"Хороша задумка! Добре було б, щоб і туркам сподобалася, а то зроблять по своєму, вони ж турки! Задумка хороша проте шансів лишитися живими маємо не багато, зібрали турки прямо цілу флотилію, тут вже не один до десяти, а скоріше за все, один до двадцяти!" Думав Платон Куліш, одночасно віддаючи команди козакам по строю військового порядку. Він поставив два човни фронтом назустріч галерам, а іншими двома закрив фланги. Диспозиція була не досконалою – відкриті тили. Але Куліш виставив човни так, що в разі спроби оточення турецькі галери сядуть на мілину. Це була вся підготовка до бою.
Розрахунок його справдився повністю. Галери не доходячи до козацьких човнів, розпочали маневр оточення. До берега була досить велика відстань, достатня щоб взяти козацькі човни в кільце. Але командири галер не знали що перед Кінбурнською косою, як говорили козаки, горобцю по коліно, тому дві галери, з лівого і правого флангу на повній швидкості сіли на мілину. Між ними бортом до козацьких човнів змогли стати лише три галери. Таким чином вони повторили півкільце, таке ж як човни козаків, тільки більше. Інші галери могли стати лише в другий ряд. При такому розміщенні, козаки змогли б протриматись до ночі, але турецька ескадра мала ще й легкі човни.
Побачивши як вони повні турецьких вояків виходять між галерами, Куліш дав команду до бою. Взявши луки козаки засипали човни з турецькими вояками стрілами. Турки відкрили вогонь у відповідь. Але їхні човни були в русі та ще й хвиля хоч і не велика, не давала можливості влучних пострілів. Залпи козаків, між тим, були досить влучними. Тим більше, що турок на човни набилася сила, і треба було лише поцілити в човен, а стріла вже мала людську ціль. Проте турецькі легкі човни продовжували наступ. Коли вони підійшли зовсім близько до козацьких "чайок", козаки лишили луки, зняли з рамен рушниці і відкрили такий шалений вогонь, що турецькі човни, відлетіли від "чайок" на декілька метрів, чи то від ударної хвилі, чи то відгребли з переляку веслувальники. Втративши на деякий час розум від несподіванки вони, лишаючи вбитих і поранених що випали з човнів, швидко відійшли за галери.
Козаки, отримавши перепочинок, перезарядили рушниці. Куліш розумів, що турки готуються до нападу, і уважно придивлявся до галер. За хвилину він побачив, що на бойовій платформі куршеї в бік козацьких човнів розвертають головну гармату, а на фальшбортах між веслами встановлюють фальконети. Не потрібно бути великим стратегом, щоб зрозуміти: гарматі галер буде достатньо пів години, щоб перетворити козацькі човни в тріски для багаття. Напрям для маневру у козацьких човнів, обмежений мілководдям з тилу і галерами з флангів, був лише один.
Куліш віддав команду. Козацькі човни, розвернулися і на повній швидкості помчали на галери. Складалось враження, що "чайки" мають на меті протаранити галери. Обслуга гармат, зупинила роботу і разом зі всіма хто був на галері стала спостерігати за козацькими човнами. На відстані пострілу з рушниці, козацькі човни різко зупинилися, повернули до галер бортами, за якими стали козаки і відкрили безперервний вогонь по галерах. Вони цілили в першу чергу по гарматній обслузі і багатьох кулі дістали. Так же раптово козаки припинили вогонь відійшли на попереднє місце.
Тим часом розлючений Ахмет-Паша, вже маючи повну інформацію про кількість козаків вирішив взяти їх у кільце. Під прикриттям галер яничари на малих човнах зробили те, чого не змогли галери, здійснили оточення козацьких чайок. Увага козаків в цей час була прикута до турецької армати, і вони пізно помітили, що оточені.
Загін Куліша мав лише два виходи із ситуації що склалася. Або відбиватися на човнах до останньої кулі, і дорого віддати своє життя, або пробиватися через оточення до лісу. Козаки в силу свого сповненого смертельних небезпек життя не мали почуття страху, але використовували найменшу можливість поборотися за життя. Правда в цей перелік не входила зрада товаришів, страх перед ворогом, і здача в полон. Тому, зрозуміло, вони вибрали вихід із оточення з боєм. Взявши з човнів лише шаблі, рушниці і набої до них козаки скочили в воду, яка досягала до паска і двійним ланцюгом побігли до берега. Турки були в кращому положенні, вони мали можливість захиститися за човнами. Але це не спиняло козаків. Наблизившись до турків на відстань пострілу вони не зупиняючись відкрили вогонь. Турки поховались за човнами і відкрили вогонь у відповідь. Перестрілка була короткою, добігши до турецьких човнів козаки кинули рушниці за плечі і оголили шаблі. Ще під час бігу Платон Куліш запримітив від яких човнів був слабший вогонь із рушниць. Крикнувши: "За мною!" він кинувся саме на ці човни, а козаки за ним. Почалася смертельна рубка. Яничари були достойні супротивники, але мотивація у сторін була різна, як і кінцеві цілі. Козаки не вийшовши з кільця мали б смерть, або безславне рабство. Яничари навіть випустивши частину козаків, мали б славу переможців.
Бій був жорстокий але не довгий. Прорвавши кільце втрачаючи товаришів пораненими і вбитими козаки прискорено відступали до лісу. Вже вечоріло і там був їх порятунок.
Турки святкували перемогу, хоч вона і не була співставна з взяттям козаками Сінопу. Зібравши своїх поранених і вбитих, а також поранених козаків, яких було біля двох десятків, турки розвернули галери і рушили до Очакова.
Зранені і змучені козаки загону Куліша, біля півночі дійшли берегом Дніпровського лиману до місця напроти острова Тендра, де їх чекав з козаками Сагайдачний.
Вислухавши розповідь Куліша про перебіг подій на косі Кін-Бурун, Сагайдачний послав загін козаків на місце бою, захоронити полеглих запорожців…
Незважаючи на втрати без яких, на жаль, не обійшлось, запорожці були задоволені і морським походом і гетьманом, який вдало зорганізував похід і з малими втратами привів їх на Січ. Лише наші герої в тій загальній радості були незадоволені собою. Наче не було підстав до цього, вони вперше були в небезпечному поході, приймали участь в смертельному бою з сильним і вмілим ворогом. А вийшли переможцями незважаючи на те, що були в меншості і на його території. Правда отримали поранення, але незначні. І головне, проявили сміливість і рішучість, що зразу ж відзначили досвідчені запорозькі рубаки, котрі брали участь не в одному бою. Особливо відзначали Збігнева, його шабельні звитяги з двох рук. А підстава незадоволення була одна, Збігнев не знайшов Зосі. Хоч вони добре розуміли як складно, а скоріше і зовсім не можливо її відшукати в такій великій країні, але молоді так властивий оптимізм і віра в неможливе, що і Максим, і Василь, а особливо Збігнев мали надію на зустріч з Зосею. Проте, чудо не сталося. Пройде час і вони знову будуть прагнути до бою, впевнені, що вже цього разу кохані зустрінуться…
***
У моїй хаті в довгу ніч –
Холодний вітер студить вікна.
Курличе клин птахів тужний,
Зі мною не лишився жоден…
Як не проси, як не сумуй,
Так є тепер і буде вічно –
Надворі рясно, мов дощем,
Вже сіє лист жовтявий жовтень!
Жовтень… Минув місяць після морського походу на Синоп. Він пройшов у господарських клопотах. Кожний учасник походу отримав справедливо свою долю здобичі, а долю загиблих козаків отримали їхні родини. Таким був закон, який беззаперечно виконувався і контролювався "батьками", або, як їх ще називали "сивовусими дідами". Надали допомогу козацьким поселенням, паланкам, бардюгам, зимівникам, які втратили врожай від засухи та нашестя сарани, для закупівлі провіанту та фуражу. Щоб зиму отари худоби перезимували, та весною пахолки засіяли зерном поля.
Найбільше коштів поклали на озброєння. Сагайдачний планував замінити луки на рушниці, прикупити гармат, пороху та іншого військового начиння. Звичайно, значні кошти і від всього війська, й від окремих козаків передавались на православні храми, монастирі, православні братства і школи при них. Але Сагайдачний менше переймався цими справами, то була справа військових шафарів під наглядом генерального судді, Він сушив собі голову планами на наступні бойові компанії. А треба ще було порозумітися з польською владою.
Справа в тому, що турецький султан не збирався спокійно спостерігати за діями запорозьких козаків. Він вислав на кордони Речі Посполитої своє військо, попередивши про це польського короля. В листі турецький султан нагадував польському королю про його скарги на те, що не вміє впоратися із козаками і не буде проти, щоб Туреччина чи татарська орда їх винищила. Отже тепер султан виконує прохання короля, і направляє військо для знищення козаків.
Незважаючи на дружній тон листа, польський уряд був вкрай занепокоєний переходом турецькими військами кодону Речі Посполитої. А тим більше, що одночасно виступило також татарське військо, і хоч король розумів, що причина походу була в іншому, він послав до султана гінця з листом в якому запевнив його, що від доручив гетьману Жолкевському терміново пройти військом полуденні землі і очистити їх від козаків. Але султан на то не зважив.
Його урядник Ахмет-паша провів зустріч з представниками польської влади, на якій повідомив, що буде будувати захисні споруди на їх території, з тим щоб не випускати козаків в Чорне море. А від польської сторони зажадав забезпечити його провіантом і будівельними матеріалами. Польська влада категорично виступила проти вторгнення турок в землі Речі Посполитої і пообіцяла розібратися самотужки з козаками. А щоб Ахмет-паша не планував вторгнення, гетьман Жолкевський з польською армією став на кордонах Брацлавщини, показавши, що полуденні землі Речі Посполитої знаходяться під його захистом.
Одночасно він послав свого представника з грамотою до Сагайдачного, в якій забороняв йому виходити в море. На що Сагайдачний відповів, що безумовно виконає вимогу Жолкевського і до нового року ні в якому разі в море не вийде. А що стосується наступного року, то він не може знати чи оберуть його гетьманом чи ні.
Зрозуміло, Сагайдачний лукавив, але казав чисту правду. На початку кожного року після Різдва Христового на Січі проходили вибори гетьмана і все залежало від козацького круга, тільки він вирішував бути кошовим чи не бути тому чи іншому із козаків.
Отож рік що минав, незважаючи на трагічний початок, дав можливість зробити значний крок по шляху будівництва військової сили і власної держави.