Стріла вп'ялася в дошку цілі трохи вище і вліво від першої. Наступні дві стріли застрягли в цілі так, що вийшов невеликий кружок зі стріл. Всі напружено, мовчали чекаючи що буде далі, із присутніх лише Олекса Гаркуша раніше бачив "карпатську квітку". Здавалось, спокійним був лише Сагайдачний. Він простягнув руку за п'ятою стрілою. Взявши у Гаркуші стрілу і положивши на тятиву, Сагайдачний опустив лука разом зі стрілою і деякий час дивився на ціль. Потім різко приклав лука до плеча, знову, як і перше, на мить затримав подих і пустив стрілу.
Глядачі зразу не зрозуміли де поділася стріла, але за мить гаркнуло дві сотні горлянок в єдиному захваті. І, треба сказати, було від чого! П'ята стріла влучила в коло із попередніх чотирьох стріл так що вони відхилились на чотири боки і всі разом тріпотіли оперенням, дійсно нагадуючи квітку з тріпочучими пелюстками!
– Максиме, того не може бути! Звичайній людині то не під силу!
Захоплено проговорив до Максима Збігнев.
– А хто тобі сказав, що Сагайдачний звичайна людина! Ти ще не один раз впевнишся в тому що сказав.
Розбурханих козаків зупинив Гаркуша. Він повернувся до них і підвищивши голос щоб перекрити галас промовив:
– Так володіти луком рідко кому дано, у всякому разі я нічого подібного не бачив, але ви побачили і тепер розумієте, що таке лук у лицарських руках!
А Сагайдачний, віддавши лука, стояв серед козаків з легкою посмішкою, неначе його це й не стосувалось. Зрозуміло, свою вправність він показав не для отримання компліментів. Досвідчений психолог він за час перебування в середині цієї неприборканої дикої чоловічої звитяги, яка не мала для себе авторитетів крім одного — ще більшої і не зрозумілої сили, добре володів мистецтвом миттєво заволодіти увагою і впокорити масу озброєних чоловіків, які від постійної близькості смерті не дорожили своїм життям, і направити їх на виконання власної волі. Почекавши ще з хвилину, Гаркуша вже буденним голосом звернувся до новиків.
– Ну, що панове, гетьман показав вам свою вправність, тепер продовжимо. Платоне правуй!
Платон Куліш вихопив шаблю і підніс над головою, зробивши нею відповідний знак. Новики прийняли диспозицію і почався козацький гопак. Спочатку вони розбилися на пари, і кресали так завзято, що аж іскри летіли. Потім, знову по голосовому знаку Платона Куліша, влаштували бої одного проти двох, одного проти трьох, і навіть одного проти чотирьох.
Після стрільби з луку гетьмана, молодики викладали у фехтуванні все що вміли, та так завзято, що в багатьох з'явилась кров чи на руці, чи нозі, чи на інших частинах тіла. Знов пролунав голосовий сигнал Куліша, і новики, продовжуючи махати шаблями, стали в лаву і потім з лави зробили коло спинами в середину, а шаблями назовні. Живий круг із козаків весь час рухався по колу поблискуючи шаблями. До такого кола годі було підступитися. Сагайдачний підняв правицю, Куліш подав заключну команду, новики опустили шаблі і стали півколом, оточивши гетьмана зі старшиною. Сагайдачний ступив до них крок.
– Панове-товариші! Ми зараз побачили не жовторотих юнаків, але досвідчених козаків, що в спромозі зі зброєю в руках захистити і себе, і родину, і землю свою батьківську. Я розумію, що більшість із вас і раніше вчилися військовій справі, але на Січі ви пройшли вишкіл спільного козацького бою. Час такий, що справжній бій не забариться і я вам бажаю завжди перемоги! Перемоги над ворогом, перемоги над страхом, перемоги над слабкістю. І слави козацької, яка завжди йде попереду, а не глуму через боягузтво чи зраду. Не всі з вас лишаться на Січі. Хтось отримає гідний вишкіл і займеться іншою справою, комусь буде досить прийняти участь у декількох походах, а хтось стане справжнім лицарем Війська Запорозького, але у всякому випадку живіть по честі, справедливості і добропорядності, хай Боже благословення і Покрова пресвятої Богородиці покриє вас своєю благодаттю!
І новики і старшина в єдиному пориві вигукнули:
"Слава!".
***
Тим часом підготовка до походу була завершена. На березі в повній готовності стояли сорок морських човнів. Кожен із двох тисяч козаків, вибраних серед добровольців до морського походу, знали своє місце і завдання на час походу. Вони мали повний комплект зброї, пороху, куль, стріл, а також продовольчий запас.
В похід виходили вранці з таким розрахунком, щоб під вечір наблизитись до острова Тавань. Сагайдачний заздалегідь визначив час походу за два дні до "молодика", тобто народження молодого місяця. То завжди найтемніші ночі, а часто і пахмурні беззоряні. Пройшовши річкові рукави і заплави і вийшовши на Дніпровий простір, човни вирівнялися до подорожі. Попереду "чайка" кошового отамана, на якій майорів гетьманський стяг. Інші човни, яких було тридцять дев'ять, стали не більше шести в ряд. Вони йшли так тісно, що ледь не чіпали весла один другого. Стернові пильно слідкували за порядком руху човнів. Таке розміщення човнів давала можливість швидкої передачі наказів від гетьмана всьому загону, а також можливість миттєвої зміни його з похідного на бойовий.
Сагайдачний особисто призначав керівника на кожного човна. Це був курінний, сотник або хтось інший із старшини. Якщо курінний чи сотник був вперше в поході, у нього у радниках обов'язково був досвідчений козак, який вже бував у морських походах. Серед козаків гетьманського човна були Самійло Чуб, Степан Стерновий, він вів за собою весь загін човнів. На гетьманському човні були також потурнаки, які поки що відпочивали, а ближче до турецького берега повинні стати провідними козацького загону. Максим і Збігнев теж були в гетьманському човні. Слідом в першій шістці йшов човен, в якому керував Олекса Гаркуша, він одночасно був старшим над рештою човнів у ряду. І таким же чином за гетьманським один в один йшли човни під керівництвом курінних отаманів або сотників, які вже були в морських походах. Вони також були старшими над командами човнів, які йшли в одному ряду з ними.
По обіді Сагайдачний дав команду на відпочинок. Човни повернули до берега і розтанули в очеретах. Вони знаходились в двох годинах плаву до острова Тавань, і турецькі рибалки могли помітити козаків. В цьому випадку похід міг завершитись не почавшись. Поки весь загін відпочивав, Сагайдачний доручив Самійлу Чубу з десятком козаків зрізати три верби і зробити з них колоди.
Десь біля півночі човни вийшли з очеретів і один за одним рушили вниз по Дніпру. Веслярі гребли так тихо, що на підході до острова Тавань козаки почули спів перших півнів аж потім побачили вогні смолоскипів на сторожових вежах Кизикирмена і острова Тавань. Аж тепер Збігнев з Максимом зрозуміли навіщо підготували колоди. Козаки з одного кінця прив'язали ланцюги, які послугували за якір і колоди, стоячи, попливли до воріт, що замикали біля острова вихід до моря. На відстані в темряві вони нагадували щогли морських човнів. Гуркіт колод об ланцюги воріт почули турки і зчинили тривогу. Вони відкрили стрілянину з гармат і молотили колоди доки закінчились бойові припаси. Весь цей час козацькі човни чатували в очеретах, і лише після того як турки заспокоїлись, загін козацьких човнів непоміченим пройшов до дніпровського лиману, і далі поряд з Очаковом у відкрите море.
Коли зліва по ходу руху човнів з моря виринуло сонце, до самого горизонту оточувала, грайливим мереживом; виблискуючи на сонці, морська хвиля. Визначивши напрям руху на південь, козаки, міняючись на веслах, помчали до турецького берега, де в тіні садів під теплим весняним сонцем ніжилося місто Синоп. Вітрила не ставили, тому що весною чорноморські вітри мали північно-східний напрям, і навіть без парусу гальмували швидкість руху "чайок".
Прямуючи до зеніту, ще до обіду сонце стало припікати, немов то була не весна, а середина літа. Козаки, вправляючись на веслах, давно скинули сорочки, проте навіть оголені спливали потом. Як завжди серед козаків знаходились жартівники.
"А чи не швидко ми премо до турків! Може вони нас ще не чекають!", "І то вірно! Просімо гетьмана на відпочинок, та влаштуємо морські купання! Хто ще в морі п'ят не мочив?!" На що почувся бас Самійла Чуба.
– Жируйте, жируйте лошаки, лише ноги не встромляйте у воду! А то зашпори скрутять від п'ят до оселедця! Надовго пропаде бажання купатись!
Дійсно вода була досить холодною навіть для такої пори року. Бувалі козаки говорили, то донні води течія виносила догори. Звичайно, купатись ніхто не збирався, але козаки раз по раз набирали в долоні морську воду і хлюпали на бриті голови, оголені плечі і груди.
Збігнев з Максимом разом ставали до весел і разом змінювались, після чого не змовляючись пробиралися до Степана, який не міняв своєї вахти біля стерна. Біля нього було людно. Постійно знаходився один з потурнаків, а часом і обидва, вони напружуючи зір вдивлялися в горизонт, немов через якусь мить повинен завиднітись турецький берег, хоч добре знали, що плисти ще суток двоє при хорошій погоді. До Степана часто навідувався Самійло Чуб, а часом і Сагайдачний.
Хлопці заворожено слухали козацькі розмови, сміялись козацьким жартам, але якось не могли повірити, що то вони пливуть по морю. І то не десь під берегом, а прямо посередині! Треба сказати, що більше половини козаків були в такому стані. Серце замирало від того морського простору, від відчуття глибокої морської прірви, яка була під човнами! Вони старанно відводили погляди від бортів човна, поглядали на прив'язані до бортів снопи очерету оцінюючи їх плавучість. Їм дуже не хотілося, щоб хтось із козаків помітив їх хвилювання. Та Степан добре розумів їх стан, згадуючи свій перший морський похід. Хоч, треба сказати, тривога була і при наступних походах. Але людина така істота, що досить швидко звикає до небезпеки. Звикнуть і хлопці. А поки хай слухають козацькі побрехеньки і забувають про страх.
***
Десь пополудню в небі з'явилась невеличка хмаринка, але за якийсь час вона почала збільшуватись. Першим її помітив Збігнєв.
– Максиме, дивися хмарка на небі, може б закрила трохи сонце, не було б так парко.
– Щоб закрила сонце, треба їй рухатися, а ти бачиш, що повітря, наче заснуло!
Їх розмову почув Степан і подивився на небо. Хмаринка була дійсно невеличка.