Америка занадто велика і розведе ці народи (українців і поляків) по далеким куткам її теренів.
Можна звичайно обійти мовчанням цей викрутас намірів княжича, тим більш що ні на що особливо він не вплинув, практично лишився думкою. Але так не хочеться лакувати дійсність, замість портретів живих людей іконостас розписувати.
Автор не став таїти виникнення необґрунтованої ідеї полонофілії у Ореста, визваної надзакритістю його батька-попаданця, впевненому, що оракульство – смерть. І так і не сказавшому нікому, що він – українець. Старший син Всеволода відмітився у світовому українському державотворенні не завдяки роз'ясненню його етнічної належності, а силою інерції діяльності династії. Участь у створенні графства укрів "Фарана", потім десятиліття керівництва ним. Після відречення старість як керування обширним українським владательним домом П'ястів. Тому Орест Перший заслужено лишився в історії як світоч українськості.
Ситуацію з легкістю покупки пояснив якийсь його родич. Він сказав:
– Народжуваність у корінній Польщі висока, а відправляти людей на схід, де населення не таке густе, панство боїться. Там неспокійно, того і дивись якийсь Потоп, Хмельниччина знов почнеться. Польща на всходних кресах може впасти, але не на користь козаків. Московіти захоплять. То пани продаючи хлопів, прочищають свої фільварки і мають непогані гроші.
На зворотний дорозі висадив у Порт-Атлантиді невдах-мореплавців та десь з дві сотні українського люду, що прибилось з усіх сторін, вивантажив закуплене негоціантами герцогства, що були з ним, трохи розсадив дике скупчення пасажирів, поповнив припаси та направився у французьку колонію у гирлі Міссісіпі – Луїзіану. Наносячи візити, розглядаючи містечко, слухаючи людей, він бачив, що вісімсот кріпосних – це надто непідйомний крам для тутешніх багатіїв. Деякі білоруси-кріпаки, хоча і попереджені про навчання українською мовою і єдину православну церкву у Атлантиді, попросили лишити їх там. Своєкоштні литвини, що заплатили за проїзд, розібравшись у ситуації, вскладчину викупили багатьох з ВКЛ. Чи як кріпаків, чи союзників по створенню на Північно-Американському континенті якого-небудь Турово-Пінського князівства. Це не обходило Ореста, бо вписувалось в ідею максимально білого континенту.
Аж раптом побачив пана Конецпольського, одного з тих, кого віз з Польщі. Той уже уяснив, що тут законів слухаються навіть більше, ніж на батьківщині, що Новий світ, він звичайно новий, але володіти душами тут можна так само законно, як у старому. То, коли Орест обережно сказав, що займається реалізацією хлопів, пан, який вже сторгував якесь приміщення, почав розмову про купівлю ним кріпаків. Не знаєш, де знайдеш, де загубиш. То п'ятьом панам він продав десь триста кріпаків. Як перші, ті перебрали всю людність, досвідченим оком вибираючи найліпших, потім троє найбагатших людей колонії купили загалом ще триста. Сто він розпродав по дрібницям, а останню сотню, замаявшись, уступив у кредит трьом особам дуже специфічної зовнішності, на якій все ж було чітко написано, що вони заставлять і цих, ледачих кріпаків, робити з прибутком. А грошики по векселям він отримає, те молоко на губах, яке бачать ці пройдисвіти, від скаженої корівки.
Оформивши відповідні розписки, Орест вийшов на ганок губернаторського дому з відчуттям якоїсь безцільності. Завіз кріпаків виявився доволі вдалою грошовою операцією, але, як сказав би батько, ринок переповнений, треба трохи почекати, щоб з'явився активний попит.
Але голос хлопця, одягненого козаком, вивів його з роздуму. Це був Пилип Думенко, один з наближених герцогині.
– Ти чого вискочив, як Пилип із конопель? – незадоволено скривився княжич.
– Той Пилип мабуть був обкурений тією ж коноплею, — розважливо сказав Думенко, — а я до вас рівненько. То ви, мабуть, надто пішли у себе.
– Ну і що у тебе?
Укри з Атлантиди на чайках по господарським справам йшли у Луїзіану, то Думенко приєднався до них з листом герцогині.
Вона просила, щоб ескадра вернулась у порт-Атлантиду, взяла на борт переселенців у Фарану, поясняла, що це північна половина вольностей Заокеанських козаків, що батько коронований у Парижі графом цих земель, але власне Січ все одно вважається васалом Атлантиди.
– Виявився великий прошарок людей, – далі писала вона, – яким острови держави здаються надто тісними, вони хочуть пасти корів та ростити пшеницю у неозорній пампі.
Херсон. 2021.
© Марко Східняк. Автор. 2021.
Хронологія подій у романі.
1672 – Народження Всеволода.
1675 – Народження Єлизавети
1690 – Вселення душі проф. Всеволода Михайловича у тіло княжича Всеволода Володимировича.
1691–95 – навчання Всеволода у Паризькому університеті.
1695 – Викрадення царівни з монастиря.
1696 – Базовий договір між герцогством і Францією, весілля. Коронація.
1697 – Заснування колонії. Квітень – народження Ореста. Кінець року – зустріч з Петром Першим у Голландії.
1698 – травень — народження Данила.
1699 – березень — народження Уляни. Відкриття родовища міді.
1700 – Напад піратів
1701 – Осінь, восьмого листопада, у вівторок – перший день занять у початковій школі Атлантиди.
1705 – Третя хвиля переселенців. Городові козаки.
1706 – Січень – народження Олени. Грудень – народження Лізи-молодшої.
1707 – Захоплення городовими козаками "Зеленокої Мері". Листопад — народження Севи (Всеволода) молодшого.
1708 – Лист із Генуї. Привезення одинадцяти якісних фруктових саджанців з Італії. Початок масового садівництва на Островах. – Прибуття шахтарів.
1711 Надруковані українською байки Лафотена (переклад Тараса Лимаренка). Постанова драми Лопе де Вега на Островах.
1712 – Експедиція Кассара. Поява запорожців у Новому світі.
1713 – Проголошення Вольностей Війська козацького Заокеанського.
1714 – Відмова Всеволода від трону Атлантиди. Єлизавета – правлячий монарх герцогства. Договір між Військом Козацьким Заокеанським (ВКЗ), Іспанією та Португалією про створення на північній половині Вольностей суверенного графства Фарана.