Д о н Ж у а н
По голосу пізнаєте.
А н н а
Ви певні,
що я ваш голос так запам'ятаю?
Д о н Ж у а н
Так от пізнаєте по сьому персні.
(Показує персня на своєму мізинці).
А н н а
Ви завжди носите його?
Д о н Ж у а н
Так, завжди.
А н н а
Ви дуже вірний.
Д о н Ж у а н
Так, я дуже вірний.
Д о л о р е с
(виходячи з бічної стежки)
Я бачу, Анно, дон Гонзаго йде.
Дон Жуан ховається в гробницю.
Анна йде назустріч командорові.
К о м а н д о р
(повагом наближається. Він не дуже молодий,
поважний і здержаний, з великою гідністю носить
свій білий командорський плащ)
Ви тут самі? А де ж дуеньї ваші?
А н н а
Вони зайшли до церкви, бо Долорес
очей не любить зайвих, як буває
на гробі рідних.
К о м а н д о р
Я се розумію.
(До Анни).
А я прийшов до вашої господи,
хотів спитати вас, в яке убрання
ви маєте вдягтись для сього балу.
А н н а
У біле. А навіщо вам се знати?
К о м а н д о р
Дрібниця. Так, маленьке міркування.
А н н а
Мене пізнаєте у кожній сукні,
бо маски я не наложу.
К о м а н д о р
Се добре.
Мені було б неначе не до мислі,
щоб ви наділи маску.
А н н а
А чому ж ви
про се не мовили ні слова досі?
Ко м а н д о р
Я волі вашої не хтів стісняти.
Д о л о р е с
Се чудно слухати, як наречений
боїться положить найменший примус
на ту, що хутко сам же він прив'яже
ще не такими путами до себе.
К о м а н д о р
Не я її зв'яжу, а бог і право.
Не буду я вільніший, ніж вона.
Д о л о р е с
Чоловіки не часто так говорять,
а хоч говорять — хто з їх слово держить?
К о м а н д о р
Тепер я не дивую, сеньйорито,
що ви не хтіли досі вийти заміж, —
без певності не варто брати шлюбу.
А н н а
Чи всі ж ту певність мають?
К о м а н д о р
Донно Анно,
коли б я знав, що ви мене не певні,
або не певен був себе чи вас,
я б зараз повернув вам ваше слово,
поки не пізно. Бо як буде дано
велику присягу...
А н н а
Ох, се аж страшно!
К о м а н д о р
То не любов, що присяги боїться.
Вам справді страшно?
Ні, се я жартую.
(До Долорес).
Ну, я ж тобі казала — він гора!
К о м а н д о р
Знов жарт якийсь? Веселі ви сьогодні.
А н н а
Чому ж мені веселою не бути,
коли я можу так на вас впевнятись,
як на камінну гору! Адже правда?
К о м а н д о р
(подає Анні руку, щоб вести її. Анна приймає)
Так, донно Анно. Я вам докажу,
що ви не помиляєтесь.
Ідуть. Долорес трохи позаду їх.
А н н а
(несподівано голосно до Долорес)
А знаєш,
мені він здався кращим на портреті,
ніж так.
Долорес, ужахнувшись, мовчки дивиться на неї.
К о м а н д о р
Хто?
А н н а
Наречений Долоріти.
К о м а н д о р
Хто ж він такий?
А н н а
Се поки що секрет.
Та він сьогодні буде в нас на балі.
Виходять всі троє.
С г а н а р е л ь
(слуга дон Жуана. Увіходить, оглядаючись,
наближається до гробниці)
А вийдіть, пане!
Д о н Ж у а н
(виходить)
Як? То ти вже тута?
С г а н а р е л ь
Привіт від донни Соль. Вона не хоче,
щоб ви до неї йшли, — боїться слави,
дуенья в неї зла. Вона воліє,
урвавшися як-небудь на часинку,
прийти сюди сама.
Д о н Ж у а н
Уже? Так хутко?
С г а н а р е л ь
Вам наче недогода?
Д о н Ж у а н
(не слухає)
Роздобудь
мені який костюм для маскаради,
але порядний.
С г а н а р е л ь
Звідки ж ви дізнались,
що донна Соль на маскараді буде
у молодої командора? Значить,
ви хочете її зустріти там
і взять сюди?
Д о н Ж у а н
(захоплений іншою думкою)
Кого?
С г а н а р е л ь
Та донну Соль!
Кого ж іще? Хіба ми не для неї
пригналися в Севілью?
Д о н Ж у а н
Я не знаю.
Побачимо.
С г а н а р е л ь
Ану ж ви розминетесь,
то що я буду тут робити з нею?
Д о н Ж у а н
Нічого. Ти собі в таверну підеш,
вона ж до чоловіка.
С г а н а р е л ь
Ей, мій пане!
Я доказав би кращого лицарства,
якби-то я був пан, а ви — слуга.
Виходить. Дон Жуан ховається в мавзолей.
II
Осередній дворик (раtіо) в оселі сеньйора Пабло де Альварес, уряджений на маврітанський лад, засаджений квітками, кущами і невисокими деревами, оточений будовами з галереєю під аркадами, що поширена посередині виступом рундука і ложею (великою нішею); покрівля галереї рівна, з балюстрадою, як орієнтальний дах, і поширена в середній частині тим самим способом, що і галерея внизу; в обидва поверхи галереї ведуть з дворика осібні сходи: широкі і низькі — наділ, високі й вузенькі — нагору. Дім і галерея ясно освітлені. В дворику світла нема. На передньому плані дворика — альтанка, обплетена виноградом.
Дон Пабло і донна Мерседес, батько й мати Анни, розмовляють з командором у дворику. Вгорі по галереї походжає скілька гостей — ще небагато, — з ними донна Анна.
К о м а н д о р
Дозволите мені сюди просити
прекрасну донну Анну на хвилинку?
Д о н н а М е р с е д е с
Аніто, йди сюди! Тут дон Гонзаго!
А н н а
(перехиляється через балюстраду і заглядає вниз)
А вам сюди не ласка завітати?
Ах, правда, не горі нагору йти!
(Збігає, сміючись, прудко вділ).
Д о н н а М е р с е д е с
Ти, Анно, надто голосно смієшся.
Д о н П а б л о
І жарти сі мені не до сподоби.
Ти мусиш пам'ятати...
К о м а н д о р
Не сваріте
моєї нареченої за теє,
що близький шлюб її не засмутив.
Я звик до жартів донни Анни.
Д о н н а М е р с е д е с
Пабло,
нам слід піти нагору гості бавить.
К о м а н д о р
Прошу лишитись трошки. В нас в Кастільї
не звичай нареченим бути вдвох.
Та я не забарю вас. Донно Анно,
прошу прийняти сю малу ознаку
великої пошани і любові.
(Виймає з-під плаща коштовний перловий убір для голови і склоняється перед Анною).
Д о н н а М е р с е д е с
Що за чудові перли!
Д о н П а б л о
Командоре,
чи не занадто дорогий дарунок?
К о м а н д о р
Для донни Анни?!
А н н а
От ви задля чого
мене питали вранці про убрання!
К о м а н д о р
Боюсь, я, може, не зумів добрати...
Але я думав, що як біле вбрання,
то білі перли саме...
А н н а
Дон Гонзаго,
ви хочете зовсім не мати вад,
а се вже й не гаразд, — се пригнітає.
Д о н н а М е р с е д е с
(нишком, сіпнувши Анну)
Аніто, схаменись! Ти ж хоч подякуй!
Анна мовчки вклоняється командорові глибоким церемоніальним поклоном.
К о м а н д о р
(здіймає убір над її головою)
Дозвольте, щоб я сам поклав сі перли
на гордовиту сю голівку, вперше
похилену передо мною низько.
А н н а
(раптом випростується)
Хіба інакше ви б не досягли?
К о м а н д о р
(наложивши на неї убір)
Як бачите, досяг.
Дворик сповняється юрбою маскованих і немаскованих, розмаїто убраних гостей, — одні зійшли з горішньої галереї, а другі увійшли з надвірньої брами. Межи тими, що надійшли з брами, одна маска в чорному, широкому, дуже фалдистому доміно, обличчя їй щільно закрите маскою.
Г о л о с и в ю р б і г о с т е й
(що зійшли з галереї)
Де наш господар?
Де господині?
Д о н П а б л о
Ось ми, любі гості.
Д о н н а М е р с е д е с
(до новоприбулих)
Таке рясне блискуче гроно гостей
красить наш дім.
П і д с т а р к у в а т а г о с т я
(з новоприбулих до другої, давнішої, нишком)
Либонь, вже зрахувала
і скільки нас, і скільки ми коштуєм!..
Г о с т я д р у г а
(так само до попередньої)
О, вже ж, Мерседес на рахунки бистра,
лиш на гостинність повільніша трохи...
Г о с т я-п а н н о ч к а
(до Анни, вітаючись)
Аніто, як же ти препишно вбрана!
(Тихше).
А тільки в білому ти забліда.
А н н а
О, се нічого, се тепера мода.
(Ще тихше).
Як хочеш, я білил тобі позичу,
бо в тебе навіть і чоло червоне.
П а н н о ч к а
Не треба, дякую.
(Одвертається, відступивши, і поправляє маску й волосся, щоб закрити лоба).
М о л о д а п а н і
(нишком до другої, показуючи очима на Анну)
Який убір!
Д р у г а м о л о д а п а н і
(іронічно)
Та тільки ж і потіхи! Бідна Анна!..
С т а р и й г і с т ь
(до дона Пабло)
А що, дон Пабло? вже тепер нарешті
покличе вас король до свого двору, —
такого зятя тесть...
Д о н П а б л о
Його величність
не по зятях, а по заслузі цінить.
С т а р и й г і с т ь
На жаль, оцінки часом довго ждати.
Д о н П а б л о
Чи довго, ви сами зазнали ліпше.
(Повертається до іншого).
Ви, графе? Як я радий! Честь яка!
Господар, господині, командор і гості йдуть у дім долішнім входом. Маска "Чорне доміно" лишається в дворику, незамітно відступивши в тінь від кущів. Незабаром Анна з молодшими дамами з'являється на горішньому рундуці.
Слуги розносять лимонаду та інші холодощі.
Д о н Ж у а н
(замаскований, у маврітанському костюмі, з гітарою, входить з брами на дворик, стає проти рундука і, по короткій прелюдії, співає)
У моїй країні рідній
єсть одна гора з кришталю,
на горі тій, на шпилечку,
сяє замок з діамантів.
Лихо моє, Анно!
І росте посеред замку
квітка, в пуп'янку закрита,
на пелюсточках у неї
не роса, а тверді перли.
Лихо моє, Анно!
І на гору кришталеву
ні стежок нема, ні сходів,
в діамантовому замку
ані брами, ані вікон.
Лихо моє, Анно!
Та комусь не треба стежки,
ані сходів, ані брами,
з неба він злетить до квітки,
бо кохання має крила.
Щастя моє, Анно!
Під час співу "Чорне доміно" трохи виступає з кущів
і прислухається, під кінець ховається.
К о м а н д о р
(виходить на горішній рундук під кінець співу)
Які се тута співи, донно Анно?
А н н а
Які? Не знаю, певне, маврітанські.
К о м а н д о р
Я не про те питаю.
А н н а
А про що ж?
(Не ждучи відповіді, бере у слуги шклянку лимонади
і спускається до дон Жуана).
А н н а
(до дон Жуана, подаючи лимонаду)
Бажаєте прохолодитись, може?
Д о н Ж у а н
Спасибі, не вживаю холодощів.
Анна кидає шклянку в кущі.
К о м а н д о р
(надходить слідом за Анною)
Вам до сподоби пісня, донно Анно?
А н н а
А вам?
К о м а н д о р
Мені зовсім не до сподоби.
Д о н Ж у а н
Я вам не догодив, сеньйоре? Шкода.
Я думав, що зарученим то саме
і слід почути пісню про кохання.
К о м а н д о р
В тій вашій пісні приспів недоречний.
Д о н Ж у а н
На жаль, його не міг я проминути, —
так вимагає маврітанський стиль.
А н н а
Ви до костюма добирали пісню?
З брами увіходить гурт молодіжі, паничів; побачивши Анну, молодіж оточує її.
Г о л о с и з г у р т у
О донно Анно! донно Анно, просим,
з'явіть нам ласку! Се ж остатній вечір
дівочої незв'язаної волі!
А н н а
Мої панове, в чім бажання ваше?
О д и н л и ц а р
Ми просимо, щоб ви сами вказали,
Хто має вам служить в которім танці.
А н н а
Щоб я сама просила?..
Д р у г и й л и ц а р
Не просити,
наказувати маєте! Ми будем
рабами вашими в сей вечір!
А н н а
Добре,
що хоч не довше, бо вже я не знаю,
що б вам на те сказали ваші дами.
Чи, може, вас від їх рятують маски?
Т р е т і й л и ц а р
(скидаючи маску)
Всі зорі бліднуть перед сонцем!
А н н а
Дійсно,
сей комплімент не потребує маски,
бо він доволі вже поважний віком.
Лицар знов надіває маску і відступає в гурт.
А н н а
(до молодіжі)
Що ж, станьте в ряд, я буду призначати.
Всі стають в ряд, і дон Жуан між ними.
К о м а н д о р
(тихо до Анни)
Чи се такий в Севільї звичай?
А н н а
Так.
К о м а н д о р
Чи й я повинен стати?
А н н а
Ні.
Командор відходить.
Панове,
ви вже готові?
(До дон Жуана).
Як же ви, поклонче
змінливої планети, стали в ряд?
Хіба вам звичай дозволяє танці?
Д о н Ж у а н
Для надзвичайної зламаю звичай.
А н н а
За се я вам даю танець найперший.
Дон Жуан вклоняється по-східному: прикладає правицю до серця, до уст і до чола, потім закладає руки навхрест на грудях і схиляє голову.