В результаті він весь вечір безтямно їв і пив під телевізор. З усіх передач його найбільше вразила "У світі тварин". Там показували медуз, але не тих, котрі в штиль жалять дітей на мілині, а тих, що живуть на таких глибинах, куди зроду не добиває сонце. Тварини з двополюсним мозком і з хребтом там не виживають. Тільки схожі на шмарклі рослини й медузи всіх можливих і неможливих форм. Покручі та примари з похмільного сну. Медузи-роти, вони ж ехолокатори, вони ж прямі кишки. Їхня єдина функція — ловити і перетравлювати все, що дрейфує у цій оглушливій тиші.
Єдине, що відділяє їх від непроглядної темряви — це пульсуючий електричний струм, який проходить крізь них і нагадує невпинну блиманину неонових вивісок.
Це ж отак і в житті! заволав батько в бік кухні.
Мати не зрозуміла.
Про що ти?
Про медуз!
Про яких медуз?
Про тих, заволав він ще дужче, що це ж про нас!
Добре, сказала мати, я зараз.
Вона саме кінчала змішувати вінегрет. Через те, що не буде гостей, тепер їм його вистачить на місяць.
Як можна, ніяк не міг заспокоїтися батько, людям показувати таке у новорічну ніч? Гарний настрій вони нам створюють! Хто може заснути після такого?
Але, дочекавшись опівночі, він розкрутив охолоджене шампанське, перехилив повний келих і швидко заснув перед телевізором. Мати ж хлюпнула собі на саме денце, тому і досиділа до кінця зарубіжної естради.
О сьомій батько за звичкою був вже на ногах. Його шлунок вимагав гарячої їжі, але він не звик готувати собі, та ще й зранку, та ще й у такій свинарні. Він поліз у холодильник, і звідти на нього випала пляшка шампанського.
От, зразу ж знайшов він винуватця, притулила горбатого до стіни!
Шампанське він не любив, називав його то дамським пойлом, то лимонадним шмурдяком. Побачивши в дверях сина, батько забув про голод і згадав про медуз.
Ти ж дивися, де вештаєшся, сказав батько, й ні в що не встрявай. Краще обійди його десятою дорогою!
Добре, сказав студент.
Десятою, повторив батько, дорогою!
Я знаю.
Що ти можеш знати?
Адресу.
Яку ще адресу?
Десятої дороги. Записуй. Країна крилатих виразів. Місто Дев’ятий вал. Через сім вулиць від п’ятого колеса.
Яка ж ти після цього свиня, сказав батько й схопив себе за щелепу. Якщо син побачить, що йому сподобався жарт, пропаде виховний момент. Батько розвертається в бік вікна і, мов біблійний герой, який бореться з ангелом, обіруч чавить підступний смішок.
Іди, за мить до капітуляції наказує батько синові, геть!
Про десяту дорогу студент знає з дитинства. Можливо, він, навіть, народився з цим знанням, як медуза зі своїми ліхтариками. Тільки він не хижак, а планктон, що за будь-якої погоди, сам чи в гурті друзів, таких самих збирачів вражень, до, після або замість занять дрейфує пагорбами й рівчаками рідного міста. Не завжди прямо й повільно, частіше зігзагами та перебіжками, бо це не парк культури і не зоопарк, де всіх звірів тримають в клітинах. Вони тут на кожному кроці дихають тобі в потилицю, і на них — ні намордників, ні табличок. Але, якщо ти знаєш місцевість і мандруєш не сам, тоді й найкоротша проходка стає нагодою для пізнання та розваг.
За дороговкази їм правлять назви вулиць, вицвілі транспаранти, стовпчики цифр із досягненнями промисловості на фанерних щитах і таблички з погрозами та вказівками.
Не влізай, бо вб’є! Не кури! Не заходь! Не стій під стрілою! Поворотів і стопів немає! Не кидай сміття на підлогу! Стороннім вхід заборонено! Не годуй голубів! Бережи ліфт! Нема ходу!
Це — їхнє природне середовище. Падає сніг — вони знаходять, що б таке обстріляти сніжками, падає дощ — валять на базар і дегустують там підгоріле насіння та квашену капусту. Якщо базар вже зачинено, то завжди є гастрономи, крамниці горілчаних виробів, кіоски з цигарками та аптеки, де за шкільною звичкою можна за шість копійок купити собі цілий тюбік аскорбінки.
Але найліпше ходиться на кордоні зими та весни. Відпрацьований сніг ще тримається купи. Мати сира земля прокидається і позіхає. Вона тут ще зовсім дівчинка, легка на підйом, певна себе. Не чекаючи дозволу, вона відкинула ковдру. Там, де у порядних жінок виховання і сором, у неї лише неприкриті бажання. Не можна не святкувати таке. Але не горілкою, бо вона є лютим ворогом легкості, а білим вином. Пляшка вина в одній руці, бляшанка соку манго в іншій.
Студент — цього разу вже з іншим товаришем — у підвальній крамниці "Овочі — фрукти" надибали цей сік і взяли собі по бляшанці. Але як ти його відкриєш? На дорозі вони знаходять цвях, визирають дитячий майданчик, розпалюють там багаття і стерилізують цвях. Тоді цим цвяхом проколупують у кожній з бляшанок по дві дірки і призволяються. Нектар богів! Гарний ковток вина, цівка соку, а на закуску — щемка передвесняна вологість. Під ногами чвакає об’єктивна реальність, а їм здається, що вони пливуть чимось, по-перше, суб’єктивним, а, по-друге, скроєним саме на них. І воно всю дорогу їм то підморгне, то шепне щось, і весь час лоскоче в носі. Яка філософія пояснить нам таке чудо природи? У тих краях, де тепле море, богиня народжується із солоної екологічно-чистої піни. У нас же вона мусить щороку розтинати асфальтовий панцир і пхатися через загиджений всіма сніг. Але ми і на таке згодні.
Доцмуливши нектар, студент із товаришем рушають по добавку. Підвальні "Овочі — фрукти" вже зачинені. Зате центральний гастроном працює до одинадцятої. Вони не встигають зайняти чергу, як до них підрулює дядечко і каже: хлопці, джерсі нада? Сугубо імпортна вещ.
На дядечкові — тільняшка, а поверх неї — червоне жіноче пальто з гостро модного матеріалу "джерсі" ходового сорок шостого розміру. Дядечко хоче продати їм це пальто за п’ятдесят рублів. Хлопці мацяють товар. Пальто геть нове, хоча на ньому і нема бірки. В крамниці таке може коштувати рублів сто двадцять, а на руках — двісті. У хлопців — три рублі й двадцять чотири копійки. Дядечко спускає ціну спочатку до тридцяти, тоді до червінця, і нарешті віддає за троячку.
За двадцять чотири копійки хлопці обдзвонюють всіх своїх знайомих і пропонують їм пальто. Охочих нема. Вони йдуть поміж люди і не пропускають жодної жінки сорок шостого розміру. їхні дії привертають увагу міліціонера, який конфіскує у них пальто і вимагає пояснень. Хлопці пояснюють, що одна дівчина з їхньої групи забула на парті пальто. Вони за нею побігли, але дівчини вже ніде не було.
А в чому ж, питає хлопців міліціонер, вона пішла додому, якщо її пальто тут?
Він розуміє такі нюанси, бо в нього також є дочка.
Звідки ж ми, кажуть хлопці, знаємо, в чому вона пішла?
Покажіть, каже міліціонер, документи!
У хлопців при собі тільки студентські проїздні на трамвай і тролейбус. Міліціонер лізе в їхні торби і знаходить там конспекти й підручники.
Що ж, каже він хлопцям, поробиш. Завтра їй віддасте. А зараз ідіть додому і вчіться.
Він каже так, бо його дочка саме кінчає десятий клас і хоче десь поступати.
Додому студент приходить коли батьки вже в ліжку. Він шмигає в свою кімнату й ховає там джерсі. В неділю вони з товаришем їдуть на товкучий ринок на околиці міста. В електричці їх обступають малолітки й питають, що там у них в рюкзаку. Скидай рюкзак, кажуть вони, а не скинеш — то попишемо. На повороті вагон спершу перетасовує, а тоді ще й утрушує свій вантаж. В результаті озброєні викрутками пацани опиняються по різні боки від проходу. Студент з товаришем, не чекаючи, коли ті знову оточать їх, прориваються на вихід і зіскакують на найближчій зупинці.
Наступного тижня вони несуть джерсі в ломбард. Приймальниця вивертає й обнюхує пальто так, немов життя її дітей залежить від того, чи знайде вона тут сліди крові чи інших виділень.
Де ви, питає вона, не дивлячись на хлопців, його придбали?
Ті кажуть, що в універмазі.
Ну-ну, каже вона і робить позначку в квітанції. Паспорт!
Студент із товаришем перезираються. Обидва взяли сюди паспорти, але ніхто не хоче засвічуватися.
Паспорт! — повторює наказ приймальниця.
Ми передумали, каже студент і хапає пальто.
Жінка робить те саме. Але в неї дві руки, а в хлопців чотири, крім того на їхньому боці молодість й адреналін, завдяки якому вони за хвилину опиняються в такому місці, з якого ломбард видається далеким спогадом.
В пошуках покупця минає ще кілька днів, перш ніж студент з товаришем опиняються в тому самому гастрономі і бачать того самого дядечка. Зараз на ньому та сама тільняшка, а поверх неї — вицвілий лікарняний халат з двома шворками різної довжини.
Душа любезний, кажуть вони йому, мари сюди, що у нас є для тебе! Бери, носи, їж на здоров’я! Це мама спекла тобі пиріжок.
П’ятдесят, каже їм дядечко.
П’ятдесят що?
Рублів.
Ти шо, здурів?
Тридцять.
За що?
За те, що я візьму гріх на душу.
Який гріх?
Крадену річ.
Ти ж нам її у п’ятницю…
Добре, троячка і бог з вами!
Бачиш он там, кажуть вони йому, урну? А тепер здогадайся, що ми туди зараз кинемо.
Бачиш он там, каже він їм, мента? А тепер здогадайтеся, що я йому скажу.
Що?
Що я — єдиний, хто знає, де, коли і в кого ви вкрали це пальто.
Студент з товаришем витрушують всі свої кишені, віддають дядечку троячку і тільки так позбуваються джерсі. В обох них ця пригода значно прискорює процес обміну речовин. Вже на виході з гастроному речовини так тиснуть на міхур, міхур на голову, а голова на ноги, що ті самі знаходять кущ. Але довкола куща постійно товчуться люди, тому вони мусять бігти в готель, що поблизу, і шукати там двері з позначкою "М". В цей момент вже за кілька кроків до звільнення їх зупиняє багатоголосе "горь-ко!". А це означає, що поруч, в бенкетному залі гуляють весілля. Хтось із того боку розчиняє перед ними двері, і хлопці стають свідками палкого поцілунку. Поки всі підбадьорюють молодят, студент пригадує, що він сьогодні не обідав, ступає на територію весілля й тягнеться до тарілі, на якій у вигляді рибини викладено м’ясо асорті — шинка, суха ковбаса кількох типів, буженина і балик. Студент, щоб не зруйнувати композицію, тягне шматок із середини, але соковита плоть різних тварин так злиплася, що вже не хоче розлучатися. Студентові здається, що рибина підскочила і вчепилася йому у руку. I йому нічого не лишається, як підхопити її і притиснути до себе.
Гей, кричать йому з усіх кінців залу, що ти робиш?
Студент, не випускаючи з рук улову, задкує на вихід.