Наче хтось холодну рибину кидав за пазуху. І тільки зусиллям Хелен тримала себе на місці, і мило посміхалась чоловікам, відчуваючи, що надто сильно затягнутий корсет заважає дихати, і вона може в будь-який момент знепритомніти від хвилювання.
Глава 22
— Це не фуа-гра, — схилившись до Хелен прошепотіла тітка прикрившись віялом. – А казна що!
Хелен була з нею солідарною. Смаку в поданій печінці не було. Чи то вона просто його не відчувала, весь час ковзаючи на своєму місці як на голках, під пильним поглядом князя Оболенського. На щастя, Олександр час від часу відводив погляд, відволікаючись на розмову з Луїзою-Розіною і Катериною. Остання до речі вела себе набагато розкутіше, і Хелен незадоволено відмітила, що дівчина не така вже й ляклива, як їй здалось при першому знайомстві.
Розмова за столом точилась про простонародні свята, яких в літку була велика кількість, і німкеня баронеса Местмахер мрійливо описувала звичаї в Прусії. Хелен було б чого додати, адже в Новому Світі теж були не менш цікаві звичаї, але вона не хотіла говорити, пасивно длубаючи печінку з гарніром.
— Без сумніву, після дня Онуфрія, найбільшим святом буде Івана-Купала, — нарешті повернув увагу до місцевих народних свят комендант.
— Сороміцьке свято, — не погодилась з ним Луїза-Розіна. – Хто, будучи шляхетно вихованим, буде стрибати через вогнище, оголюючи ноги?
— Ну таки не всім то і не прийнятне видовище, — протягнув задумливо граф Верьовкін, за що заробив легкого удару віялом по руці від дружини.
— Це що, я чув в північних губерніях є прецікавенна гра "гаски", — пригадав про щось своє Комарницький, але подивившись а Хелен і Катерину, чомусь почервонів і вткнувся в свою тарілку.
— І що там цікавого? – запитав Кюрто.
— Я Вам потім розповім, якщо Ви не знали, — Оболенський кинув погляд на Комарницького. – Історія не для вух прекрасних мадемуазель.
— А ви, Олександре Івановичу, разом з високою княгинею бували в різних країнах, чи існують десь іще подібні звичаї? – тихеньким голоском запитала Катерина, і, по свійські поклала руку Олександру на стегно. На щастя під скатертиною інші гості того не бчили.
Оболенський, який був вимушений сидіти поруч з дівчиною, і мимоволі уділяти їй увагу за вечерею, від такої зухвалості ледь не подавився. А дівчина виявляється прекрасна актриса, якщо до сьогодні так вдало розігрувала сором'язливість. Зовсім як Євгенія. Він поглянув на Катю, і та сміливо відповіла йому довгим поглядом, але потім спохватилась, прибрала руку, і почала розглядати серветку.
Якби вона була першою в його житті дівчиною, яка себе так вела, то Олександр був би заінтригований. Але, на його жаль, кожна друга звана вечеря могла похвалитись подібними витівками з боку прекрасної статі. Завжди знаходилась мадемуазель, чи то мадам, яка не прозоро натякала на бажання познайомитись з князем ближче. Чи то доторком, чи й прямим текстом озвучую свої бажання. Спочатку князю те було цікаво, але останнім часом така манірність і псевдо скромність стали йому нудними. Особливо у виконанні недосвідчених незайманих дівчат.
Мабуть саме тому Олександр Оболенський так гостро реагував на байдужість Хелен Долинської, що вона по при все не поспішала розтанути під його чарами, все вишукуючи в ньому щось інше, окрім приємної зовнішності. І навіть зваблюючи його, чи піддаючись натиску, все одно залишалась чужою, не підкореною, не покірною. Її хотілось перемогти, завоювати, змусити підкоритись, і просити про помилування, розіпнувшись на шовкових простирадлах…
Оболенський усвідомив, що знову невідривно роздивляється Хелен, милуючись витонченим профілем.
— Олександре Івановичу, з Вами все гаразд? – невинно кліпаючи віями пхнула його в бік Катерина.
— Перепрошую, — князь зіжмакав серветку, і відсунув тарілку. – Але звичаї в Європі мало відрізняються від того, що нам розповідала мадам Луїза-Розіна. Тим більше, що високій княгині не пасувало цікавитись простонародними звичаями. А її супроводу було не до вільного дозвілля.
— Як шкода, — сказала Настася Яківна. – Подумати не могла, що Ваша служба була такою нудною.
— Я не сказав, що було нудно, — заперечив Оболенський. – Але в основному справи були державної важливості, і самі розумієте за столом про це не говориться. Як мінімум така розмова сприятиме втраті апетиту.
— Навіть подумати не можу, який вантаж був покладений на Ваші плечі, — пискнула Катя, і нагородила Оболенського поглядом наповненим захватом.
Нарешті подали десерт: политі медом тістечка з ягодами, і Хелен підхопилась із свого місця, прошепотівши тітці:
— Я трішки подихаю повітрям.
Дивитись на переглядини Олександра з Катею було гидко. А як на зло, від пильного погляду не сховались ужимки юної Местмахер. По князю ж взагалі не можливо було зрозуміти, як він реагує на провокації рудої залицяльниці. І може він геть не проти такої поведінки. От же ж дідько, лаялась про себе Хелен, крокуючи через внутрішній двір до сходів, як вели на кріпосну стіну. Ну яка їй справа, до князевих любовних походеньок? Але по при заклики розуму дурне серце стискалось всякий раз, як погляд Олександра зупинявся на Катерині.
Мадемуазель Долинська підставила червоні від гніву щоки під прохолодний вітерець. Пахнуло водоростями, йодом і рибою. Як завжди, коли близько було море. Хелен обережно ступала по кам'яній стіні, шириною не менше кількох ярдів. Стіна відгороджувала гарнізонний двір від зовнішнього. І своїм торцем виходила до моря. Зліва блимало вогником вікно в башті Овідія.
Але Хелен хотілось полюбуватись чорним оксамитовим небом з розсипом зірок на ньому, яке куполом охоплювало тривожне море. Вітер гнав хмарки, обіцяючи до середини ночі повноцінний шторм. Але і зараз море стало бурхливим і шумним, а вітер міг запросто змести з стіни необережного гуляку. Дівчина сподівалась споглядання буремного нічного пейзажу зможе внести мир в її душевне сум'яття.
— Он ви де, — Катя Местмахер наздогнала Хелен, коли вона вже добралась до краю стіни, і прямо під її ногами розпростерлось море, змушуючи тамувати подих від захвату. Хелен скрипнула зубами, вона майже абстрагувалась від ситуації, і забула про присутність Местмахерів в Аккермані.
— Чим зобов'язана вашій увазі? – настрою бути ввічливою не було.
— Спочатку я хотіла вас попросити залишити Сашу у спокої, — серце шкрябнуло таке панібратське звернення. І Хелен подивилась на суперницю уважніше. Сукня м'ятного кольору в синю смужку, обтягує справну фігуру. Руде волосся затягнуте в тугий жмуток, і тільки кілька пасмів непокірно вибились із зачіски, тріпочуть на вітрі, викликаючи бажання їх прибрати з простого, але симпатичного обличчя. Катя притисла руки до серця, здригуючись від особливо холодного пориву бризу.
— Якого саме? – від хвилювання не очікувано прорізався сильний акцент. Але Хелен все таки вдалось запитати це байдуже.
— Князя Оболенського звісно! – запально відповіла Катя. – Думаєте, я не бачила, як він роздягав вас поглядом? А ви посміли заявитись сюди, переслідуючи його!
— Він не вирізняється гарними манерами, — погодилась Хелен. – Але ми будемо нічим не кращими, якщо будемо обговорювати князя за його спиною.
Від звинувачень юної ревнивиці і взагалі стало смішно.
— Маман казала, що після сьогоднішньої ночі все зміниться, і ви перестанете бути небезпечною, — продовжила Катя, пропускаючи мимо вух слова Хелен. – Завтра, коли князь оголосить про наші заручини, ви вже не зможете нічого зробити. Але я не згодна.
Хелен здалось, що їй почулось. Що вона невірно зрозуміла Катерину, що це якась гра незвичної української мови, але душу вже охоплював холод. Так ніби в грудях все вимерзло, і жодних емоцій там бути не може. Їй мало бути байдуже, на кому одружиться князь, але натомість слова Катерини вбили останні краплі якоїсь безумної надії. І Хелен здалось, що весь світ посірів, навіть оранжево-морквяні коси Местмахер вицвіли і втратили колір, не кажучи вже про вогні смолоскипів на стіні. І дихати стало боляче. А перед очима все поплило.
— Але він так на вас дивиться, що у мене виникають сумніви, — продовжила Катя, не звертаючи увагу на стан Хелен. – Вам би краще було б повернутись до Нового Світу. Ви так заважаєте нашому щастю, і мені так шкода, так шкода, але зрозумійте, я не можу інакше.
Катерина підійшла ближче, але Хелен бачила її погано, крізь сльози. Тим часом Местмахер взяла її за плечі, дивлячись прямо в обличчя, і збентежена, розчавлена власним горем Хелен ніяк не відреагувала на цей дотик. Здавалось, тіло стало дерев'яним, і не відчуває тепло пальців. Вона ще обдумувала неприємну звістку, опановувала себе, і не розуміла, що від неї хоче Местмахер іще.
— Всім буде краще, якщо вас не стане, — нахилившись до самого обличчя Хелен прошепотіла Катерина, і штовхнула дівчину від себе, відступивши на крок назад.
Хелен відчула, що втрачає рівновагу, і в паніці змахнула руками, намагаючись втриматись в вертикальному положенні. Пальці ухопили порожнечу, і кріпосна стіна вивернулась із під ніг, під розкинутими руками затріпотіло повітря, але коротке падіння скоро закінчилось ударом об воду. Гірке солоне море забилось до носа і рота, і знову важка спідниця обвила ноги, заважаючи зробити змах, щоб випливти.
Паніка охопила Хелен, і вона відчайдушно рвонула до повітря, випірнула на поверхню, вхопила ковток повітря, навпіл із морською водою. Течія біля фортеці видалась несподівано сильною, хвиля підхопила Хелен і добряче приклала боком об каміння, яке тирчало з води. Пощастило ще, що вона впала у воду, а не розбилась об ці скелі. Додумувати думки часу не було, всі сили йшли на те, щоб триматись над поверхнею води, і не захлебнутись. Куди пливти, і як себе порятувати дівчина не знала. Вона спробувала вхопитись за скелю, але німіючи пальці ковзнули по слизькому каменю, ні за що не зачепившись.
Наступна хвиля віднесла Хелен від скелі, а потім знову шпурнула дівчину на каміння, і по при шалений опір, дівчина приклалась об каміння головою. І наступила повна темрява.
Глава 23
— Сеньйор! – чорноволоса красуня винирнула з темряви, і налетіла на Олександра, ледь не збивши з ніг.
"Це ще хто така?", — здивовано подумав князь, споглядаючи молоду дівчину в тонкому халаті поверх довгої полотняної сорочки.