він обвіз мене по різних вулицях, все виглядало гаразд і я погодився. Та коли ми нарешті всілися їхати, та вирушили з двору, та доїхали до міської управи, як раптом почули в моторі підозрілий гуркіт. Зупинилися, покликали механіка і той ствердив несамовиту річ: згорів мотор. Мовляв, не досить було залито оливи. І маємо щастя, що це сталося тут, а не десь в дорозі... Що могло скінчитися вибухом.
Я фуріяльно накинувся на Довгопільського, Довгопільсь-кий на механіків, механіки на ще когось, але що це могло комусь помогти? Наша поїздка відпала, авто затягнули назад до майстерні і то на довгий час. Знайти інші засоби для нашої поїздки не було можливости.
Я був завжди переконаний, що цей випадок з автом був фатальний. Не будь його, ми забрали б Телігів до Рівного і вони були б врятовані. Вони на це чекали і не дочекалися.
Розуміється, що тоді ми ще не думали, що воно скінчиться так, як скінчилося. Ми були переконані, що вони знайдуть можливості виїхати з Києва і без нас, одначе пізніше, коли це сталося, я не раз зупинявся над цим випадком, який ще більше посилював мій фаталізм життя воєнного.
Тим часом у мене все йшло своїм порядком. Я упорядкував мешкання, дістав служнищо, до мене заходили приятелі, було багато розмов. До того знов дістав нового співмешканця, на цей раз мого старого, ще з Парижу, знайомого, відомого політичного і військового діяча генерала Миколу Капус-тянського. Якого спровадив Ольжич до Рівного з наміром забрати його пізніше до Києва. Що не сталося з відомих причин і він мусів залишитися у нас, хоча його присутність тут не дуже була виправдана. Тут заносилось на партизанку, підпілля, вимагалось людей молодих, міцних, бравих і наш генерал з часів минулої визвольної боротьби ледве на таке надавався. Думали було про військову школу, де можна б його було використати.
Мої передовиці в газеті мали наголовки — "Війна", Героїзм наших днів", "Ясно й одверто". Як і завжди, вони відзначалися тоном непокори небезпечного характеру. Y Рівному в цей час появилась група людей Німецької Пресово^" Агенції (Дойченахріхтен Дінст) і її голова Карл Apio, який умів читати по-українському, передавав мені через моїх друзів: — Той там Самчук... Він пописує... Але це може печально для нього скінчитися...
Зрештою, я це добре знав і без Apio, але що мав робити. Моя вдача не зносила покори. Цього не міг я перенести за Польщі, не міг би за совєтів і не міг тепер. Але я мав щастя. Інколи я намагався камуфляжи™ мої наміри компліментами в бік окупантів, але звичайно це було червоними нитками шито і не могло нікого змилити. Я чекав халепи... Одначе нічого не робив, щоб її одвернути4.
Десь у кінці грудня з Києва прибула де нас делегація Київського Червоного Хреста під проводом Богатирчука та пані Людмили Коваленко, до якої належала також діячка зі Львова, що перебувала тепер в Києві — Яворницька. їх місією було організувати харчі для Києва. Ми багато засідали, в міській управі було влаштоване для київських гостей прийняття і наслідком всього того, було відправлено до нашої столиці кілька вантажників харчів, які, здається, доїхали туди щасливо і були призначені для діячів української культури.
Також у цей час мене несподівано покликано до уряду Райхскомісаріяту, де я познайомився з одним паном, дебелої постави з округлою головою в партійній уніформі на прізвище Нестлєр. Мені сказали, що він відає якимсь там відділом політики цього уряду, який містився в нижньому поверсі, зараз від входу наліво. І цей самий Неслер показав мені писану на машині відозву "до населення України", яка має бути оголошена за підписом Еріха Коха у двох мовах — німецькій і українській. Я мав висловити про неї мою думку, головне, чи зробить вона враження на тих, до кого вона звернена.
Переглянувши той машинопис, я побачив, що це найпо-рожніше і найбезглуздіше говорения, яке тільки можна собі уявити, але сказав, що відозва добре зложена, переклад цілком відповідний і я не можу до неї нічого додати. Нестлєр був помітно вдоволений, можливо, це був плід його власної творчости і на цьому моя роля в цій справі була скінчена.
Внедовзі наша газета під датою 25 грудня, на цілу першу
сторінку принесла цю відозву і цей документ німецької оку-
пації настільки прикметний своїм духом, змістом і стилем,
що його слід тут подати, не міняючи в ньому ані титла, ані
коми. " —
ДО НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ
"Фюрер Адольф Гітлер призначив мене Райхскомісаром для України. З його доручення я управляю Вашою областю. Німецькі вояки вибороли Вам свободу і знищили більшовизм. СОВЄТСЬКА СИЛА ЗГИНУЛА І НЕ МОЖЕ НІКОЛИ ВЕРНУТИСЯ. Тепер настає новий час для Вашого краю. За це тисячі німецьких вояків віддали свою кров і своє життя.
Противник був сильний, але в завзятій боротьбі його знищено. Одначе війна ще не скінчена; вона йде далі проти Англії. Англія є також Вашим ворогом, як є вона ворогом усіх європейських народів. ЦЮ ВІЙНУ НАКИНУЛА ЕВРОПІ АНГЛІЯ! Вона є союзницею більшовизму! Англія мусить бути побита, тому, що мир і добробут можуть завітати лишень тоді, коли буде здобута перемога над Англією. Вашу подяку Німеччині й Ваш причинок у боротьбі проти Англії складіть своєю працею. Перш за все найбілєше значення має праця на землі. ХТО ОБРОБЛЯЄ РІЛЛЮ І ПРАЦЮЄ, ТИМ САМИМ БОРЕТЬСЯ ЗА НОВИЙ ЧАС ДОБРОБУТУ Й МИРУ, ЯКИЙ НАСТАНЕ ДЛЯ ВАС ПІСЛЯ ПЕРЕМОГИ. Тепер ще важкий час. Населення цього краю перетерпіло в минулому дуже багато горя. Я переконаний, що Ви й на цей раз видержите іспит цього тяжкого часу. ПРАЦЕЮ І ЧИНОМ ВИ ВИЯВИТЕ СВОЮ ПОДЯКУ ЗА ЗВІЛЬНЕННЯ НІМЕЦЬКИМИ ВОЯКАМИ. Пильною і невтомною працею Ви допоможете зробити Европу сильною та причинитеся до Вашого власного добробуту. Так допоможете побити Англію. Не балачки та розговори можуть тепер помогти, але тільки готовість кожного зокрема віддати до розпорядимости всі свої сили. Для неробів і пльоткарів нема тепер місця. Всі сили краю належать боротьбі проти ворогів людства, добробуту й щастя! Оцінюватиму кожного лише по цьому, в якій мірі він діловито допомагає відбудові цього краю. Кожний з Вас матиме змогу жити в своїй вірі й поглядах і бути щасливим.
ЛИШЕ ПИЛЬНОЮ ПРАЦЕЮ, НАЙВИЩОЮ ПРОДУКЦІЄЮ Й ЧИНОМ, НАЙКРАЩОЮ УПРАВОЮ РІЛЛІ, ЗРАЗКОВОЮ ГОДІВЛЕЮ ПОГОЛІВ'Я ВАШОЇ ХУДОБИ ДОКАЖЕТЕ СВОЮ ВОЛЮ ДО БУДОВИ НОВОГО ЩАСЛИВОГО ЧАСУ. Закликаю Вас підпорядкуватися в кожному випадку моїм розпорядженням, а також розпорядженням німецьких ґене-ралкомісарів і Ґебітскомісарів. Хто протиставиться волі німецького проводу, хто ставить опір відбудові країни, того постигне невмолима суворість закону. Каратимемо кожного ледаря і порушника спокою.
ХТО Ж ВИКОНУЄ СВІЙЙ ОБОВ'ЯЗОК, ТОЙ БУДЕ ПРИ-
ЧАСНИКОМ БЛАГОДАТІ Й ДОБРОБУТУ НОВОГО ПРАВЛІННЯ. Хай ніхто не відстає, кожний хай дасть все, що може із своєї постійної готовості допомогти й своєї сили праці. Тоді ми спільно переможемо важкий час.
ЕРІХ КОХ, — Райхскомісар для України"...
Ось таке... Плутанина слів для орачів, пастухів, свинарів... Які спричиняться до перемоги "Европи" працею і нічого не будуть вимагати людського. Ні слова до народу, нації, людини. Це лиш країна, область, населення, робітники.
Ми помістили це "звернення", але й не залишилися з відповіддю. Зараз на другій сторінці цього ж числа газети пе-редовиця з вимовним наголовком: "Видержати". "Зо всіх теренів нашої провінції приходять майже систематично вісті, які змушують не одного українця поважно задуматись над положенням, яке довкруги назріває і яке набирає все більш прав горожанства.
Недавно міністр пропаганди Д-р Геббельс у часописі "Дас Райх" писав, що в сучасний момент необхідно про всі справи, що нас хвилюють та які зв'язані з тим воєнним становищем, у якому ми знаходимось, говорити й писати ясно й од-верто. По моєму, ця думка подвійно правильна. По-перше, люди вчаться дивитися правді в вічі, по-друге, знаючи свої недомагання, знайдуть можливість їх направити. Дуже недоцільним є, за большевицькими звичками, закривати очі на дійсність, славословити її і тішити себе всілякими на вербі грушками...
Так! Тяжко, твердо, іноді суворо. Одначе все це, ще і ще раз вимагає від нас: зібрати нерви, напружити сили — моральні й фізичні і, оцінюючи найвищі наші завдання, оцінюючи наше місце в часі, просторі й історії, мусимо видержати! Так чи інакше — перемогти!"
Чи це було дійсно не вистачально "ясно й одверто" ? А для ілюстрації, зараз же під цією статтею чуттєвий фейлетон Анатоля Довгопільського: "Пам'яті Данилишина і Біласа", — революціонерів УВО, страчених поляками грудня 23-го 1932 року, де говорилося, що "напередодні свята Різдва Христового, ми, українці, згадуємо імена цих двох молодих хлопців — імена, що символізують Різдво нової доби української нації".
II
Наближалися Різдвяні свята, що цього року припадали на неділю 7 січня.