А в мене не вистачило клепки в голові, щоби повідомити їй, що з Петровичем усе гаразд. Бідна дівчинка примчала з обласного центру. Можна було лише собі уявити, що вона передумала за цей час. Але ж чому сама не зателефонувала мені? Я глянув на мобілку. Вибило п'ятнадцять пропущених дзвінків від Принцеси. Нічого собі! Просто я поставив мобільний телефон у режим вібрації й тому нічого не чув. Я винувато глянув на Принцесу, але вона вдавала, ніби мене не існує на білому світі. Краще би кричала, зневажала, ніж демонструвала байдужість.
І тут я побачив його. Здавалося, що з Принцесою приїхав старшокласник. Він ніяково оглядав компанію і, мабуть, усе ще не міг зрозуміти, чому потрапив саме сюди. Коли я пильно вдивлявся в його обличчя, то починав розуміти, що насправді цьому чоловікові років тридцять. Є такий тип людей, які й у зрілому віці виглядають дітьми. Годі було шукати сліди бороди, яку я нафантазував. У супутника Принцеси її не могло бути в принципі. Принаймні борода символізує для мене мужність і незалежність чоловіка. Цей же на перший погляд школярик знаходився під цілковитою владою доньки Петровича і, мабуть, навіть отримував від цього задоволення, бо кожна команда на його адресу з боку Принцеси супроводжувалася лагідною усмішкою на обличчі незнайомця. Мені ж здавалося, що як би я не кохав жінку, чи колись свою дружину чи тепер Принцесу, не міг собі дозволити, щоби мною так командували і навіть розпоряджались, як річчю. Інколи було навіть неприємно, що Принцеса сама так ставиться до свого бороданя. Хочете вірте – хочете ні, але тоді я подумав, що оцей на вид буцімто школярик найбільше підходить Принцесі для сімейного життя. Навряд чи їй слід сподіватися на взаємне кохання, яке вимагає спорідненості душ. Звичайно, мене не слід брати в розрахунок хоча би з двох причин: я був одружений і застарий для Принцеси. Звісно, з іншого боку, я розумів, що якби не перша причина, то друга не стала би на заваді, не дивлячись навіть на мої дружні стосунки з Петровичем. Але все має відбуватися так, як є, і людина не повинна бути щасливою аж по самі вінця, інакше не усвідомить сенсу життя.
Принцеса сиділа між Петровичем і своїм школяриком, виглядаючи щасливою. Звичайно, я розумів, що вона рада, адже батько живий-здоровий. Хотілося сподіватися, що її радість розповсюджується і на мене, але Принцеса так і не глянула у мій бік, ніби викреслила зі свого життя. Я усвідомлював, що вона має рацію, бо я не зателефонував їй і не сказав, що з Петровичем усе гаразд, але все одно не можна ж бути такою жорстокою. Здається, лише дружина помітила, що насправді коїться в моїй душі, бо час від часу кидала на мене багатозначні погляди, хоча я намагався вдавати із себе байдужого, коли мені ніби все одно, присутня тут Принцеса чи ні.
На столі з'явилася ще одна пляшка горілки, і я потім зрозумів, що це школярик Принцеси збігав до машини. А він набагато практичніший у житті, ніж я про нього думав. Принцеса не пропаде з ним. Він не пив. Мені здається, що йому ніхто й не наливав. І не тому, що цей чоловік був за кермом чи зважаючи на його дитинячий вік. Можливо, в нього на обличчі було написано, що, мовляв, ви ж знаєте, що я не вживаю алкоголю, так що можете не старатися. Ну, що ж, тим більше я був радий за Принцесу, адже їй доведеться жити з тверезим чоловіком, а не пияком. Чи не зарано я віддаю заміж Принцесу? Усміхнувся сам до себе. Думав, що ніхто цього не помітив. Але дружина вже свердлила мене поглядом, прозоро натякаючи, що мені досить пити. Я вичитав в її очах і те, що нам пора додому. Якщо перший її посил я прийняв без жодних заперечень і лише допивав мікроскопічними дозами те, що мені налив Петрович, аби вже аж так нахабно не ображати компанію, то з другим було важче, бо мені хотілось якомога довше побути разом з Принцесою, просто бачити її, навіть якщо вона не звертає на мене жодної уваги. Я розумів, що покараний нею, і це справедливо, але ж не може тривати вічність. Здається, дружина на всі сто відсотків вирахувала мій стан душі й, на диво, скорилася, ніби їй було достатньо того, що я вже не п'ю горілку.
Ще ми так трохи посиділи, гостюючи. Ніби вже і йти треба, але якось незручно просто покинути компанію, ніби нагнівався на когось. Добре, що хоч горілка скінчилась, так що вже нема формального приводу залишатись, – і знову в повітрі нависає важкість, невизначеність, як тоді, коли я й дружина застали на гарячому Петровича з адвокаткою Юлією. Та й гарячого, якщо по правді, не було, бо еротичне лапання за дупцю навряд чи до цього можна віднести.
Бачу, що вже й Принцеса крадькома зиркає на мене. Ага, це добре. Значить, крига скресла. Мені ще не вибачили мого свинства, але вічно тривати це не буде. Школярик для Принцеси – так собі, а я все-таки головний.
13
Можете сміятись, а можете повірити мені на слово, але я відчував, що має трапитись щось радикальне – і саме воно змінить ситуацію, за якою спостерігаємо досі. В тій же хвилі, коли я про це подумав, у Нишпорки задзеленчав телефон. Не знаю, але, можливо, в природі існують якісь невидимі й невідомі ще людині хвилі, які передають чи то тривогу, чи передчуття чогось важливого, що має ось-ось настати. Як би там не було, але всі враз замовкли і, як мені здалося, з певною тривогою дивилися на Нишпорку, ніби від нього мала вийти дуже важлива інформація. Його ж обличчя спочатку проясніло, потім відразу ж спохмурніло, ніби новина була з неприємних, а наприкінці таки стало ясним.
Нишпорка сказав, що затримали високого молодика атлетичної будови тіла. Всі заплескали в долоні, ніби й справді всі наші біди вже були позаду. І лише коли Нишпорка тривожно глянув на мене, я зрозумів, що справжні випробування тільки починаються. Добре, що дружина не перехопила його погляду, бо її душевний спокій був для мене зараз найголовнішим у житті.
Ту тривогу, яку передав мені Нишпорка своїм мовчазним посланням, я ще не міг сформулювати словами, проте десь на інтуїтивному рівні вже починало народжуватися розуміння проблеми. Те, що у власній квартирі затримали високого молодика атлетичної будови тіла, було добре, хоча викликало здивування, чому він пішов саме туди, адже мав розуміти, що там його чекатимуть. Але це лише верхівка айсбергу. Я ж пам'ятав, і Нишпорка нагадав мені про це своїм мовчазним посиланням, що завідувач психоневрологічного диспансеру прямим текстом казав нам, що у високого молодика атлетичної будови тіла може з'явитися двійник. Я і Нишпорка бездарно змарнували час і не вийшли на цього чоловіка. Наразі серед підозрюваних був адвокат із обласного центру, але ж міг бути і хтось інший. Звісно, ніхто не сподівався, що наш пацієнт утече із психушки. Проте слід прораховувати ситуацію бодай на два-три кроки наперед. Тепер же виходило, що ми знаходимося в жорсткому цейтноті. Не знати ще, як можна без втрат вийти із цієї ситуації.
Добра новина потребувала випити за це, але ніхто навіть не заїкнувся, щоби побігти до магазину за пляшкою. Лише ми з Нишпоркою знали, що насправді все тільки починається, але, мабуть, наш тривожний настрій передався й іншим.
14
Все, що колись починається, неодмінно закінчується. І скільки би я безкінечно довго не хотів бути з Принцесою, все ж моїм забаганкам не суджено збутися. Першою рух почала дружина, і я не сумнівався, що ініціатива виходитиме саме від неї. Моя половинка сказала, що нам пора додому, а дорогі гості можуть забавлятися хоч до ранку. Не знаю, як хто сприйняв її слова, але мені здалося, що вона дала зрозуміти всім: це наша дача, а ви тут справді гості. Можливо, дружина мала на увазі зовсім інше, але важка порожнеча нависла над усіма нами після її слів.
Коли ми перетнулися поглядами з Нишпоркою, то зрозуміли одне одного без слів. Залишалася нерозв'язаною одна проблема: якщо ми зараз усі поїдемо, то хто ж охоронятиме Петровича? Не знаю, чи володіла Принцеса даром свого батька, але вона зчитала з наших облич цю стурбованість і сказала, що залишається ночувати на дачі. При цьому донька Петровича пильно подивилася на мою дружину, ніби очікувала на схвалення чи заперечення цієї ідеї. Принцеса мала особливий статус у моєї половинки, тому їй не потрібно було якогось дозволу. Вирішила ночувати на дачі – будь ласка, ніхто тобі не боронить.
Присутні навіть не здогадалися, що мені й Нишпорці стало легше від цього дихати. Адже лише ми знали, що у високого молодика атлетичної будови тіла міг бути імовірний напарник. А це означало, що небезпека існує, а розв'язка може бути більш трагічною, ніж досі, бо не знаєш, коли і від кого очікуватимеш смертельного удару. Але принаймні до кінця суботи і вночі на неділю можемо зосередитися на пошуку ймовірного убивці, а далі буде видно, що робити з Петровичем. Можливо, навіть доведеться забрати його до себе додому, хоча я ще не уявляв, як на це відреагує дружина.
Принцеса настійливо шукала мене поглядом, ніби мала сказати щось дуже важливе. Я це відчував, але знаходився під прискіпливою опікою дружини, тому вдавав, ніби Принцеси взагалі не існує на білому світі. І все ж доля подарувала нам хвильку спілкування, коли ми залишились одні на цьому безлюдному острові життя. Я попросив вибачення у Принцеси. Вона зрозуміла за що. Але все це було зайвим. Принцеса прошепотіла: "Ви ні в чому не винні. Не кайтесь". Блиск її очей говорив сам за себе. Мені вибачили моє свинство. Я тепер навіть сумнівався, чи взагалі Принцеса гнівалася на мене. Мабуть, нафантазував собі, як завжди.
Парами – я і дружина, Нишпорка й адвокатка Юлія – ми йшли до маршрутки. Коли озирнувся, то побачив Принцесу. Ззаду її обіймав школярик. Його руки були схрещені у неї на животі. Таке собі можуть дозволити дуже близькі люди. Ну, звичайно! Якщо Принцеса залишається ночувати на дачі, то і він з нею. Ревнощі кольнули мене в серце і вже не зникали аж до самого ранку. З одного боку, ніби наяву я бачив очі Принцеси і не сумнівався в тому, як вона насправді ставиться до мене, а, з іншого, – школярик був суворою реальністю, з якою треба рахуватися.
Петровича ніде не було видно. Мені здалося, що, захоплений Принцесою, я не поручкався з ним на прощання. Можливо, він образився на мене, тому не те що не проводжав нас до маршрутки, як робив це зазвичай, а навіть не вийшов із дачі, щоби подивитися.