Але тепер у мене в грудях не любов, а ненависть, бо я знаю, що дівчина зраджує мені, і я йду, щоб убити її. Я пройшов стежкою між дерев у садку, де проходив сотні разів, і вийшов до веранди будинку. На східцях стояла біла фігура. То була вона — моя кохана. Я підійшов до неї. Погляд мій, очевидно, говорив їй — для чого я прийшов, бо вона зблідла… Я закрив їй рота і вдарив ножем в груди. Бризнула кров, і я прокинувся… Це страшно, дуже страшно,— шепотів інженер,— так все яскраво, що мені й тепер здається, ніби все було наяву… От я й думаю — чи не зв’язаний я як-небудь з другою людиною, яка психологічно діє на мене, розумієте?.. Є теорія, яка говорить, що біоелектричні хвилі мозку передаються в просторі… Якщо зустрінеться людина, яка схожа на мене психологічно, то мої враження будуть діяти на неї, а її — на мене в стані сну!..
— Цікава теорія! — пробурмотів старий…
— О, якби я міг знайти цю людину! — простогнав Коріні. — Я б звільнився від несправедливого обвину-вачення!..
Старий схопив Коріні за руку, коли той закінчив говорити.
— Я знаю таке місто, яке ви описували. Це в Англії. Невелике місто над Темзою. Я забув його назву. Ви б змогли його відшукати…
Раптом старий зблід, очі його почали наливалися кров’ю. Він, переборюючи себе, заговорив, вчепившись сухою рукою в плече інженера:
— Приступ прийшов… Майже на місяць моя свідомість виключається. Слухайте мене! Вам треба тікати! Інакше — смерть! Вони не повірять нашим химерам! У мене… ось тут… порошок… Викликає стан, подібний до смерті. Двадцять чотири години! Морг!.. Звідти — тікати! Я хотів сам — потім вирішив… пізно! Нема для чого! Я люблю мою божевільну мрію!.. Ось… візьміть… Прощайте!..
Стривожений і наляканий інженер бачив, як старий здригнувся страшною судорогою, потім піднявся і застиг у величній позі. Очі його дивилися десь вгору. На лиці проступив вираз неземної погорди…
Коріні, затиснувши в жмені порошок, злякано дивився на цю несподівану метаморфозу. Але, незважаю-чи на дивні умови, в яких відбулися останні події, він вирішив тікати, так, як запропонував старий, що стояв тепер поряд, немов старовинний ідол.
IV
Коріні стало страшно. Старий, як і раніше, стояв на одному місці, заглибившись у якісь космічні думки; художник, бурмочучи, все працював над картиною; непорушно лежали на своїх ліжках два сусіди. За вікнами мерехтіли на темному небі яскраві зорі, відбивалися в неспокійному морі…
— Куди я попав? — гарячково думав інженер. — Треба негайно звідси втікати, бо не пройде й двох днів, як я збожеволію…
І він вирішив негайно здійснити план старого.
— Чи пан, чи пропав! — подумав Коріні, не задумуючись, випив порошок і запив водою. Порошок був гірко-солодким на смак. Через кілька хвилин закрутилася голова, і Коріні здалося, ніби він у велетенському човні пливе по хвилях. Все закрутилося в чудернацькому танці — кімната, художник, старий, що ідолом стояв біля ліжка, — і інженер покотився у чорну яму…
…До палати вбігли санітари і лікар. Коріні лежав на підлозі з вишкіреними зубами. Лікар нагнувся, по-слухав пульс:
— Кінець! — сказав він. — Смерть! Викликали ще кількох лікарів, ті теж констатували смерть і склали акт.
Головний лікар повідомив шефа таємної поліції про смерть інженера і додав:
— Ми відправляємо труп в морг. Завтра дізнаємося про причину смерті. Гадаю, що від сильного нерво-вого потрясіння!..
— Від чого б не було, — сказав шеф, — спасибі йому за те, що він позбавив нас від обов’язку розстріля-ти його!..
…Того ж вечора тіло Коріні було одвезене до моргу…
…Інженер проснувся від холоду. Руки і ноги погано слухалися. Він розкрив очі і заціпенів від страху. Навколо на довгих столах лежали мерці, загорнуті в білі простирадла. Волосся Коріні наїжачилося від страху. Він ледве згадав, як потрапив сюди і що з ним сталося.
"Треба негайно тікати звідси", промайнула перша думка.
Коріні зірвався з твердого ложа, на якому сидів, відкинув простирадло і підскочив до маленького вікон-ця. Надворі було темно. Можна тікати.
Інженер оглянув себе. На ньому була тільки білизна. Іти в такому вигляді по вулицях не можна. Він, не вагаючись, роздягнув одного з мерців — видно, той недавно попав під автомашину — ї одягнув сірий пристой-ний костюм…
Через кілька хвилин Коріні вислизнув за двері і зник в темряві…
…А вранці лікарі і агенти таємної поліції зняли тривогу. Шеф дізнався про все, що трапилося. Було вжи-то всіх заходів, щоб інженер не втік за межі країни. Та пройшов тиждень, а всі спроби знайти його були безус-пішними.
— Йому, безумовно, допомогла англійська розвідка, — сказав шеф, — я й тоді думав, що це хитрий і під-ступний ворог…
…А Коріні через місяць був уже в Англії. Він вирішив з’ясувати загадку, зв’язану з його видіннями і ди-вними подіями, що відбувалися з ним. Поїхавши на пароплаві по Темзі, інженер знайшов те місто, яке він бачив уві сні і про яке говорив старий. В цьому місті Коріні зупинився. Він вирішив пройти по тих місцях, що снилися йому, щоб узнати, наскільки реальне все те, що він бачив у видіннях. Здавши чемодани в готелі, Коріні пішов по знайомій вузенькій вуличці, а потім через хвіртку в кам’яній загорожі — до буйного саду…
Стримуючи хвилювання, інженер ішов стежкою до веранди білого будинку в глибині саду. Неймовірно! Все було, як і уві сні!.. Коріні підійшов до веранди. На східцях хтось стояв. Постать обернулась, і інженер по-бачив лице дівчини, яку він зустрічав у снах… Дівчина, поглянувши на нього, зблідла, скрикнула і впала не-притомна…
На її крик вибігли з будинку слуги. Вони щось кричали англійською мовою, але Коріні не знав цієї мови і не розумів нічого. Він дуже здивувався, коли на нього накинулися, скрутили йому руки назад і, вивівши з саду, посадили в машину…
Машина помчала вузькими вулицями до центра міста…
V
…Коріні стояв перед комісаром поліції і нічого не розумів, що той говорив йому. Лише одне слово "Гоп-кінс" було дивно знайомим. Але чому — інженер забув. Він пояснив жестами, що не розуміє, і сказав італійсь-кою мовою, щоб привели перекладача. Агенти і начальник переглянулися, здивовано знизали плечима і все-таки послали за перекладачем.
Незабаром до кімнати прийшов перекладач, і почалася розмова.
— Гопкінс, — сказав комісар поліції, — чому ви вдаєте, що не розумієте своєї мови?..
— Я не Гопкінс, — відповів здивований інженер. — Я італієць Коріні…
— Не прикидайтесь! Ось люди, з якими ви були знайомі: ваші товариші, ваші родичі, ваша мати… Всі вони впізнали вас!
Коріні оглянувся. В кімнаті справді було десятка півтора людей — чоловіків і жінок — і всі вони засу-джуюче дивилися на інженера…
Коріні роздратовано повернувся до комісара:
— Гаразд! Хай я якийсь там Гопкінс! Але на хвилину уявіть, що я інша людина, і розкажіть мені, хто він такий і чому я мушу відповідати за нього!..
Комісар почав:
— Гопкінс — цебто ви — інженер, який працював в галузі ядерної фізики. З-за особистих причин він на-магався вбити свою кохану дівчину Катаріну, тяжко поранив її і втік. Вона залишилася живою, як ви бачили… Але ж я комедію граю перед вами, Гопкінс! Досить прикидатися!..
— Сер, — озвався Коріні. — Лише тепер мені все стало ясно! Слухайте мене уважно…
І здивований комісар почув з вуст інженера всю його історію…
— Це значить, — говорив далі інженер, — що я і Гопкінс — психологічні двійники і просто двійники, що ми з ним настроєні на одну біоелектричну хвилю, і тому враження чи пригоди, які переживає один з двійни-ків, передаються, як от радіохвилі, другому в стані сну через простір… Я тільки тепер повністю зрозумів усе, що сталося зі мною!..
Комісар переглянувся з агентами.
— Ваша теорія дотепна, — сухо сказав він, — але мене не обдурите. Викличте Катаріну…
Коріні все здавалося важким і болючим сном. Замість того, щоб розв’язати загадку, він заплутався ще бі-льше…
Через десять хвилин до приміщення зайшла Катаріна — та дівчина, що була в саду. Дівчина близько пі-дійшла до Коріні, пильно подивилася в його очі. Вона була вражена, але інженер зрозумів, що дівчина не ви-знала його.
— Це не Гопкінс, — сказала, нарешті, дівчина. — Це якийсь незвичайний двійник…
Підійшла старенька жінка, мати Гопкінса, теж придивилася до обличчя інженера.
— Це не мій син, — прошамкала вона, — це просто дуже подібний до нього мужчина…
Комісар і агенти були розгублені: Коріні розв’язали, але все ж не знали, що робити з ним…
…В цей час комісару принесли телеграму. В ній було написано:
"ЗЛОЧИНЕЦЬ ГОПКІНС ЗАТРИМАНИЙ НА ПАРОПЛАВІ У МАНЧЕСТЕРІ. СІМОНС".
Коріні був звільнений, і комісар від імені уряду його величності вибачився перед ним за несподівану об-разу.
VI
…Коріні вже збирався від’їжджати з міста. Але в газетах з’явилося повідомлення, що Гопкінс звільнений від суду, що Катаріна відмовилась від обвинувачення і простила його… Він вирішив завітати до Гопкінса, щоб познайомитися з незвичайним своїм двійником.
…Двері відкрила Катаріна. Вона радісно скрикнула, побачивши Коріні.
— Ми хотіли бачити вас, —каліченою італійською мовою сказала вона, — вас жде Гопкінс…
З крісла піднявся назустріч Коріні другий Коріні, і справді дуже дивно було, що Катаріна і мати відріз-нили їх.
Гопкінс був вражений ще більше.
— Сер, — сказав Коріні, — я жив у снах вашим життя, — два рази мені загрожувала смерть з-за вас… Але я не жалкую, тому що взнав про цікаве природне явище, про існування психологічних двійників…
— Сер, — відповів Гопкінс, — я теж підозрював щось подібне. Мені теж снилися дивні ясні сни, мені здавалося, що в снах я працюю над різними проблемами фізики, а наяву я згадував сни і втілював ці ідеї на па-пері. Отже, ми з вами творили і жили якимось спільним, дивним життям… Залишайтеся з нами. Тим більше, що вам не можна повернутися додому!..
— Навпаки, — заперечив Коріні, — якраз тепер я й повернуся додому і доведу, що я не зрадник…
Інженер поцілував руку Катаріні, потім потиснув руку Гопкінсу:
— Ми з вами ще побачимося, — сказав він, — ми будемо часто зустрічатися в снах… І давайте вивчати цю цікаву наукову проблему. Тільки не заставляйте мене переживати такі події, як в ту страшну ніч, коли ви…
Катаріна поклала пальці на вуста Коріні.
— Мовчіть! Це більше ніколи не повториться! — ніжно сказала вона.