Перші відбувалися на підгрунті й справді вищого етапу розвитку продуктивних сил, другі були зумовлені дешевим популізмом. Парадокс: революційний процес у Росії, спровокувала... успішна, краща Європа. Такою її побачили офіцери російської армії у 1812 році. Хотілося свободи, економічного розвитку, гарних доріг, європейського здорового глузду. Але швидко, негайно, усунувши головну перепону — царя. І полетіли в нього бомби, стали збиратися в гуртки есери і більшовики. Відбулася лютнева буржуазна революція, яка відкривала Росії шлях до демократичного розвитку, єднання з Європою і всім цивілізованим світом. Але на заваді цьому стала революція ленінська, яка, по суті, захистила напівфеодальні цінності Євразії від цивілізованого світу більш як на 70 років, інакше імперія розвалилася б ще кілька десятиліть тому. Це фактично була революція регресу.
Хтось може заперечити, що революція 2013-2014 років в Україні не така, як у жовтні 1917-го, мовляв, це мирна революція Гідності і Волі. Ні, після того як було захоплено Київраду і в "беркутівців" 16 січня полетіли перші коктейлі Молотова, вона перетворилася на класичне більшовицьке повстання, яке згодом поглинуло мирний Майдан. Але чому ці методи взяли на озброєння "просунуті" у європейському відношенні лідери опозиції, які нібито на дух не переносять теоретиків і практиків Жовтневої революції 1917 року? Мабуть, тому, що ідея насильницького розв'язання суспільних проблем — і досі у підсвідомості більшості українців, в тому числі й вождів. І досі неподолане тоталітарне мислення. Пригадуєте книгу Горбачова "Перебудова і нове мислення для нашої країни і всього світу", видану в 1988-му? Так от, тим мисленням, вільним від більшовизму, не оволоділи свого часу ні Горбачов, ні еліти, які прийшли у політику на пострадянському просторі. Натомість тоталітарне мислення, є вічним джерелом живлення механізму, запущеного на початку ХХ століття, суть якого у зневазі до законів і права людини на вибір і життя. Ви, думаєте, якщо я так пишу, то кращий за інших, себто оволодів отим новим мисленням. Мисленням, може, й оволодів, а от інстинкти залишилися "совкові", більшовицькі, бо свій камінь, не словесний, а справжній, я у цей режим таки кинув, і не один...
Кажуть, що 1991 року теж відбулася революція. Так, але оксамитова, бо перехід до демократії відбувся без жодної краплі крові. Пам'ятаєте, як говорили сільські дядьки, коли пили самогонку? "Ех, міцна, наче Радянська влада..." Вона й справді була міцною, вистояла у Другій світовій війні. Проте коли настав час — упала, наче колос на глиняних ногах. А знаєте, чому? До цього дозріли народ і його еліта. Чому відбувалися репресії впродовж 1917 —1956 років? Бо революція підняла з глибин суспільного дна неосвічений набрід на кшталт булгаковського Шарікова, який ненавидів багатших, розумніших, успішніших. А тому, коли в Кремлі наказували рубати голову, на місцях стинали десять. Причому з особливою любов'ю і знанням катівської справи. Бо нічого іншого, як ламати руки, та заганяти голки під нігті та стріляти в потилиці чекісти з трьома класами церковно— приходської школи не вміли. Але безперечним плюсом радянської влади було те, що вона всім давала досить пристойну освіту, якщо не брати до уваги такі предмети, як історія ВКП(б) та марксистсько-ленінська філософія. І ось зверніть увагу на таку закономірність: у міру того, як зростав освітній рівень народу, режим пом'якшуавався, масштаби репресій зменшувались, у інтелігентного керівника чи правоохоронця, який читав Пушкіна і Лермонтова, просто рука не піднімалася відправити людину на смерть. Саме народження нової партійно-господарської еліти на чолі з Горбачовим і знищило Радянський Союз. Вона зрозуміла, "что так жить нельзя", проте не знала, як треба жити. І не тільки еліта дозріла до змін, а й увесь народ. Звичайно, була й економічна складова цього краху, але ідеологічна — головна. А тому радянська влада впала, наче стигла груша, коли настав час. Сьогоднішні захисники імперії твердять, що могутність СРСР підточило ЦРУ та різні американські ідеологічні інституції. Якщо їм вірити, то й Велику Французьку революцію теж організувало ЦРУ Чому ж тоді всесильне КДБ не розвалило США? Зміни суспільних систем у всі часи грунтувалися на просвітництві нових ідей, які оволодівають масами.
Чи дозрів до свого падіння режим Януковича в листопаді 2013-го? Протягом останніх років країну нудило від нього, ніби від недоброякісних, прострочених харчів, проте виблювати його вона довго не могла, даруйте за натуралізм. Але умов (не буду їх переповідати) для класичної революції на той час не було! Майдан зразка 19 січня— 22 лютого 2014 року — це штучне очищення суспільного шлунку, коли два пальці — в рот, або ногою — на живіт. Дуже болісна і неприємна процедура, хоча іноді буває необхідна. Але я чомусь підозрюю, що оті два пальці до нашого рота встромили не активісти. Для останніх Майдан був світлом в кінці тунелю, а для когось технологією боротьби за владу, віртуальною грою у геополітичну стратегію, де мінус сто чи двісті життів — це припустимий процент у досягненні бажаного результату.
Нагадаю, що революція 2013 року почалась, як мирна і мала всі шанси перемогти так само, як свого часу у Чехії, Польщі, Грузії, зрештою, в Україні у 1991-му і 2004 роках. Ненасильницькі методи довели свою ефективність і в Індії у 1946-1947 роках, коли колоніальна англійська адміністрація не змогла нічого протиставити спокійному масовому спротиву, організованому партією Індійський національний конгрес, в результаті чого індійський народ добився майже неможливого — незалежності. Прикладом може служити й Інтіфада — ненасильницька революція палестинських підлітків. Її головний принцип — безперервність і повна відмова від насильства. Діючі особи — діти і підлітки. В 1986-му на Філіппінах опозиція не визнала результатів президентських виборів, на яких, згідно з офіційним підрахунком голосів, переміг диктатор Маркос (на виборах 1981-го він нібито отримав аж 86% голосів). Влада мала в своєму розпорядженні потужні репресивні сили, однак під час проведення масових демонстрацій і мітингів у Манілі був використаний такий прийом: як тільки машини з озброєними солдатами виїжджали з воріт казарм, назустріч їм рушав натовп жінок в ошатних сукнях, з квітами у волоссі. Вони кидали солдатам квіти, привітно всміхалися і співали, і Маркос не зміг змусити солдатів стріляти в цю юрбу. За кілька днів армія була деморалізована і приєдналася до опозиції.
Світова практика революційного руху і навіть нові, помаранчеві традиції нашого суспільства довели механізм мирного спротиву до досконалості — бери і грай, як по нотах. "Ненасильницька боротьба набагато складніший і різноманітніший засіб, ніж насильство, — писав теоретик оксамитових революцій Джин Шарп, — замість насильства боротьба ведеться психологічною, соціальною, економічною і політичною зброєю, яка застосовується населенням і суспільними інститутами. На відміну від насильства політична непокора має унікальну здатність перекривати головні джерела влади".
Головна причина незастосування сили в країнах, де перемогли мирні революції, полягала в тому, що тамтешнім правоохоронцям була навіяна ідея неприпустимості насильства щодо тих людей, які не чинять агресивних дій. Друга — активна участь інтелігенції. Третя — високий авторитет лідерів революції, які можуть своїм впливом втримати процес у рамках законності. Четверта — слабкість, напіврозкладеність режиму, проти якого спрямоване вістря революції.
Чому було важливо зберегти мирний характер революції 2013-2014 років? Бо у мирної революції і наслідки мирні. Після оксамитових революцій не виникали війни, інтервенції, економічна руїна, терор, держави не поверталися до авторитаризму. Чи могла ця революція розвиватися за "оксамитовим", тобто мирним, сценарієм? Мабуть, характер і доля цього Майдану були визначені ще за десять років до нього, коли суспільний настрій знову пішов у піке. У розвинутих громадянських суспільствах класичні(криваві) революції неможливі! Якби воно було, ми могли уникнути непереборних обставин, які штовхали нас прірву кривавого повстання. По-перше, суспільство радикалізувалося через міліцейське свавілля, нахабність мажорів, корупцію, неможливість знайти правду в судах. По-друге, інтелектуальний і професійний рівень політиків упав настільки низько, що вони були нездатні до компромісу, відтак коса найшла на камінь. По-третє, втрутилися зовнішні сили. По-четверте, дуже потужну закулісну гру вели олігархи, які будь-що намагалися використати протест для усунення Януковича. По-п'яте, дуже швидко відродилося плем'я героїв, авангард нації, якому не терпілося випробувати свої сили і скинути Януковича сьогодні, а не колись. По-дев'яте, режим, збудований Кучмою і Януковичем, врахував помилки 2004 року і вирішив показати зуби. Тож виходить, що ми самі себе загнали у прокрустове ложе класичної революції.
Люди, скинувши узурпатора із трону, вистоявши в люті морози під кийками і брандспойтами, вчинили святий і величний подвиг. Але, на жаль, це подвиг зразка XVII століття. Таке вже було. Топчемося на місці. Революція в ХХІ столітті, та ще й в центрі Європи — нонсенс, катастрофа. Нам же потрібен інтелектуальний і духовний подвиг.
Але найстрашніше те, що події грудня 2013-го — лютого 2014-го не тягнуть навіть на класичну революцію. Бо революції змітають системи, дарують народу свободу, а ця змінила тільки еліту. Було повстання, але досить дивне — без лідера і головнокомандувача, без чіткої програми, без якоїсь тактики і фактично без зброї. Справжня революція розвивалася б за певним сценарієм — її сили мали б діяти швидко, стрімко, несподівано, організовано. На чолі революції мали б бути б підготовлені, рішучі люди. Чому наступ ішов лише двома напрямками — вулицею Грушевського та Інститутською, коли за професійного підходу можна було вдарити по символах тодішнього режиму з інших боків? Якщо революція, то революція, якщо наступ, то наступ. Якщо куля в лоб, то куля в лоб.
Було враження, що громада щосили намагається втримати протест у мирному руслі, проте її постійно провокували на силові дії, підштовхували до протистояння з правоохоронцями.