Він з зусиллям стиснув губи, і закрив книжку, відкладаючи її на край столу.
— Я сам віддам, — незадоволено пробурчав князь.
Згадка про те, що в житті Хелен є і інші чоловіки неприємно ранила його самолюбство. Наприклад, наречений, до якого рано чи пізно повернеться Хелен Долинська, залишивши пригоди в Одесі за спиною, як щось цікаве і не дуже приємне. Так вона сказала? Тоді навіщо вона взагалі піддалась на його пропозицію провести ніч разом? Невже Хелен з тих жінок, які не можуть встояти перед чоловіками? Але ж тоді вона б втратила цноту набагато раніше. Ця нелогічна поведінка наштовхувала Олександра на неясну здогадку, за яку він ніяк не міг ухопитись.
— Тату, ми їдемо? – перервала чергове коло запитань Саша.
Олександр подавив роздратування. І розпорядився підігнати екіпаж. Думка про нареченого мадемуазель Хелен знову колючкою засіла в його голові. Він дратувався і відчував злість від думок про те, що якийсь інший чоловік буде робити з Хелен все те, що вчора робив він сам. Це не правильно. Неправильно відчувати ревнощі. Навіть до Євгенії і її конюха він не відчував скільки ревнощів.
Так було боляче знати, що його проміняли на бідного і не шляхетного чоловіка. Було боляче і принизливо усвідомлювати, що його використали, щоб піднятись і розбагатіти. Але він не відчував такого пекучого бажання вбити того конюха, який звабив Євгенію Оболенську, як відчуває відносно незнайомого моряка з Нового Світу.
На щастя по дорозі Саша, яка до цього не бувала на кораблі засипала князя питаннями, і йому було просто не до самоїдства. Дівчинці було лячно і цікаво опинитись на палубі. Тому деякі питання йшли по колу. Олександр терпляче пояснював дитини чому корабель не потоне, і як за допомогою канатів повертати вітрила так, щоб приводити корабель в рух.
Верьовкіни залишили для князя з донькою човника, який мав відвезти їх з берега до вітрильника графа. Графу Верьовкіну належав тендер, який він використовував для патрулювання морських вод, коли виходив у море сам, до призначення на службу в береговій митниці. Зараз одновітрильне судно використовувалось для невеликих прогулянок і подорожей на короткі відстані.
Вітрильник був в морі, а не на пристані, і команда просто підплила як найближче до берега, щоб пасажирам було зручно піднятись на борт, але одночасно щоб уникнути необхідності проходити через порт, де рух водного транспорту сповільнювався, і був утруднений через велику кількість кораблів.
Хелен вже встигла піднятись на борт. І з насолодою тішилась свіжим вітром, відчуттям сили в натягнутих вітрилах, і похитуванням підлоги під ногами. Їй цього не вистачало. Дівчина не знала що робити, коли вона зустрінеться з князем. Їй все так само було ніяково, і тому вона воліла б взагалі залишитись вдома, але оскільки пообіцяла маленькій дівчинці показати море, то не мала права тепер пасувати і відсиджуватись як боягузка в палаці. Дратувало тільки те, що Настася Яківна сприйняла вчорашню князеву витівку з порваною сукнею як здвиг в стосунках, і огорошила Хелен звісткою, що ані вона, ані Маргарита Вікторівна на прогулянку не їдуть.
— Ми подумали, що вам з Олександром корисно буде побути наодинці, — з задоволенням повідомила графиня племінницю за пізнім сніданком.
— Ви впевнені, що це гарна ідея? – старанно запиваючи кавою бісквіт, уточнила Хелен.
— Там буде Устинія Петрівна, якщо ти про правила гарного тону, — впевнено відповіла Настася Яківна, осяюючи Хелен небесно-блакитним поглядом. Але побачивши дівчаче збентеження, вмить стала серйозною. – Оленко, щось не так? Князь учора щось тобі зробив?
— О, ні, — Хелен відчула, що все одно злегка почервоніла, але за засмагою того було на щастя не помітно. Не вистачало іще, щоб тітка почала ставити питання, на які у Хелен не було відповіді. Або й здогадалась, що князь в своїх діях зайшов далеко за межі доброчесності і пристойності. А тим більше не варто було зізнаватись, що Хелен передумала і заміж за князя не бажає. Треба було підвести графиню до нової позиції обережно, не викликаючи підозри в тому, що щось сталось. – Олександр Іванович безперечно взірець благочесності.
— Тобі пощастило, що сукня порвалась саме тоді, коли ніхто тебе не побачив, — продовжила тітка, і зітхнувши додала. – Хочу зауважити, що сьогоднішній твій вибір вбрання мені більше до вподоби.
Дівчина спустилась до сніданку в сукні фіалкового кольору, яка мала скромний виріз декольте, задрапований шифоном, він же закривав плечі, закінчуючись комірцем стійкою до горла, сукня була з шифоновими рукавами, які закривали руки до зап'ястків. Заплетене волосся було перевите стрічками блакитного кольору. Довершувати образ мала шляпка, яка залишилась в кімнаті очікуючи своє пори. Хелен навіть знайшла пояснення своєму вбранню – захистити тіло від небажаної засмаги, і сонячних опіків, але запитань від тітки не послідкувало.
— Мені теж так комфортніше, — погодилась Хелен. – Я визнаю, що утнула дурницю, піддавшись на умовини модистки, наше товариство ще не досягло парижського рівня моди. Та й одна відірвана стрічка зіпсувала мені весь вечір.
— Мені приємно, що ти у мене не тільки красуня, але ще й розумниця, — похвалила дівчину тітка. – І вмієш робити висновки із своїх вчинків. Відверто кажучи, я б на твоєму місці продовжувала б переконувати всіх, що та сукня була ідеальною, якщо вже я її одягла.
— Я не настільки вперта, — розсміялась Хелен, рада, що розмова з Олександра Оболенського переключилась на іншу тему.
І от тепер дівчина нервувала, виходжуючи по палубі, і спостерігала, як не відворотно наближається човник з трьома людьми. Вдягнена в рожеву сукню Саша нетерпляче вовтузилась на своєму місці, гувернантка сиділа поруч неї, і щось відповідала, схилившись до дівчинки. Олександр же як шуліка роздивлявся тендер, і від того його погляду Хелен ставало спекотно і холодно одночасно.
Коли човник нарешті підплив до борта вітрильника. Моряки кинулись допомагати князю й дочці зійти на борт. Хелен же ледь утримала себе від сороміцького бажання сховатись в каюті. Так страшно їй ще не було ніколи в житті. Щоб відволіктись вона стала подумки інвентаризувати снасті вітрильника.
На тендері була невелика команда, яка складалась з кількох матросів і капітана. Управління кораблем не було складним. Тендери відрізнялись довгим буршпитом, який забезпечував велику площу вітрил, а за необхідності його можна було втягнути на палубу. Хелен добре знала цей клас суден, які в Новому Світі називали кутерами, і використовували для патрулювання берегових вод і боротьбою з контрабандистами.
Глава 20
— Мадемуазель Олена! – Саша як завжди була емоційною і безпосередньою, покинувши Устинію вона підбігла до Хелен. – Я така рада вас бачити!
— Легше, мала, ти зіб'єш пані з ніг, — Олександр поспішив за донькою, але не встиг її перехопити, і дівчинка вчепилась в пелену сукні.
— Можеш не сумніватись, радість взаємна, — Хелен нахилилась до дівчинки, щоб мимохіть погладити ту по голові.
— А як щодо мене? – князь Оболенський схилив голову набік, пильно вдивляючись Хелен в обличчя.
Що він хотів там побачити? Дівчина відчула як червоніють її щоки, і бракне повітря від його дошкульного погляду. І знаєш мерзотник, що красень. В сорочці кольору слонової кістки, без шийної хустки, яка б приховала міцну чоловічу шию, і із скуйовдженим вітром волоссям. Так і хотілось долучитись до цього процесу, запустивши пальці в його темні локони.
— Доброго дня, ваша світлість, — Хелен видавила із себе посмішку, уникаючи дивитись Олександру в очі. – Вітаю вас на "Надії морської діви".
— Чудово виглядаєте, мадемуазель Долинська, — в голосі один мед. – Сподіваюсь Вам чудово спалось цієї ночі.
— Як і вам, — не залишилась в боргу Хелен.
— Мадемуазель Хелен! – Саша нагадала дівчині, що вона не наодинці з князем. – А ви бачили ліліпутівців?
— О, бачу ти читала книжку про неймовірні мандри Гулівера?
— Устинія мені читала, — погодилась дівчинка. – А наш корабель теж пливе до Ліліпутії?
— О, ні, — Олександр посміхнувся доньці. – Ми будемо дрейфувати вздовж берега. А зараз піди, допоможи Усті накрити стіл. Морське повітря сприяє апетиту.
Хелен перевела погляд на гувернантку. Жінка стояла в супроводі шкіпера тендера Йосипа Головатого, який щось розповідав, показуючи руками на снасті.
— Йосип Арсентійович, наш шкіпер, проведе вам з Устею екскурсію кораблем, — погодилась Хелен. Залишатись наодинці з князем їй категорично не хотілось. – Може його світлість приєднаються до доньки?
— Не раніше, ніж поговорю з однією збентеженою мадмуазелею, — Олександр делікатно відчепив дитячі руки від пелени фіалкової сукні, і розвернув доньку до гувернантки. – Кроком руш з відси!
Варто було малій відійти від віх Хелен, як Оболенський підхопив її під лікоть і повів до протилежного борту. Його пальці пропікали тіло через тканину, але безцеремонна поведінка чоловіка, який не звик до того, щоб йому перечили, викликала у Хелен злість. Захотілось вчинити якось на перекір, щось, щоб похитнуло його кремнієву впевненість в собі. Тим більше, що тут на кораблі, не було зайвих очей, окрім команди, і Хелен не боялась здійняти скандал.
— Здається, я ясно дала вам зрозуміти, що не бажаю продовжувати наше знайомство, — крізь стиснуті зуби прошипіла дівчина. Але князь був незворушним.
— Те що ти тут свідчить дещо про інше! – самовпевнено заявив він. – І навіть тітку умовила залишитись вдома?
Хелен аж задихнулась від обурення. Та як він сміє її в чомусь звинувачувати?
— Те що я тут, лише свідчить про те, що у мене є честь, і я тримаю власні обіцянки, навіть перед дітьми!
— Та невже? – весь його благодушний настрій як вітром здуло. – А як щодо власного нареченого?
— А це вас абсолютно не стосується!
— Я так не вважаю.
— А я вас не питаю! – Хелен нарешті вирвала свою руку з його пальців. І Олександр не став її утримувати. Не зрозуміло, чого він на неї сердиться. Сам же захотів, щоб мадемуазель стала його коханкою. І зараз не проти продовжити знайомство, але замість того дратується через її нареченого, і в середині все аж клекоче від емоцій – люті, обурення, роздратування, що мадемуазель Долинська веде себе так холодно. Хотілось вивести її з рівноваги, щоб за маскою світської дами побачити ту пристрасну жінку, яку він вчора тримав у обіймах.
— Гадаю, це він подарував? – Олександр дістав книжку Свіфта, з історією про мандри Гулівера до Ліліпутії.