Наша школа навчає швидше користатися тим, що є, аніж відкидати досягнуте і творити нове".
Ця думка видалась мені дуже цікавою, бо розкривала одну з причин багатьох наших неладів, зокрема й чорнобильських. Тому, що наша школа усі свої зусилля спрямовує на виховання слухняних, доброзвичайних, старанних хлопчиків і дівчаток, маленьких угодовців, не виховуючи в них духу критицизму та об'єктивного, з урахуванням усіх "за" і "проти" підходу до явищ природи й соціальної дійсності. Прищеплює нормативне мислення, а критицизму (частіше — зневіри й цинізму) навчає молоду людину вулиця, іноді рідні, знайомі, книжки. Але всього цього школярі нерідко доходять уже самі.
Дуже цікаво було поговорити з Валерієм Олексійовичем Легасовим про уроки аварії на Чорнобильській АЕС:
"Сталося так, що ще до чорнобильської аварії мені довелося займатися питаннями промислової безпеки і, зокрема, безпеки атомних електростанцій. У зв'язку з бомбардуванням Ізраїлем іракського центру ядерних досліджень не тільки в наукових, а й ширших колах обговорювалося питання про наслідки можливого нападу на АЕС. Цьому була присвячена наша стаття у журналі "Природа" (В. О. Легасов, Л. П. Феоктистов, І. І. Кузьмін. "Ядерна енергетика і міжнародна безпека" — 1985, № 6). Вже тоді, розглядаючи це питання, ми дійшли висновку, що воювати за високої концентрації атомних електростанцій просто безумство. Дуже великі регіони надовго залишилися б радіаційно враженими.
Та перед кожною тверезо мислячою людиною поставало й інше запитання: а якщо атомну енергетику виключити зовсім? І натомість поставити якісь енергетичні еквіваленти у вигляді газових, вугільних чи мазутних електростанцій? І ось ми стали міркувати — повторюю, ще до чорнобильських подій: припустимо, бомба поцілить в атомну електростанцію. Це погано. А якщо вона влучить не в атомну станцію, а в споруджену замість неї теплову? І ми побачили, що це також погано. Вибухи, пожежі, утворення отруйних сполук вигублять велику кількість людей і зроблять непридатними значні регіони хоча на коротший строк.
Отож після таких оцінок приходиш до думки: справа не в різновиді, техніки, а в її масштабах та концентрації. Рівень концентрації потужностей промислових об'єктів сьогодні такий, що зруйнування цих об'єктів, випадкове чи умисне, призведе до дуже серйозних наслідків. Людство в своєму розвитку створило таку щільність різних енергоносіїв, різних потенційно небезпечних компонентів — біологічні вони, хімічні чи ядерні, що свідоме чи випадкове їх зруйнування здатне викликати великі неприємності.
Сьогодні проблемою стало тиражування всіляких об'єктів і концентрація великих потужностей. Свого часу було введено в дію обмежену кількість ядерних об'єктів, надійність яких забезпечували високий рівень кваліфікації персоналу, старанне дотримання всіх технологічних регламентів. Отут за вікном працює перший вітчизняний реактор, і працює надійно. Та згодом, коли надійні технічні рішення зарекомендували себе добре, їх почали тиражувати, водночас збільшуючи потужності об'єктів. А підхід до малої кількості таких об'єктів і до великої кількості їх з високим рівнем потужності повинен бути абсолютно відмінний.
Відбувся певний якісний стрибок: цих об'єктів стало більше, вони зробилися набагато потужніші, а ставлення до їх експлуатації погіршилось.
— А чому це сталося?
— Гадаю, дався взнаки сильний інерційний момент. Потреба в електроенергії велика. Треба було швидко вводити й освоювати нові потужності. А швидко — значить, принципово не міняти раніше зроблених проектів. Різко зросла кількість людей, зайнятих виготовленням устаткування, його експлуатацією. А методи навчання, тренажу вже не встигали за темпом розвитку.
Було б порівняно просто, якби можна було уявити ворога, скажімо, у вигляді ядерного реактора чи у вигляді ядерної енергетики. Однак це не так. І навіть якщо ми відмовимось од цього технічного методу і замінимо його іншим — все одно не буде о'кей. Буде гірше. Ось у чому річ. Бо ворог не техніка. Не тип літака, атомного реактора, не різновидність енергетики. Якщо дивитися на цю проблему широкомасштабно, то головний ворог — це самий спосіб створення і проведення енергетичних або технічних процесів, залежний від людини. Найважливіше — людський фактор. Якщо раніше ми дивилися на техніку безпеки як на спосіб захисту людини від можливого впливу на неї машин чи якихось шкідливих чинників, то сьогодні виникла інша ситуація".
Сьогодні треба техніку захищати від людини. Так, від людини, в руках якої зосереджені колосальні потужності.
Захищати від людини в будь-якому розумінні: від помилок конструктора, від помилок проектанта, від помилок оператора, який веде цей процес. А це вже зовсім інша філософія.
Зараз які світові тенденції простежуються? Кількість аварій — якщо брати питому вагу на тисячу чоловік чи інші показники — скорочується. Але якщо вона за меншої ймовірності все-таки трапляється, то масштаби її зростають.
— Це як літак: колись в авіакатастрофі гинуло чотирнадцять чоловік, сьогодні — триста.
— Абсолютно правильно. І ось перший висновок: Чорнобиль виявив те, що людство не дуже поспішало зі зміною підходу до безпеки, філософії безпеки. Слід завважити, що це не тільки відставання вітчизняне. Це відставання світове. Звідси бхопальська, чорнобильська, базельська трагедії.
Неможливо, неправильно і нерозумно було б відмовлятися від досягнень людського генія. Відмовлятися від розвитку атомної енергетики, хімічної промисловості чи ще чогось. Це не потрібно. А треба зробити дві речі: по-перше, правильно розуміти вплив таких серйозних нових машин і видів техніки на навколишнє середовище і, по-друге, розробляти систему взаємодії людини з машиною. Це проблеми не власне людини, що працює з такою машиною, це набагато загальніша і важливіша проблема. Адже за такої взаємодії можуть виникнути серйозні катастрофи, неприємності через недогляд, дурість, через неправильні дії. Не має значення, хто припустився помилки — начальник станції чи оператор.
Сьогодні ми повинні шукати оптимум системи. Оптимум в автоматизації, оптимум у втручанні людини в процеси, оптимум при розв'язанні всіх організаційних і технічних питань, пов'язаних з такими складними технологічними системами. При цьому треба створювати захисні бар'єри, наскільки це можливо, на випадок, якщо і людина помилятиметься, і машини виявляться ненадійними.
Тут я вам вперше, мабуть, хочу висловити одну, може, незвичну думку. Досі ми обговорювали речі відомі. Так от, всі ми бачимо, так би мовити, неозброєним оком, що на всіх етапах створення техніки має місце деяка недоопрацьованість, неохайність, чи що. На всіх етапах — від створення до експлуатації. Це загальновідомі факти, вони викладені у рішенні Політбюро ЦК КПРС про причини аварії на Чорнобильській АЕС. Я весь час думав: чому ж це відбувається?
І знаєте, доходжу парадоксального висновку. Не знаю, погодяться зі мною мої колеги чи каміння в мене жбурлятимуть, але я роблю висновок, що відбувається це через те, що ми занадто захопилися технікою. Прагматично. Голою технікою. Це охоплює багато питань, не тільки безпеки. Задумаймося: чому тоді, коли ми були набагато бідніші, и міжнародна обстановка була набагато складнішою — чому тоді в історично короткий строк — тридцяті — п'ятдесяті роки — ми зуміли вразити весь світ темпами створення нових видів техніки і якістю славились? Адже ТУ-104, коли він з'явився,—це був якісний літак. Атомна станція, яку створили Ігор Васильович Курчатов та його соратники,— це було і піонерське, і добротне рішення.
Що ж сталося, чому?
Перша спроба — пояснити це якимись суб'єктивними, організаційними факторами. Але це не дуже серйозно. Ми могутній народ, і у нас закладений величезний потенціал. Тож кожний керівник, кожна організаційна система на певному історичному етапі використовували і вдалі рішення, і не дуже вдалі — проте не могли ж вони так сильно вплинути.
І я дійшов приблизно такого парадоксального висновку: та техніка, якою наш народ пишається, яка фінішувала польотом Гагаріна, створювалася людьми, котрі стояли на плечах Толстого і Достоєвського...
— Це потрясаючий висновок в устах технічного спеціаліста.
— Але мені здається, що це так. Творці тодішньої техніки виховувались на найвизначніших гуманітарних ідеях. На прекрасній літературі. На високому мистецтві. На прекрасному й правильному моральному почутті. І на яскравій політичній ідеї побудови нового суспільства, на тій ідеї, що це суспільство найпередовіше у світі. Це високе моральне почуття було закладене у всьому: у ставленні одне до одного, ставленні до людини, до техніки, до своїх обов'язків. Усе це було закладене у вихованні тих людей. А техніка для них була лише способом вираження моральних якостей, закладених у них.
Вони виражали свою мораль у техніці. Ставились до створюваної та експлуатованої техніки так, як навчали їх ставитись до всього у житті Пушкін, Толстой, Чехов.
А вже в наступних поколіннях, які прийшли їм на зміну, багато хто з інженерів стоїть на плечах "технарів", бачить лише технічний бік справи. Та якщо хтось вихований тільки на технічних ідеях, він може лише тиражувати техніку, удосконалювати її, але не може створити нічого якісно нового, відповідального. Мені здається, що загальним ключем до всього, що відбувається, є те, що ми протягом тривалого часу ігнорували роль морального начала — роль нашої історії, культури, а проте це один неперервний ланцюжок. Усе це й призвело, власне, до того, що частина людей на своїх постах мала змогу поводитись недостатньо відповідально. Проте навіть одна людина, погано працюючи, створює в ланцюжку слабке місце, і він рветься.
До речі, якщо послухати безпосередніх винуватців аварії, то вони мали на меті лише загальне благо. Виконати доручення, виконати завдання.
— Валерію Олексійовичу, а вони розуміли взагалі, що роблять?
— Вони вважали, що роблять усе правильно і добре. А правила порушують заради того, щоб зробити ще краще. Так мені здається.
— Однак вони розуміли, що порушують правила експлуатації реактора?
— Вони не могли цього не розуміти. Не могли. Бо порушували основоположні, так би мовити, заповіді.