– Саша вже начиталась цих казок.
— Давайте сюди! – Хелен потягнулась за книжкою, але князь підняв руку на головою, і дівчина замість того, щоб забрати книгу, просто впала до нього в обійми, вхопившись за Олександрову сорочку, щоб втримати рівновагу. В ніздрі ударив її запах, змусивши відчути хвилю збудження. Але Хелен швидко відновила стійкість, видавши в своїй поставі досвідченого море хода, і відступила на крок від Оболенського. Навіть крізь бронзову засмагу було видно як почервоніли її щоки. Олександру це сподобалось.
— Забери, — захрипшим голосом промовив він до дівчини.
— Пф, Ви ведете себе як дитина, — спробувала Хелен остудити його запал. Та марно. Він сердився і куражився, мріючи опинитись до Хелен як найближче.
Якби дівчина тоді згадала знову настанови матінки Фло і проаналізувала князеву поведінку, вона б багато чого зрозуміла. "Якщо чоловік у ваші присутності почав вести себе як осел, вважай він закоханий по вуха". Але Хелен було не до настанов. Її власне тіло в супереч доводам розуму гостро реагувало на присутність Олександра, кров пламеніла в жилах, а в грудях тріпотів крилами якийсь птах.
Хелен кинулась на князя, намагаючись відібрати книжку, ковзнула тілом по ньому, опинилась близько-близько, так що її опалило жаром від його тіла. Але маленький зріст зіграв з нею злий жарт, і до книги навіть з задертими руками вона дотягнутись не змогла. Натомість князь похитнувся від дотику їх тіл, і томик полетів у воду, невтримашись в аристократичних пальцях.
Хелен зробила раніше, ніж подумала. Прослідкувавши поглядом за тим, як світло зелені хвилі змикаються над книжкою, і від місця де вона булькнула у воду розходяться слабкі кола, Хелен просто перевалилась за борт, пірнувши в море слідом за книгою. Вода виявилась неймовірно холодною, як для літнього місяця, і від пекучого холоду під шкірою настовпорщилось сотні голок, а горло перехопив спазм, не дозволяючи ні вдихнути, ні видихнути.
Пальці зімкнулись на слизькій шкірі одночасно з тим, як дівчина усвідомила, що на ній не штани, а сукня з пишною спідницею. Пливти в такому одязі була вкрай незручно. Тканина миттю намокла, і обвила ноги, сковуючи руки, і Хелен вартувало великих зусиль вивернутись у воді, і рухатись до поверхні,щоб зробити ковток повітря неслухняними легенями, в той час як мокра сукня тягнула до дна. Корсет теж не додавав спритності, сковуючи рухи тулуба, і Хелен в шаленою з панікою зрозуміла, що може не втриматись на поверхні.
— Людина за бортом! – почула вона чийсь крик, а в її тіло вже вчепилась чиясь рука, обвила груди попід руками, втримуючи голову над рівнем води, не даючи нахлебтатись пекучо-солоної рідини, яка вже встигла забитись носа і шкребла в горлі.
— Не борсайся! – над вухом пролунав голос князя Оболенського, і Хелен обм'якла, прислухавшись до поради. Тіло буквально дерев'яніло в холодній воді, і Хелен поза своєю волею почала клацати зубами від холоду.
Тим часом команда кутера кинула князю канат. і з його допомогою витягли на борт і Хелен і Олександра. Дівчина почувалась збентежено, і ошаліло. Це що він їй життя щойно врятував? Вона не дуже спритно зіп'ялась на ноги, нарешті вдихнувши повною груддю.
— Ну чого ти встала, хочеш померти від чахотки, після того, як я тебе витягнув? – князь струснув шоковану Хелен за плечі, приводячи дівчину до тями. – Треба негайно скинути мокрий одяг.
Дівчина повела плечима, скидаючи з них князеві руки, і направилась до каюти. Оболенський слідував за нею. Під ногами була неймовірно тепла палуба, яку Хелен відчувала босими ногами. Туфлі вона загубила в пучині морській, мокра спідниця плуталась між ногами, погрожуючи весь час збити з ніг на палубу. Слідом за Хелен тягнувся мокрий слід, який за кілька митей просто висихав на теплих дошках. І в загалом Хелен була звиклою до морської холодної води, але бути в мокрому одязі справді було некомфортно. В цьому Олександр був правий.
На маленькому судні була лише одна каюта – графа Верьовкіна. В неї і зайшла Хелен, а слідом протиснувся Олександр. Приміщення було тісне, розраховане на одну людину. Койка прикручена до стіни, невелика скриня – ось і все убранство каюти. Дівчина з досадою подумала, що їй немає в що переодягнутись, і зло кинула на вузьке ліжко злощасну книжку, яку виявляється до сих пір тримала в закляклих пальцях.
— Ви б не могли залишити мене, мені ж треба роздягнутись? – Хелен повернулась до Олександра, вказуючи поглядом на двері.
— Це так ти мені вдячна? – фиркнув він. – А я між іншим теж постраждав через тебе. І мені теж треба сухий одяг.
— Я не просила вас стрибати за мною, — відповіла йому Хелен.
— Я мав стояти і дивитись, як ти тонеш? – Олександр підійшов в притик, і розвернув Хелен до себе спиною. Дівчина не зрозуміла, що йому потрібно, тому покірно повернулась.
— Я вмію плавати, — заявила вона, ледь не пирскаючи як киплячий чайник.
— Сокирою по дну, я бачив, — його пальці спритно розстібали ґудзики на мокрій сукні, і усвідомивши це, Хелен сіпнулась віддалитись, але Олександр їй не дав, утримавши за плечі.
— Що ти робиш? – запізніло запитала Хелен, нарешті розгубивши свою світську витримку.
— Роздягаю тебе, — відповів Олександр, продовжуючи воювати з застібками. – По-перше ти вже кольором зрівнялась з сукнею, а це тобі не личить. А по-друге, навіть чути не хочу, що ти можеш впоратись з цими клятими ґудзиками сама.
Хелен мусила визнати, що в останньому він правий. Без сторонньої допомоги вона б розстібнути крихітні ґудзики не могла. Скориставшись її нетривалою покірністю, Олександр закінчив з ґудзиками, і стягнув мокру тканину з плечей, сукня ковзнула Хелен до ніг, і вона залишилась перед Олександром в корсеті і спідній сорочці.
Її плеча торкнуло тепле дихання, і на мить здалось, що Олександр зараз поцілує шкіру. Але він втримався, розвернувши дівчину до себе обличчям. Погляд вперся в голі чоловічі груди. І коли сам встиг зняти з себе сорочку?
— Ти вся тремтиш! – Олександр продовжив роздягання, потягнувшись до зав'язок корсету. – Від цього тебе теж треба звільнити, як хочеш.
Хелен відчула, що її думки стали повільними, і геть сплутались. А головне, що тремтить вона зовсім не від холоду. Навпаки, їй вже жарко. Здається, доторкнись до тіла і пар піде. І серце гупає несамовито в скронях. Поки напівоголений чоловік впевнено розшнуровує стрічки на корсеті. Її груди вже нили, передчуваючи свободу від тісних пластин, вимагаючи щоб Олександр знову їх приласкав пальцями, і губами. Хелен закусила губу, стримуючи бажання накрити князеві руки своїми, погладити пальці, відчути знову його шкіру на дотик.
Мабуть Олександр уловив переміну в її диханні, тому що його губи стиснулись в тверду лінію, і стало видно, що він докладає зусиль, щоб просто зосереджено закінчити розв'язувати корсет, а не почати пестити оголену шкіру, таку білу під тканиною, і засмаглу вище лінії декольте. Нарешті він відірвав погляд від своїх рук, подивившись Хелен в очі, і дівчина прочитала в його погляді близький шторм. В сірих очах з розширеними змінницями вона бачила своє сласне відображення, і ніби в дзеркалі там чикалось збудження і бажання.
Тонку сорочку Олександр скинув з дівочих плечей навіть не дивлячись. Руки залишились на її плечах, утримуючи, не даючи відвернутись, та Хелен і не намагалась. Вона спрагло дивилась князеві в очі, прикусюючи губи, відчуваючи, як наповнюється гарячою біллю низ її живота, ниє все нутро, вимагаючи щоб він доткнувся до неї, знову заволодів її тілом, подарувавши щось більше, ні те що було минулої ночі.
Теплі пальці перемістились з плечей на шию, неквапливо пестячи вигин. І нарешті Хелен не втрималась, сама потягнувшись губами до Олександра, здаючись під натиском своєї плоті. Але він ухилився від поцілунку, його очі вже щось побачили поверх дівочих плечей.
— Та книжка так багато для тебе значить? – князь кивнув на койку, де лежала мокра книга, і вмить став напруженим, як струна.
— Це подарунок важливої людини, — щиро відповіла Хелен.
— Ти любиш його? – раптом запитав Олександр. І дівчина розгубилась. Ну звісно вона не закохана у Патріка! Але зізнатись в цьому Оболенському вона чомусь не могла. Її душа кричала про те, що вона закохана тільки в нього, в Олександра. Слова вертілись на язиці, але зізнатись в своїх почуттях було страшно. Хелен навіть не уявляла його реакцію, але точно нічого хорошого з того б не вийшло. Олександр або розсердиться, або висміє її почуття. А нового сорому вона не витримає. Тому нарешті Хелен цілком правдиво підібрала слова і відповіла:
— Він багато для мене значить.
Але і цього виявилось достатньо, щоб Оболенський різко крутнувся на п'ятках, і покинув каюту, сильно грюкнувши дверима.
Глава 21
— Сher est plus beau que toi personne!
— Ви без перебільшення праві, — кивнула тітці Хелен. Її засмагле обличчя контрастувало з сукнею легкого пудрового відтінку. Мереживні рукава і комірець приховували від оточуючих ніжну як шовк шкіру, брошка з гроном перлин на корсажі приваблювала увагу до стягнутих корсетом грудей, спідниця з вишивкою шовковими нитками і дрібними перлинками м'яко стікала по стегнах до самої підлоги.
Джейн додала трішки кольору бровам для виразності погляду, трішки блиску на губки, для ще більшої їх принадності.
Довершувала образ зачіска із завитих каштанових локонів, з перлинками на вершинах шпильок.
— Ти не рада що ми тут? – запитала графиня Верьовкіна племінницю, впіймавши в її погляді розгубленість.
— Ну що ви, тітонько, — Хелен начепила на губи посмішку. – Підполковник Кюрто без сумніву приємний чоловік і гостювати у нього честь для нашої родини.
— От і прекрасно. Ти вже встигла оцінити красоти фортеці?
— Чудова фортифікаційна споруда, — не стала сперечатись Хелен.
— Любонька, все гаразд? – стривожено перепитала тітка, розправивши мимохіть складки зеленої сукні, і підійшовши до Хелен в притул взяла племінницю за плечі, змушуючи дивитись дівчину собі в обличчя. – Ти сіпаєшся щораз, як чуєш ім'я Олександра Оболенського, але вперто уникаєш зустрічей з ним! Ти щось приховуєш, і це очевидно. Чи не настав час розповісти що саме?
— Тітонько, я вже казала, що на тій морській прогулянці Олександр повів себе як останній мужлан, і витягнувши мене з води, відчитав як якусь рабиню із Півдня, після такої поведінки я не маю жодного бажання з ним перетинатись! – запально відповіла Хелен.
— Люба, він же хвилювався за твоє здоров'я, — спробувала виправдати чоловіка Настася Яківна.