Не додержав!.. Отак!
Спориш обіруч стис собі голову.
— Ти дурно не турбуйся,— мовив Кривунда,— додержати "общепринятого" жодним чином не молена, у цензора голова повстяна, він тямить, що ніхто в світі "общепринятым" не зможе написати таких наших слів, як ї ї, ї й і т. ін.
— Ба, яке цензору до того діло, що від нас вимагають цілком неможливого, більш немолеливого, ніж запрягти блоху в оглоблі, цензор знає одно: щоб не було "отступлений" — і годі.
— А коли сього фактично не молена зробити?
— Не можна, так не друкуй.
— Ні, ні,— заспокоював Спориша Кривунда,— не турбуйся; се ти дурницю плетеш, ось підожди ще кілька день і білет прийде.
Кривунда почав логікою і фактами заспокоювати Спориша, але чим більш пильнував заспокоїти свого розмовника, тим більше почував неспокій у власній душі і переймався острахом можливості сконфіскування книжки за "отступления". Коли ж Спориш пішов до господи, Кривунда, лишившись самотою, все більше та більше підлягав впливу думки про "отступления". Збентежені нерви і повна недостача критерія того, як приложите до української мови "общепринятое русское правописание", густою хмарою непокою налягли на Кривундину душу. Він цілу ніч не спав, перебрав усі російські граматики, починаючи з Греча і Востокова і кінчаючи Кирпичниковим і Гротом 5, Марна праця! Граматики не дали, та й не могли дати, потрібної відповіді, бо авторам їх — хоч у їх в голові і снували павуки павутиння "объединения", а все ж таки не могла прийти "геніальна" думка про те, як приложити "без отступлений" російську правопись до якої-будь іншої мови? Як, наприклад, по-російськи написати англійське the або українське ї ж а, ї ї ,так щоб не було "отступлений"?
Кривунда се тямив добре, одначе знервування і острах брали гору над доводами розуму і логіки людської; він був такий збентежений, що не покладався вже ні сам на себе, ні на логіку, ні на науку мови, і вранці ходив до трьох учителів з гімназії, до двох професорів університету і до одного приватного знаменитого філолога розпитувати їх: як розуміти наказ 18 мая6, щоб в українських книжках не було "отступлений от общепринятого русского правописания?" І ніхто з тих знавців не спроможен був дати йому певної відповіді так само, як ніхто на землі не спроможеться дати відповіді на питання, що саме тепер діється на "тім світі" з душами приснопам'ятних авторів "отступлений": Толстого, Потапова, Шувалова і Юзе-фовича 7? Кривунда питався нарешті у тих певних знавців: чи можна без "отступлений от общепринятого русского правописания" писати по-українськи, по-польськи, по-німецьки і т. ін.? Знавці дивовижно блимали чоловічками, ніби питалися: чи при собі Кривунда, що розпитує про те, що відомо усякому юнкеру, і в одно говорили, що жодним способом сього не можна зробити і сам премудрий Соломон8 не напише "без отступлений" і не зуміє до української мови "без отступлений" приложити правопис чужої мови. Заспокоєний Кривунда кілька день не думав про можливість конфіскування книжки, сплодженої хворою фантазією коректора; аж ось знов прийшов до його Спориш і знов скоїв ту саму тривогу.
— Нема білета,— говорив він,— річ певна, що вже й не буде. Ех! Накоїли ми самі собі лиха; і чого би нам було не триматися того... "общепринятого"...
Кривунда трохи розсердився і мовив:
— Кілька разів казав я тобі і тепер кажу: усі тямущі люде, усі знавці в одно кажуть, що без "отступлений" не можна і "Отче наш" надрукувати, а ти, все-таки, своє верзеш і себе і мене бентелсиш. Ну, як ти "общепринятом" напишеш її? Напиши?!
— Написать не можна, треба було спитати цензора,
— І цензор не напише і ніхто в світі не напише.
— Авжеж, треба було спитати, тоді б ми були безпечні, а то тепер скаже "отступления" і годі. Он же в Одесі надрукували були "уйизд", а цензор єдино за се і спинив був книжку; треба, каже: "уизд". Мусіли вкінці книжки надрукувати, що "уйизд" — помилка. Ось і книлска та, подивись.
Кривунда глянув і твар йому подовшала. Подумавши, він сказав:
— Ну, коли що, то й ми так зробимо.
— Тоді вийде друга така книлска з самих "помилок..." славна буде книлска! Коштів забере ще дрібки, а зиску — п'ятак!.. Славний заробіток буде! І хто купуватиме таку чудернацьку книжку?
— Іги! Така книжка за один місяць буде розкуплена! Се був би курйоз на цілий світ... Ха, ха, ха!..
— Ти регочеш, а мені не до жартів! Кошти, праця, час та ще, може, на сьому й не окошиться.
— А що ж ще?
— Самого потягнуть в суд на проп'ятіє.
— Се вже вигадки твоєї хорої фантазії, остраху; судові тут нема жодного діла.
— Так гірше ще: адміністративним "порядком" тебе — фіть! Та "в места не столь отдаленные", зруйнують чисто!
— Ну та й буйна ж у тебе фантазія! Така буйна, що аж хора справді, хоч до психіатра йди.
— Се не фантазія, а гірка та темна дійсність, хіба ти забув, що ми "в положении усиленной охраны"?
— Го, го! Куди стригнув! Аж в "охрану"; правду сказано: у страха очі великі. "Охрана" в справах політичних, в справах "опасности для государственного спокойствия и порядка", а він — фю-фю!..
Кривунда свиснув.
— Ліпше б ти не свистів, а згадав, що й горілка, і ліхтарі, і драбина на дахи не політика, а проте захотіли — із них зробили політику і завели під "охрану".
— Гм! Хто завів?
— Градоправителі.
— А сенат їм що?
— Що? За горілку втер носа, а за ліхтарі та за драбини й замовк. Ну та нехай! З ліхтарів та з драбин і таранами в олійниці не виб'єш ні політики, ні "опасности для государственного порядка и спокойствия", а книжка інша річ; придави її нігтем, так тоді "політика" з неї і бризне, наче навесні сік з берези. Кривунда зареготав.
— Нічого зуби скалить та ржати,— суворо озвався Спориш.— Лучче слухай та міркуй: власть — велике діло! Не додержали ми "общепринятого", наробили "отступлений" Так?
— Нехай і так; тільки не ми, а ти, я тут ні при чому... Будеш "при чому": ти автор, коректуру читав?
Кривунда подивився серйозно. Спориш говорив далі:
— Раз наробили ми "отступлений", значить — виявили неслухняність, непокірливість "власти", нехтування закону...
— Не закону, а наказу,— перебив Кривунда.
— Все одно! Воля начальства — закон, ти знав про "отступления" і повинен був донести начальству, що твориться "беззаконие"... Далі: книжка твоя, написана по-українськи, а вся не "общерусская" мова і книжка єсть сепаратизм, а сепаратизм — політика. Ну, розумієш тепер, що і ти, і я... Що тут саме до речі "охрана"...
Кривунда почув ніби по шкурі у його лазять якісь комахи* Трохи подумавши, він сказав:
— Звісно... За нашого часу...— усе можливо, але ж треба підождать.
— Чого там ждать, ліпше от що зробім: даймо в цензуру телеграму, просячи "ускорить".
— Більше ще лиха наробимо; коли цензура вже що зробила, так телеграма не поможе, а коли ще нічого не зроблено, так цензор, прийнявши телеграму, неминуче подумає: з якої причини вони так поспішають та не дають мені спокою? Чи нема тут якого "подвоха"; мабуть, є, ану роздивлюсь книжку уважно, та як почне роздивлятись, зараз і спостереже "отступления". Ні, телеграма може тільки пошкодити... Не треба.
Спориш зітхнув, взяв шапку, пом'яв її в руках, потоптався з однієї ноги на другу, скубнув свою руду борідку і мовив:
— Аж млосно! Ходім погуляймо на берег— В голові сама нехворощ. От не мала баба клопіт та купила порося... Ходім.
— Ходім справді, провітримся та по дорозі зайдемо до професора Клопотинського, розпитаємось, якої він думки про "охрану".
Пішли. Проходячи повз церкву, вони почули, що там правиться вечерня. Спориш спинився і промовив:
— Ходім в церков та наймім молебень Івану Многомилостивому, щоб він умилостивив цензуру.
Кривунда махнув рукою і відповів:
— Тоді ніякий молебень тут не поможе, ще коли б раніш було, а тепер!.. Я певен, що цензура вже або білет вислала, або...
— Коли б вислала, так би досі був тут. Глянься! Більш місяця, відколи пішла книжка, ніколи так довго не траплялося.
— Не вислала білета — так заарештувала книжку... Що ж тут поможе Іван Многомилостивий? І всі святі тут нічого вже не вдіють. А ми зробім от що: он у тій кам'янці живе інспектор друкарень, ходім до його та надогад буряків чи не довідаємось чого.
Спориш замахав обіруч.
— Ну його к богу того інспектора, то німа риба... Не хочу. Ходім на берег.
Зажурені і охмарені автор і видавник рушали мовчки. На березі вони сіли над кручею і теж довго німували; думки про "отступления" та про "охрану" обох їх так приголомшили, що навіть прекрасна природа, блакитне зоряне небо, місяць, тихий Славута, чудовий вечір — ніщо не спроможно було розвіяти пекучу сумну думку. На що вже перейнятлива і чутка до краси природи Кривундина душа і вона не обзивалася з-під гніту тієї думки. Кілька разів починав він розмову про се, та про те, розмова не йшла, обривалася і переходила на різні цензурні лишень пригоди. До того ж у Спориша вельми гуляли і кошти, і сподівані заробітки... Нарешті почали вони пригадувати собі пережиті пригоди з місцевими цензорами.
— Великий том можна написати про ті пригоди,— говорив Кривунда,— та рука не здіймається, лице горить соромом, як згадаєш про ті причини і самовластя цензора Василя Р-ого!9 Що не напишеш було по-українськи — він усе заборонить. Рік 1887. Се був чорний рік задля нашого слова; за рік перший заборонив мені 18 оповідань і більш 50 таких галицьких книжечок, які доти бути дозволені, навіть заборонив львівське видання оповідань Марка Вовчка. Терпів я терпів та нарешті вдався до секретаря його за порадою: як запобігти лиха? Секретар був благий, старенький добряга і пораяв: "З українських рукописей,— каже він,— Василь Лукич читає тільки п'яту та десяту рукопись, а решту забороняє, не читаючи; так треба так подати, щоб ваша рукопись була п'ятою або десятою; ось спробуйте, тепер він має вже чотири, давайте п'яту". Я швидше взяв стару рукопись, яку він двічі вже забороняв; переписав першу четвертушку, перемінив назву і подав, а за тиждень подаю другу, найневиннішу дурничку — про те "як горобець попав в сільце". Перша рукопись прийшлась "по черзі" п'ятою, а друга восьмою. І що ж би ти думав! Першу дозволив, другу заборонив.
Одначе такі споминки надавали розмовникам ще більше журби та суму; більше переймала їх сподіванка, що цензура, замість випускного білета, заарештує Кривундину книжку, скаже спалити її та ще й до адміністрації напише, щоб вона...