Вірі здавалося, що вона тільки закрила очі, а виявилося вимкнулася на цілих вісім годин.
Вона зайшла на свою сторінку в соціальній мережі і з полегшенням побачила, що Лариса додала її в друзі. Вона клікнула на посилання її профілю і зайшла до неї на сторінку. Віра, напевно, цілих тридцять секунд дивилася на портрет молодої дівчини в рамці, обгорнутий чорною стрічкою. Під фотографією були вірші пам'яті і скорботи, роки життя вказані датою народження і минулим роком. У Віри запітніли долоні і пахви, неприємний запах поту наскрізь просочив її футболку, яку вона одягала замість піжами. Звук повідомлення в приват змусив її підскочити на стільці.
Ляля написала їй повідомлення.
Не дивлячись на ранок, дівчина тремтіла від жаху, як ніби була вночі посеред кладовища. Вона відкрила повідомлення, але все виявилося набагато простіше. Мама Лариси, яка вела сторінку, запросила Віру вшанувати пам'ять її дочки в кафе серед її друзів і колег, очевидно думаючи, що пише одна з подруг. Віра швидко пообіцяла бути на зустрічі і набрала Михайла.
— Ляля — мертва, — замість доброго ранку проскрипіла вона в трубку.
— Постривай, ми тільки встаємо, наберу через тридцять хвилин.
Розповідати про смерть Лариси Білозерської по телефону Вірі було не по собі. Вона не була знайома особисто з цією дівчиною і знала її лише зі слів Брянцева, але те, що її більше немає, неприємною червоточиною гризло Віру цілий день.
Михайло працював у справі загиблої і вже зустрівся з водієм, який задавив Симонову. Він згадав, що громадянин Веселов шістдесятого року народження має абсолютно кришталеву репутацію, що не п'є, хороший працівник в автомайстерні "Швидкість" ось уже десять років. За кермом був абсолютно тверезий і клянеться, що під колеса його автомобіля жінку хтось виштовхнув, так як вона не могла зробити крок до відстані, де проїжджала ауді Веселова, сама. Міша замовк, по звуку в трубці було чутно, що він протирає окуляри і знову одягає їх.
— Віра, на мене, звичайно, дивляться, як на ідіота, особливо коли я спробував домогтися інформації, чи є на камерах відеоспостереження ділянка дороги, де стався наїзд на пішохода, але мені хочеться самому знайти відповідь на це питання. Сестра загиблої незадоволена і вважає, що вбивця її сестри підкупив мене, щоб я звалив всю провину на вигаданого лиходія. Завтра-післязавтра прийде відповідь по камерах, тоді можна буде подавати запит на отримання дозволу переглянути справу у зв'язку з новими обставинами і залученням до справи.
— Міша, я завтра йду на зустріч пам'яті Лариси. Хочу дізнатися, як вона померла.
— Віра, Віка і я, ми завжди раді тобі допомогти, але ти і сама… Просто будь обережна.
Слова так неприємно зачепили Віру, що вона навіть зробила легку зарядку і прийняла душ. Але попередження Міші так і сиділо у неї в голові на першому ряду, немов глядач-багатій, який викупив весь кінозал для перегляду прем'єри.
На зустріч Віра приїхала сильно заздалегідь, витративши цілу годину на пошук парковки в центрі Києва. Нарешті, звернувши в провулок, вона з полегшенням побачила запалені фари і автомобіль, плавно від'їжджаючий від салону краси.
Посміхнувшись від радості Віра направила свою червону красуню на тепленьке місце. Ось часи настали, радієш не здоровим і живим батькам, а місцю під сонцем для залізної колісниці, промайнуло в голові у дівчини.
Але філософські думки покинули її, як вона увійшла в кафе і попрямувала до столу з численними дівчатами і жінками в чорному одязі. Непомітно підійшовши до групи жінок, найстарша з яких, очевидно була мамою, судячи зі спільних фотографій в мережі, Віра зробила скорботне обличчя і нахилила голову на честь привітання. Мати кивнула у відповідь і зробила руками жест подяки. Говорили тихо і стримано, так, втрата, велика втрата. Вже минуло стільки місяців, але непоправна втрата стає лише глибше і сильніше.
Віра відчувала себе тут дуже впевнено, вона вивчила сторінку Лариси Білозерської досконально, як саму себе. Додавшись в друзі, вона отримала доступ до всіх архівних фотографій і відео, до всього особистого життя, злетів і падінь покійної. Віра перечитала всі її пости і переглянула всі фотографії, яких були сотні і тисячі. Період Олега Віра побачила по фотографіях відразу, хоча самого спільного, так би мовити, винуватця свята, на них не було.
Але були всі їх знакові місця, готелі, камін, біля якого вона так любила обніматися з чоловіком свого життя, ресторани, кафешки, навіть Барселона і колір апельсинових дерев. Віра переглядала життя іншої жінки, а ніби спостерігала з боку за своїм. Їй було моторошно побачити в кадрі руку Олега, його годинник і родимку на кисті, прямо над пальцем. Будь-яке питання про життя Лариси вона приготувала і прорепетирувала кілька разів про себе. Мама Лялі в красивому чорному платті-футлярі підійшла до Віри і привіталася.
— Добрий день, Віра. Я впізнала, додала Вас на Фейсбуці. Ви подруга Лялечки? Я не бачила Вас на похоронах.
— Здрастуйте, Марина Олександрівна. Я ось тільки прилетіла з США. Вивчала дизайн сучасного західного світу. Дізналася про Лялю кілька днів тому і досі не можу прийти до тями.
Віра брехала так самозабутньо, що на секунду сама собі повірила. Відносини з Олегом загартували її на нескінченну брехню не тільки оточуючим, але і самій собі.
Мати Лариси кивала і уважно слухала. А Віра розповіла заздалегідь заготовлену легенду про знайомство і теплу дружбу через вацап.
— Бачите, Вірочка, життя може обірватися в будь-який момент, ми будуємо плани, хочемо няньчити онуків, а п'яний водій вночі вирішить все, обірвавши життя людини назавжди.
Віра відчула, що ноги підкошуються і вона схопилася за спинку стільця. Мати, мабуть подумала, що Віра сумує за загиблою подругою, приобняла і посадила за стіл.
— Вибачте, це для мене такий шок. А водія, тобто, злочинця знайшли?
— Ні, Вірочка, не знайшли. Лялечку збили біля будинку, вночі, вона поставила машину на платну парковку і поверталася додому. Її знайшли недалеко від парковки вже вранці, мабуть п'яний не зрозумів, що наїхав на людину або зрозумів, що накоїв і поїхав зі швидкістю світла, але в будь-якому випадку, місце не людне, парковка знаходиться біля будівництва, а через двір її будинок. Вона не пішла по дерев'яному настилу, який спорудили ремонтники на час будівництва замість тротуару, а вирішила пробігти по дорозі до будинку. Ось так моя Лялечка, вічно поспішала жити, поспішила на той світ.
Мати важко зітхнула. Віра взяла її руку і від щирого серця обійняла. Слова були зайвими.
Попрощавшись з мамою Лариси Віра вийшла на холодну і вогку вулицю, вітер дув зло, з ненавистю до всього живого, знищуючи тепло і добираючись до самих кісток. Віра натягнула капюшон по самі очі і швидким кроком йшла до своєї машини. Вона з радістю побачила провулок, в якому припаркувала авто і зробила крок на дорогу.
Сильний поштовх у спину збив Віру з ніг, вона впала на руки, але все одно дуже сильно вдарилася головою об високий, новий, свіжоукладений бордюр. У момент поштовху і удару в спину ззаду на дорозі заверещали гальма, стара іномарка невизначеного, але дуже брудного кольору ревіла, несучись вдалині. Чоловік років сорока п'яти допоміг Вірі встати і подав її сумочку. У неї сильно тряслися руки, а на лобі синіла і наливалася шишка розміром з кулак.
— Сволота, наркомани чортові! Їдуть по людях, не соромлячись, тварини! Дівчина, Ви в порядку?
Віра кивала і дякувала випадковому рятівнику.
— Спасибі Вам! Дякую!
— Немає за що. Вам швидку викликати? Ні? Ну бережіть себе.
— Спасибі Вам! — перелякана і брудна, з шишкою на лобі, вона доповзла до своєї машини, спішно юркнула в неї і закрила центральний замок.
Віра набрала Віку, але до телефону ніхто не підходив, вона набрала Мішу, зв'язку не було. Віра задала адресу в навігаторі і трясучи головою, щоб прийти до тями, плавно рушила в дорогу.
Глава 29
Віра побачила знайому машину, яка привітно блимаючи фарами, заїхала у двір. Припаркувавшись, двоє дверей відкрилися майже одночасно, щось гаряче обговорюючи, сім'я прямувала до парадного.
— Добрий вечір, друзі, вибачте, що так пізно...
Віка від несподіванки підскочила, обернулася і закричала від жаху. Обличчя Віри перелякане і брудне на лобі віддавало ліловою синявою грозового неба, одяг брудний, руки збиті до крові. Навіть Михайло від несподіванки відсахнувся від подруги сім'ї, не впізнавши її в такому вигляді.
— Вір, господи, що з тобою? Тобі погано? Пішли швидше додому. — Віка обняла подругу і допомогла зайти до під'їзду.
Трохи заспокоївшись після таблетки і м'ятного чаю, вимита і підлікована Віра з пластиром на лобі і йодом на руках сиділа на кухні у Вікіній піжамі і розповідала події дня по порядку.
— І ось дізнавшись, як померла Лариса Білозерська, я поспішила додому, щоб подзвонити вам. Але мабуть хтось захотів, щоб я, як Лариса і Наташа зникла, замовкла назавжди.
— Так, ти права. Таких збігів не буває, — Міша поправляв окуляри і набирав номер свого друга, Олександра Синявського, слідчого у кримінальних справах, за словами Михайла, одного з найчесніших і порядних ментів, яких він тільки знав.
— Сань, Привіт. Так, терміново. На мою людину тільки що замах був. Так, є підозрюваний, Тихомиров Анатолій Іванович. Пробий по базі. Головний лікар клініки. Так. Цілком може бути серія. Дякую, чекаю.
Віра вибачалася за те, що приїхала ось так, звалилася зі своїми проблемами, але подруга зашикала на неї і веліла відпочивати і набиратися сил. Вже перед тим, як заснути у вітальні на дивані, Віра зізналася:
— Вік, мені стало так страшно, я боялася, що мене вб'ють біля мого під'їзду або у мене в квартирі. Я боялася залишатися одна. Пробач мені.
— Все правильно, ти — молодець. Розумниця. Ти — смілива і сильна дівчинка, але навіть самим — самим іноді потрібна допомога і захист друзів. Швидше за все тебе чекали біля під'їзду, щоб завершити розпочате.
Віка промовчала, потім додала.
— Віра, тебе сьогодні спробували вбити. І спробують знову. Поки ситуація не зміниться, житимеш у нас. Сама нікуди не ходи, чуєш?
Віра кивала і ковтала сльози. Їй ніколи не було так страшно. І вона ще ніколи так сильно не любила своє життя. Вона занадто втомилася від самотності, від боротьби за коханого чоловіка.