В кімнаті медика, крім традиційних черепів людських — ще й різні інструментики, шафка, мабуть, із ліками, товсті книги й трошки суворий хирактер кімнати, жодних малюнків, меблі ніякі.
Навпаки, в кімнаті юриста вражають добре розташовані, м'які меблі, пальмочка, книжкова шафка під склом, попільнички, лямпа під кольористим абажуром на круглому столі, і взагалі не кімната, а вітальня. Він уже зразу привчає себе й своїх гостей до настрою солідности, культурности й інтимного довір'я.
Кімнати економіста, де відбувалося наше побачення, загромаджена книжками, на стіні мапа, графік. Книжки всякі — тонкі й товсті, дрібні й фоліянти. Коли в юриста всі книжки в оправах, то в економіста — без. Прості полиці для книг, звичайні стільці й характер кімнати — тимчасового приміщення.
Як мені потім казали сторонні люди, в цьому гуртожиткові живуть найбідніші і найталановитіші з норвезьких молодих сил. Вони вже відомі своїми науковими працями, участю в пресі. Взагалі бідного студента (пролетарського) в Норвегії дуже мало — всього 2%. Решта — синки та дочки заможних кіл, що можуть утримувати в столиці своїх дітей.
З одної кімнати, куди ми гуртом постукали, вийшов засоромлений хлопець і делікатно, червоніючи, з'ясував товаришам, що йому незручно запрошувати нас до себе, бо в нього в гостях дівчина.
І в Норвегії дві мови — державна й народня
Дуже цікаве явище в Норвегії з мовами. Ми вже згадували, що там уживаються поруч дві мови державна (ріксмол) і народня (ляндсмол). Перша з них — мова книжна, мова старо-офіційна, мова близька до шведської. Це мова міста, де панували датчани протягом століть, це мова більшости книжок і газет.
Ріксмол — мова датська з невеличкими локальними ознаками, як, приміром, мова янки відносно англійської.
Всі твори Ібсена, Гамсуна, Б'єрнсона й інших письменників, відомих на ввесь світ, писані оцією датсько-норвезькою мовою. На старих виданнях перекладів Ібсена чи Гамсуна в Росії так і писали "с датско-норвежского" чи й просто "с датского".
Ріксмол — це мова більшости інтеліґенції, горожан і частини населення південної Норвегії. Ляндсмол — мова народня, селянська, що оформила своє літературне існування не так давно. Нею говорить більша частина населення Норвегії.
Як за часів Котляревського — народня мова бере гору. Взаємовідносини між цими мовами такі приблизно, як були на Україні під час Котляревського. Панство, духівництво, чиновники і частина міста говорили слов'янсько— українською старокнижною мовою так, як писав трактати Сковорода, а основний селянсько-міщанський масив говорив народньою "простою" мовою. Котляревський зробив "революцію" книжну, написавши "Енеїду" простою мовою. В Норвегії народньою мовою почали писати значно пізніше, ніж Котляревський. Але зараз ляндсмол уже не тільки відвоювала собі право на існування, але вже й точиться боротьба між мовою державною (датською) і народньо-норвезькою. Остання все більше й більше розвивається, має вже чималу літературу, газети, театри. Має своїх пропаґаторів і прихильників і захоплює все більші й більші позиції.
Зараз обидві мови — ріксмол і ляндсмол існують як рівноправні для всіх установ Норвегії. При чому в місцевих самоврядувальних органах, де населення більше користується ляндсмолом, там усе діловодство, школа, навіть таблички у вагонах мовою ляндсмол. Навіть теперішній президент Норвезької Академії пише свої праці виключно мовою ляндсмол.
Але на сьогодні основні літературні й культурні сили все ж користуються ріксмолом. Запеклої боротьби, крім культурних форм, між цими двома мовами нема. Пролетаріят користується в своїх виданнях тією й другою. От чому й "Кляте" містить статті теж обома мовами.
Між ляндсмол і ріксмол багато більша ріжниця, аніж поміж ріксмол і шведською мовами.
Як виросла ляндсмол
Перші твори народньою мовою змальовували, головним чином, побут норвезького села. Письменники, що писали ляндсмолом, здебільша сами повиходили з низів, уміли торкнутись найжиттєвіших узлів тих народніх мас, звідки сами повиходили, писали приступною селянству народньою діялектичною мовою. Такі письменники із старого покоління, як Й а н Л і н е, стали дуже популярними в масах.
Визначним автором-сатириком і побутовцем старого норвезького села, що руйнувалось під впливами міста й нового промислового розвитку країни, був Й о г а н Б о й є р. Відомі визнані письменниками ляндсмолу є романіст К о н р а д Д а а л ь та новеліст і романіст Я к о б Б ю л ь. У 1928 році вийшло багатотомне видання всіх творів Якоба Бюля і на вітринах були виставлені портрети його. Найвидатнішим поетом, романістом і драматургом, що писав народньою мовою, треба вважати Арне Гарборґа.
Але тим часом, як література ляндсмолу шириться в низах, буржуазний літературний верх, що гримить не тільки в Норвегії, але й поза межами її, пише ріксмолом.
Розквіт норвезької буржуазної літератури, Б'єрнсон та Ібсен
Найвищого розквіту досягла буржуазна норвезька література літ сорок-п'ятдесят тому, колигриміли два вожді літературної думки Б'єрнсон та Ібсен. Б'єрнсон ще визначився як журналіст і могутній оратор, що мав великий вплив і на політичне життя Норвегії. Він, як і та культурна молодь, що йшла за ним, належав до тодішніх крайніх лівих суспільно-політичних, сил. Вплив Б'єрнсона в Норвегії багато більший, ніж Ібсена. Б'єрнсон, що спочатку кликав до сільського побуту, змальовуючи життя села, ідеалізуючи його, потім перейшов до творів загадково-фантастичних. Це виявилося особливо в його драмах. На той час запанував, не без впливу Ніцше, містично-психологічний напрямок.
Роля Б'єрнсона та Ібсена полягала в боротьбі із зашкарублими підвалинами суспільного життя. Крім того, вони, користуючись датсько-норвезькою мовою, багато зробили для зміцнення зв'язку між скандінавськими народами. Але тим часом, як Ібсен уникав специфічно-норвезьких слів, Б'єрнсон усе більше відступав од датської мови, вживаючи специфічно-норвезьких слів, узятих од народу (ляндсмол).
Б'єрнсон був зв'язаний з найбільш визначними проґресивними письменниками Европи. Так, він був зв'язаний не тільки почуттям солидарности, але й дружби з Анатолем Франсом.
Б'єрнсон, як представник старовинної норвезької аристократії, виразник думок наступаючого промислового та фінансового капіталізму, не міг оцінити майбутньої ролі пролетаріяту.
Це видно хоча б з того, що під час процесу Дрейфуса, коли Золя й Франс були напочатку тими небагатьома, що виступили в оборону Дрейфуса, — Б'єрнсон прийшов на допомогу Франсові, піднісши знамениті слова: "Віддавши своє ім'я на оборону Дрейфуса, Анатоль Франс своїми білими, випещеними руками зробив більше, ніж мозолясті руки робітників".
Секретарка А. Франса — Кемері змалювала дуже зворушливими словами, як у Парижі прощався Франс із умираючим Б'єрнсоном, що його називали славою норвезької нації. Кемері пише:
"У великому ліжку лежить Б'єрнсон — оцей "північний лев з білою гривою". Ми любуємось просторим черепом, опуклим лобом і всією гордо-закинутою головою. Передсмертні тіні пробігають по могутньому лобові, орлиному носові, запалих очах і зникають у зморшках. В благородній формі рота немає старечого, лише вигнутієть губ говорить про вік. Ми не сміємо ворухнутись. Нерви натягнені, чутливість загострена, ми бачимо, що Б'єрнсон прокидається.
"Він скупчує м'який і печальний погляд на Франсові, що стоїть у його ногах, та пожадливо дивиться на Франса, немов хоче наблизитись. На обличчі Б'єрнсона можна прочитати страх перед проваллям свідомости, звідки він хоче вирватись, щоб поговорити з Франсом. Лоб Б'єрнсона вкривається потом, тремтячий рот з трудом вимовляє: "Ви Франс… Ви Анатоль. Ви… Яка людина… яка людина… який митець…"
— Не говоріть із ним, — сумно каже його дружина, — він все одно не чує. Дайте йому зрозуміти знаками, що ви до нього прихильні. Він хотів би, щоб увесь світ його розумів і любив.
"І Франс тихенько нахиляється до хорого тим м'яким рухом, що притаманний лише Франсові. Він зрозумів останнє бажання Б'єрнсона. Захоплений владою дивного високого хвилювання, він довго і ніжно дивиться на хорого — і притискає кволу руку умираючого до свого серця".
Мої критичні сентенції
Нехай мені пробачать мої любі читачі, що я один раз зробив таке: взяв чесно сторонню цитату і вклеїв її до книжки, замість того, щоб оглянути всю сучасну норвезьку літературу. Я торкнувся лише кількома словами її буржуазного розквіту, зупинивши головну увагу на Б'єрнсонові. Але по-перше, я в норвезькій літературі хочу бути таким, як Коряк в українській, по-друге, це мені можна пробачити, бо я ж роблю нальот на Скандінавію — рейд, і, нарешті, наша книжка — не про літературу, а про випадкове химерне життя людське, отже, хай вона й буде трошки химерною.
Нещастя — кому здати ключі?
Мене розбудила білява фрекен — адьютант фру Торкільдсен — так рано, як я того прохав, щоб своєчасно поспіти на поїзд. Бюро Баннета, що йому телефоном замовлено білет до Берґена, на моє прохання влаштувало місце коло самісінького вікна, щоб усе можна було бачити. Білет лежав уже на столі, фрекен пішла. В кімнаті в електричному освітленні стоїть приємний ранковий холодок, що гонить назад у постіль, де ще теплі виємки — сліди недавнього лежання тіла.
Будинок ще спить, фрекен десь щось робить, і я не маю кому віддати ключі од кімнати. Я довго шукаю кого-небудь у тихих сонних коридорах, але годинник підганяє робити якісь остаточні заходи, і я роблю так: ключі залишаю на столі, біля ключів — крону, беру валізи і йду. Анікогісінько.
Лише на вулиці я зустрічаю кількох робітників, що заспано йдуть по зупинки трамваю.
Для мене було дивним, — як то залишити ключі, нікому не передавши, — але для Норвегії це явище звичайне. В Норвегії і Швеції в столовках чи на вокзалах кормлять так: бери, що стоїть, скільки хочеш,їж, а потім плати загальну плату за сніданок, чи за вечерю, чи там що. Коли ж ведуть окремі розрахунки, то після ти сам кажеш, знаючи ціни, на скільки ти наїв — платиш і йдеш, a то й просто залишаєш на столі — і нікому і в голову не прийде, що треба перевіряти негайно правильність, що то може хтось обдурити.
Ви вибираєте листівки з краєвидами.