Куди мені поспішати? Так ти мені поясниш про купони?
— Про купони? Знайшов про що говорити! Я вже й у діда в Тетереві була з твоєю неміччю. А тут цього Невдащенка-міліціонера насилу вигнала, все доскіпувався, хто ти та чого… А ти про купони.
— Чув я твого Невдащенка. Він що — жених?
— Чув? А чом же не обізвався хоч словом?
— Ліньки було.
— А на купони — не ліньки?
— Так торохтять же з ранку до вечора. Я й подумав…
— Ой Васю, ти б краще про своє здоров'я… А з тими купонами, — вона заплакала, — хай би вони ними подавилися!..
— Їх що — і на зарплату дають?
— Дають, у кого вона є. А в кого така, як оце в медсестри або й лікаря — двісті купонів на січень. А ціни ж тепер — ти не чув — вже й не скажені, а якісь зовсім нелюдські…
— В тебе є — подивитися, що воно за штука?
— Та подивишся, подивишся… Ще встигнеш… Ось я тобі повечеряти… Боже, і говорить, і…
Чуйко підморгнув їй: не журися, буде ще в нас з тобою і оте солодке "І", буде. Галко!
Згадав, як тоді в санаторії вперше зблизився з нею. З жінками він був завжди нерішучим і, хоч Галка впала йому в око з першого дня, ходив довкола неї цілий тиждень, поки наважився призначити побачення.
— Де ж саме? — насмішкувато спитала вона (пропозицій було так багато, що можна дозволити собі насмішкуватість навіть перед таким вродливим капітаном).
Чуйко розгубився і ляпнув не подумавши:
— Ну… можна поїхати в Київ.
— А тоді?
— А тоді? — вона штовхала Чуйка до вчинків непродуманих, може, й небезпечних. Чуйко розгубився ще більше, але ж льотчики не відступають! — Тоді можна зняти номер в готелі.
— І? — вона так глянула на нього з тим "І?", що він весь спаленів, але ж льотчики не відступають, у їхніх апаратів немає заднього ходу, чорти його бери, тому він, вдаючи з себе викінченого ловеласа, пообіцяв: "А вже там буде наше "І"!"
Номер йому дали в готелі "Москва" з виглядом на Київську Софію, але номер виявився на двох, і сусід, директор якоїсь донецької шахти, не бігав по Хрещатику, роззявивши рота на столичні дива, а висів на телефоні і кричав про вагонетки, штреки, троси, добичу, план і про трам-тарарам.
Чуйка він заспокоїв:
— Не дрейф, льотчику! Створю тобі умови. Ось із трестом доматюкаюся і щезаю! Відпочивайте, молодожони!
Чуйко і Галка, зачепившись за краєчки стільців, сиділи з дерев'яними спинами, поки шахтарський директор пересилав телефонними дротами вставні слова й речення, сиділи вони з дерев'яними спинами й тоді, коли сусід по номеру вискочив і загримів уже перед черговою на поверсі, і добре зробили, бо шахтар за хвилину повернувся і розвів руками:
— Звиняй, льотчику, ще треба сказати пару теплих слів одному типові!
Він вертався ще разів зо три, Галка досхочу насиділася в казенному номері на казенному стільці (ще трохи — і сама станеш мовби казенною), можна було вже й підвестися, вона це зробила і спитала Чуйка:
— Ну, що, поїдемо назад?
— Та поїдемо, — відповів він.
В електричці, коли Чуйко несміливо поклав свою руку на її маленьку долоньку. Галка пригорнулася до нього і прошепотіла:
— Який же ти дурний! У мене своя хата, і я в ній сама!
— Чом же не сказала одразу? — він здивувався так, що навіть забув обуритися.
— Ти ж не питав, — засміялася вона.
Тоді вони були щасливі, і їхнє щастя пахло осіннім листям. А тепер?
— Завтра йтимеш на роботу, залиш мені який-небудь купончик, однаково ж робити нічого — подивлюся, подумаю, — сказав Чуйко.
— Та про що тобі думати? Видужуй краще.
— А може, я хочу роздобути для тебе тих купонів.
— Ой горе моє! Лягай уже, вкрию, а то ще застудишся. Поглянув би на себе — як з хреста знятий. Тобі вже ні купонів, ні пупонів, а здоров'я б!..
19
Ролі змінилися. Досі Оксана вела, сказати б, паралельне існування з доктором Алею, тепер господиня "Затишку" стала господинею повноправною, а Оксана лежала повержена, переможена, нездатна поворухнути бодай пальцем.
Мов повстина, кинута біля дверей, щоб витирали об неї ноги.
І, хоч лежала на розкішному ложі доктора Алі, під балдахіном, ніби з арабської казки, а десь недалеко серед стогонів і зойків модуля Жака Тангі жебонів, мов ласкавий струмочок, голос доктора Алі, Оксана відчувала себе повстиною для витирання ніг, а не вільною особистістю, розумною й рішучою жінкою, представницею всемогутньої судової влади, третьої влади незалежної України.
— За моїми розрахунками, ви вже прокинулися і можете чути мої слова, — долинув до Оксани голос доктора Алі, — вважайте це за велике щастя, бо я могла й не дарувати вам такої ласки, могла б просто вбити вас і утилізувати ваші останки так, що ніяка прокуратура не знайшла б од вас навіть атома…
(Цікаво, де вона: в своєму кріслі-гнізді чи присіла на мармуровому бережку водограю, посеред якого…)
— Можна було б вчинити ще інакше. Здійснити над вами насильницький експеримент, з тих, що їх пропонували радянські псевдовчені, розробляючи так звані "закриті теми". Тобто зробити вам невеличку трепанацію черепа (у мене тут є ще й операційна, якої я вам передбачливо не показала) і вживити у ваш мозок мініатюрну електронну штучку, завдяки якій можна було б керувати всією вашою поведінкою. Як вам така перспектива? Або ще простіше: зробити вам лоботомію, тобто усунути якісь частки мозку, щоб ви стали напівлюдиною-напівтвариною. Перспектива ще привабливіша, неправда? Але все це примітив і кам'яний вік!
(Цікаво, який у неї сьогодні день і що вона п'є? Зміїну отруту?)
— Ми діємо іншими способами. Як казав вождь: ми підемо іншим шляхом! Скажімо, треба було обезвладнити вас, мила Оксано, вгамувати вашу агресивність. Нічого простішого! Один укольчик у ваші чудово сформовані сідниці — і ви повертаєтеся в стан передродової дебільності! Але я, цінуючи ваш інтелект, подіяла на вас суто інтелектуальними засобами — і от ви лежите, смирна, як агнець Божий!
Середня кількість слів, якими послуговуються при командах усіх армій світу, сміхотворна й, коли хочете, жахлива: всього-на-всього сто два слова!
Сто два слова! І що там усі науки, філософії, мистецтва, геніальні уми, розсипища мудрості, спалахи талановитості! Досить ста двох слів для команди — і ми знов виколемо очі Гомеру, відріжемо язик Ціцерону, оглушимо довбнею Гегеля, віддамо в будівельні війська Шевченка, вхопивши за босу ногу, як радив Маяковський, потягнемо по булижнику бородою Льва Толстого. Сто два слова команди — і пустять прахом усю планету! І на все й про все — досить ста двох слів!
Тому мені смішно, коли ви, прекрасна Оксано, тужите над долею тих, кого буцімто новітня леді Макбет доктор Аля прагне перетворити на сліпі знаряддя московських (чи там яких іще) генералів, на таких собі інтернаціональних зомбі, на сліпі знаряддя найпонуріших сил. Ваша туга запізніла, сердешна Оксано! Все те, в чому ви хотіли б мене звинуватити, вже давно здійснене ще з часів Александра Македонського, персидських царів, троянської війни, і далі, далі, далі… А ми пішли іншим шляхом. Генна інженерія обіцяє нам виростити покоління нових людей, можливо, ідеальних. Але це буде потім. Треба ще довго ждати. Ми ж використовуємо, сказати б, наявний людський матеріал. Вдосконалюємо його, доводимо до ідеальності, а це означає: ідеальне використання людського мозку, цього великого дару космічного океану Бруно.
(Цікаво, чи в тебе в самої в твоєму акуратному черепочку мозок, чи тільки статева залоза, Lasciata, sed non satiata[5], і ти заради її задоволення ладна розкроїти черепи всіх чоловіків на світі і влити туди свою жовч, ненависть і отруту!)
— Ви чомусь вирішили, ніби ми з бідним генералом Сосиним намірилися виростити з майора Чуйка якесь страховисько, монстра, Дракулу для сліпих убивств і нищень. Але це ж смішно! Коли для команд солдатам досить лише ста двох слів, то способів убивства людей існує тисячі! Тільки в китайців існувала кара, що так і звалася: тисяча смертей! А космічна енергія Чуйкового мозку повинна бути використана лише на благо людству, для санітарних цілей, коли хочете! Ви чули, сподіваюся, як після провалу кремлівського путчу ГКЧП один за одним покінчили з собою два керуючих справами ЦК партії — діючий Кручина і вчорашній — Павлов, а слідом за ними — відповідальний працівник зарубіжного відділу ЦК, що мав справу з партійними фінансами в зарубіжних банках? Ви звернули увагу, що всі вони жили в тому самому (номенклатурному, звісно ж!) будинку і покінчали з собою в однаковий спосіб: сторч головою з балкона. Звідки й чому така вбивча одноманітність? Дуже просто: це був жарт генерала Сосина. Цих людей треба було усунути для спокою в суспільстві. Генерал приїхав до мене, і ми довго радилися. Майор Чуйко перебував у сомнамбулічному стані, з допомогою сконструйованих мною приладів я могла керувати діями його мозку як завгодно. Ви так мене зненавиділи за ці кілька днів, люба Оксано, що вважаєте, ніби я здатна сконструювати хіба що "лібідозний стимулятор" з студентсько-кавеенівських жартів, але насправді в мене було й дещо серйозніше. Отже, ми довго радилися. Досить було показати напівпритомному Чуйкові фотографії цих людей і дати відповідну команду його мозкові — вони всі просто вмерли б у своїх постелях від інфарктів або інсультів, і нема мови! Але ми звикли, що в постелі вмирають тільки кремлівські генсеки, а де і як вмирати їхнім лакизам і підніжкам? "Привілеї! — сказав генерал Сосин. — В народі тільки й мови про партійні привілеї, давайте скористаємося з цього. Я пропоную на вибір аварію на "мерседесі", пожежу на урядовій дачі, отруєння зернистою ікрою. А які ваші варіанти, доктор Алю?" Ясна річ, генерал Сосин був примітивний навіть у своїх найпонуріших жартах, "Ви надто поганої думки про наш народ, — сказала я йому, — машини, дачі, ікра — це просто вульгарно! Треба брати вище. Скажімо, в усьому світі практично для всіх приступні басейни і тенісні корти. Щоправда, за це треба платити. Але в нас для простих людей ні басейн, ні теніс не доступні ні за які гроші, для начальства ж безкоштовно і без обмежень. Особисто я вибрала б басейн. "Сторч головою з вишки! — зрадів генерал. — Геніально! Я привіз відеоролики з особистого життя цих діячів, ми змонтуємо тільки сцени їхніх купань у басейнах і запакуємо все це в мозок вашого майора!"
Сказано — зроблено! І ви могли переконатися, строга хранителько законів, як один за одним кидалися вниз головою в уявний басейн небажані свідки минулих партійних розкошів.
Невже й після цього ви скажете, що доктор Аля вирощувала в потаємних київських закладах сліпих убивць для Кремля?
(Цікаво, куди ж стрибатимеш вниз головою ти сама? В оцей басейник для модуля Тангі? А чи не занадто він мілкий для цього?)
20
Наради для поради.