Вона замовила б і Григорія, та його не дали.
Ось федеральний уряд пише до нашого нового індустріаліста:
"Шановний громадянине Г. Рожа!
На Ваш продукт існує попит. Але сумною дійсністю лишається той факт, що Ви виробляєте летючі бульби в недостатній кількості.
З вірогідних джерел нам відомо, що причиною являється брак робочої сили.
Отже, наші Вам інструкції ясні і недвозначні: піднести продуктивність!
Затрудніть більше робітників, виробіть собі кошторис, і ми стрінемо побіжні витрати.
Власноручно: міністр важкої продукції
(ім'я, прізвище)".
Григорій задумався.
Ясно, що затруднити безробітних – річ благородна. Тільки вони говорять англійською мовою. А де хто бачив, щоб летючі бульби робилися по-англійському! Зрештою, навіть знання української мови не принесе потрібних наслідків. Тут Григорій мав на увазі молодь. Вона розмовляє з мовними хибами:
Я їм борщ з ложко.
Голубці літають над хатою.
Вчора з Петрусем ми мали добрий час...
Припустимо, що хтось і виявить талант перетворення з уявного в наявне. Тільки ж що тоді станеться? Бульби з ложками!
Чоловік тяжко зітхнув.
– Ця індустрія приведе мене до непорозуміння із владою. Я не доберу способу, щоб прискорити виробництво. От і доведеться зимувати в Сліпому Домі.
З Канберри приїхав спеціяльний аґент, щоб розкусити справу на місці. Комрад Крук.
– Ви й досі виплачуєте цьому капіталістові пенсію? – зарепетував на завідуючого банку.
Українські поети від Григорія Сковороди і до Григорія Рожі ніколи не відзначалися мільйонерськими амбіціями. Прибутки з продажу летючих бульб ішли на потреби місцевої лікарні. А Григорій так і продовжував жити на старечій пенсії. Залежав від неї. Так по-місцевому полагодили справу.
Розібравшись, що й до чого, комрад Крук послав до Канберри конфіденційний звіт. На Григорія Рожу треба накласти тиск через старечу пенсію. Затримати її. Хай цей капіталіст потрусить порожнім пузом! Хай впаде на коліна! Хай попросить допомоги! Уряд щедрий. Допоможе. Але тільки тоді, коли продукція бульб помножиться устократ.
Уже наступного тижня чек не прийшов.
Комрад слідкував пильно за розвитком подій і потирав руки. Він бігав, метушився, попереджав людей, щоб не позичали Григорієві грошей. Загін детективів сидів удень і вночі, щоб перехопити телефонні розмови.
"Може, старий уже й дуба дав? – проскочила думка. – Такі речі трапляються ж в його віці. Чого це він не висуває носа з хати? Аби тільки не смерть! – турбується комрад. – Бо якщо старий ґиґне, хто нам покаже, як робити бульби?"
Досі ніхто не смів заходити до Григорія в хату без запрошення. А комрад Крук вломився всередину. Він глипнув навколо, його лице перекосилося з гніву.
На дубовому столі стояли найрізноманітніші страви: смажена курятина з вином, пахучі паштети, смачні ковбаси, тістечка, пироги тощо. А в руці господар тримав повний бутель.
– Чим можу допомогти? – спитав нежданого гостя. – Склянкою західноавстралійського мозелю?
Комрад Крук не відповів. Вискочив з хати і подався до найближчої телефонної будки.
– Цей капіталіст злигався з ворожою країною. Звідки ж у нього візьмуться гроші на такий розкішний обід?
В дійсності Григорій Рожа не мав нічого з ворогами. Він просто вживав свій мовний талант. Маючи багату силу уявлення про кулінарні справи, він творив обіди з уявного в наявне.
Ясно, що час, витрачений на готівлю обіду, вимагав затримки в індустрії. Цим разом з'явилося тільки дві бульби за чотири тижні.
В Канберрі гнівалися.
– Цей капіталіст сповільнює ріст соціялізму, – репетували.
– Саботаж!
– Його треба залякати!
– Застрашити!
– Зацькувати!
– Передайте справу, куди належиться!
Ось поетові вручають телеграму:
ГРОМАДЯНИН ГРИГОРІЙ РОЖА СТОП З'ЯВИТИСЯ НЕГАЙНО В МІНІСТЕРСТВО БЕЗПЕКИ СТОП ТЕПЛИЙ ОДЯГ НЕОБХІДНИЙ СТОП МІНІСТР БЕЗПЕКИ
Григорій Рожа знає значення "теплого одягу". В Канберрі буде довга затримка.
Він сідає до бульби.
– Прощавайте, сусідоньки! Вже я вас більше не побачу.
– Куди ж ти? У Сліпий Дім?
– Ні! На Тихий океан. Я хочу заснувати Січ. Як це робили колись запорізькі козаки. Назову Січ Пацифічною.
"Новий Обрій" № 8, 1988 р.
_________________________
УКРАЇНСЬКЕ ОМОЛОДЖЕННЯ
Євгеніка
Колись мій учитель Хома Семенович Козолуп казав:
– В Европі кожен народ дивиться згорда на свого східного сусіда. Англійці звуть французів жабами. Французи німців бошами. І так далі. Ми, українці, примостилися аж на сході. Ой, горе нам, біда!
З тих пір минуло багато років.
Москва випустила в Австралію непродуктивний елемент: старих пенсіонерів і ревматиків.
Сидимо ми собі в розкладних кріслах на палубі, і мою найдорожчу канудить від морської хвороби. А в мене, в мужчини, тіло кріпше. Сказано, козацька кров: зміст морської соли вищий. Я навіть спілкуюся з пасажирами. Пришвартувався до якоїсь дами із західних слов'ян. Чи дама, чи кікімора, худа, патлата і ходить на курячих лапках. Питає мене:
– А хто та руська баба з паном?
Це про мою дружину. Спитала так, наче по морді заїхала. Руська баба! Гірко мені було і боляче. Українські дівчата як ягоди, але надмірна колгоспна праця рано нищить їх.
Прибувши до Австралії, ми поселилися в санаторії українського лікаря д-ра Байди. Ця скромна молода людина винайшла ліки, які відновлюють молодість. Виліковують хиби старости.
Ми, доходяки, першими зареагували позитивно на лікування. Тому д-р Байда і назвав свій лік українським омолодженням.
Вже за два-три місяці удвох із дружиною ми бігали, сміялися і вдихали повітря на повні груди. Як колись замолоду. Здавалося, світ оновився. Перед нами знов розкривалися золоті ворота в життя.
Та скоро наша радість захмарилася. Надійшла вістка, що Москва хоче нас "обратно". Її теж зацікавило українське омолодження.
З цієї нагоди неповоротці зійшлися на раду. Стали думать і гадать, куди діваться. Серед нас були інженери, будівники, винахідники... Критична ситуація вимагала рішучих заходів. Було прийнято рішення: заснувати Пацифічну Січ.
Історія каже, що завжди, коли українці потрапляють у безвихідний кут, десь постає Січ.
Цим разом вона бовваніла високо в небі, над теплими водами Тихого океану. До її складу входило декілька куренів, що були оточені неприступним магнетним полем проти непроханих гостей. Січовики проникали те поле на летючих бульбах.
В цей спосіб ми стали панами у своїй власній хаті.
За кошового вибрали д-ра Байду. І через нього Січ виросла у медичний центр. Пацієнти приїжджали на українське омолодження з усіх кінців світу.
Одного дня ми з дружиною саме закінчили нічну зміну в лікарні. Коли дивлюся – іде кікімора. Ота особа худа і патлата. Впізнала мене. Вітається.
– О! Пан також приїхав на українське омолодження!? Познайомте мене з цією перфектною красунею, що в панському товаристві.
– Це моя дружина, – кажу. – Як ви її бачили перший раз, то назвали руською бабою. Серед європейців кожен народ дивиться згорда...
І тут я розповів про свого вчителя Хому Семеновича, і про жаб, і про бошів.
Кікімора спершу зніяковіла:
– О, вибачте! Я не знала, що це назвисько вас образить.
А потім додала:
– З тих пір, коли жив ваш вчитель, в людських головах назріла переоцінка вартостей. Жаби тепер не гидкі, а доброзичливі і симпатичні, наприклад, мила, жаб'яча лялька Кермес. Вираз руська баба теж піддається змінам. Замість руської люди вчать слово українська, а замість баби – жінка. Та цього ще мало. Треба ширити більше інформації про життя на сході Европи. Люди, що їдять картоплю, мусять знати, хто вигрібає її руками з чорної землі. А той, хто любить солодкий чай, мусить знати, з яким спиноломним трудом прополюються цукрові буряки. От тоді й буде повага до ваших трудівниць. Як є любов до Пацифічної Січі за українське омолодження.
"Нові Дні" № 4, 1989 р.
___________________________
СВІТОГЛЯД КИТІВ
Євгеніка
Василь Зелений, приятель китів і знавець їхньої мови, подає уривки із свого щоденника:
20-го червня...
Кити запевняють, що всесвіт складається з води. Зверху плаває шкуринка повітря. Навколо по краях насипана гребля, яка підпирає океан.
– А чому ти хотів покінчити самогубством? – питаю я того, що на березі.
– Я не хотів. Це був просто нещасний випадок. Мені доручили перевірити, чи гребля в цьому місці ще справна. Ми, кити, чуємо серцем, що надходить кінець світу. Десь у греблі прорветься дірка і океан виллється. Цим разом я наблизився до берега, глянув туди і глянув сюди. Наче все гаразд. "Ну! – думаю, – пора й назад!" Почав розвертатися своїм довгим тілом. На мить воно лягло паралельно до берега. Це тоді підкотилася хвиля, підняла мене легенько і викинула на пісок. Із страшного, морського велетня я раптом став безпорадним бебі.
15-го січня...
Кит ніколи не каже чогось поганого про людей. В усякому разі, я нічого такого не чув. Правда, в китячій мові нема лайливих слів. Як нема в українській. Тільки українські споживачі при потребі позичають слова в агресивних сусідів. А з морськими китами справа інакша. Вони беруть людей за богів.
Боги, як це здається китам, живуть на суходолі і гріються під сонцем на пляжі. У них нема плавників і хвоста. І невідомо, який орган рухає божественне тіло. Китяча мова не знає слова "бігати". В морі істоти плавають, підіймаються, опускаються, стрибають і навіть задкують, як раки. Але ніщо там не бігає. Отож, кити кажуть, що бог пливе в повітрі від одного кінця пляжу до другого. При цьому кити спостерігають, як він хапається довшими кінцівками за суходіл, щоб не відірватися від землі.
5-го травня...
Сьогодні ми врятували коло сотні китів на пляжі в Західній Австралії. Та це не все. Перед тим, як випровадити їх у відкрите море, я звернувся до них із порадою.
Всі люди знають, як трудно засвоїти чужі прононси. А ще тяжче їх вимовити по-китячому.