Лілина мати!
Вона мене не впізнала. Поставила біля борщу гарячі млинці і пішла до себе в кухню...
Після обіду я повернувся до стіни і перехрестився. Комендант глянув, але нічого не сказав, бо знав, що все це від довгої звички.
Потім він повів мене в гуртожиток, показав ліжко, вкрите білосніжним простирадлом.
— Це твоє, лягай відпочинь. А завтра підеш на лекції в училище. Не запізнюйся...
Він вийшов. Я ще постояв хвилину, оглянув простору кімнату з широкими вікнами, роздягся і ліг у ліжко.
Матрац був м'який, і я ніби поринув у білу піну. Над головою звисало велике листя фікуса, в розчинене вікно зазирали свіжі бузкові квіти. Над ними літали бджоли...
Я незчувся, коли й задрімав. І не знаю, чи то снилось мені, чи, може, й справді чув крізь сон, як під самим вікном заспівала пісеньку Ліля...
Днів через десять в училище прийшов і Гарасько. Ми стали вчитися разом.