І російські царі. І польські королі, і кайзерівці, і хортисти. І пілсудчики, і антонесківці. Гітлерівці, сталінці і "вірні ленінці". Словом, усі, хто ніс "щастя й волю" українському народові.
А вони живуть.
Візьмімо оцю аудиторію. Що поділилася на розумну меншість і компартійну більшість.
Знов лунають "вражеские голоса". За синьо-жовтий прапор. За тризуб. За самостійну Україну.
Істинний "захисник" українського народу, що має по три великі звізди на погонах і навіть щонайменшої в голові, застерігає:
– Товарищи! Из-под этих знамен стреляли в нашу неньку Украину и в нашу советскую власть!..
Ізя Чачкес дивиться в екран телевізора і дискутує з генералом:
– Не розумію. У чию "неньку" стріляли? І в яку "советскую власть?" Коли у ту, яку ми зараз перебудовуємо, то її треба було розстріляти ще у зародкові. Це по-перше. А по-друге, господін генерал, на вас – погони. Так оці погони під час революції "советская власть" вирізала з раменами. З-під цих погонів у "советскую власть" стріляли: Денікін, Юденич, Колчак, Врангель, і прочая, і прочая. Та й упровадили погони не князі наші славні, а "свергнутая революцией" династія Романових. І відновив ці погони не "вождь мирового пролетариата" Ленін, а сатрап Сталін. То чому ж ви під цими погонами ходите? Ще й груди гордо випинаєте… І хто ж ви тоді?
Вірний ленінець? Твердий сталінець? Чи ревний служитель "единой и неделимой?"
До уваги, товариші! До уваги!
Це був, так би мовити, ліричний відступ.
Давайте до діла. Давайте повернемося до вождика. Ну, звісно, другообраного. Отим засекреченим блоком "стронцій – 239". Який одностайно ’’затаврував" втечу у Москву першообраного. І одностайно обрав його партійно-вірнопідданого. Вийшло як у тій магії. Та половина нашого преподобного златоуста, що від пояса донизу, – радянська, повністю незалежна і суверенна. А та половина, що від пояса догори, – партійна. Підлегла Москві. І своєму партійному босові. Отож наша рідна ненька Україна знову буде гола, боса і… с у в е р е н н а. Як ота нижня половина глави нашого парламенту.
Предостойні і недостойні парламентарії!
На ваших вельми поважних засіданнях часто лунають незрозумілі вирази. Для прикладу: "Трудящі".
За "вимогою трудящих" "крымские парни" в парламенті "автономізували" Крим.
За "вимогою трудящих" парламентські генерали рвуться в бій проти населення Західної України.
За "вимогою трудящих" парламентський батюшка таврує греко-католиків…
Хто ж вони ці всесильні і всюдисущі "трудящі"?
Чи не нащадки тих "трудящих", за "вимогою" яких розстрілювали, мордували, вішали, живцем хоронили? Цілі народи вивозили до Сибіру? Цілі народи розпинали на п’ятикутній звізді. На "прохання" цих "трудящих" палили бібліотеки, підривали церкви, вішали священиків. Впроваджували найганебніші податки. Найдикіші закони.
Найдурніші ритуали. Обдирали до нитки. Щоб забезпечити стопроцентну пролетаризацію суспільства. Щоб об’єднаних під гаслом "Пролетарі всіх країн, єднайтеся!" було найбільше наших.
Якщо ці "трудящі", що сьогодні, потомки тих "трудящих", що вчора, то хто ж тоді ви, преподобні парламентарії? Ті, що так охоче "відгукується" на ці "вимоги" і "прохання"? Статисти у політичній парламентській комі-трагедії? Чи її режисери?
До речі, дід Матвій, дивлячись ваші парламентські ігри, зауважив:
– Декорацію про суверенітет України вже прийняли. А ось до спільного концертусу не дійшли… Генерали хочуть генеральської конституції, партійці – партійної, демократи – демократичної, а паперу так багато нема…
Державні мужі і державні жони!
На ваших повсякденних засіданнях часто фігурує слово "центр". Дуже воно людей насторожує. Теща Вані Молдавана каже:
– Скидається, що більшість там не члени парламенту України, а агенти центру.
А Вітя Царапкін сказав, що один депутат нагадує йому вовка. Який пробрався в овечу кошару. І репетує про демократію. Що він тут "національна меншість". Що ніхто не має права "ущемляти" його громадянські права.
Це й спонукало чесного і чистого росіянина Вітю Царапкіна написати оте звернення:
"Граждане волки!
Украина – не "овеча кошара", а народ Украины – не стадо безвольных баранов. Если вы будете так часто скалить зубы и брать за горло, может произойти "ущемление" не только ваших волчьих прав, но и ваших волчьих хвостов!
За триста лет этого мог не понять или самый претупейший дурак, или отпетый черноротый шовинист.
Подумайте! И определитесь!.."
До уваги, товариші! До уваги!
Народ ніяк не може зрозуміти вашої перебудови. Новий уряд, – зі старих членів. Які обіцяють "плаваючі" структури. Перехідні.
У нас всі структури плаваючі. А всі члени уряду – перехідні. Із кабінету в кабінет. Поки можуть ходити. Поки їх, вибачте, під музику Баха з тих кабінетів…
То керували вертикально. Тепер будуть керувати горизонтально. Лежачи, чи що? А народ все одно, вибачте, раком. На буряках. У забої. Біля мартена. Біля верстата. Класична поза ударника комуністичної праці. Щоб не засліплювали "сяючі горизонти".
Дивитися вперед – нема потреби. Є "керівна сила". І вона в парламенті ще у переважаючій більшості. І вона ще покаже "кузькину мать". Усім лівим. Усім неформалам. Усім партіям. Які не розуміють, що багатопартійність у нас можлива тільки під керівництвом партії комуністів. Навіть якщо вона називається соціалістичною партією.
Теща Вані Молдавана каже:
– Як вони збираються керувати державою, коли за рік у парламенті не навчилися навіть, як правильно натискати кнопки?
А як керували досі?
До речі, це дуже просто. Ведеш народ в один бік. Він тебе зупиняє. Підказує, що не туди. Повертаєшся – ведеш у протилежний. Основне – вести. А народ завжди підкаже. У нас народ мудрий. І талановитий. Бо його завжди тримають у формі. Не дають розслабитися. Розмагнітитися. Увесь в напрузі. Увесь в думках. Увесь в пошуках. Що з’їсти? Що запалити? Чим помитися? У що взутися? Кмітливий наш народ. І терпеливий. І добрий.
Він і лається добродушно. Як ось дід Матвій:
– І чого та партєйная радянська влада так не дає себе полюбити?..
Добрий у нас народ. Весь час до любові тягнеться…
"Какось нє такось…"
Одній зоологічно вченій мадам, яка категорично заявила,
що українська мова для науки не годиться.
Браво, мадам!
Невизнані світила наукових закутків схиляють перед вами свої науково-спрямовані голови. Ви – наша Жанна д’Арк!
Дарма що походите з хохлацького роду. Силою свого ума і талану рвонули далі. Аж у царство… зоології. У світ всякого повзучого, виючого, рохкаючого, гавкаючого. І нас, вчорашніх гречкосіїв, зовете за собою. І вчите. Зоологічної любові до всього, що далі від рідного. І зоологічної ненависті до всього, що далі від чужого. Ви справжня інтернаціоналістка. І справжня науковка. Про це говорить кожне слово вашої статті "Чи треба перекладати Пушкіна?"
Бач, хохли репані. Чого захотіли. Науку на свою націоналістичну мову перекласти. Правильно кажете: "Нізащо!" Наука – категорія інтернаціональна. І має бути описана тільки російською мовою. Скрізь.
А то хочеш для своєї дисертації "позичити" щось із чужої – шукай перекладача. Він утридорога з тебе дере. І розумника з себе корчить: "Що ж ти за вчений, що своїх думок не маєш? Чужі крадеш?.." Фраєр-поліглот…
І, правду кажучи, наука по-українськи не звучить. Какось нє такось. Не хвата слів. Нема точного перекладу.
Наприклад, науковий вислів: "У тебя не варит башка". Перекладають: "У тебе в голові бракує клепки".
По-перше, втрачається експресивне слово "не варит".
По-друге, не кожен знає, що таке клепка.
А по-третє, не звучить. Так само, як не звучить українською мовою науковий вислів Козьми Пруткова: "Всякая человеческая голова подобна желудку: одна переваривает входящую в оную пищу, а другая от нее засоряется". При перекладі втрачає, говорячи вашими словами, "художню цінність".
І вообще. Треба, щоб в усьому світі була тільки російська мова. Економніше. І легше. На голову.
Вітя Царапкін каже, що нема гіршої послуги для мови російського народу, як недолугі потуги боротьби за неї національних холуїв і відщепенців інших народів. І наводить слова К. Паустовського: "По отношению каждого человека к своему языку можно совершенно точно судить не только о его культурном уровне, но и о его гражданской ценности". Але я Віті Царапкіну не дуже вірю. Бо він друг Вані Молдавана. А той з націоналістичними вибриками. За національністю українець. Прізвище має Молдаван. Дружина у нього гагаузка. А російського нічого.
Отож нам з вами, мадам, ще боротися і боротися.
На знак поваги до Жанни д’Арк орлеанці назвали її Орлеанською дівою. Ми виявляємо свою повагу до вас, ваших поглядів і присвоюємо вам почесний титул шулявсько-борщагівської солом’яної діви!
Хай буде так!
Альберт Собаченков, аспірант,
бувший хохол, а тепер русский
З думою про майбутнє…
Автобіографія Гниди Калюжного, заготовлена на прийдешнє
Я, Гнида Калюжний, за національністю інтернаціоналіст, дякуючи товаришеві Сталіну і радянській владі, народився у 1947 році, в неперспективному селі перспективного району передової області.
Предки мої нічого не мали. Нікуди не виїжджали. Ніде не сиділи. Репресовані не були. Реабілітовані – також.
Школу закінчив. Ще до першої реформи. Був головою ради загону імені Павлика Морозова. Повторити його подвиг не встиг. Тато самі померли.
Працював на відповідальній роботі. У сільраді. Відповідав на телефонні дзвінки. Одночасно займав посаду розвідника-консультанта. Розвідував по селу, хто що гонить, хто що говорить. І "консультував". Відповідні органи.
Проводив активну антирелігійну пропаганду. Спалив гніздо мракобісся – трьохпрестольну церкву Святої трійці і попову хату.
Зараз живу у столиці. Працюю за спеціальністю.
Труджуся з ентузіазмом. Во ім’я світлого завтра. Яке сьогодні затьмарене націоналістами і капіталістами.
В період тимчасової "перебудови" займав тверду позицію: "Моя хата скраю".
Альтернативних думок не висловлював. Що таке плюралізм – не знаю. Гласності не чув. Демократії не бачив. Кандидатом у депутати не висувався. Членом неформальних об’єднань не був. В мітингах та маніфестаціях участі не брав. Арендою не займався. Підряд не брав. Приватизації остерігався. Продукцію кооперативів не купував. Талонами на цукор не користувався.