Треба серйозно вказати і заборонити подібні речі. Бо будуть потім сто років боротися з культом особи, а борзописці під тенденцію нашкрябають таке, що у могилі як дзиґа крутитись будеш.
– Свинець вони привезли, чи що? – мучився загадкою герцог.
Практично вгадав, бо наслухавшись наших волонтерів, як вони у лісі шукали свинець від кожного невдалого пострілу, бо того катастрофічно не вистачало, привезли його пристойну партію. Слухаючи тих же інформаторів, завезли ножі, ножиці, сокири, дворучні пилки, молотки, плуги, борони, лопати та інший реманент.
Представивши, як це збиралося, Всеволод пополотнів "Хоч кров змили? З них станеться." Правильно зрозумівши його міміку, генеральний обозний, який тільки що розписав товари, розрадив: "Все це з складів оптових торговців, новеньке. Брали відкуп з бразильських міст інструментами. У них виробництво цих речей наладжене і не помітять".
– Ну і як реагували на таку данину місцева еліта? – спитала Єлизавета.
– Сказали, що наступні вояки будуть брати цеглою, – відповів козак. – Ми ще привезли багато відрізів місцевих тканин, – доповнив Обозний, звертаючись до герцогині. – Будь ласка, – відберіть собі в якості дарунку від запорожців.
Капітан флейта забрав жінку з двома фрейлінами і вони на тій палубі за заокругленим бортом задзвеніли захопленими голосами.
Герцог теж, не чинячись, відібрав реманент, потрібний для його скловиробництва, для дому і для Палацу.
– Чи то мито, чи то податок, чи то дарунок, але ніхто не здивується взятому, – розважив він себе.
На наступний день у залі орхідей Палацу мусонів був закритий прийом-нарада з делегацією війська.
Канцлер розповів про бойові дії, напрямки, задачі війська, про корегування бойових дій із збройними силами віцекоролівства Перу.
– Чим займається і де знаходиться військо?
– Кіш зараз на французькому острові Тортуга, — нас там приймають за випробуваних союзників короля, які справою доказали свою відданість, то губернатор нам ціни не складе. Війна на океанічних просторах, на жаль, показала неефективність чайок, то захопивши вісім кораблів, ми перебрались на них, чайки розпродаємо на Тортузі для місцевих потреб, лишимо найкращі. Флот ремонтується. Три добротних фрегати вже захопили англійського торговця. То може всіх переведемо на кораблі.
– Не боїтесь смикати за хвіст англійську левицю – володарку морів?
– Такий розклад вийшов і не нам його міняти. Та власне, ми й припливли, щоб проконсультуватись про узгодження дій війська з державними інтересами князівства.
– Державні інтереси Атлантиди ще недостатньо сформувались, бо ми, як знаєте, ведемо політику глухого ізоляціонізму. Але у мене є геополітичний інтерес.
– Та вже знаємо ваш ізоляціонізм, військо навіть на поріг не пустили, – зірвався канцлер.
– Охолонь, — сказав генеральний суддя. – Що таке геополітика?
– Рішення, які змінюють довгострокове співвідношення сил на цілих континентах.
– І куди міняти і яка роль козаків у цих змінах, – знов вернувся у розмову Генеральний писар.
– У Кароліну вже пішли перші кораблі з африканськими невільниками. То їх перехоплювати і продавати в Бразилію. Там ціни дуже пристойні.
– Підсилювати Бразилію? Чому?
– Бо вони краще розберуться з неграми. У віках куди менше будуть собачитись білі з чорними. А поряд мені потрібна біла, мало не зонова Північна Америка.
– Ну то, княже, твоя політика на триста років вперед. За внуків-правнуків, за всю династію свою думаєш. То не наш рівень. А ось… Кажеш, що работорговців буде більше і більше. То ми їх будемо перехоплювати, тільки у океані, набагато раніше твоїх островів.
– Добре. Ви входите у Берегове Братство?
– Ні, нас настільки багато, що немає такої потреби. Ми й самі один одного побережемо.
– Тоді можна діяти по принципу "злодій з злодія шапку зняв", взнати, прослідкувати і відняти награбоване англійцями.
– Це можна один-два рази, бо об'єднаються всі і виживуть з Тортуги.
– Ну а з землею що?
– Нам іспанці передають лівий берег Фарани.
– Але ж згідно Унтрехетського мирного договору ця земля повертається Бразилії.
– У нас є визнання від великої держави Іспанії цієї землі вольностями Заокеанської січи. Враховуючі ваші дипломатичні дані, ви зможете напівтаємно отримати визнання Францією цих земель нашими. Для зовнішнього застосування, в залежності від ситуації, ми будемо то офіційно признані Луї 14-м, то визнання буде іменуватися фальшивкою. Але реально Франція буде вважати нас цілком легітимним державним утворенням. Бразилія, змучена війною та діям нас, запорожців, не буде рипатись. В крайньому випадку ми згодимося бути відокремленим васалом Лісабону і Атлантиди. А там життя покаже.
– Блискучий розклад, канцлере. Я зарані поздоровляю з набуттям Батьківщини, Тарасе.
25
1714 рік. Ця частка ланцюга водоспадів називалась "пекельне провалля". Полковник Сальтівської паланки Боривітер стояв на березі річки і дивився на поріг. Вода сипалась зверху вниз, водоспадом. Вона курилась. наче заверталась у моток і здавалось, що не пливе вся вода далі, щоби пройти через малий поріг, де вона кипіла, але не так яро, та розлитися рівнинною, суднохідною аж до Атлантики рікою, а більша частина води провалюється кудись у землю, у пекло, де ставши розпеченою парою, є знаряддям спеціалізованого покарання за якийсь гріх.
Відігнавши цей образ, навіяний невідомо чим і незрозуміло нащо, просто різко смикнувши головою, Грицько, не зводячи очей з гудучого каскаду вологи, крутнув думки до свого життя-буття. Повернувшись пару місяців тому з Герцогського колегіуму, він збирався у звичному колі бойових побратимів продовжувати службу. Але Гордієнко жодного випускника не повернув на попередню посаду. Йому, Боривітру, наказав бути керівником цієї паланки та ще місцезберігачем сусідньої паланки, чиї майбутні охоронці поки ганяли голландських, і все більше – англійських работорговців по океану. То територія під його орудою поки була вдвоє більша, ніж прямо означена. У пампі були не продані іспанцями багатим козакам асьєди з робітниками, якісь люди невідомого походження, були індіанські племена, яких якраз косила віспа і першим наказом кошового було загітувати чарруа згодитися на щеплення проти віспи. Тоді приїдуть з Січи лікарі герцогині, та проведуть цей протиепідемічний захід.
Для заснування паланкового центру з ним подались двадцять шість сімей, що раніше жили у передмісті Січової залоги. Дві пари були хлопці, жонаті на іспанках, чиї батьки приїхали із Кастилії ла В'єха на цей дальній край віцекоролівства Перу вже з дітьми. Ці дві молодиці самі собі здавались відчайдухами, що, відринувши весь білий світ та свою католицьку родину, пішли за своїм неземним коханням. Але на погляд Гриця, були вельми вихованими, безмежно домашніми по духу, яким дуже буде личити велика дружна сім'я. Привчені вчитися, вони вже практично освоїли українську. Шість сімей де жінка – креолка. Неясні дівчата, поживемо – побачимо. Вісім сімей, де жінка — з якогось племені на-дене. Погано орієнтуються у реаліях європейського оточення, тому тихі і мовчазні. Були смертельно налякані щепленням. Якби не подружні обійми їх чоловіків (реально ті з усіх сил тримали коханих), то не далися б цьому профілактичному заходові. Зате зараз з гордістю поглядають на розквітаючу ромашку старого щеплення на плечі. Це для них ознака ведучої касти держави, яка тут формується, бо всі запорожці її мають. Дві мулатки транслюють відмінне сексуальне здоров'я. Він вже помітив їх відкриті і зацікавлені погляди та випадкову неодягненість, коли пан полковник проходить мимо фургона. Треба злегка накрутити мізки їх половинкам, бо обидва трохи вайлуваті, будуть жінки з них вінки вити.
Аж дві жінки – полячки, батько – контрабандист, возить всяку всячину з Куртиби до Буенос-Айресу. У них ще троє сестер, а мати померла півтора роки тому. То батько, не знаючи як впоратись, віддав двох дівчат першим, хто посватався. А нагодилися два справні і рішучі козаки, які вирішили, поки нема війни, подивитись, що воно таке Рио-де-Жанейро. Степан вже підходив, щоб не помічали його тестя з караваном у пампі. Грицько сказав, що не проти, бо ще трьох молоденьких слов'янок треба чимось годувати. Його очі відпочивали на Емілії і Лаурі, білявках з блакитними очима, бо вся тутешня краща половина людності були трошки … смагляві. Моренітас, як кажуть друзі з провінції Ріо-ла-Плата.
Інші – примкнули, коли було об'явлено про заснування поселення. Козаків ще розрізняв, смутно. Їх подружжя – ні. Направду, була ще сім'я жидів, або, як їм втовкмачували у колегіумі, євреїв. Хаїм Райцин, до цього – меткий продавець у єдиній лавочці готового взуття, де можна було його замовити у самого Соломона, а можна і підібрати та негайно купити у його сина. Сказав, що вже відучився у батька і буде чоботарем на всю паланку з околицями. Жінка з не надто рідким для цього народу ім'ям Сара, була прекраснолика, але трохи огрядна дівчина. На губах її була завжди червона помада – рідкість для місця і часу.
26
1714. Ще через півроку у столичне містечко прибув канцлер Січі. Сам один. На зустрічі без свідків сказав, що Бразилія мало не об'являє війну Війську Заокеанському. Мотиви – негри почали тікати на Січ. "Ми не такі ригористичні, як герцогство і приймаємо утікачів безвідносно кольору їх шкіри." На запити португальської адміністрації відповідаємо, як заведено споконвічно: "З Січи видачі немає". Тому проти нас всі рабовласники континенту, іспанські теж.
– І що ти надумав?
– Офіційно поділити землі на удільне князівство і Січ, під уділ віддати при португальську полосу із видачею рабів. Князем – Ореста Всеволодовича. Вистачить на нашу Січ і половини. Зате буде цивільна земля поряд, заселена українцями.
Герцог прикинув: графство — більше трьохсот тисяч квадратних кілометрів – пів-України з його першого життя. Половина, що лишається – це більше, ніж коли-небудь мало Вольностей запорозьке козацтво. Сказав:
– Не потягне пацанятко організацію держави з нічого.
– Не принижай сина, він уже курінний отаман.
– Вихідців з герцогства вистачило на цілий курінь?
– Так, і вже сьогодні тут підходила ціла дюжина.
– Нехай. А зробимо так. Я відмовляюсь від трону, на ньому лишається Єлизавета.