А нині таких багато.
Секретар вийшов з-за столу, повільно пройшовся впродовж кабінету.
— ІЦо ж ви конкретно пропонуєте?
— Власне, те, що я писав, здебільшого теорія, ліричні відступи на теми виховання, родинних стосунків. Чимало ще тут упущень. Я б хотів принагідно звернути вашу увагу на практичний бік справи. Є у нас колгосп "Зоря Поділля". його, до речі, називають "хліборобською академією". Так от він на свої кошти утримує й виховує в дитячих закладах усіх дошкільнят. Зайве доводити, наскільки це зручно для батьків, а отже, для господарства — люди повніше віддаються праці. А головне — виховання ведеться комплексно: дітей вчать малювати, музиці і, підкреслюю, праці. Не формально, щоб для звіту було, а насправжки. Чи не можна, щоб скрізь так?
— Думаємо над цим, друже!— Петро Стратійович сів навпроти в крісло.— Учора на сесії обласної Ради депутати прийняли постанову про трирічний план будівництва дошкільних закладів у нашій області. На сесії, зокрема, виступив Іван Карпович Яблуняк — голова "Зорі Поділля". Він сказав майже те, про що й ви мову ведете. Досвід колгоспу переконливий і, я певен, заслуговує на підтримку.
— Виходить, моя новина — вчорашня.
Секретар заперечив:
— Поки що ні... Йдеться про наше завтра.
Ще вони говорили про одвічні клопоти батьків ("діти завдають стільки прикрощів"), Остап Кузьмович не втримався, щоб не поділитися власним болем ("розлучень таки багатенько, з чого б то?").
— Є цього лиха,— зітхнув секретар,— і розходяться головним чином після восьми-дванадцяти років шлюбу. Нещодавно подала свої висновки спеціальна комісія. Там усі факти аналізуються... Між іншим, хочете, зачитаю вам речення з трактату одного учителя, з яким я кілька днів тому розмовляв,— на нашу ж тему.
Він погортав блокнот, надів окуляри:
"Коли подружжя піднімуться у моральній чистоті на височінь лебединих відносин, то розлучення стануть явищами випадковими".
Остап Кузьмович засовався в кріслі.
— Хоч сказано трохи пишномовно, однак до думки приєднуюсь. Тільки коли так буде?
— Не знаю. Це залежить від багатьох факторів. А от до висновку я теж приєднуюсь,— промовив секретар, знімаючи окуляри.— Ви звернули увагу, Остапе Кузьмовичу, скільки турбот проявляється нині про моральні основи нашого суспільства? Новий закон про сім'ю і шлюб теж на це спрямований.
До кабінету постукали.
— Петре Стратійовичу, вам дзвонять... З Києва. Секретар підвівся.
— Дякую за прихід, за ідею, Остапе Кузьмовичу. Маю надію торкнутися порушених вами проблем у виступі на Пленумі ЦК.
— Треба, Петре Стратійовичу.
Вони потиснули один одному руки, вийшли в коридор.
— Ну, а як щодо рибалки?
— Клює, якщо до сходу сонця. Минулої суботи двох гарненьких окунців піймав і щуку...
Секретар усміхнувся, стомлено провів долонею по чолі.
...Тіпко йшов додому пішки. Ішов і думав, що непроста річ життя. Його не перейти за наперед складеним планом, хай навіть мудрим і далекосяжним. Хіба що можна виплекати в людині сили, здатні сприймати й підпорядковувати обставини, якими б складними й несподіваними вони не були. Дороги не передбачиш; ходу ж — певну й надійну — можна виробити. І в цьому плані спосіб виховання дошкільнят, до якого вдається Яблуняк, важко переоцінити... А Петро Стратійович не змінився — простий, доступний, як тридцять років тому. Постарів тільки.
* * *
Минають роки... Час вплітає події одна в одну, зближує і віддаляє їх, звіряє, схвалює, заперечує. У безмежному плині днів історія кохання наївної Ліди Побережник — піщинка в океані людських доль. Постукавши до серця, викликає щем, легкий смуток і жаль за тим, що часом невідворотно губиться на світанку життя...
Заблищали перші сріблинки на скронях Тимофія Марчука. Надто рано заблищали. Можливо, тому так згризається Федора Тимофіївна, простоюючи зранку до вечора у міському парку Золотопілля біля пляшок з мінеральною водою. Вона вже не понукає своїм Анатолієм, як давно заїждженим конем. Потай відчуває провину перед сином і чоловіком...
А правда твердить своє: любов дається людині для радості, для щастя,