Настя влаштувала з братами й прогулянку — в фаетоні в Мачухи, — до батьків. Батьки були прості й добрі, а брати дотепні й веселі, і старшого брата Олексу слухали далеко більше, ніж батька, — це було одразу видно, адже "редактор" для всіх родичів — цар і бог! Всі Літусю приймали як небом послану наречену їхньому Олексі! І зовсім не дивувалися, коли Настя повідомила за кілька днів:
— А наш Альоша вже з Літусенькою обвінчалися потихеньку від усіх, тільки брати і я знали! А то б стара, її мати, гвалт зчинила! Аякже, такий жених багатий сватався! А то й схаменутися ніхто не встиг!
Так, схаменулись майже другого дня... "Молоді" схаменулися.
Чого це їй старші її сестри нічого не розповідали? А може, вона просто дурна? Так у всіх, тільки ніхто виду не подає, що нічого цікавого нема, а заводять дім, господарство, діти народжуються. І вона забажала швидше мати дітей і запевняла себе, що він же добрий, розумний... і тільки завжди дуже зайнятий... І надто спокійний, і надто розумний. Для нього, певне, як у всіх в його віці, втішала себе Літа, головне діти, сім’я.
Літа урвала думки, яким ніколи не давала волі. Краще говорити про Варюшині справи.
— А Голубцов тебе любить?
— А, він зовсім інша людина. У ньому, хоч він і вищий чином, нема ані тієї вихованості, ані освіченості, що мав Мишуня. Ну, Митюня був зовсім юнак, у нього все передбачалося попереду, і він був такий закоханий! З моїми дівчатками приятелював, як старший брат, мною пишався. Мені з ним чудово було, молодий такий, палкий. Це, Літочко, багато значить, — сказала вона повчальним тоном старшої сестри, — коли чоловік молодий і закоханий... Я його любила, ми б з ним щасливо жили, — додала вона так легко, що Літа засумнівалася в глибині її почуттів.
— А Голубцов? — знову досить настирливо спитала вона. — Ти просто хочеш вийти за нього заміж?
— Та я ж кажу, він зовсім інша людина, і ти дивно ставиш питання, Літушо. Звичайно, хочу вийти заміж, не хочу бути самотньою, не хочу заводити полюбовників, хочу, щоб усе було як годиться, як у мене завжди було, порядна сім’я. Голубцов підходящий, і я відчуваю, що він також вважає, що я "підходяща" бути генеральшею! — засміялася вона. — Ну що ж, що правда, то правда — він зовсім байдужий до театру, мистецтва. Митюня мій теж не дуже розбирався в цьому, тільки мені вдало підтакував, та коли Голубцов починає сперечатися про все, навіть про політику з Вишняковим або з моїми знайомими членами думи, мені хочеться, щоб він швидше замовкнув. А втім, усі кажуть, навіть Вишняков, хоч і не любить його, — ну, він просто ревнує, — вуркотіла вона грайливо, — всі кажуть, що він хоробрий і чесний служака, значить, порядна людина, і все-таки генерал — це неабищо, це чоловік солідного, поважного становища. Я ж не можу втретє виходити наосліп, за будь-кого, я звикла теж до певного становища. Ну, Митюня був молодший за мене, ще не в високих чинах, але ж гвардійський офіцер і багатій. Не подумай, ти знаєш, я не ласа на багатство, з Мишунею ми зовсім не шикували, і тепер мені з дівчатками вистачило б і Мишуниного пенсіону, але в принципі це ж звучить — "ліси у Вологодській губернії". Я й зараз з Ведмедикової спадщини ні на себе, ні на дівчаток не витрачаюсь — у мене все тютілька в тютільку. Тобі добре, Літушо, ти заміжня, у тебе Альоша такий солідний, я з ним завжди люблю поговорити, усі його поважають, і зовні він такий імпозантний, завжди спокійний, навіть те, що не дуже високого зросту, якось не псує. У нього обличчя розумної людини. Він до всіх своїх і твоїх родичів уважний, у вас міцна сім’я. Ти не уявляєш, як це в моєму віці опинитися без чоловіка, і поки я ще не стара, я мушу влаштувати своє життя.
— Не сміши, Варюшо, тобі ще далеко до старої, і ти ж у нас перша красуня, це вже всіма стверджено!
— Правда? Ще. нічого? — спитала серйозно Варюша. — Дивись, зморщок майже нема. Я, звичайно, стежу за собою. Талія, слава богу, як у дівчинки, добре, що й ти зберегла таку, і поглянь — шевелюра така ж, як у тебе, а ти на десять років молодша, — вела вона, кокетуючи, звичними рухами підбиваючи спереду справді красиве волосся, укладене в модну зачіску, куди мудрованішу, ніж у Літи, але жест був однаковий — "сімейний", як сміявся Ілько. — Ти, Літушечко, теж у нас душенька. Твоя зовнішність усіх чарує, тільки ти серед моїх знайомих більше мовчиш.
— Мені нема про що з ними говорити, — щиро призналася Літа, — а коли вже засперечаються старші, я взагалі не можу дібрати, чого хто хоче, якій партії чи кому співчуває — праве крило, ліве крило, кадети, трудовики. Я й удома не доберу. Ти ж знаєш, Альошині племінники Саша і Паша, ті, що завжди сидять у в’язниці або їх засилають кудись, — есдек і есер, вони й між собою завжди сперечаються. Невже ти в усьому розбираєшся?
— Це їхня чоловіча справа, — впевнено сказала Варюша, — але ти бачиш, у мене за столом завжди цікаво, жваво.
— Просто Государственна дума в мініатюрі, — засміялася Літа, — і, як і там, без усяких наслідків.
— О, ти мовчиш, а на вус мотаєш! — насварила Варюша сестру пальчиком. — Але жарти жартами, а мені треба обміркувати, як завтра прийняти! Саватєєв любить борщ, це я завжди, коли він приїздить, варю сама. Звечора зроблю фаршировані яйця. Мишуня казав, що тільки у мене з моєю терплячістю і старанністю це виходить чудом мистецтва. Для милого нашого Вишнякова я зроблю рибу у білому вині.
— А для Голубцова? — єхидно спитала Літа. — Чи голубці по-нашому, чи невинних голуб’яток під соусом?
— О! — зовсім не ображаючись, засміялася Варюша. — Коли хочу йому догодити, треба засмажити величезний шмат буженини і нарізати такими порціями для кожного, що з однієї п’ятеро ситі будуть, і він собі уминатиме, запиваючи моєю наливкою, і не втручатиметься в дискусії Вишнякова з Каратаєвим і Саватєєвим. А для молоді, як хто трапиться, я спеціально не запрошую, тій байдуже що, аби всього було доволі, і особливо коньячку. До кави спечу мої тістечка.
— Може, тобі допомогти в чомусь?
— Що ти, я все сама звечора приготую, щоб завтра не виглядати втомленою. Ти посидь краще з Вишняковим. Я помітила, з ним ти сама собою і він при тобі, як і з дівчатками, почувається зовсім вільно. Хай вам поспіває Варенька. Мабуть, прийде його поручик, з ним приїхав, ми й кажемо "його". Дуже славний хлопець, може, це її доля буде.
— Ти зарані все передбачаєш...
— Треба було б, але війна меле, і ніяких планів будувати не варто. А завтра ти вільна, Літушечко? Я хочу, щоб ти обов’язково була на Обіді.
— Я тільки зранку хотіла піти в крамниці, в Гостиний двір, треба щось дітям купити. Я ж позавтра вже їду. А увечері, дівчатка казали, дістануть квитки в театр.
— От і гаразд. Після обіду ти з дівчатками підеш в театр, і вишняковського поручика заберете, а потім всі вернетеся на чай.
Того вечора Варюша священнодіяла на кухні. Літа сиділа з Вишняковим, Варя співала. У неї, правда, був "голос", і вона співала дуже виразно. Варюша казала серйозно:
— Важливо одразу поставити.
Літі здавалося, що він був більше поставлений, ніж справжній. Вона співала арії з опер, якісь не відомі Літі пісні французькою й італійською мовами.
— Варенько, заспівай щось для мене, — попросив Вишняков.
Він сидів у затишному куточку маленької вітальні поряд з Літою і розглядав малюнки Олі. Оля малювала тут же, за столиком. Варюша-мати пишалася талантами дочок. Старша — "голос", молодша — "художниця". Так само хвалилася завжди і Сима своїми дітьми. Літа щиро була переконана, що їй нема чим хвалитися, — діти як діти. Що вчаться добре — так у всіх сестер вчаться добре, це в традиціях і правилах родини, що Олесик такий розвинений і розумний не по літах, так це навіть декого з родичів дратує. А Галинка звичайне собі, щире, веселе дівча, завжди зайняте або ляльками, або псує безліч зошитів і просто будь-якого паперу, аби на ньому можна було писати, і щось таке вигадує на ньому — видає газети і журнали. Її всі люблять, а вона цим ніяк не зловживає і не пишається, бо й не грає, хоч і вчиться на піаніно, так, як Симина Гуленька, не малює, як Оля або Михась, і не співає, як Варя або Ярисині Лічка і Сима. Зовсім не співає, тільки коли інші співають, слухає, аж ротик відкриє. Взагалі любить слухати і коли грають, і співають, і розповідають. Може, тому з усіх численних онучків і дорослих, і малих обидва дідусі найдужче люблять Галинку? Нічого, у неї, у Літи, найкращі діти, тільки вона ними ніколи не хвалиться, а Альоша, чоловік, і поготів, хоча Літа переконана, що він у цьому певен. І з ними ніякої мороки нема. Літа заспокоїлася на цій думці і стала слухати уважно спів Варі, а та вже перейшла до російських пісень.
— Це для вас, милий опікуне, власне, для ваших друзів, за якими ви сумуєте, — сказала Варя Вишнякову.
Літі було чудно, що дівчатка називали його іноді в очі "опікун", але це слово вони вимовляли з любов’ю, і Літі здавалося, наче вони хочуть підкреслити, що він заступає їм батька. Варя заспівала зовсім просто, не "поставленим", а від серця голосом:
Спите, орлы боевые,
Спите с спокойной душой,
Вы заслужили, родные,
Память и вечный покой.
Літа бачила, як трохи затремтіла права рука Вишнякова. Ліва, поранена, була на чорному широкому перев’язі.
Він сидів посивілий, сумний, строгий.
— Дякую, Варенько люба, співай ще.
І вона співала вже не бравурні арії, а тихі пісні.
— Ви уявляєте, мила Єлизавето Миколаївно, скільки жертв забрала ця війна, — мовив він, — скільки друзів я особисто втратив. Ми так легковажно не підготувалися до цієї війни, хоча тільки недоумки й абсолютно байдужі люди до життя країни не бачили і не знали, що війна буде, що до неї готуються наші вороги, з якими ми зберігали етикет, а з союзниками в лапках, яким найменше діла до нашого народу, панькаємося і тепер так легковажно жертвуємо своїм народом — тисячами солдатів. А тут, в тилу, в столиці, постійні бійки Воєнного комітету і думи, круговерть з міністрами. Я не можу ніяк відкинути підозрінь про шпіонаж на верхах. Цар, цей обмежений, безвольний Миколай, — головнокомандуючий усім і сидить у Ставці, але бачить і знає стільки ж, скільки бачив би в своєму Царському Селі. Як може людина, абсолютно, органічно не військова, яка нічого не розуміє в сучасній складній ситуації, взяти на себе всю відповідальність тільки тому, що він "милістю божою цар, помазаник божий!" Чому ця німкеня керує всім? Улюблена дочка наших ворогів, до того ж крикливиця — істеричка, святенниця.