Тиснення пішло знову вгору. Перебуваю в гнітючому моральному стані.
21 ХІ [19]54 Москва
Холодно. Гудуть машини за вікном день і ніч', не вгаваючи. Просидів цілий день над сценарієм...
23 ХІІ [19]54
Художній твір є завжди до певної міри протестом на користь чи проти когось чи чогось.
Не слід хитрити з читачем. Коли ви пишете, уявляйте собі, що ви завтра помрете і що ви пишете заповіт для любих своїх дітей.
Не бійтесь захоплення. Бійтесь лжі і утрировки.
Ніщо, ніякий ряд живих і ловких сцен, не затулить відсутності основної ідеї.
А ідея являється сама, якщо в романі є дві живі неоднакові, ріжні особи.
По аакону природи: досить дотику двох пластинок металу — холодної і гарячої, щоб уже потекла електрика.
26 ХІ [19]54
ДО ПИТАНЬ ФОРМИ
Зробити у фільмі один-два великих епізоди, цілком побудованих на стрімкому рухові. Беэ жодного слова. На якійсь одній стрімкій ноті.
Один з цих епізодів — звичайно, наступ моря, розлив чарівний, веселий, величний. Від Києва до Каховки. Се незвичайна весна.
Другий, можливо, епізод Сірка. Се літ запорозької кінноти в степах. Се битва, погоні, угон людей, худоби. І анову битви. І знову рух у степу.
І потім уже слово кошового.
ПРОСТІР
Літаки, радіотелефонування.
Треба зробити так, щоб у картині не було тісно. І щоб вона була не рвана, не фрагментарна. Треба дію, що відбувається на великому просторі будівництва, правильно розташувати і об'єднати на загальному тлі.
Один з персонажів — молодий хлопець. Очі талановиті, широко розкриті в життя. Всьому дивується радо. Одкривав сам у собі щоразу все нові й нові таланти.
— У мене, дядьку, учора ввечері одкрився новий талант.
Писанка. Дивуючись, ставить найнеможливіші несподівані запитання, на зразок:
— Нащо оці верби?
— Чого так стало некрасиво?
Він щасливий. Все, чого хоче, здійснюється. Бажаю — те-то (спогади в Щорсі). Діалог про красоту і соціалізм. Не хочу я верб.
СКОРИСТАТИСЯ НЕОДМІННО
//Н.Н. знав, що він ніколи не любив людей. Зовсім яв любив ні народу, тобто ні робітників, ні селян, ні буржуазії.
Це презирство до всього на світі рятувало його, як йому вдавалось, від усвідомлення власної нікчемності і пустоти, було єдиним відкритим девізом його життя. Війна, мир, — чи не все одно? "Важливо бути на хвилі", — ось який це був письменник Яковець-Яковченко.
У нього немає друзів.
— Не треба мені друзів. Досить з мене дружби народів.
Коротше кажучи, він хам.//
— Я людина. Мені властиве все людське. Не можу я складатися з самих молекул ентузіазму.
Я мушу їсти, пити. І щоб на мене дощ не йшов у хаті.
І хочу я не бути похожим зовні на страхіття...
Я не хочу своїм зовнішнім видом принижувати мою прекрасну Радянську державу.
— Є керівники, є й письменники, що з-за високих ідей не бачать людей.
— Коли це так, він просто їх не бачить, без всяких ідей. Нікого, крім себе, не любить.
27 ХІІ [19]54
Закінчився з'їзд письменників Радянського Союзу27. Дванадцять днів. Урочисте відкриття в Кремлі. Багато виступів. Промови писані. Всі говорили, уткнувшись носом у написані свої слова. Промовець окремо, аудиторія окремо.
Мій виступ народ сприйняв прекрасно. Не вподобався я тільки моєму другу Н. і його родичу і двійнику Н.Н.
Був цікавий чесний виступ Шолохова...
30 ХІІ [19]54
ПРО КОЛІР, ПРО КРАСУ
Записати в сценарії кілька разів. Розкидати сі думки по всьому полю сценарію.
Описати детально крижини, розливи, сади в цвіту. Всю душу природи в цвіту. Весь порух сил.
Прикласти вухо до землі.
Літати з бджолами в кожну квітку. Навіщо?
Адже се буде знято, а може, й ні, дивлячись за обставинами. Все рівно, записати так, наче буде зняте точнісінько саме так, і люди будуть дивитись зазняте через сто років як літопис, як живопис.
ВНЕСТИ В ТЕКСТ СЦЕНАРІЮ
Такий герой мій чи не такий? Розпитаю людей, — хто скаже правду? Адже всяк уже носить його, створивши по образу й подобію свому.
Один скаже — він був скажений, другий — дурний. Маленькі душі зменшать його до своїх пігмейських розмірів і скажуть про його свою пігмейську правду: він матюкавсь, був мовчазний, багато їв, і пив, і їздив у ЗІМі — саме те дрібничкове, що, зменшуючись до пігмейських розмірів (нрзб). Не то що мій герой, а навіть велика людина робилась близькою і зрозумілою пігмеям.
Горобців спитати — скажуть, напевно, що орел погано літав у кущах і коноплях. А як орел за хмарами літає, спитати треба орлину зграю.
В селі Любимів ка
ЧОМУ?..
На зборах серед людей, дуже стриманих і м'яких, один п'яний. Се блондин середніх літ з вицвілими на сонці вусами, порівняно пристойно зодягнений. Сидить серед жінок. Він п'яний.
Але, бачачи перед собою в президії приїждже начальство, тобто секретаря райкому і мене, він з усіх сил намагається бути коректним. Йому безтямно хочеться виголосити щось невисказане, гірке. Його обличчя сповнено страждання. Голос гихии і сумний. Він боїться порушити порядок. Він несміливо підіймає руку. І коли йому дають слово, він скрушно, вкладаючи найскладніший підтекст, вимовляє одне лише слово:
— Чому? Ну... ну, ч-чому-у? Ах!
І притискує до серця кулак. Що "чому" — я так і не зрозумів. Але всі інші, здається, всі зрозуміли його і мовчки згодилися.
Він був вкрай сумний...
Потім після зборів він підійшов до голови і з таким же сумом і скрухою:
— Ах, я ж зовсім не те хотів сказати... І ось, розумієте, відчуваю: п'ятдесят грам перебрав, ех!..
Дивовижно симпатичний чоловік.
1955 рік
ТЛО
5 1 [19]55
Для всього фільму пам'ятати: тло ніколи не повинно бути порожнім. На другому, третьому і навіть на четвертому плані завжди повинно відбуватись щось побутове, гранично правдиве.
Тоді образи будуть плавати в живому середовищі, а не в безповітряному вибірковому просторі.
Іноді те, що відбувається на тлі, може виходити на перший план. Се деталі крупнопланові, почерпнуті з середовища. Вони короткі, йдуть під фонограму головної дії.
Примітка. Діти, що грають біля президії, жінки з дітьми на руках, яким герої дають дорогу, і т. д.
З година ночі, субота 12 листопада (1955)
//Писати тільки правду. Не зраджувати її ні за яких обставин. Пам'ятати про час, про народ, про свої літа.
Піднести її високо і нести біля самого серця.
Катерину і Голика трактувати однаково, без поділу на позитивних і негативних. Не боятися ніяких пристрастей, ніяких узагальнень.
Боятися тільки брехні і утрировки.
Думай неухильно тільки про велике. Підпсси природу до самого себе, і хай всесвіт буде відображенням твоєї душі. Борись во ім'я честі. Якщо доведеться ще раз бути пораненим, проливай свою кров, як благотворну росу, і усміхайся.
— Щастя, щастя... Обійдемось і так. Є речі важливіші, ніж щастя.
— Які?
— Які? Повинність. Обов'язок.//
ПЕЧАЛЬ
//Гпів може бути дуже сильним. Але печаль не доводить до відчаю, істерії. Це загалом не драма. Це життя наше. А життя прекрасне. І люди, що творять його, загалом прекрасні.
Сцени печалі повинні бути легкими, як білі хмарки. Нерозтрачена ніжність повинна бути знайдена і виражена, філософічна мудрість і щедрість народу — творця, воїна, художника.
Звідси: сцена жалю з приводу затоплення, прощання з хатою, або коли рубають грушу, прощання з синами і т. д. і навіть розлуки в драматичному романі, якщо треба, — хай будуть... хай зворушують і викликають навіть усмішку, але не страх і страждання. В усьому повинне бути життєутвердження, душевна краса народу.//
30 ХІІ 1955
КРАВЧИНА
II — Ми ж були з тобою хто? Найзвичайніші люде.
— Ну, а тепер? Ми хто?
— Як хто? Тепер ми незвичайні люде. Я подивився сьогодні на будівництво, послухав, що говорять, — це зовсім інший світ. Саме незвичайний. До сього дня я, признаюсь тобі, ось навіть війну пройшов. Три ордени не добрав — не розумію життя — сьогодні зрозумів.//
1956 рік
(1956)
Є щось глибоке в цьому творенні моря, щось схоже на історичну долю нашого народу. Розширюються береги, нові морські обрії хвилюють серця будівників.
По закінченню цього фільму я, очевидно, відійду від своїх старих принципів і зроблю "Тараса Бульбу" за Гоголем. Це давнє бажаиня моїх друзів.
7 Х [19]56
Оповідав полковник К. таку бувальщину про свого друга. Сюжет, достойний Шекспіра. Під час його [вильоту] аагабав кращий командир ланки. На очах у бойового товариства вів вбивав одну за одною три бойові машини ворога, іде на таран, збиває четверту і сам підпалений, в ту мить падає вогневою кулею на ворожу територію. Пам'ять його вшанували урочистими словами. І иагоро-' дили посмертно званням Героя Радянського Союзу...
Минула світова війна. Виявилось, що він упав на терен ворога живий, нанівзгорідий, поламаний. Його вилікували. І от... дома дізнається: позбавили його звання Героя і т. ін. і т. п.
— Товариші, за віщо?
— Як за віщо? Адже вд буди приказом нагороджеш званням Героя...
— Да!
— Посмертно. А ви живий.
— Ну й що? Хіба мій нодвиг зменшився від того?
— Діло не в подвигу. Був наказ — посмертно. А раз вж живий, ви тим самим вже не відповідаєте формі наказу. І тому...
— Що — тому?
— Тому ви ніякий не Герой. Для звання Героя ми мусимо представити все заново, а де підстави? Хто може засвідчити ваші подвиги?
— Такі-то й такі-то.
— Але ж вони загинули всі...
— Так що це воно виходить, як же ее так?
— А так, що ви живі. Могли б же ви, попавши до полону, застрелити себе?
— Постійте... Що ви сказали?
— Якщо ви герой, як же ви могли здатися в полон?
— Я не здавався. Я впав разом з літаком і чудом залишився живий в огні.
— Так. А де дістанете ви докази, що саме ви були в огні і руки ваші не могли тримати пістолета?..
...Довго оповідав мені полковник К., а я слухав його і жахався. Се було одне з пайжахливіших оповідань моєї доби...
7 ХІ 1956
Запишу на сон грядущий: "Поему про море" я хотів знімати спільно з Київською студією. Домовився про се з заступником міністра. Сказав йому:
"Я син українського народу, і мені немало вже літ. Сценарій мій присвячений життю українського народу, на Вкраїні відбувається дія. Цілком ясно, що й знімати фільм треба на Вкраїні, в основному а українськими акторами. Інакше я не мислю собі. Інакше се буде щось аморальне і, по суті кажучи, глибоко неприродне й дикуиське".
Він погодився зі мною.
Не погодився лише один діяч української некультурності.