Про закулісні інтриги краще не говоріть (про це я переконаю його іншим способом), а краще запросіть на "Аїду" — нехай переконається у Вашому голосі. Крім того, не беріть йому все за зле — він надто занятий, та ще й дома немає гаразду..."
На той час у театрі не було нічого нового, а так, як казала Соломія: "Вороги ворогами, а правда правдою". І власне правда почала перемагати. Перш за все припинилася газетна вакханалія. Не знати, чи то Франко веет таки зважився ужити якихось заходів, чи то сам Павлик постарався. Соломія думає, що це Павлик, бо писала йому: "Якось вже Менкес налякався Вас та не налягає на мене в "Кур'єрі львовскім".
Поволі-поволі виходила Соломія з того страшного нервового напруження. Хоча вона не дає собі пільг ні на хвилинку: "Працюю так... що аж в горлі сохне, а зате дивіться — які рецензії по вчорашній "Африканці".
Обставини починали працювати на співачку, бо вона стоїть на принципових засадах: "Хай там громи б'ють на мене, я беруся за роботу, бо лише нею всій біді зроблю кінець!" Зерно, яким вона засіяла свій грунт, дало прекрасну прорість, на вистави з її участю приходить все більше людей. Газети друкують позитивні рецензії.
"Поволі я якось вийшла з тих інтриг позакулісних, тож і свободніше віддихаю і писати буду до вас частіше",— читаємо в її листі до Павлика.
Незабаром у театрі з'являється дуже впливова людина в театральному світі — Шуберт. Прослухавши Соломію у вердівському "Трубадурі" і збагнувши в постаті молодої артистки майбутню силу, він висловив свою думку дирекції. Директор перепросив Соломію Крушельницьку. Про цей факт вона сповіщає Павликові. "В театрі дуже багато поправилося в мою користь через Шуберта. Він був на "Трубадурі" і так висказався про мене, що, мовляв, аж наші директори отямилися, що мене треба пошанувати як силу артистичну".
Павлик по-справжньому радий за свою ученицю, але ставить роздратовані запитання, на які сам і відповідає: "Власне, читаю в "Кур'єрі львовскім" хвалу прекрасній Штрассерн... Взагалі Вам би добре дублювати ролі Штрассерн — то аж тоді і рецензенти побачили б контраст. А що тепер люди бачать у Штрассерн — не розумію: ані краси, ані співу..."
Крушельницька настільки завоювала симпатії публіки, що дирекція вдруге запрошує її на гастролі, які мали початися в січні 1895 року.
У той перший рік знайомства Соломії з Павликом сталося і перше непорозуміння між ними. Воно було тим прикріше, що йшлося про Ліліан Войнич, яка того року приїжджала до Львова.
Павлик, вірний собі, хотів познайомити Соломію з Войнич, добре знаючи, що спілкування з непересічними людьми доби збагатить Соломію, надасть їй більшої впевненості у життєвій боротьбі. І слід визнати, що Павлик не марно дбав, його зусиллями був розширений світогляд молодої співачки.
Отож він не міг поминути такої нагоди, як перебування у Львові Ліліан Войнич, талановитої, розумної, освіченої подруги революціонера, яка й сама була революціонеркою.
Розповівши їй про Соломію, він викликав зацікавленість Войнич до артистки і почав прихиляти до цієї зустрічі Соломію, маючи на увазі не тільки особистий інтерес співачки. "Із нею і Вам було би що говорити — вона інтере-сується і українською народною музикою — дуже любить літературу (перекладала Шевченка...) —та не тільки те: Ви, бувши в Росії, могли б зробити їй не одне добре діло, т. з. не їй, а свободі в Росії і на Україні, бо вона тою свободою дуже займається. При тому я й сам попросив би Вас не одно — не для себе — взагалі увів би Вас в діло, познакомив би з діячами в Росії, щоб Ви там не тільки співали і нудилися, але й робили діло — по змозі (а то досить легко, та ще вам, що на верху жіночого життя)".
Войнич, як відомо, була зв'язківцем між швейцарською групою російської еміграції і Петербургом. Під впливом Степняка-Кравчинського і за його допомогою вона вивчила українську і російську мови. В роки свого знайомства і дружби із Степняком-Кравчинським вона робила переклади Гаршина, Лєрмонтова і видала томик віршів Тараса Шевченка, в тому числі і знаменитий "Заповіт". Ліліан Войнич була тісно зв'язана з російськими політичними емігрантами в Лондоні і за їх завданням їздила в Петербург, де спілкувалася з народовольцями. її чоловік М. Войнич вирішив самостійно організувати переправлення нелегальної літератури в Росію через Галичину. На це були певні причини, і одна з найголовніших полягала в більш-менш слабкій охороні кордону. Крім того, М. Войнич мав у Львові друзів, на поміч яких сподівався.
Ось чому, опинившись восени 1894 року у Львові, Ліліан перш за все відшукала Павлика. Зустріч Войнич із Крушель-ницькою, здається, мала от-от відбутися, але не відбулася.
Точних даних про причини, з яких зустріч не відбулася, на жаль, немає. Можна лише у зв'язку із цим згадати, що в стосунках Соломії з Павликом виникали певні ускладнення, коли енергійний її вчитель надто заповзятливо захоплювався різними настановами, ба навіть щось-таки вирішував, не запитавши попередньо її згоди. Скажімо, посилав до неї початкуючих співаків, щоб вона перевірила їхні здібності. "Щоправда, я не дуже радо даю поради в таких справах тому, що не так добре розуміюся, а по-друге, тому, що важко сказати людині, що вона не має чого братися до співу, бо не має голосу або слуху. Сказати комусь знов — давай вчися, а з цього нічого не вийде — не мала б совісті. Я зробила б то для Вас..."
Або накидав їй, звичайно з найкращих намірів, знайомства, які обтяжували Соломію, порушували вироблений нею спосіб життя; чи заперечував проти деяких її знайомств: "А я все думаю кріпко, як би добре для вашого суспільного розвитку, якби Ви познайомилися з гарними і серйозними людьми з росіянок і українок, бо багато галицьких знайомств можуть вплинути на Вас фатально. У більшості їх немає серйозної цілі знайомства — а забирають вони час і енергію, котрі Вам потрібні на загальнолюдську освіту. Гарна книжка в тисячу раз важливіша таких знакомих".
Можливо, тут стався саме той випадок, коли навіть турбота й опікування, якщо вони надмірні, призводять до наслідків, протилежних сподіванням. Бо ж слід згадати знову про надміру перенапружене життя Соломії в тодішній приїзд до Львова: справді нелегкі, як для перших кроків, випробування в театрі, болісні, навіть трагічні родинні обставини,— щоб зрозуміти, що Соломія не могла не почати ухилятися од темпу і ритму іншого життя, яке їй у своїй щирості і щедрості душевній програмував Павлик. Тобто надто щільна опіка з боку Павлика вже викликала у Соломії, з її незалежним характером, певний опір.
Звичайно, можна пошкодувати, що "вирівнювання" і коректування стосунків із Павликом, якого вона, безперечно, високо цінувала і шанувала, припало саме на той час, коли Павлик намагався познайомити її з Ліліан Вой-нич. Але так чи інакше Соломія навідріз відмовилась знайомитися з "англійкою", і ніякі вмовляння не могли зарадити справі. Павлик образився — місяць мовчав. Згодом Соломія відійшла, і коли дала знати про себе, Павлик не забарився з докорами: "Ви можете собі уявити, як я страдав душею, почувши Ваші звісні слова на мою пропозицію познайомити Вас з англічанкою. Проклинав я Вас сильно, бо не могло мені поміститися в голові, що Ви таке могли мені зробити. Нарешті мушу допустити в Вашім поступку якісь благородні поводи, бо то було б страшно, якби ви поступили так без них — отак собі. А все-таки скажу, що образили в мені людські почуття та образили людину, яка не валяється на дорозі і з яких Вам могла бути тільки користь моральна. Це високообразована і високо-ідеальна жінка, а притому видний політичний діяч на користь свободи в Росії. Я мав до вибору: або людськість, або Ви. Людськостю я не можу жертвувати ні за що, але і Вами не можу, бо надто Ви мені були дорогі — через то я страшно бився і б'юсь між двома крайностями. Ріжете Ви мене без ножа, і не можу я зміркувати причин, окрім амбіції. Але ж вірте, що то фальшива амбіція..."
З гіркотою, ба навіть розгубленістю додає: "Сюди кожен день можуть приїхати і Леся Українка, і т. д. Я їй про Вас писав найбільше. Що ж тоді мені робити? Йти до Вас, просити про знайомство і знову винести крайнє приниження, відмову Вашу, як по поводу англічанки! їй-богу, це для мене гірше смерті. Відома річ, якби то зробив який простий рутенець або рутенка — я махнув би рукою — бо це все в звичаї рутенськім — ані в голові мені б було; але Ви, Ви, така зразу не похожа на все рутенське?! Ви дійсно чудо в Рутенії!"
.Соломія гірко кається. Не в словах, ні... не в листах — о ні! Вчинками. Вона наполегливо запрошує його на спектаклі. Заохочує його успіхами на сцені. Вона співає як богиня, коли він сидить у залі. Павлик капітулює: "Для мене воздух моральний тільки одвертість і ясність та чесність відносин. Іду бити Вам брава".
Тоді ж Соломія часто зустрічається з Франком. їхня перша недоладна зустріч була забута, і Франко, так само як і Павлик, відчув у Соломії ту особу, якій варто приділити і часу, і знань.
Він багато розповідає їй про початок молодого соціалістичного руху в Галичині, про революційний рух у Росії, на який він має великі надії, а майбутнє України бачить тільки в єднанні з вільним російським народом. Він навчає її розбиратися у складних політичних питаннях, відрізняти народ від його панівної верхівки, поетів трудящих від буржуазних солодкоголосих сирен. Розповідає про своїх польських друзів, про співробітництво у польській пресі. Остерігає проти озлоблення і втрати віри, коли Соломія жаліється на погане ставлення до неї в театрі через те, що вона українка.
Франко, який на той час уже почав розчаровуватися в рухові радикалів, часом жалівся їй, що по смерті Маркса і Енгельса соціальній демократії бракує відповідних могутніх мислителів.
Соломія обережно закидала, що Павлик давав їй читати Каутського — тлумачення марксизму. Франко починав сердитися:
— Каутський! Це плоский доктринер! Йому, крім легкості пера і пихатості, властивої усім доктринерам, бракує всього, що мусить мати людина, яка торує дорогу трудящому людові.
— А посол Латинський, соціаліст? — питалася Соломія так, аби виказати свою обізнаність.
— Такий соціаліст, який нічого спільного з марксизмом не має.