Тож якщо ти нестерпно прагнеш якнайскоріше стати моєю, ти маєш якнайскоріше вийти заміж, — пояснив Маріотто.
Спочатку я була приголомшена цією логікою, вона здавалася мені якоюсь неправильною. Але трішечки поміркувавши, уявивши всі можливі альтернативи, я погодилася, що те, що казав Маріотто було цілком слушним. Нічого кращого нам не світило. Ми мусили обирати з того, що було для нас доступним. І перебравши в розумі всі варіанти, на які ми могли розраховувати, я зупинилася-таки саме на цьому виборі.
— То чого ж я плачу?! Якщо в четвер я вінчаюся і матиму першу шлюбну ніч з Парисом, то вже в п'ятницю, вже в цю п'ятницю (слава Небесам!) я стану твоєю, коханий! Яке це щастя! — зраділа я.
— Саме так, кохана. Це щастя, — поцілував Маріотто мене в мої заплакані очі.
Це раптове відкриття, яке перетворило моє невтішне горе у величезну радість, сповнило мене неймовірним натхненням.
— Так! Так! Звісно, так! — казала я в захваті. — І всіх своїх дітей я народжу від тебе, коханий. Є способи запобігати заплідненню, і я повинна негайно дізнатися їх, щоб у четвер застосувати при близькості з Парисом. А в п'ятницю (я придумаю, де і як це станеться) ми з тобою зачинатимемо нашу першу дитину. О, яка я щаслива!
Маріотто дивився на моє осяйне обличчя, мокре від сліз і безмежно радісне від раптового усвідомлення переваг мого скорого одруження, і усміхався сповненою любові усмішкою. Мій просвітлений коханий, мій Маріотто завжди був неперевершеним. Він завжди був моїм надійним опертям у всіх моїх проблемах, здатним перетворювати їх на переваги.
Того четверга я стала графинею. Графський будинок був одним з найкращих будинків Сієни. Маріотто порадив мені бути дуже пестливою й ніжною з Парисом і вдавати, що я його шалено кохаю, щоб мій чоловік ніколи не запідозрив, що я зустрічаюся з іншим, і ніколи не організував стеження за мною. Тож я подарувала Парисові таку першу шлюбну ніч, про яку він не міг навіть і мріяти. І коли наступного дня, дивлячися на нього відданими очима, я сказала, що я ще маленька і через це дуже сильно прив'язана до мами і тата, і попрохала щодня на кілька годин відпускати мене відвідувати батьківський дім, він не мав нічого проти.
Це була дуже зручна схема, бо будинок Капулетті знаходився у протилежному боці міста, по дорозі був великий ринок, на якому було дуже легко загубитися і не бути знайденою, тож, якщо впродовж однієї години я була невідомо де, це не викликало ніяких підозр. Цю годину я майже щоденно проводила в обіймах Маріотто.
А через три роки сталася війна, яка багато чого змінила в нашому житті. На цій війні загинули Парис і сіньйор Монтеккі, батько Маріотто. А сам Маріотто поклав кінець ворожнечі між Монтеккі та Капулетті, врятувавши на війні життя мого тата під час битви, в якій проявив себе справжнім героєм. Я стала багатою сімнадцятирічною вдовою з двома маленькими синами. Недалеко від Ассізі я знайшла великий старовинний замок у хорошому стані, господарі якого погодилися переїхати в мій будинок у Сієні, отримавши від мене ще й добру доплату. Ассізі — місто Святого Франческо. Маріотто часто казав, що мріяв би мешкати в тих краях, де проходило життя Святого Франческо, і я подумала, що гніздо нашого з ним щастя має бути саме там. Ми одружилися з Маріотто після скінчення моєї жалоби за покійним Парисом і оселилися в нашому замку, в якому живемо досі. У нас народився ще один син і вісім дочок. Ви самі бачите, який великий сімейний клан наших нащадків мешкає зараз разом з нами, ваша ясновельможносте...
ҐЬОЗЛЬОВСЬКІ ПРИНЦЕСИ
Ґьозльов! Моє місто, місто мого дитинства, місто всього мого життя, місто мого щастя, місто моїх взаємин з Богом, місто мого кохання, місто, де живуть усі, кого я люблю! Ґьозльов — мій усесвіт, в якому нема браку ні в чому, хоча, на жаль, є дещо геть зайве — невільничий ринок. Але те, що світ недосконалий, відомо кожному.
Та якщо говорити про добре, то в якому ще місті навіть людина, яка не має жодного кюмюша в кишені, може сито жити хоч усе життя? Каламітська затока в цілому, а особливо наша Ґьозльовська бухта настільки кишить рибою, креветками, крабами, що за п'ять хвилин, просто зайшовши по пояс у воду, звичайним сачком можна наловити собі їжі на цілий день.
А затишна краса Ґьозльова! Його охайність! Навіть найменший провулочок ідеально вимощено брущаткою. Вітрила різноманітних кораблів, що повсякчасно приходять в бухту і відправляються з неї, прикрашають місто та роблять його казковим.
У нашому дворі росте величезний старий абрикос нашого місцевого сорту, величезні плоди якого не вміщуються в моїй долоні, а їхній медовий смак не має рівного поміж усіх фруктів світу. На моє прохання негоціанти постійно привозять мені найсмачніші фрукти звідусіль, де вони бувають, бо я хочу переконатися, що наш абрикос дійсно найсмачніший плід у світі. Тож яких фруктів я тільки не куштував! Але хіба що стигле манго може спробувати позмагатися з ґьозльовським абрикосом, але все одно програє.
Ґьозльов — духовна столиця Криму. Коли за запрошенням хана зі Стамбула в Крим приїхав найславетніший зодчий усіх часів Коджа Мімар Сінан, він побудував велику соборну мечеть Джума Джаміі саме в Ґьозльові. Це єдина мечеть, зведена найкращим з-поміж архітекторів за межами столиці Османської Імперії. Коли п'ятницями до неї з'їжджаються правовірні з багатьох навколишніх сіл, селищ та містечок, а також, звісно, сходяться мусульмани Ґьозльова, там можливо побачити одночасно в одному місці стільки людей, що мені відразу стає легко уявити Мекку під час хаджу.
Наш дім знаходиться майже посередині між джамі та хамамом. Ґьозльовський хамам теж побудував Мімар Сінан. Коли він приїхав будувати соборну мечеть, він захотів сходити в хамам і, коли дізнався, що в Криму хамамів немає, вирішив побудувати та побудував у Ґьозльові гарний османський хамам.
Крім Джума Джаміі в Ґьозльові півтори сотні маленьких мечетей, з мінаретів яких п'ять разів на день лунає езан. Це дуже гарно. Ну і звісно, езан з мінаретів гьозльовських мечетей звучить не лише для краси, а ще й для того, щоб люди приходили в них на намаз. Тож п'ять разів на день наші мусульмани залишають усі свої справи: роботу, торгівлю, навчання, домашні діла, залишають усі свої крамнички, майстерні, чайхане, ринкові намети, медресе та домівки і разом моляться в мечетях, до яких, зазвичай, доводиться йти лише кілька десятків кроків.
А ще в Ґьозльові є медресе, в якій можна отримати початкову, середню та вищу ісламську освіту. І я успішно закінчив усі ці три рівні навчання в ній. Може виникнути враження, що я дуже релігійна людина. Але насправді це не так. Просто я дуже цікава людина, тож хочу знати все, що можливо знати. Медресе не переконала мене в тому, що життя і світ влаштовано саме так, як учить іслам. Мене переконує лише те, що я сам можу сприймати своїми власними чуттями та робити з цього власні висновки, бо для цього в мене і існують чуття, інтуїція та розум. Цікаво, а от якщо, скажімо, через років так п'ятсот панівною релігією в Криму буде така, що стверджуватиме, ніби все в житті та світі відбувається просто випадково, а Бога взагалі нема, напевно суспільство ковтатиме це так само, як зараз нашу релігію, і віритиме в усе, чому вона вчитиме. Я впевнений, що саме так воно й буде.
Але я прагну знати, а не вірити, бачити на власні очі, а не приймати все, що мені кажуть інші, навіть якщо вони ходжи, імами і навіть пророки. Я готовий прийняти тільки те, що збігається з тим, що кажуть мені мій власний досвід, мій власний розум, моя власна інтуїція та моє власне сумління.
Саме через це я займаюся практиками просвітлення, яким мене навчили дервіші мевлєві. Взагалі-то в Ґьозльові три теккє дервішів різних суфійських шкіл. Якби була лише одна, мені вона б і підійшла. Але коли є вибір, варто вибрати найкраще. Тож я добре дослідив усі три школи і обрав для себе мевлєві.
Людина не бачить Бога, не може з Ним спілкуватися, мати з Ним особисті стосунки лише доти, доки її життя не перетинається з життям Бога, доки людина і Бог живуть у різних вимірах, різних сферах, різних площинах життя. Нижча природа людини — природа егоїзму, природа відсутності любові, відокремлює людину від життя, від цілісності, від повноти, від Бога.
Але є способи трансформувати нижчу природу в вищу — в природу любові, яка з'єднує людину з життям і Богом. У цьому полягає просвітлення. Цілковито просвітлена людина живе повністю своєю вищою природою, яка не відрізняється від природи Бога, і тому здатна бачити всю цілісність реальності, бачити Бога, спілкуватися з Ним, мати з Ним особисті стосунки, бачити життя і світ Його очима. Досвід людей, які практикують ці методи, свідчить, що цілковите просвітлення досягається за кілька десятків років. Але відчутний, добре помітний рух у напрямку цілковитого просвітлення людина спостерігає в собі кожного дня своєї практики. Фактично кожний день приносить людині маленьке просвітлення, яке щодня відкриває в ній більше любові, доброти, мудрості, свободи, щастя, а також бачення того, як дійсно влаштовано життя і світ.
До речі, суфійськими практиками займається дуже багато ґьозльовців різних віросповідань. Найближчі друзі, звісно, у мене саме з-поміж них. Бо саме з ними ми бачимо і розуміємо життя схоже, саме з ними нас цікавлять у житті схожі речі, саме з ними ми маємо схожі цілі. Саме з їхньою допомогою я дізнався багато такого, чого мене не навчали в медресе, зокрема глибоко ознайомився зі священними текстами їхніх релігій.
Але моя розповідь не про це. Моя розповідь — про кохання. Просто початок історії мого кохання збігається саме з початком моєї духовної практики. Щойно я розпочав практикувати, мені стали снитися дуже гарні, дуже вражаючі дивовижні сни. У цих снах мені снилась якась прекрасна юна принцеса, що танцювала дуже гарний танець, якого я ніколи в житті не бачив, в розкішній кімнаті свого палацу, відстукуючи ритм чимось типу дерев'яних каштанчиків. Пізніше я дізнався, що цей танець називається сегідилья, а дерев'яні каштанчики — музичний інструмент, який називається так само, як і виглядає: кастаньєти (каштанчики). Сказати, що, дивлячися майже з ночі в ніч ці гарнющі сни, я закохався в принцесу, буде неправдою, бо з першого ж разу, коли вона мені наснилася, я відчув, що вона — та, кого я вже кохав, любов до кого не виникла навіть, як кажуть, з першого погляду, а була в мені ще до першого погляду на неї, була в мені первісно від народження так само, як в мені є моя цікавість або моє відчуття справедливості.
Щойно я побачив принцесу, я просто зрозумів, що я люблю її якоюсь вічною, прекрасною, щасливою, всеосяжною любов'ю, яку я підозрював у собі подеколи раніше, існування якої я передчував, але яка досі не проявлялася в мені в цьому житті.