Макс".
Розуміється, була це умовлена кличка. Ця здорова, зрештою, як рибка, вікова бабуся, що не раз уже ставала Славкові в пригоді в подібних випадках, знадобилась йому і тепер. Славка відпущено з викладів на три дні, з батьківським напімненням о.ректора, щоб не влетів там, у Львові, в яку нову халепу, бо екселенція і так мають на нього око.
А семінарія вже довідалась про львівські події, і питомці горді були з того, що висилають до столиці такого гідного представника. Бо Славко був хлопець з іскрою, це всі знали. В революцію вскочив ще в 5-ій клясі під час "стартової" акції, і з того часу щороку викидали його з котроїсь гімназії. Зате широко й гостинно відкривались перед ним брами польських криміналів.
З моїм паном інструктором належав у свій час до одної "п'ятки", разом виступали на процесі за приналежність до ОУН в Стрию, дістали навіть той самий вирок — по два роки тюрми з завішенням кари на п'ять років з огляду на молодий вік. Втім, засипав їх обох той самий провокатор.
По процесі їхні шляхи нібито розійшлися: пан Макс перекочував до Львова і записався потім на право, а Славко, замінивши революцію на реверенду, дістався на теологію в Станиславові, підписавши целібат, чим безмежно здивував багато красних панянок, а таки найбільше свою наречену.
Все ж таки з моїм паном інструктором і далі не зривав зв'язків, скажу вам по секрету — організаційних…
Славко приїхав до Львова вечірним "шнельцуґом" і, як старий конспіратор, передбачливо вискочив із нього на Персенківці, а потім шкарпами, пішечком, приманджав до нас на Церковну вулицю.
Було вже коло півночі. Наша господиня пані Евдокія вирвалась з Морфеєвих обіймів, щоб пригріти гостеві вечерю, надягнувши для тієї вийняткової оказії бархатовий шляфрок на нічну сорочку, на знак особливої пошани для осіб духовного стану.
Вже старий батько Гоголь розписувався про те, що київські богослови були найбільш прожорливі з усього чесного бурсацтва. Але я переконався, що й станиславівські не відступали ні на крок від віками освячених традицій. Гість зі Станиславова перехристився, змовив коротку молитву і вмліока змолотив з полумиска два вепрові котлети, гей капелюхи, проковтнувши при цьому "салятирку" салати з яйцями натвердо і сметаною.
Пані Евдокія раз у раз досипала йому присмажених картопель, а гість не противився, побожно похитував головою і мовив за кожним разом: "Хай Бог прийме".
Мій неоцінений пан інструктор не перешкоджав другові в концерті, нічого йому не казав і ні про що не розпитував, втім і сам дістав коло нього апетиту і змотлошив ще одну вечерю.
Аж після цих подвигів обидва приятелі перейшли з кухні до покою на конференцію. Богослов дав себе легко, без вагання, спокусити панові Максові і за його намовою закурив цигарку, роздягся і розлігся на моєму складаному ліжку. Пан Макс розкинув свої тілеса на "недокінченій симфонії", а мені було сказано йти спати на сіннику на підлозі.
Але я, розуміється, довго не міг заснути, слухав, що ці два достойники говорили.
—Отже, слухай, єґомостю,— сказав мій неоцінений пан інструктор,— я тобі покоротці зреферую, в якій ситуації ми знаходимось. Насамперед реєстр випадків: коломийка почалася, як звичайно, після панахиди в святому Юрі, цим разом за Карпатську Україну. По панахиді наші сформували імпозантний похід вісімками вділ вулицею Міцкевича. Чоло походу було під універком, а хвіст на площі Юра, ти собі уяви!
—Ов, то була купа народу!— зауважив гість.
—Так, коло п'яти тисяч, як каже наша пропаґанда. Похід, з відповідними бойовими співами, як "Смерть ляхам, смерть!" та з вигуками на адресу "двох братанків" докотився до вулиці Легіонів. Тут на нас вдарили сконцентровано хатраки, піша й кінна поліція. Перші балабухи посипались, очевидно, на нашого брата. Дехто таки добре обірвав, наприклад колежка Перун, але той уже має таке сакраментське щастя, що завжди нахапає за десятьох.
—Намолотний хлоп?
—Так, але й сам добре парить, будь спокійний. Коло кіна "Оаза" трохи не перевернув поліцая разом із шаблею і кобилою. Ну, на Легіонів похід нам розбили, порозганяли братство на всі вітри, забльокували Вали, але група хлопців таки продерлася під мадярський консулят і, згідно з наказом, повибивала там вікна. Словом, нароблено шуму-крику на цілий Львів.
—Я сказав би — на всю Галилею.
—Тим краще. Поляки були зразу застрелені й приголомшені нашою акцією, потім почали казитися. На другий день "Слово Польське" привітало нас скаженою лайкою, і це, так мені здається, був знак до контратаки. Корпоранти зробили на універку масовий вєц, повикидали наших з викладів, а потім вийшли на вулицю. Полетіло каміння і петарди на "Фортуну" при вулиці Льва Сапіги і на "Маслосоюз" при Городецькій. Дві панночки попарені бензиною, одну забрали до Лічниці. Та це тільки початок. Організується масакра на широку скалю. Запляновано дальше гаратання шиб у крамницях "Маслосоюзу", наступ на "Просвіту", "Новий Час", Академічний Дім і так далі.
—А що ж на те поліція?
—Ха-ха! Сміх на залі. Поліція струже варіята і вдає, що нічого не бачить. Розуміється, наші не засипляють справи і в поспішному порядку готовлять відсіч, сиріч самооборону. В Акадбуді вже діє наш генеральний штаб, що керуватиме оборонною акцією і стоїть в контакті з усіма загроженими погромом установами, постачає їм інструкції і вказівки. Установи чи фірми, які мають обмаль власного бойового активу, мусимо підтримати штурмовими бриґадами, які вже організуються.
Богослов зі Станиславова, що досі спокійно слухав звітування пана Макса, лежачи на моїй постелі та заплющивши очі в скупленні молитовному, раптом зірвався на рівні ноги:
—Гм, добре! А яка моя роля в тій цілій авантюрі?— спитав.
—Тут ми доходимо до кореня справи,— сказав мій неоцінений пан інструктор.— Ти вже, мабуть, знаєш, що мазурі мають свою воєнну кватиру в аурі Університету?.. Так воно і є. Там вони збираються на вєци, обговорюють проекти погромів, плянують кожну чергову акцію. Нам треба одного такого хлопа, щоб тримав ніс на вітрі — шпіцлював, що там робиться, і звітував про все нашому штабові. Ніхто з нашої братії не може тепер туди дістатися, бо на обох брамах стоять їхні боївкарі й кожного легітимують, вимагають показати індекс. Як українець — луплять палками і женуть к чорту. От в такій ситуації прийшла мені ідея вдарити по дротах і викликати тебе на поміч. Ти є хлоп облітаний в таких кавалках, а до того теолог — маєш добру маску, та й у Львові мало хто тебе знає, крім шановної бабці, кількох аґентів і кількох твоїх бувших симпатій…
—Про які ти міг би не згадувати!— сухо перебив богослов.
—О, перепрашаю вас, отче-целебсе!.. Евентуально, як казав Цяпка, ми могли б змобілізувати до служби котрогось з наших питомців, але завжди існує та небезпека, що місцевого можуть пізнати, тобі ж, нетутешньому, легше буде заграти ролю польського клерика. А ендеки чують до ксьондзів страшний пошанівок! Покажеш їм фотографію з відверненим ковнірцем, скажеш "Похвальони" — і готово.
Гість зі Станиславова встав з постелі і босий, в спідній білизні, перейшовся по покою — три кроки туди й назад, схиливши голову на груди і ніби важко над чимось медитуючи.
—Дай ще одну цигарку,— попросив у пана Макса.
—Просю. А тобі вже й черевце росте, єґомостю,— зауважив пан Макс.
—Ех, черевце — єрунда!— махнув рукою богослов і смачно затягнувся димом "спорта".— Слухай, а куди подавати "цинк", просто до Акадбуди?
—Та най тебе Бог боронить! Ти являєшся на цьому терені інкоґуто і не смієш показуватись людям на очі, навіть своїм гостям. Замешкаєш собі у твоєї знаменитої бабці, яку приїхав відвідати на ложі болізни, так?
—Так. Що далі?
—З Крашевського вулиці маєш тільки "каценшпрунґ" на універок. Рано встаєш, ідеш нібито на виклади, а слухаєш, як трава росте, збираєш інформації. Вполудне вертаєшся додому, до бабці на обід, і там уже ждатиме на тебе зв'язкова…
—Я волів би зв'язкового.
—Файно є. Передаєш зв'язковому звіт, потім солодко собі подрімаєш по обіді і знову йдеш на розвідку. Ввечері з'явиться в тебе інший зв'язковий на любу розмову.
—Буде якесь гасло, чи що?
—Завтра дістанеш.
—Гаразд,— коротко заявив свою згоду колишній спеціяліст від підпалювання панських скирт.— Ну, гаси світло, треба йти спати. Я втомлений, як собака.
—Добраніч в такому разі,— широченько позіхнув мій неоцінений пан інструктор й обернувся на "недокінченій симфонії", аж всі пружини застогнали.
А той, що був утомлений "як собака", ще довго потім не заснув, ще, може, з годину часу стояв навколішках, спершись ліктями на мою постелю, а все хрестився, бився в груди і читав якісь довгі молитви.
Разок місячного сріблива пробився знадвору крізь шибу і фіранку, освітлив профіль його вродливого юнацького обличчя, золотисто-льняну чуприну, що в ній колись закохувались одна наперед одної гімназистки і семінаристки… Мій неоцінений пан інструктор уже хропів на третій бік, а питомець зі Станиславова все ще молився. Тоді я подумав собі, в своїй дитячій голові, що теологічні студії — це найбільш марудне на світі діло, і також заснув.
2
Вже другий день стояв Львів під знаком громадянської війни. Поляки далі були в наступі, але й наші вже відгризалися. Несподіваним раннім наскоком від Політехніки та Поєзуїтського городу вдарила сильна банда корпорантів на будинок Ревізійного Союзу Українських Кооператив у колишньому палаці графів Баденіх.
Геройські нащадки пана Заґлоби звели завзятий бій з машинками до писання, з шафами, картотеками, рахівницями, каламарями і тому подібним канцелярським приладдям. "Мерцедеси" і "Ремінґтони" вилітали через вікна й розбивались на друзки до подвір'я. Каламарі з різнокольоровими атраментами розприскались на стінах канцелярій, творячи всякі ориґінальні картини, ніби на виставці АНУМу.
Залишаючи в повному бойовому порядку розгромлений РСУК, герої заспівали собі "Роту" і збили ще на додаток сторожа будинку, інваліда Армії УНР. Після того прийшли помаленьку, не кваплячись, панове з поліції, списали протокол і заарештували побитого інваліда.
А тим часом вже летіли шиби, тріщали брами і гепали каменюки на вулиці Костюшка, де, як відомо, український стан посідання був доволі міцно закріплений.