Ідеальне тіло,рівні довгі ноги, округлі груди, тонка талія, шкіра ледве відсвічує і золотиться в світлі свічки. Прямі ноги, до середини стегна затягнуті в панчохи, вище прикриті тонким мереживом коротенької спідньої сорочки. Сорочка геть не приховує округлі оголені сідниці, чи темний трикутник волосся між ніг спереду. Його пальці ще пам'ятали тепло її шкіри, пам'ятали яка вона м'яка на дотик, і його руки знову жадали доторкнутись до дівчини. З подивом чоловік усвідомив, що знову бажає Хелен. Дива не сталось, він переспав з нею, але не наситився. Було бажання стягнути з дівчини цю червону ганчірку, і знову зайнятись з нею коханням. Але наткнувшись на лютий погляд темних очей з під лоба, Оболенський вирішив за краще тримати себе в руках.
Нарешті Хелен люто затягнула останній шнурок, сукня як-небудь трималась на ній. Дівчина з викликом глянула на князя:
— Я готова!
Олександр обережно закутав її в плащ, чого Хелен від нього аж ніяк не очікувала. Дівчина гордо розпрямила спину, і не дивлячись на князя попрямувала на вихід. Тільки б тітка же спала. Чи краще б продовжувала розважитись на прийомі. Менше за все Хелен би хотілось обговорювати з родичкою своє фіаско. Щічки жарко запалали, коли вона уявила, який би галас здійнявся, побач її тітка в такому вигляді. А не приведи Господь якби про це дізналась Маргарита Вікторівна?
Олександр дивився на дівчину невідривно, його погляд обпікав їй спину, ніби хотів щось сказати. Але мовчав. Мовчав до самої карети, мовчав там, сівши навпроти дівчини. І мадемуазель Долинська не витримала цього дивного погляду і затягнутої тиші:
— Не смійте мне осуджувати! – вибухнула вона. – Ви мені не указ, і не приклад чесноти.
— Тобі і правда не сподобалось? – невпопад запитав князь. Виявляється це питання хвилювало його зараз більше всього.
— Ну спочатку мені було дуже приємно, — Хелен вирішила, що правда в цій ситуації найкращий спосіб продовжити розмову. – Але потім було тільки боляче.
— Ось як?! – Олександр про щось задумався. Він все так само жадає дівчину. Можливо в майбутньому з'явиться можливість довести, що з'єднання чоловіка і жінки не несе в собі один лише біль. – Наступного разу я покажу тобі, що цей процес може бути вражаючим і приємним.
— Оце вже ні! – заперечила Хелен. При чому цілком щиро. Жодного бажання опинитись в ліжку з Олександром вона зараз не відчувала. – Я спробувала цю страву, більше вона мені не цікава.
Значить їй було не тільки боляче, як буває всім жінкам вперше. Мала бути ще якась причина, раз вона зовсім його не бажає. Це уражало його, і одночасно розпалювало невідоме раніше бажання довести, що Хелен помиляється.
— Це ми ще побачимо, — з неочікуваною пустотливістю заявив князь, і посміхнуся дівчині своє найчарівнішою посмішкою. Попри злість і розгубленість, Хелен відчула як затріпотіло її серце, і з зусиллям відвела погляд. Відповісти щось, що б стерло цю посмішку з його чуттєвих губ Хелен не встигла, бо карате зупинилась.
Маєток графа Верьовкіна був утоплений в темряву. Хелен вийшла з карети, і не прощаючись з князем, ледь не зриваюсь на біг поспішила вкритись від світу в стінах будинку. Непомітною тінню прослизнула в свої покої, відчувши неймовірне полегшення від того, що ніхто із слуг її не бачив. І тільки тут швиденько позбулась плаща і стала розплутувати зав'язки сукні. Так її і застала Джейн.
— Пресвята Діва Марія, — Джейн підбігла до Хелен, і не дивлячись ні на яку субординацію, обняла дівчину. – Що з вами трапилось? Хто це зробив? Він скривдив вас?
— Тише, — Хелен із вдячністю на мить притиснулась до грудей подруги, і тут же опанувавши себе відсторонилась. – Весь будинок перебудиш. Допоможи краще позбутись цього всього.
— Може варто послати лакея по вашу тітку? – продовжувала вже пошепки бентежитись покоївка. – ЇЇ світлість ще не повернулась, але якщо така справа…
— Не треба тітки! – шикнула Хелен. – Все відбулось по моїй згоді.
— О, ні! – Джейн блиснула зеленими очима. – Матінка казала, що якщо чоловік скуштує дівчину до шлюбу, то вважай він для неї втрачений.
— Годі настанов матінки Фло! — розлютилась Хелен. – Віднині робитиму все по-своєму, і до біса всі ті правила куртуазного флірту! До біса Олександра Оболенського з його пихою! Принеси мені краще води, і мило з лимоном, я хочу позбутись відчуття його рук на своєму тілі.
— Ви розкажете, як все було? – зрозумівши, що окрім збентеженої душі, більше ніяких пошкоджень її господиня не зазнала, Джейн розслабилась, і спритно допомога Хелен оголитись.
— Потім, цікава ти моя, — Хелен теж по малу приходила до тями. – Спали цю сукню! Не хочу щоб щось нагадувало про сьогоднішній вечір.
— Все так погано?
— Я сказала – розмови потім, — роздратування піднялось новою хвилею, але наткнувшись на зляканий погляд очей покоївки вляглось. – Пробач, я сама не своя. Давай вже приведи мене в порядок.
Глава 19
Як же не хотілось прокидатись. Особливо після того, як півночі Хелен пролежала дивлячись в стелю і в подробицях пригадуючи всі події вечора. По правді кажучи вона не очікувала, що все відбудеться аж саме так. Не будь вона такою недосвідченою, обов'язкової зупинила те безумство. Але вже що сталось, то сталось. Тепер тільки треба, щоб ніхто не дізнався про її вчинок. І якщо в Джейн дівчина була впевнена, то в честі Олександра Оболенського доводилось сумніватись, особливо після останніх подій.
"Та годі, йому теж не вигідно зчиняти скандал", — заспокоювала себе Хелен. І все б нічого, аби тільки не усмішка, подарована князем їй на прощання. При одній тільки згадці про те, як він вміє посміхатись у Хелен захоплювало дух, а низ живота ставав важким і гарячим, в грудях же починали тріпотіти крильцями метелики.
— О невже все так погано, — ховаючи палаюче обличчя в подушку прошепотіла дівчина. Але чутка Джейн все почула її придушене бурмотіння.
— Сеньйорита, годі відлежувати боки, її світлість вже тричі справлялись про Ваше здоров'я.
— Скажи Настасі Яківні, що зі мною все гаразд! – визираючи з подушок пробурмотіла Хелен. – І подай мені фіалкову сукню.
— Але ж вона така нудна! – обурилась покоївка.
— Саме те що треба, нехай той негідник не думає, що я стала доступнішою після вчора.
Покоївка принесла одяг і порцеляновий глечик з водою для умивання. Привівши себе до ладу і велівши Джейн туго переплести каштанове волосся в дві коси, Хелен задоволено відмітила, що зараз вона схожа на випускницю якогось дорогого пансіонату. Сором'язлива, скромна і благопристойна до оскомини. А нічого більше провокувати одного аж надто не стриманого князя. Хоча в душі Хелен сподівалась, що князя на прогулянці не буде. Їй було ніяково навіть уявити, що вона подивиться чоловікові в очі.
Хелен не знала, як їй тепер бути з князем. Настанови матінки Фло ніякої користі не принесли, зробивши тільки гірше. Виходити заміж за грубіяна Хелен категорично розхотілось. Вона так мріяла, що зрештою Оболенський закохається в неї. Хіба не про це говорила стара іспанка – зачаруй чоловіка,і він не з чується, як закохається по вуха. То чому ж у випадку з Олександром цього не відбулось? Де вона помилилась? Що зробила не так?
В душі Хелен мріяла, що зрештою Олександр зізнається їй в коханні. Малювала в уяві всі ті красиві речі, що супроводжують двох закоханих. Вірші при світлі місяця, може навіть сонети Шекспіра, квіти і цукерки. Ну що б йому вартувало прислати їй корзинку профітролів з італійської кав'ярні? І поцілунки, поцілунки, крадькома, щоб ніхто не бачив, ледь помітні стискання руки, багатозначні погляди, милі записки.
Хелен би сміялась, якби знала, як вона в своїх мріях сильно помиляється. Бо квіти, записки і поцілунки в житті Олександра Оболенського вже були, і він зарікався повторювати свої помилки. Євгенія все ігнорувала. На які безумні речі він по молодості був готовий заради коханої, але всього того виявилось не достатньо, щоб поселити бодай якісь почуття в серці холодної красуні.
Олександр не квапливо потягував турецьку каву, і з іронічною посмішкою роздивлявся записку від Маргарити Вікторівни. Ну звісно, мати вирішила і далі грати в сваху, повідомивши сину, що Сашуню він на корабель буде супроводжувати сам, бо княгиня по причині загострення мігрені залишається гостювати в генеральші Щеголової. Ну коли у матері в останнє була мігрень? Але звичного роздратування від недолугих материнських спроб його одружити цього разу князь не відчував. Його навіть забавляла та обставина, що він ніби вимушено має підігрувати матері в її такій очевидній грі.
Думка, що він буде на одній палубі з американкою раптом схвилювала князя. Він визнав, що однієї ночі з Хелен Долинською йому було мало, щоб тілесна жага минулась. І в цьому його почуття до Хелен категорично відрізнялись від відчуттів до своєї колишньої дружини. Євгенію він був готовий боготворити, вона була чимось сором'язливим і пристрасним одночасно, але ніколи його тіло так гостро не реагувало на її присутність. Скоріше вона пробуджувала в князевій душі ніжність. Саме це і мало називатись коханням. В цьому був впевнений Оболенський.
А мадемуазель Долинська просто зачіпала його тваринні інстинкти. Він хотів дівчину. Навіть зараз, спробувавши смак її губ і податливість її тіла, Олександр розумів тільки одне – він хоче Хелен ще дужче, чим до цього. Князь списував свої власні відчуття на відсутність коханки, на те, що мадемуазель Долинська сама його провокувала і зваблювала весь час, і переконував себе, що вся його жага минеться, як тільки він вдосталь натішиться нею. Зазвичай він втрачав цікавість до жінки за кілька ночей, про те, що він ніколи не відчував до якоїсь жінки настільки сильний потяг, Олександр старався не думати.
Гувернантка прийшла разом з Сашою, повністю готові вирушати на узбережжя для прогулянки. В руках Саші Олександр помітив книжку.
— Люба, брати книгу до моря не найкраща ідея, — м'яко зауважив князь донці.
— Це книжка мадемуазель Хелен, — пояснила дівчинка. – Я тільки хотіла повернути її їй.
Князь мовчки протягнув руку, забираючи в доньки книжку в світлій палітурці. Прочитав назву, і мимохіть розкрив на першій сторінці. "На пам'ять, найчарівнішій, з надією на прихильність", значилось на першому розвороті, і Олександр відчув сильний потяг порвати книгу.