Оцією своєю роботою вони й дають чистий прибуток своїй державі, бо імпорт Норвегії на 975 мільйонів крон, а експорт на 685 мільйонів крон, цебто Норвегії приходиться купувати на триста мільйонів крон більше, ніж продавати, і коли б не пароплавство, що дає Норвегії добрі прибутки, то цій маленькій країні прийшлося б поганувато навіть з її високо-електрифікованою промисловістю.
А коли Норвегія підбила свої заробітки на війні, то в 1920 році вона ухитрилась довезти краму на цілих 3 мільярди крон за один рік, але й вивезти за мільярд із хвостиком.
Тепер годі. Закінчимо з портами, вантажами й пароплавами. Не будемо розворушувати власної заздрости. Хоч ми й морська країна, але.. Майбутнє вже за повітрям, а не на морі.
Національний театр
Давайте краще, щоб одпочити, підемо до Національного театру, перед яким так гордовито стоїть два куцих велетні — Ібсен і Б'єрнсон, що їх спадщиною ще й досі живе колись дуже поступовий норвезький театр.
Сьогодні урочистий день — іде прем'єрою Гамсунова річ — "У життя в лапах". Публіка приходить не спізнюючись, народу повно.
Театральна культура, на наш радянський погляд, досить відстала. Робота артистів — у реалістичних тонах. Спочатку сидять і розмовляють, потім, із розвитком дії, — ходять і кричать чи ходять і розмовляють. Але публіка сприймає якнайкраще; репліки покриває реготом.
Бабусі в ролі амурчиків
В антракті ви бачите багато старих жінок. І то не просто старі жінки, а бабусі, сіді, аж білі, але кучеряві й одкормлені, навіть з натуральними рум'янцями. Взагалі старих людей у Скандінавії чимало. Приміром, за статистикою 1920 року, на 2.650 тисяч людей віком від 70 до 90 років було 125 тисяч, цебто на кожних 20 чоловіка люду — одна старушка чи старчик під сотню літ. А на все населення було півтисячі столітніх.
Бабусі кучеряві й рожеві, як амурчики. І їх у театрі прямо сила. Проте молодь, звісно, переважає, і поруч амурчика літ на сімдесят п'ять ви бачите молоденьку фрекен — клясично-золотоволосу білянку з першорядними волошково-сииіми очима, серце якої здригається і завмирає од тієї драми, що вершиться на сцені. Вона, притискаючи ліктями свої груди, підносить до очей бінокль, потім відкидає його і літає своїми блискучими, немов фаянсовими, очима десь за обрієм часу й простору, вгамовуючи польот своїх молодих крилатих і ніжних пристрастей неясними мріями, як і в нас.
Автомобіль на сцені та інше і міркування з приводу
В другому акті на сцені з'явився справжній автомобіль, що його зустріла публіка екзальтованим захопленням, несподіваним для норвежців. Також викликав безліч веселощів типовий оперетковий старикашка, загримований під мавпу і схожий на Пуанкаре. Подавав свою ролю він примітивно, як у мандрівній опереті, що навіть слухом не чула про існування Курбаса, Меєрхольда і японського театру. В основі столичного норвезького театру лежить, я сказав би, реалізм так званого Винниченківського театру. Вистава така, як, наприклад, "Суєта" чи "Панна Мара" у Садовського.
Актрису викликали 6 разів.
В антракті ви бачите порожню королівську ложу з коронами й ініціялами. В партері багато лисих, головатих куль буржуазних глядачів та норвезьких дрібних аристократів. ГІоміж рядами ходять хлопчики з лоточками, продаючи цукерки й щоколяду. Вони мелодійно вигукують, розбиваючи слово на дві частини: "Конфікт" (конфети), але, щоб краще вимовлялосьдеякі з них перекручують слово на "Кон-флікт". Ходять у проходах і поміж рядами, вигукуючи час од часу високими голосами: "кон-флікт".
Музичної інтродукції до початку акту не слухають, як і в нас, хоч добре виконується "Шехерезада" Римського-Корсакова. Нарешті, підводиться тягучо, мов склеєна смолою, завіса. І знову починається густий реалізм з натуралістичними шматочками. Мізансцени, здається, непродумані, нелогічні, до конструктивности їм ще дуже далеко. Артисти беруть, головним чином, нутром, але слово подають добре.
Музеї світу і Ословський історичний музей
Музеї буржуазного світу всі подібні один до одного. Навіть деякі радянські музеї заражуються мертвячою солідністю й порохом людської тлінности, але великі европейські історичні музеї — це щось незмінно-трафаретне, як трафаретна історія життя кожної людини (за байкою А. Франса: людина (людство) народжується, живе й умирає).
Отже, і Ословський історичний музей, що стоїть у самому центрі міста біля університету та неподалік од королівського палацу й парляменту, методою свого побудування схожий на інші музеї, хоч деталі його ескпонатів, безперечно, інші і, як на декого, що вивчає Скандинавію, то й найцікавіші.
Зовні музей міститься у величезному будинку у стилі в'ялих ліній баговиння недавнього модерну. Всередині… Але на початку умовимось: я не стану вам подавати за каталогом назви й зовнішню форму та історію окремих речей. Ні, я по тих окремих цурпалках колишнього, давноминулого життя, буду намагатись показувати живі ушки його, як Кюв'є по одній кісточці якоїсь вимерлої істоти відтворював увесь кістяк та форму самої тварини. Я робитиму це, звичайно, лише в загальних масивах, більше намагаючись дати вам відчути і в передісторичних добах кров'янисте життя з пристрастями й інтересами, дуже близькими сучасній людині, що лише витончилась і ускладнилась, не змінивши, як відомо, своєї фізіологічної суті.
ІІІколярі на екскурсії
Найперше, крім типових музейних служак, що в кожній країні завше носять найтиповіші ознаки своєї нації (і в Норвегії так само), подивіться на гурт школярів 9-12 років, що буйним табунцем стукотять ніжками по залях музею, прибувши на екскурсію з учителями. Коли розлізуться коло вітрин, то на сюрчок учителя збігаються знов докупи, як курчата на керкання квочки. Кожен хлопець, кожна дівчинка носить у своїй одежі і в поводженні незатерті сліди своєї сім'ї. Ось замурзаний хлопець у робочих синіх штанях із матерії такої ж, як у його батька, портового вантажника. Він у чобітках, замурзаний і відважний.
Ось випещений хлопчик з бантиком і в пристойній зачісочці з білявого волосся. Він жваво перебалакується із своїм синьоблюзним ровесником. Сюрчок — і вони побігли до гурту, залишивши жваву балачку й височезні скляні вітрини з кам'яними топірцями та крем'яними пилочками з такими зубчиками, як у маленької шестилітньої дівчинки або акулочки, особливо, коли кремінь білий, узятий із поверхні скиби.
Кам'яне виробництво й одвічний реквізит
В інших вітринах ви бачите ціле виробництво кам'яних молотків і молотів усяких сортів і розмірів, як черевики у магазині. Модні сучасні сірі тони переважають. Трапляються молоточки з чорного ґраніту точнісінької сучасної шевської форми, з круглою п'яткою на вигнутій шийці. Форма ідеальна.
Далі бронза, спіралі в узорах переважають. Мечі й штики бронзові, формою теж ніяк не відстають од сучасних. Якийсь тогочасний Кратко видовбає малюнок оленя на камені. Нарешті, для приваби жіночого серця, для залицяння — коралі, сережки, камінчики; з'являються сині шкельця для того ж. Скільки б'ючих кров'ю пухнастих гердець голодних і в прадавні часи скандінавок було розтоплено тими синіми шклянками! Біле тіло блискало в густих обіймах, вдавлюючись вогко під тими пацьорками, синіми, блискучими од поту й любовного захоплення. Далі вітрина — пугарі із скла з видряпаними-витертими каменем узорами по тому склу. Золоті обручальні персні. Посуд: казанки, горщечки, ступки у незмінних формах і матеріялах, — усе це вічне, як вічна досі була їжа, війна, любов. Бо ось вам заятрені гачками на кінцях списи, тройчасті перстені на всю широчінь фаланга, мов обрубок золотого пальця; далі кільця кольчуги.
З'являється у Скандінавії римська монета, камея, мідяні гребінці (воші й краса!) — вічний шлях минулого! — Стандартна програма всіх музеїв.
Далі — коралі з жовтого скла, справжні перли (північні, а може, й торгівля з півднем через великий шлях Дніпра), застіжки — тогочасні англійські шпильки (вітрина № 124), але ще не остільки конструктивно-доцільні, як сучасні, хоч зате багаті на прикраси й візерунки. Вони починаються з форми вигнутих портфельних ручок — аж до форми рогової волосяної закріпочки включно.
Їжа, слава, війна і любов
Ви бачите мідяні, позеленілі ланцюжки, що колись, начищені, побрязкували на шиї, як у англійського сучасного лорд-мера; далі ланцюжечки, як у підрядчика на камізельці.
Ого, техніка росте: уже залізні мечі — справа знищення піднімається!.. З'являється збанок з вузенькою шийкою (буль, буль!), смак розвивається (пить!). Ґоль-ґоль-ґоль. Кряк!
Ості — на людей чи на риб? Бронзовий казан на цілого кабана. Чав-чав… Ґоль-ґоль…
Вічна історія.
Золоті застіжки з черню, розміром — старогетьманське стремено, формою — лист будяка. Золотий обручик, що крізь нього можна просунути не то що ніжну рученьку, а й голову немовляти. Замість защіпки — просто зведені докупи кінці. Розгинався — на шию чи на ногу? Синє скло вазочки. Для квіток?
Кам'яні величезні стовпи з вирізьбленими малюнками коней, війни, полювання й перші якісь написи. Ложки з дерева, з сучечка. Сукно (зотлілі шматки), як і зараз на Кавказі, — саморобне. Весла спортивної сучасної форми, для носа човна вирізаний з загнутого сука дракон, може, щоб полохати злих духів моря? Золоті пряжки нашої ювелірної техніки з єдиним неповторним узором. Ліжко (двоспальне, фу, яке міщанство!) на кілочках без єдиного гвіздка.
Дерев'яні щити для захисту од ударів меча і стріл (о, вічне знищення!). Сани, трошки важчі за українські волинські ґринджоли, бо сніг, кам'яниста, невтерта дорога, а перевезти крам, рибу, ячмінь треба (о, вічний шлунку, невгомонний штовхачу культури й поступу!).
Поява попівської ряси — ми вдома
Нарешті, в одній із заль з'являється прадавня попівська ряса. Каюк, ми зовсім уже у своїй добі, вдома. Мабуть, перша катехизма, головиця батюшки, що нюхає тютюнець із дерев'яної чудово-різьбленої коробочки — ось вона стоїть за склом. На іконах — ранній бойчукізм. Я зовсім удома, навіть наче на виставці 10-ліття Жовтня. Правда, односять на десяток сотень літ рогові пугарі в золотій оправі (пить!) і чудові бронзові леви (прообрази наших ведмедиків — пить!).