ас люблять закусувати салом або раками. Раки і сало — запорука здоров'я. Але сала немає, бо я ще пе колов кабапа, а раків не наловив, бо ви ж так нагрянули, без попередження...
— На Сході дуже популярні смажені баклажани і холодний баранячий мозок,— не вгавав Підчеревний.
— Дашунька вчений зоотехнік, а не агроном, тому ми баклажанів не розводимо,— знов пояснив Гриша,— а баранів ви пе знайдете і в області, бо в нас зона індустріалізації способів розвитку тваринництва, а до барана індустріалізації застосовувати ще нікому пе вдавалося. Так що баранячого мозку,не буде.
Такі заяви не дуже й розчарували гостей, бо пляшка була висока й містка, а з кухні шкварчало дедалі дужче й дужче.
Ні Слимаченко, ні Підчеревний при всій глибині їхнього паукового світобачення не могли здогадатися, що шкварчало на кухні не сало, не масло, не м'ясо, а звичайнісінька вода, яку Дашупька, твердо виконуючи Гришину вказівку, щедро лила з кухля на розпечену сковороду, лила вміло, з потрібними паузами, неоднаковими порціями,— от тобі цілковите враження, що смажать цілого півкабана і не менше!
Коли ж у пляшці не лишилося навіть двох перчин (їх проковтнув Слимаченко), а шкварчання на кухні досягло, як-то найдуть, апогею, Гриша непомітно озирнувся, і тої ж миті в хаті з'явився дядько Обеліск і закричав:
— Товаришу голово, там у сільраді Зіпька Федорівна і ще хтось чи з району, чи з області і питають нас!
— Зінька Федорівна — це голова колгоспу,— пояснив членам комісії Гриша, підводячись з-за столу.— Давайте, щоб по гаяти часу, підскочимо до сільради.
— А як же буде з ним... з цим самим? — пожував свої вуса Підчеревний.— Ми тут про закуски, а...
— Пообідать треба,— категорично заявив Слимаченко.— Я звик обідать.
— Я теж: звик,— сказав Гриша.— Коли ніхто не заважає. Але обідають усі, а перевіряє кіз хто? Тільки довірені люди. У нас немає часу па розобідуяашш, там нас ждуть.
Критики неохоче підводилися, ще неохочіше йшли з хати, супроводжувані звабливим шкварчанням, Підчеревний зам'явся був, щоб попрощатися з хазяйкою, але Грпша не дав зробити й.цього, пояснивши, що тут не до церемоній.
Однак надворі, коли в розпарені голови вдарило пекуче сопце, а кишки заграли таких маршів, що почув навіть звичпиіі до голодування в своєї Хвепьки дядько Обеліск, критики оголосили страйк, па мотоцикл сідати відмовилися і заявили, що хочуть пройтися пішки з товаришем виконавцем.
— Пішки — то й пішки,— пе став заперечувати Гриша і поїхав до сільради сам.
А Підчерепний і Слимаченко обскочили дядька Обеліска з двох боків, закричали в один голос:
— У вас тут яке-псбудь кафе, чи столовка, чи що-пебудь таке є?
— Та є кафе в тітки Наталки.
— То ведіть нас туди мерщій!
— Можпа ?к було на мотоциклі,— сказав Обеліск.
— Ми не хотіли голову турбувати. Ведіть!
Обеліск повів їх до Паталчппого кафе, але на дверях висіла об'ява: "Зачинено па переоблік".
— Задні двері тут с? — спитав Слпмаченко.
— Та де?
— А боковушка?
— Та яка? В пас усе знищено як клас. Критики глянули один па одного трохи розгублено.
— Де ваш сільмаг?
— Ведіть до сільмагу!
На дверях сільмагу було написано: "Зачинено по случаю поїздки за товаром у райцентр".
— Де у вас тут можна перекусити? — спитав Слимаченко дядька Обеліска.
— А де? Всі в степу, піхто борщу не варить. Хіба що в дитячім садку.
— Ведіть!
[ В дитсадку голодним критикам пояснили, що обід давпо вже Минув, а вечеряють діти вдома. Продуктів ніяких пе тримають, іцоб не псувалися.
І — Та-ак,— покусав губу Слпмаченко.— Казав я, не треба було
сюди їхати, так таки й не треба було. Які тут у вас найближчі
населені пункти? .
— Морозо-Забігайлівка — дев'ять верст,— спокійно відповів Обеліск.
— А ближче?
— Зашматківка — сім верст.
— Як туди йти?
— А оп через ту гору, побіля складу отрутохімікатів... Дядько Зповобрать і Гриша стояли на сільрадівськім балконі
і дивилися вслід Слимаченкові п Підчеревному, що мало не бігцем долали круту зашматківську гору.
— Ну, вчистили, кажеться-говориться! Отак і треба від чарки відучувати ласих,— вдоволено похмпкав дядько Зновобрать.
ЖМАКІАДА
Але природа по терпить пустотп, і на вміпу сільськогосподарським критикам з'явився товариш Жмак. Перед цим у районі порушилася інфраструктура, тобто завалився від КамАЗа один місток. Однак машина товариша Жмака, випередивши КамАЗ, проскочила той місток. Жмак любив швидку їзду. Чи всі уповповажеиі люблять швидку їзду? Не будемо узагальнювати, надто що ця інституція, як уже зазначав автор, благополучно відмирає, а тому товариша Жмака слід сприймати як курйоз.
Отже, товариш Жмак мчав до Веселоярська. Може, щоб захистити веселоярівців од нових козоперевіряльпиків або просто поцікавитися самопочуттям валютних кіз, як дід у казці: "Кізонько моя мила, що ти пила, що їла?" Гай-гай, яка наївність! Кози для товариша Жмака були вже давпо пройденим етапом. Він про пих забув навіки, заклепав у пам'яті такими заклепками, що не розварив би їх і славетний патонівський інститут. В об'ємній голові товариша Жмака зріли висе нові задуми, там роїлося від таких грандіозних ідей, що пі в казці сказати, ні пером описати. Жмаків шофер вельми гаразд відав, якими задумами повниться голова його начальника і яка вона тяжка від тих. задумів і почипів. Тому він уже давно прилаштував до переднього сидіння високий і міцний підголівник. Але пе помагало й це, бо товариш Жмак здебільшого дрімав то від швидкої їзди, то від доброї закуски в чанних, і тоді голова його теліпалася досить загрозливо. Щоб зарадить тому теліпанню, водій прилаштував ще п ремінець і припинав ним голову товариша Жмака так хитро, що з-під капелюха не було й видпо.
Дрімаючи, товариш Жмак вмикав свою потужну свідомість, і в уяві йому малювалися грандіозні заміри, сміливі перевороти в сільськогосподарському виробництві, фантастичні перетворення природи і мало не переверпення світу (з корисною мстою, з корисною метою!).
Малювалися йому зелепі лани буряків без кінця й без краю, і він над тими лапами лине, мов лермонтовський Демон, але не печальний і безнадійний, а сповнений еитузіазму і енергії творення. Пу, що ми ото конаємо по одному бурячку навіть найпотужнішими бурякокомбайнами? А коли зробити таку машину, щоб одразу накривала соток з десять, обхоплювала кожен буряк зверху, а тоді включався б вібратор і буряки вихитувалися з землі чистенькі, без грунту, тільки пил з них обдимай — і в нутровища машини, де вони перемелюються, перечавлюються так, що в одип шнек випихається жом, а в другий витікає солодкий сік, який вези па завод і вари з нього цукор. Таку машину можна б зробити, якби буряки росли рівні, як брусочки. Але ж вони сьогодні мають таку форму, що ніяка техніка їх пе бере і ніяка наука не мояе прп-гризтися.
Жмак навіть переривав своє солодке дрімання від прикрості і гукав до свого водія, спросоння вимовляючи його коротке ім'я 8а два заходи, так що виходило мовби по-китайськи:
— І-вап!
— Г-га! — відгахкувався, наче з двостволки, Іван.
— А що, коли б цукрові буряки були рівненькі, як брусочки? Іван не схвалював експериментів над природою.
— Ось не зачіпайте буряків, а то без сахарю зостанемось,— казав віп.
Та Жмак уже не чув нічого, бо линув тепер над лапами кукурудзи, високої, як пальми, а качани па кожній бадилині — як задерті до неба голоблі. Тільки в їхній області цього року кукурудза може дати до мільйона тонн зерна! А ламати ж треба з качанами — вийде мільйонів па два або й па три. Ні техніки, пі рук по настачиш. А що, коли... не збирати? Ну, по всю, а якусь там частину. Пустити туди свиней і хай насуться. Був же колись один новатор, який привчав свиней до спрощення. Пускав їх на поле, що вириєш писком — те й з'їси. Правда, там були буряки, картопля — все, що в землі, внизу. Кукурудзяні ж качани вгорі, а в свині очі дивляться тільки вииз.
— І-ван!
— Г-га!
— А що, коли вивести таку свиню, в якої очі б стирчали вгору?
— Як у крокодила?
— І таку жваву, щоб сама собі корм добувала-
— Тоді й нам з вами вуха пооб'їдасі
Вічним скептицизмом Іван тільки зайвий раз підкреслював свою обмежепість, ало в машині Жмак пе мав іншого співбесідника, тому вимушений був щоразу звертатися до свого водія.
— І-ван!
— Г-га!
—
" — А ти чув міф про Європу?
— Міф? А що воно?
— Ну, це така легенда, красива вигадка...
— Побрехенька?
— Не опошлюй і пе вульгаризуй. Міф — це краса і мудрість. У стародавніх греків па міфах будувався, весь світогляд. І був такий у ппхміф про Європу. Звалася так страшенно гарна жінка, в яку закохався їхній верховний бог Зевс. Ну, то віп, щоб не ревнувала його дружина, став биком, а Європу зробив коровою.
— Як ту корову не крути, а без кормів не обійдешся,— глибо-і кодумпо заявив Іван.
Але Жмак уже його но слухав. І В'їздили до Веселоярська. І — Туди? — спитав для годиться Іван. ! — Туди,— поцмокав товстими губами Жмак. І Означало це: до тітчиної Наталчипої чайної, до був персональний прикалабок, така собі скромненька весела боковепька, про яку Жмак любив казати Зіньці Федорівні: "Інтер'єр усуціль імпортний, а харч паш!"
! Жмак їв усе тільки чорне. Чорні баклажани, чорну редьку, чорних поросят, сметану від чорнпх корів, чорних курчат, чорний виноград.
і Коли тітка Наталка приносила полумисок, де плавали в сметані
і підсмажені курчата, Жмак строго допитувався:
І — А курчата чорпі, домашні, не оті блондинисті з птахофабрики?
! — Та чорні ж, чорні! — запевняла ііого тітка Наталка.— Он
' і пір'ячко в підрешітці ще збереглося. Мо, ноказати?
1 — Вірю й так,— трощачи смачні кісточки, мурмотів Жмак вдоволено. Він знав, що ця злукавлена, як усі веселоярівці, тітка На-
I талка дурить його, що підрешітка з чорним пір'ячком стоїть у неї
: папохваті аж он відколи, та, навіть обдурюваному постійно, приємно було показати свою владу бодай па дурничці і вдовольнитися послухом бодай показним.
Наївшись усього чорного, Жмак дозволяв собі дотеп: "Жінок люблю білявих, бо всі чорпі — відьми!"
Тітка Наталка з лукавою покірливістю зносила й про відьом, бо ж мала чорне волосся, і ця покірливість теж лила єлей на товсту Жмакову душу.
Після щільного закусування у веселій боковепьці починалася гикавка, тому й доводилося кликати свого шофера по-китайськи:
— І-вап!
' Однак сьогодні гикавка папала на Жмака з причин, сказати б, протиприродних: пе від пересичення, а від педоситу, або точніше — з голоду.
Тітка Наталка, як завжди ласкаво, всадовила товариша Жмака за стіл у веселій боковеньці, але пе метнулася за звичаєм туди, де сичить і шкварчить, а стала біля дверей, ще й обіперлася круглою спиною об одвірки.
12 Н. Заг