Поки Ви дістанете офіційне підтвердження, що наш Відділ освіти і культури одержав Ваш лист, дозвольте мені звернутися до Вас неофіційно, щоб висловити Вам щиру подяку за лист, що так коротко, але майстерно окреслив становище, позицію і працю МУРу. Прочитавши цей лист, кожен, хто й нічого раніше не знав про МУР, відразу дістане собі повну уяву про його завдання і особливо про умови праці… Чи це дійсно таке загальне у нас явище, що люди абсолютно не дооцінюють і маловажать працю письменника? Бо те, що Ви пишете про відношення до праці письменників і науковців, до слова можна повторити, маючи на увазі відносини в таборах в Авґсбургу. Це сумний доказ нашої, скажу, культурної недозрілости, як можна говорити про якісь політично-національні стремління, коли люди так недостойно ставляться до виразників нашої духової культури, до творців на полі письменства і науки!
За нашу Централю скажу, що вона щиро йде на зустріч потребам письменників, але що вона може вдіяти, коли громадянство так слабо підтримує її матеріяльно? Адже всі прибутки Ц. Представництва складаються з добровільних датків, а ці датки напливають надзвичайно слабо. В усякому разі централя буде робити все, що в її силах, аби допомогти МУР-ові. Чи Ви піддержуєте контакт з пані Л. Івченковою (Мюнхен), яка є референткою літературних справ у нашім відділі культури і освіти? Це дуже енергійна і віддана справі людина, сама – письменниця (драматург).
Технічні можливості (скажу за себе) і у нас дуже маленькі. От зараз секретар Відділу пішов на відпустку, то нікому й тепер до Вас написати на машині. Добре, що хоч недавно здобув я енергійного заступника собі, але він іще тільки почав працю і мусить попереду обзнайомитися з нею. Завдання Відділу дуже широкі – тут і церква, і школа, і театр і т.д… Працювати ж доводиться в дуже примітивній обстанові і серед гнітючого настрою через вічний неспокій.
Про наші видавничі можливості й пляни напишемо до Вас, як тільки справа виясниться, – саме тепер її обмірковуємо й хочемо поставити на практичний грунт.
Щиро Вас поважаючий і відданий Вам, Д. Дорошенко.
Augsburg, Judenber, 8 (мені) 8.ІХ.1946. Це – адреса Ц. Представництва"…
Такі то ось справи…
30 вересня. Багато шуму з приводу виїденого яйця. В таборі Авґсбург наші люди старанно демонструють приклад, якою мала б бути, за їх вподобою, українська держава. Жабо-мишодраківка в склянці води на повному ходу. Те, що я передбачав, пишучи статтю на появу "Нашої боротьби", у якій заповідалось фіктивну боротьбу за фіктивні справи "робітничого клясу", але яка могла спровокувати і спровокувала непотрібні заколоти у наших таборах, все те тепер справдилось. На жаль, тієї моєї статті, "Українські вісті" помістити відмовились, не дивлячись на всі їх деклярації свободи преси, думки, дискусії.
Натомість, з приводу тієї статті, яку я рекомендував, як передову на правах автора передових, я дістав від мого шановного друга І. Багряного знаменного листа, якого варто зберігти для майбутнього, як зразок нашого думання цього часу. (Подаємо без яких будь змін) :
"В/поважний п. УЛАС ОЛЕКСІЙОВИЧ. З величезним здивованням прочитав Вашу статтю "НЕВІЛЬНИКИ ФРАЗИ", що Ви її надіслали як передову до У. В.
І здивувала мене не стаття, а те, що ви надіслали її до друку в легальнім органі, та ще в такім як У.В., цеб то популярнім і багатотиражнім. Та ще й як передовицю.
Що Ви робите це свідомо, для мене не підлягає ніякому сумніву.
Отже, Ви хочте, щоб ми солідаризувалися з усім, що там у тій статті є (до речи, дивовижного своїм значінням і тими наслідками, які такий виступ може потягти за собою в нашій ідіотській і підлій дійсности), – і підписали собі смертний вирок. І смертний вирок не в переносному, а в прямому розумінні слова, – цебто від "шматків кабеля" та від сі-ай-сі, – до чого має прислужитись Ваша стаття, незалежно від того, хочете Ви цього чи не хочете.
Але не подумайте, що я пишу цього листа з переляку. Ні, друже Уласе, покищо зі мною це не траплялося, навіть під кількома смертними вироками. А щоб переконати Вас в цьому, так ми статтю Вашу таки видрукуємо, тільки не в У.В., а пересилаємо її до іншої, першої ліпшої бандерівської газети, щоб дати їй як найбільший ход згідно з її тенденцію. Лиш приготовтесь до таких вивісекцій, як їх Ваша стаття ця нам готує.
Але перш, ніж вона буде видрукована і Ви матимете сатисфакцію (очевидно за незрозумілий і незвичний для Вас стиль "Наш Бор." ["Нашої боротьби" – У.С.], що до речі, більшовиків злостить ще в більшій мірі ніж роззлостила Вас), раніш ніж ми матимемо до діла з "каблями", на які Ви цілком слушно натякаєте і які стимулюєте й виправдуєте своєю статтею, та з Сі-ай-Сі, яке матиме в перший же день Вашу статтю в тисячі примірників як авторитетний матеріял проти "совєтчиків", "комуністів" і т.д., – раніше ніж все це станеться, я хочу дозволити собі, звернути Вашу увагу на слідуюче:
1) Як що Ви вважаєте за нормальне з етичного погляду виступати в легальній пресі проти нелегального видання, то наводьте повністю матеріял, проти якого стали на прю, щоб читач мав змогу сам переконатись і перевірити, чи Ви маєте рацію. Інакше бо все те виглядить на провокацію. Тим більше, що з кожної сотні читачів У. В. 99 напевно не читали того, проти чого Ви так переконливо і з таким мобілізуючим запалом виступаєте.
Я от перечитавши з позиції читача і приймаючи все Вами написане на віру (бо не вірити Самчукові не можна), бачу, що Самчук б’є алярм у всі дзвони перед страшною небезпекою – перед ворогами України, тими що поморили голодом укр. нарід, словом перед енкаведе, перед комуністами і т. д. І хоч Ви ніби не називаєте прямо про кого йде мова, але ті, хто дислокуватиме вашим "Документом", не потрібуватимуть Ваших уточнень. Благо, боротьба проти всього східного нині по всіх таборах, певною групою, йде саме по лінії боротьби з "комунізмом". За Ваш матеріял, чи Ваш авторитет, що приходить цим людцям на допомогу, вони Вам заплатять готівкою.
2) Чому Ви зумисне спрощуєте і шаржуте, говорите про "буржуїв", "про людоненависництво", про "братні симпатії" і т.д.? Де там все це вичитали? Навіщо це? Або Ваша небезпечна, але нам накидувана, трактовка про "американського робітника поневоленого інтернаціональним капіталізмом". Що це є і для чого? І для кого?
Я знаю, друже Уласе, що це Вами зроблено без спеціяльного бажання нацькувати на нас Сі-Ай-Сі, але від того суть справи не міняється, і я Вам скажу для чого і для кого це зроблено. Об’єктивно це зроблено для того, щоб урухомити проти нашого, без сумніву, чесного і без сумніву, більш патріотичного аніж деякі інші, руху щось більше аніж папір. Вдаючись для того до легальної преси.
3) Ви так розсипаєтесь епітетами і авторитетним шельмуванням і виставляєте певну політичну групу небезпечними дурачками і замаскованими большевиками, постає питання, – невже Ви справді так думаєте про людей, яких знаєте з близька?
Як що Ви думаєте так, – тоді вам і карти в руки і всі ваші шаржування, як і тенденція цілої статті, цілком правдиві. Але я не вірю, що Ви про нас так думаєте, не хочу вірити, бо поважаю Вас і вважав і вважаю за людину розумну і передову. Тоді для чого цей Ваш гріх?
4) Незаперечним є, що політична течія, проти якої Ви з таким запалом виступаєте, є течію найбільше непримиримою і найбільше небезпечною для большевизму. Це так же небезпечно, як і те, що більшість з нас висиділи довгі-довгі роки в тюрмах і застінках большевії, вівши боротьбу з тим большевизмом активно і набагато раніше, аніж навчилися надягати штанці ті, кого Ви мобілізуєте з "каблями" на боротьбу… Проти кого, п. Уласе?
5) І нарешті:
Вам дивовижний і дикий наш спосіб мислення (так само, як нам спосіб мислення людей вихованих на інших світоглядах), але Ви мусите пам’ятати, що ми не є люди випадкові, що ми лише частка тих сотень і сотень тисяч людей, передової мислячої інтелігенції цілої України, що так само мислять і з якими Ви мусите числитися, як з реальним фактом. І то українським фактом. Чи Ви піддаєте нас остракізмові? Вивішаєте?
Це вже пробували робити і то українці, вкупі з гештапо. Але які з того будуть жнива – покаже час.
Історія вимірються не годинами, а нація і її історична боротьба вимірюються не нашими емігрантськими маштабами, і буде визначати не нашою емігрантською ментальністю та дрібними груповими амбіціями й інтересами.
Ось ті кілька зауваг, що я їх мав на думці, крім всього іншого, про що мені прикро і сумно писати.
Поза тим, бажаю Вам успіхів і доброго гумору. З правдивою пошаною, І. Багряний…"
І до того дописка олівцем (лист писаний машиною):
Слово чести, п. Уласе! Прочитав я Вашу статтю і взяв мене жаль, ні – розпука. І це Ви найпередовіша людина нашого суспільства. А що ж можно сподіватися від пересічного обивателя, який вимірює інтереси нації інтересами своєї емігрантської шкури і українські голови розцінює на плитки чеколяди одержаної в Сі-Ай-Сі"…
Грізне, дуже грізне посланіє. Справді "розпучливе". На яке моя відповідь звучить:
"15.8.46. Милий Іване Павловичу!
Тон і зміст Вашого листа змушує мене Вас запевнити, що всі Ваші турботи в напрямку Вами зазначеному, є для мене новиною і я охоче здіймаю їх з Вашого сумління. Боюсь тільки, що це зробить за мене хтось інший і не моїми методами.
Прошу отже передати мою статтю через Гр. Ол. назад. Я збережу її, як доказ, що поможе Вам колись переконатися у чомусь, у чому Ви не можете (з чисто психологічних моментів) зробити зараз.
Я ніколи не був, ані донощиком, ані провокатором. Речі, про які пишу, чи говорю, переважно глибоко передумав, переболів, перечув. Не вірю, що вас там так думаючих, як ви, дуже багато. Зо всіх людей "звідти" де Ви, я покищо знаю тільки кількох, що так, як Ви, думають. Всі решта думають інакше. Я з ними часто погоджуюсь. Зрештою, навіть не перечусь з думками напр. Мітрінги, цитованими у одній статті. Але Ви мусите мені признати, що є там безліч дійсно фраз, які іншого сенсу, як тільки перестарілі і нічого незначучі фрази, не мають.
Щодо газети, як Ви кажете, що Ви зробите зо мною те чи інше, то дозволяю собі зазначити: Я думаю, що напр. Ви, як людина стороння, не маєте нічого там говорити. Я покищо там числюся, як редактор, і маю там виконувати свій обов’язок.