Адже за час моєї відсутності нічого не змінилося ні в нас, ні поза нами.
Просто земля зробила кільканадцять обертів довкола своєї осі і ми знову разом, на тому самому місці, де попрощались…
Чи повинна була я першою торкнутися причини мого запізнення?
Безперечно!
А чому цього не зробила?
Не вмію дати відповідь на це питання.
І до сьогодні не знаю, що мене спонукало піддати такій ризикованій "пробі вогню" своє щастя…
Гай-гай, "якби-то молодість знала, а старість — могла…"
Ще й тепер не раз (по стількох роках!) запитую себе: де було джерело Твоєї незбагненної для мене недосяжної сили волі, а чи чоловічої найвищої проби гордості…
Чи кінець кінців — сплаву одного й другого?
А може, подіяв тут закон, який ми п'ять років тому прийняли без дебатів і одноголосно: основною підвалиною тривалої гармонії у подружжі — це довіра?
Ти взяв мене під руку, валізку в другу руку, і ми подались до дому моїх батьків, який скоро став і Твоїм домом.