Колонтай братишки з крейсера "Аврора", що його вона вітала у норвезькому порту Ставанґері як повпред Радсоюзу.
Олександра Михайлівна Колонтай — українка
Не змогли ми ще як слід зорганізувати свої думки, як з коридору вже долітає бадьорий голос.
— Ей ребята, де ви? Пора вже! Йдемо!
Вона вже одіта, готова йти пішки, скорим темпом, щоб успіти на 6 ¾.
Частина товаришів ще спішно зав'язує галстухи. Я, як гість, завжди готовий. Тому Олександра Михайлівна каже: — Хай доганяють, — і ми вирушаємо.
Асфальтовим тротуаром Паквейну, що обходить Королівський парк, міцно кладуться, прицокуючи, наші кроки.
Далі розмови, де взаємна цікавість ставить відповідні запитання, наприклад, — "чи не збираєтеся до СРСР, чи знаєте про українську літературу, яке зараз культурне життя в Харкові" і т. ін.
Потім: — А знаєте, — я ж українка. Властиво в мені дві крові —українська й фінська. Батько мій з Чернігівщини, Борзенського повіту (яке село — я забув) — Домантович, а мама — чухонка. Колонтай — це в мене прізвище за чоловіком. Він з роду польських стародавніх революціонерів, У Польщі навіть якась пісня є про того генерала Колонтай, що в добу давнього царизму добився на чолі польських повстанців перемоги. Це було в маї, отже, в пісні фігурують "май і Колонтай".
Нобелівський інститут
Ось і Нобелівський інститут. Тихий, двоповерховий будинок. Перед будинком, у палісаднику, пам'ятник Нобелю, що схожий трохи на Енґельса.
— На наші гроші Нобель збудував цей інститут, — каже Олександра Михайлівна. — Заробив на нафті в Баку.
— Тут, у Нобелівському інституті в Осло, чудова бібліотека. З неї в 1915 році користувались Бухарін, Шляпніков. Я теж тут висиділа за книжками багато годин у ті часи.
Ми просто увіходимо до вестибюля, як і всі інші люди, що йшли перед нами й за нами. Жодної охорони, жодної варти, навіть швайцара немає, принаймні, його не видно. У великому роздівальному відділенні од вестибюля стоять вішалки рядами. Кожен, хто приходить, вішає своє пальто чи шубу, капелюха, ставить калоші — і пішов нагору в залю. Ніяких номерів, ніякої варти, ніяких послуг — кожен сам собі служить. Коли виходять — так само кожен розшукує свою одежу, і ніяких непорозумінь — ніякого тиску, а головне, ніяких покраж. Адже на доповідь Мовінкеля, крім запрошених особисто, міг прийти кожний, хто хотів — місцевий — чи чужоземець, студент, робітник, фабрикант, урядовець. Це і є "демократизм" буржуазії; утворювати фікцію співробітництва кляс, замазуючи клясові суперечності, і головне, з вулиці можна зайти, взяти найкраще пальто, одягти й піти, і ніхто нічого не скаже, не побачить, не зверне уваги. Тут не крадуть і ніякої таємної охорони немає. Чесність у цьому відношенні просто ошарашує. Я сам бачив, як на зупинці канатної залізниці в Берґені чоловік залишив загорнені в папір пакунки і подався кудись. Повертаючись назад, я побачив, що ті пакунки все ще незаймано лежали, Тоді я сів і почав вартувати, що з ними станеться. За ½ години прийшов господар і забрав їх. Вопи лежали на зупинці, де товкся народ через цілий день, годин із шість.
Заля миру з гіпсовими голубками
Так от, ми протискуємось серед публіки, що заповнила всю залю. Місць немає. Колонтай чекали, і в центрі в першому ряді було для неї вільне місце. Решта, хто пізніше прийшов, заповнили проходи.
Заля. Чотири кришталевих люстри. На блакитній стелі білі скульптурні, гіпсові голуби, голубів сила, цілими табунами: з розпістертими крилами завмерло лопочуть своїми гіпсовими нерухомими крильцями. "Заля миру" —Нобелівський інститут — це ще одна з облудних установ буржуазії, де премію одержали — яко миротворці — два роки назад Чемберлен і Бріян.
Мовінкель, теж провісник "миру" Ліґи націй, має говорити про неї з ніші, серед якої стоїть катедра як для пастора.
Публіка в основі демократична. Тут для буржуазії — демократизм зовнішности — добрий традиційний стиль, за яким, звичайно, ховається вовча суть, і тому не дивно, коли міністер сидить поруч із незапрошеним шофером чи студентом, що пронюхали про доповідь. Для Европи — це страшний демократизм. При голосуванні ліберали можуть сподіватись на певну кількість робітничих голосів за таку простоту.
Прем'єр Мовінкель з партії лібералів. Ліберали ведуть більш-менш незалежну політику, і тому в добрих стосунках з Радсоюзом. Консерватори — це агенти англійських консерваторів. Кpiм того, велика робітнича партія Транмелістів (лівіші за соціял-демократів — були навіть свого часу в Комінтерні) і комуністична партія Норвегії. Це основні сили норвезького зовнішнього політичного життя.
Прем'єр і король
Виходить на катедру Мовінкель. Жодних оплесків. Навіть представники своєї партії не плещуть. Дивно. Ніякого пієтету. Правда, в такій маленькій державі, при таких традиціях і характерах — творення настрою обожнювання влади — річ трудна, і тому бутафорний пієтет, що його з інерції повинен носити король, викликає лише веселий настрій. У великій державі навпаки — пієтет до влади росте автоматично при найдемократичніших умовах.
Проте і король мусить виконувати свої обов'язки. І в день відкриття сесії новообраного парляменту з'являється в Стортлінґу придворний почет в неуявимих строях, розрахованих на смак папуасів. Перед зібраними членами герольди вигукують по черзі — "Король їде" (старовинна карета запряжена кіньми), потім "Король приїхав", потім "Встати".
Король на знак демократичности ладу здоровкається за руку з головою парляменту, каже промову і т. д.
Спочатку Мовінкель говорить мляво, говірка м'яка, картавить (гаркавить) — берґенська говірка. Він як пастор, високий, огрядний, солідний. Лівою рукою помахне, немов покладе зверху, і знов за катедру.
Потім розходиться, запалюється і добрими парламентськими ораторськими жестами й хистом розповідає про позицію Норвегії в ЛІізі націй, про завдання останньої і взагалі все те, що ми більш-менш знаємо, але з іншого, діяметрально-протилежного погляду.
"Клярте" — по-нашому світло, — і що воно робить у Скандінавії
Ви починаєте допитуватись, чи є в Норвегії літературні організації, такі, приміром, як ВУСПП, як "Плуг" або хоч такі смішні журнали, як "Нова Генерація", але саме головне, чи є літературні групи? Є, кажуть, — "Клярте". Виявляється, що "Клярте" лише культурно-політична організація, що утворилася в Норвегії у 1925 році за французьким, барбюсовським зразком. Так само в Швеції й Данії. Вони об'єднані у Скандінавський союз — і мають у Норвегії три організації — щось до 200 членів, у Швеції — шість організацій — близько 250 членів і в Данії — одну організацію — 30 членів. Кляртевці роблять щорічні всескандінавські з'їзди. В Осло — місце перебування генерального секретаріяту. В Швеції "Клярте" існує з 1922 року.
Діяльність скандінавського "Клярте" полягає в політичній праці серед інтелігенції та в оствітній роботі серед робітництва, а також у підтримці робітничого руху, особливо в оголених клясових сутичках. Видатну ролю грають вони і в студентському рухові.
Ведуть вечірні курси для робітників в Осло і Трондґеймі. Влаштували колонію для дітей страйкарів. Керівнича головка в Норвегії — комуністична, в Швеції — соціял-демократична. Мають у своїх рядах і письменників, видають студентську газету "Омнібус" і двотижневий журнал "Моt Dag", тиражем 7.000 (передплатників 3.500), і тому йде про них чутка як про літературну організацію. Журнал їхній виходить обома норвезькими мовами, про що (явище дуже цікаве) розповімо далі. Отже, читайте далі.
Ватажки "Клярте" збираються часто в студентській комуні, де один з них і живе. Ця комуна міститься на високому поверсі. В просторій кімнаті вже чекають на вас високі лагідні джентльмени. Один з них т. Фогт, чорнявий, з одлиском міді у волоссі, із загостреним носом та карим швидким поглядом. Він рішучий, чіткий у розмові. Всі мої знайомі кляртевці говорять німецькою мовою. Має ще прийти відомий глибокий і лівий поет норвезький — Еверлянд.
Нарешті чуємо — дзвінок; хтось із комуни відчинив. Входить немов наш український учитель, у чоботях, у шарфі, пов'язаному, як башлик. Це і єсть Еверлянд. Еверлянда вважають епічним поетом, що своєю ідеологією близький до пролетаріяту, до комунізму. Він має за чотири десятки, працює стільки, що плужани вже давно б утяли двадцятилітній ювілей творчої роботи. Але його ще вважають у Норвегії досить молодим поетом, і листівки з його, як і з інших письменників віку й протягу діяльности, як, приміром, у нашого Філянського, я знайти не міг. Не те зовсім у нас. У нас досить якомусь письменникові випустити книжечку невдалих новелєток або віршів чи бузовий де-факто і де-юре роман, як портрети його скачуть у вічі з книжкових прилавків. Коряк бабахає в історії розвідку про нього, забуваючи в той же час час згадати словом найбільших жовтневих письменників, портретів яких ви теж не купите, не кажучи вже про Хоткевича чи того ж Філянського. Хоч ця тирада наша і не дає жодної уяви про творчість Еверлянда, зате вона заступає часово місце розмов і взаємних запитань, що ми поставили одне одному, починаючи з того, яка мова має більшу перспективу в Норвегії: народня чи державна, які угруповання мистецькі є в Норвегії й т. ін., і кінчаючи тим, як живуть у цьому помешканні кляртевці взагалі студенти.
Студентський гуртожиток в Осло
Тоді мені охоче з'ясовують, що я можу побачити, наприклад, рідке явище в Норвегії, а саме — життя студентської комуни.
Отже, ми рушаємо з кімнати до кімнати. Цей студентський гуртожиток займає половину цілого поверху. Сюди входять студенти різних фахів та академіки, цебто, по-нашому, —аспіранти. Вони закінчили університет і продовжують наукову роботу, щоб стати професорами чи взагалі вченими. Кожен член комуни має окрему кімнату. Декілька кімнат зайнято студентками.
Перше, що вражає — це обов'язкова в кожній кімнаті чималенька бібліотека із спеціяльности. Особливо чималенькі бібліотеки в "академіків".
Далі — у кожного студента електрична грубка й плитка, щоб можна було зварити собі каву, щось підігріти, та взагалі при потребі підважити температуру кімнати на індивідуальнийсмак. Кухня й обіди спільні.
Зразу, зайшовши до кімнати, впадають в очі характеристичні ознаки кожної спеціяльности.