Майже кожен вихідний день починаються веселі розваги, боротьба, фізкультурні вправи...
Сніданок! Кірі всю ніч снилися різноманітні страви в такій кількості, що їх цілком вистачило б на трьох дорослих акул.
— На зарядку всі приготуйсь! Бабусю, одягайте трусики. Гаврюшко, на місце!
— Ти мене скоро примусиш навприсядки танцювати,— відповіла баба, пораючись біля столу.
— Примушу. Я вас запишу у свій піонерзагін.
— Будь ласка, може, й я таки навчу вас чого-небудь. Нас трохи не так вчили. Візьме батько між ноги голову та одпустить черезсідельника — днів три не присядеш,— сказала Одарка Іванівна порядком спогадів.
— Бабусю, ви добре орієнтуєтесь у способах пригнічення трудящих. За це звільняю вас від зарядки!
Попрохав батько, щоб його теж звільнили. Він чимало в своєму житті займався фізкультурою, коли працював молотобійцем.
— Ану, покажи м'язи... Ой, як залізо! Який же ти здоровий! Розкажу хлопцям-фізкультурникам, нехай заздрять. Татку, скажи: ти молодий чи старий?
— Комсомолець, тільки лисий,— засміявся батько.
Кіра не звернула уваги на сміх і продовжувала свою думку.
— Серйозно, ти зовсім молодий, в тебе закохатись можна.
— Га? Як це закохатись, що значить закохатись? — здивовано спитав Коваль.
— Це значить ходити удвох по вулицях під ручки і зітхати. Також треба дивитись на місяць і декламувати напам'ять вірші. В однієї нашої дівчини, Марусі Рожко, цілий альбом таких віршів є,— хитро поглядаючи на батька, відповіла Кіра.
— Звідки ти знаєш таку премудрість?
— Подумаєш! У книжках пишуть, і всі так роблять. Хіба це секрет?
— Роби зарядку і йди вмиватись, тільки не фиркай там, як мотор, бо прийду й обкупаю холодною водою...— ховаючи своє незадоволення, сказав Коваль.
Кімната Кіри править і за їдальню. Одна стіна проти стола Кіри нагадує виставку історичних портретів. Кіра з повагою ставиться до жінок. Вона зібрала портрети багатьох славних жінок-революціонерок, письменниць і вчених. Повісила проти свого стола, прикрасила їх квітами. Це улюблений куток Кіри. Із стіни дивляться Роза Люксембург, Клара Цеткін і Надія Крупська, далі Софія Перовська і Луїза Мішель, Кюрі і Софія Ковалевська, Марія Ульянова, Марко Вовчок і Леся Українка і ще багато жінок, які уславили людство своєю боротьбою і ділами...
Квартира Ковалів — дві невеликі кімнати з кухнею — затишна, привітна, дбайливо прибрана руками Одарки Іванівни й Кіри. Ще коли жила з ними Ганна Дмитрівна, містилися тоді в одній кімнаті, бо Коваль учився в інституті, був студентом. А тепер можна було б мати й більшу квартиру, але Коваль не схотів.
Не часто доводиться всім разом сідати за стіл. У вихідний день за столом буває шумно й весело. Навіть Гаврюшка бере участь у сніданку і метушиться під ногами... Сонце бавиться на столі, ловить промінням блискучі опуклості посуду і вибухає вогненними відблисками на кучерявому волоссі Кіри, що потекло по плечу, як світло-золоті струмки. Бабуся любовно стала заплітати онуці коси — цього привілею вона нікому не хоче передати.
Не можна повірити, що за вікном осінній день. Під таким сонцем хочеться йти бадьоро, посміхатись і дивитись на далеку темно-синю глибину неба, обов'язково йти у веселому гурті, щоб сміх розсипався навколо.
Коваль глянув на Кірині кучері і спитав, що вона сьогодні робитиме.
Кіра відповіла, що компанія піонерів збирається на прогулянку в парк, де має вирішити деякі шкільні й піонерські справи. До Жовтневих свят треба підігнати успішність. Потім з Аркадієм і Вовою підуть купувати електромотор у сусіди, кустаря Зар'янца. Торгуватись буде Кіра і сподівається дешево виторгувати. Відремонтують мотор і через кілька місяців закінчать електромобіль. От машина буде!.. Про це вже чув батько.
— А де ж вони роблять цей електромобіль і чим ти допомагаєш, Кіро? — запитав батько.
— Спочатку хотіли робити на дитячій технічній станції, але там тісно і не вистачає інструментів, а в Поради дома зручна майстерня. Точити на верстаті ходимо на дитячу станцію. Рисунки вже зробили, а Іван Семенович з Трохимом забракували, тепер нові є. Я допомагаю хлопцям, працюю з ними разом — сьогодні я мушу добути дешевий електромотор у Зар'янца. Кілька разів заходили перед цим, щоб краще познайомитися — зовсім непоганий дядько. Мене хлопці називають командиром...
— Командир?.. Ага...
Застигла іронічна пауза. Кіра не зрозуміла батька — глузує чи йому подобається? Коваль сидить мовчки. Йому теж хочеться піти погуляти, а з ким підеш? Кірі буде весело з своїми товаришами, Надійна Троян обіцяла зайти увечері — умовились разом іти в театр. Надійна, мабуть, до обіду буде на заводі — доведеться заїхати й собі. А вийти погуляти все ж таки нема з ким.
За два роки жодного разу не зустрілися з Галею. Та й що б він їй сказав? За два роки Галя не забулася й живе в дочці. Кіра схожа на матір, а тепер це особливо помітно, коли дівчинка починає вилюднювати. Яка неймовірна, химерна дурниця сталася і понівечила життя! Дедалі переконував себе Максим, що він сам винен. Не вмів бути обережним, тактовним... Загруз тоді у справах. У дружини було особисте життя і були свої мрії, до яких він поставився зневажливо, міряючи все на власні сили і здібності... А в Галі багато покірливості, ніжності й страху. Звичайно, Галя пішла від нього, щоб довести, що вона не боягуз. Боляче, прикро пригадалась тяжка розмова з Галею останнього проклятого вечора...
Навіть хибні риси вдачі колишньої дружини прощав Максим,— без хиб немає на світі людей. В особистому житті треба навчитись дещо прощати близькій людині й не помічати дріб'язків, бо інакше не можна жити... Це переконання прийшло тільки зараз... Розлучившись з Галею, Максим став сторонитись жінок, соромитись своєї зовнішності, особливо блискучої лисини. А з Галею прожили найтяжчі роки — це з'єднує людей... Одружитись зараз — треба, щоб дружина подобалася не лише йому, а й Кірі. Дочка обов'язково порівнюватиме "мачуху" із своєю матір'ю. Та й самому якось дивно буде бачити біля себе іншу жінку, коли так часто пригадується Галя. Цікаво, як вона виглядає зараз.
Щодня нагадує про Галю і присутність на заводі Сергія Івановича Бубиря. Як це сталося, що Максим не помітив тоді їхніх стосунків? Забув про все, про близьку людину, і за це така гірка помста... Галя виїхала, а робота звела з Бубирем, який завідував відділом збуту на ліжковому заводі. Для Максима це була досить дивна несподіванка, але зустрілися вони по-діловому, хоч йому і неприємний цей самовпевнений, вродливий "спец". І ось цими днями несподівано надійшли відомості про нечисті, спекулянтські махінації Бубиря. Відомості перевіряються... Може, давно треба було звільнити завідувача збутом, та завжди щось спиняло. Це ж удар і по Галі... Коли Максим, перевіряючи роботу, почав більше втручатись у справи збуту, відчув і опір Бубиря. Поповзли плітки, розмови, натяки. Та зараз звільняти вже пізно...
Коваль сидів за столом, думав про своє і не помічав, що не зводить очей з доньки. Нарешті Кіра не витримала і вголос запротестувала: навіщо батько її гіпнотизує?
Максим посміхнувся і несподівано спитав:
— Здається, Кіро, ти давно була в матері?
Кіра уважно глянула на батька — за весь час після розлуки вперше Максим Семенович згадав про матір.
— Завтра перед школою зайду, не хочу зустрічатись з Бубирем. Від тебе передати привіт?
Кіра допитливо глянула на батька, Максим Семенович постукотів виделкою по тарілці, дивлячись уважно на розсипчасту кашу.
— Передай...
— Татку, коли б ти знав, як я люблю маму. Як я хочу, щоб вона була з нами!
Коваль ледве не вдавився їжею і розгублено заблимав очима. Лисина почервоніла, стала вогка. Кіра сказала те, про що він так часто думав і боявся сам собі признатись. Не вистачало мужності...
2
Невже помилка? Невже вона, мати, скалічила вихованням свого сина? І хлопець виросте з старовинними, дореволюційними забобонами й поглядами на життя?
Часом невимовно боязко стає за сина. Вона — матикомуністка — все своє свідоме життя віддала партії, боротьбі, роботі для побудови сонячного життя на землі під прапором, залитим кров'ю багатьох поколінь. Серце її б'ється тому, що існує ця партія, країна, люди й боротьба... Мати-комуністка не зуміє показати синові той єдиний шлях, яким ідуть найкращі вірні сини нашої Батьківщини. Шлях, на якому героїчно загинув його батько і яким пройшла і йде вона сама. Треба передати партії сина, вихованого більшовика — це її обов'язок.
Невже помилка?
Ніколи надмірно не пестила Аркадія і не сюсюкала з ним. їй здавалося, що така інстинктивно безконтрольна, сугубо емоціональна ніжність розмагнічує характер дитини. Міра ніжності повинна бути витриманою, щоб виростала людина загартована, хоробра, із сталевою волею і широким кругозором. Щоб жодне слово брехні не зірвалося з язика дитини і щоб розмови були одверті, як найщиріша любов.
Часто надлюдським зусиллям стримувала себе, щоб не підбігти і не зацілувати, не притиснути до грудей цю рідну істоту — таку рідну, що можна розірвати свої жили і віддати їй свою кров!
Такої витриманості, вміння перемагати свої болі і непотрібний захват навчила Аркадія. Почуття повинні розкриватись на великих справах, а не на кожній дрібниці.
Аркадій одверто все розповідає матері. Інколи ця одвертість доходить до примхи, але на свої запитання син завжди має правдиву відповідь. Тому Аркадій ніколи не говорить неправди...
І ось сьогодні... Аркадій весь ранок шкрябав інструментом біля своїх столів і лагодив радіо. Встав дуже рано, бо вночі його саморобний триламповий приймач відмовився працювати. Хлопець перегортав книжки, замислено дивився у вікно, шукаючи відповіді. За вікном, на другому боці вулиці, виступають балкони, ніби приклеєні до сірого, вузького, закругленого будинку, схожого на тулуб слона. Аркадій розібрав свій приймач і не звертав уваги на навколишній світ.
В одному кутку кімнати стоять два столи Аркадія. Один великий, де завжди в безладді лежать інструменти, дріт, різне залізо, гвинти тощо. Тільки сам Аркадій враз знаходить тут усе, що йому потрібне. Другий стіл — з книжками, зошитами і всім приладдям для навчання. Аркадій завжди сам прибирає на своїх столах, сам провів електрику — кілька ламп різної сили прироблені до стін і звисають на шнурах...
У другому кутку стіл Надійки.