Циганчук спитав.
"Таки в нашії ж коморі —
Бодню розбивав".
"Та в коморі й горобцеві
Крила одшибеш…
Ні! Пусти-но батька в поле!
Чи тогді піймеш?"
НЕ ВЧОРАШНІЙ
Везе в місто мужик сіно
Якось проти свята
Та й годує в капелюсі
Малі шпаченята…
Але їде пан багатий
До костьолу, знати,
Та вже в них натура, мабуть,
Щоб покепкувати…
Іде звольна та й питає:
"Со wieziesz, Іване?"
Мужик пану поклонився:
"А що ж? Дрова, пане…"
"Lzesz, galganie! Wieziesz siano!" "То ж пан самі знають,
Що се сіно, а не дрова,
Нащо ж пан питають?"
Закусив пан тлусті губи:
"Z jakej wsi?" — питає…
Мужик підняв шпаченята
Та й одповідає:
"Всі не всі, вельможний пане,
Старі повтікали…
Молоді лиш половив я,
Бо ще не літали!.."
"Kto najstarszy u was we wsi?" "Баба Терпелиха:
Пережила стара баба
Всіх дідів до лиха!.."
"Galgan jeste! Kto was bije?" "А хто ж? Бугай, пане!
То так і б’є напропале,
Кого лиш достане!.."
Хтів пан чогось допитати,
Та й не допитався…
"Со z galganem! Ruszaj predzej!" І вперед погнався…
Привіз в місто мужик сіно…
Продав його зрання,
Купив собі добру миску
Драглів на снідання!..
І сидить собі на возі,
Аж той самий пан надходить
Та й його питає:
"Сzy nie slychac do spzedania
Owsa tu, Іване?" Мужик встав, кругом обнюхав…
"Ні, не чути, пане!"
І сів знову на драбині,
Драглі уплітає…
"Czy ty, chlopie, nie wczorajszy?" Пан його питає.
"Де вам, пане, я вчорашній?
Гляньте на всі боки:
То мені вже оце буде
Тридцять і два роки!"
КОЗАЦЬКА МІРА
Зайшов козак до коршомки.
"Здоров, орендарю!
А налий-но мені,— каже,-
Горілачі чару!"
Налив Мошко одну чару,
Козак вихиляє.
Вихиляє, не ковтає,
Іще підставляє.
Налив другу, козак хилить,
Разом дві ковтає
Та й жидові коло шинку
Трояка кидає.
Підійняв жид, подивився…
"Гирсти, як то буде?!
В мене кожну по три гроші
Пили добрі люди!"
"Мовчи, жиде бородатий,
Тебе не питають.
У нас,— каже,— запорожці
Свою міру мають.
Не першина нашим пити,
Пили ми немало,
А у губу за три гроші
Більше не влізало!.."
РАБИН І ЗАПОРОЖЕЦЬ
Читав рабин свої книги
Двадцять і сім років,
Перечитав всіх талмудів
І усіх пророків…
Читав двадцять і сім років,
Ні з ким ані слова!..
З ним не сміла говорити
Й сама рабинова.
І чи то він свою мову
За той час забувся,
Чи з великої науки
З розуму схибнувся,
А як вийшов уже на світ
Жидову учити,
З нею говорити!..
Чудуються, дивуються
Жиди бородаті —
І давай по цілім світі
Гонців розсилати!
Ганяються гонці всюди,
Мудрих зволікають;
Та щось мови його й мудрі
Не дуже втинають.
Але іде запорожець
Та й почав питати:
"А що у вас, жиденята,
Доброго чувати?.."
Жиди й кажуть козакові:
"Таке й таке діло!.."
"Ет! Дурні ви, жиденята! —
Козак каже сміло.-
А скажіть-но,— каже,— тому
Величному пану,
Що я із ним хоть і зараз
До розмови стану!.."
Пішли жиди до рабина,
Разом повклякали,
Доткнулися його капців,
З страхом запитали,
Чи звелить він козакові
Мовити з собою…
Рабин тільки подивився,
Махнув бородою…
І вернулись жиденята
Козака просити,
Щоби козак із рабином
Ішов говорити…
Прийшов козак, поклонився,
Рабина вітає…
Але рабин встає з крісла,
Палець наставляє…
Наставляє — біс то знає,
Чого рабин хоче!..
Але козак йому сунув
Аж два перед очі!..
Кивнув рабин головою,
Махнув бородою;
Показує йому вгору
Правою рукою!..
"Він угору! Тра донизу!" —
Козак розважає
І нагнувся і рукою
В землю утикає!..
Махнув рабин головою,
Подивився всюди
І складає собі руки
Наохрест на груди!..
Тогді козак приступився —
Як заїде в пику!..
Ціле місто зворухнулось
З галасу та крику!..
Але рабин знов спокійно
Махнув бородою!
Поклонився козакові,
Пішов з жидовою.
Приступили жиденята,
Рабина питали:
"Що пан рабин з запорожцем
Розмовляти мали?"
І сів рабин коло школи
Та й став говорити:
"Я питався: хто б тебе мав
Такий сотворити?.."
А він мало так казати:
"Що питати много?
Той мене мав сотворити,
Хто тебе самого!.."
Я, герехт! Що правда, правда!
Я ще був питати:
Хто б то був, що мав над нами
Небо збудувати?
А воно пак так розумно
Мені відказало:
"Той і небо, хто і землю
Сотворити мало!.."
Я ще був йому казати,
Що бог не гнівливий,
А воно мені сказало,
Що і справедливий!.."
Підступили й наші люди,
Козака питали:
"А що то ви із рабином
Розмовляти мали?.."
"А що ж, люди? Та жид жидом!
Я лиш показався,
А він пальцем вже до ока
Мені добирався…
Та мене-то не схитрити,
Знаю чого хоче,
Та йому аж два козацьких
Сунув перед очі!..
Видить рабин — не злякає!
"Повішаю!" — каже.
А я тебе, йому кажу,
Закопаю, враже!
А він каже: "Зв’яжу руки!"
Чи чули огиду?..
А я його за то в пику:
"Брешеш, скурвий жиду!.."
ЩО РАБИН РОБИТЬ?
Випив мужик півкватирки,
Хлібом заїдає.
А жид ходить коло шинку,
Борухи співає.
"Чи є, Мошку, у вас рабин?" —
Став мужик питати.
А жид: "Гирсти! А чому ж нам
Рабина не мати?"
"А розумний у вас рабин?"
Жид аж вийшов з себе:
"Та вже ж,— каже,— розумніший,
Мужику, за тебе!.."
"А що ж рабин у вас робить?
Що він поробляє?"
"Що він робить? Все читає…
Читає… читає".
"А коли ж він спочиває,
Як все коло книжки?"
"Спочиває дуже мало
Або ані кришки.
Он привик, бач, коло книжки
День і ніч сидіти".
"А як же ж то, орендарю,
У рабина діти?"
"Та тим глупством у нас рабин
Себе не займає:
Єсть такий там у рабина,
Що за дітей дбає".
МОШКО І СУРА
"Щоб ти мені, Сура,
Здоровенька була!.."
"А ти ж, Мошку, як?"
"Я вже буду й так!.."
ДВА РАБИНИ
Два рабини на коршомці
Зашабашували,
Одправили борухати,
За стіл посідали.
На кождому лапсардаки,
Шапка шабашкова,
Сидять собі коло столу,
Жоден — ані слова.
Аж приходить чоловік наш,
Кварту набирає.
"А хто то в вас, орендарю?" —
Шинкаря питає.
"І то рабин, і то рабин!" —
Шинкар обізвався.
"Чому ж вони не говорять?" —
Чоловік спитався.
"Ет, Іванцю,— жидок каже,-
Нащо то питати!
Що розумні такі люди
Мають розмовляти?
Що один з них добре знає,
То і другий знає,
А чого один не знає —
І другий не знає".
БОРОДАТИЙ ХУСИТ
На підсінні в малій хаті
Сидить старий хусит,
Вопівночі над талмудом
Бородою трусить.
І, як рабин, зачитався,
Читає, читає!..
А з підсіння запорожець
В вікно заглядає…
Заглядає та гадає,
Чим би поживитись;
Але в жида всюди голо,
Куди подивитись.
Тілько сам він бородатий,
Борода до пупа,
Та книжок його поганих
Кругом ціла купа…
Замишляє запорожець
Жида підголити
І що раз, то голосніше
Почав говорити:
"Хто-но тілько великую
Бороду кохає,
Той ніколи великого
Розуму не має!"
Чує хусит бородатий,
Перестав читати…
А тут йому голосніше
Хтось почав казати:
"Хто-но тілько великую
Бороду кохає,
Той ніколи великого
Розуму не має!.."
Подивився жид на себе,
Бородою трусить:
"Гирсти? Як то? То я дурень?
Дурень старий хусит?"
І до свічки бородою!..
Спалив половину…
Але знов він чує голос
В ту ж саму годину!..
Знов борода над свічкою
Запалахкотіла
І в минуті щезла з димом
До самого тіла!..
Засміявся запорожець,
Пішов собі спати…
Але хусит сидить, бідний,
Та й став розважати:
"Правду воно говорило,
Правду пак казало,
Бо й я з своїм бородою
Розуму не мало!..
Борода такого мати,
Так його любити…
І над свічком, над тим свічком
До губа спалити!..
Ах, веймир! Що Сура скаже?
Що всі люди скажуть?..
Ото дурень старий хусит!
Ще й з руком покажуть…"
АРШИН
Іде Мошко через ліс,
Аж вовк вибігає;
Мошко скочив на пеньок,
Аршин підіймає.
І аршином навісний
До вовка цілиться —
Аж тут — трах! — із-за корчів
Бахнула рушниця.
Бідний Мошко як стояв,
Так і затрусився
Та із пеньку сторчака
В рів і покотився.
От ті вовка потягли,
Покинули жида…
Але якось у рові
Одійшла огида.
І зводиться стихача,
Аршин підіймає,
Оглядає здалеки
Та й сам промовляє:
"Вісім,— каже,— літ ходив
Я з тобою шити,
А все-таки я не знав,
Що ти був набитий".
МАСЛО
Вивіз Лейба горщик масла
В місто продавати
Та й пішов собі на ринок
Купця відпитати.
А чоловік коло воза
Чекає, чекає.
Далі випив півкватирки,
Масло добуває…
Добув масла, достав хліба,
Засів та й балує.
Де побачить христянина —
Просить та й годує.
З’їли масло добрі люди,
Що тоді робити?..
Б’є він горщик коло воза,
А сам іде пити.
Підпив собі, як годиться,
Назад повертає.
Коли гляне — коло воза
Лейба умліває.
Умліває, ломить руки
І плечима ниже,
А собачка невеличка
Черепочки лиже.
"Лихо мамі твому, гицлю!
Де ся масло діло?"
"Лихо мамі!.. Таже бачиш,
Що песеня з’їло!"
"Брешеш, гицлю, десять фунтів
Було в масла мого.
Гицлю ти!.. Й само собачку
Не заважить того!"
І пійняв жид ту собачку,
На ваги чіпляє,
А собачка десять фунтів
Ледве дотягає.
"Видиш, гицлю? То собачка!
Де ж ся масло діло?"
"Де ж ся масло його діло?
Таж песеня з’їло!"
"Ну нехай собачку — масло!..
Де ж собачку буде?.."
"Де ж собачка — таже онде!
Видять добрі люди!"
"Ну нехай воно собачку!
Де ж ся масло діло?"
"Все де масло та де масло!
Таж песеня з’їло!.."
"Що з тобою говорити?
Лихо мамі твому!
Сідай уже, сідай, гицлю,
Та вези додому!.."
КУЦИЙ
Ходить піп коло крамниці
Та й чогось питає.
Аж до нього такий хитрий
Жидок підбігає:
"Добродзею, добродзею!" —
Просить почекати
Та й новому ножикові
Ім’я яке дати.
А той, довго не гадавши,
Казав ножик дати,
Зламав його та й каже:
"Куцим будеш звати!.."
ЦИГАН З ХРОНОМ
З копійкою циганчук
По ярмарку ходить
І купив би, може, що,
Та все не знаходить.
Усе таке дороге,
А в нього копійка,
По копійці тільки хрін
Продає жидівка.
Мнявся бідний циганчук,
Далі, що робити?
Без гостинця ж не іти,
Треба щось купити!
До жидівки і побіг,
Купив того хрону,
За пазуху положив
Та й пішов додому.
От удома циганчук
Свіжий хрін смакує,
В носі крутить та вертить,
Сльози не вгамує.
А все-таки неборак
Хрону не кидає,
Іскривився, плаче, їсть
Та все примовляє:
"Плачте, очі навісні,
Щоб повилізали!..
Таже ж бачили самі,
Що ви купували!.."
А НЕ ХАЛАСУЙ!
"Ото, тату, маєм воду,-
Каже циганчук,-
А якби нам іще сиру
Та муки до рук —
Наварили б вареників,
Сіли край стола…"
Тут старому вже по горлі
Слинка потекла…
"А якби нам іще масла,
Отоді балуй!"
Тут старий його фандою:
"А не халасуй!"
МІСЯЦЬ
Нічка тиха, зорі світять,
А мороз крепить;
Циган сина до місяця
Лицем становить.
"Отак, сину мій Романе!
Отак, дурню, стій
Та з пазухи вийми руки,
До місяця грій!.."
Стоїть бідне циганятко,
Холод каменить,
А старий пішов до хати
Людей туманить.
Витуманив кусок сала,
Хліба бохунець,
Вийшов з хати та до сина —
Син як камінець.
"Ой місяцю! — циган каже.
Жаль твої краси!
Ти лиш світиш, а не грієш,
Дармо хліб їси".
ЦИГАН НА ТОЛОЦІ
Вийшов циган на толоку,
Косить, бідний, косить —
А господар обідати
Цигана не просить,
А дав чарки понюхати,
Хліба закусити
Та й знов таки заставляє
Цигана косити.
І скривився циганюга,
Косить, бідний, косить,
А господар полуднати
Цигана не просить.
А знов чарки понюхати,
Хліба закусити
Та й знов таки заставляє
Цигана косити.
Ізнемігся бідний циган,
Косить і не косить,
Аж під вечір пан господар
Вечеряти просить.
Просить його до світлиці,
Садить на посаді,
Наливає чарку, другу…
Такий циган радий!..
От подали сироватку,
Циган уплітає,
Аж тут кума вареники
З печі висуває.
Кинув циган сироватку,
До другого взявся.
Лигав-лигав вареники,
Аж розперезався.
Далі годі! Сидить циган,
Тільки поглядає,
Аж тут кума поросятко
З печі висуває.
Гекнув циган — та й із хати,
Не хоче і ждати:
"Вміли, — каже, — наварити —
Не вміли подати!"
ЦИГАНСЬКИЙ КІНЬ
Вивів циган на ярмарок
Коня продавати…
Посходились ярмаркові,
Стали оглядати…
Оглядають — кінь, як сокіл,
І ганчі не має!
А сам циган кругом ходить
Та все примовляє:
"Що конина, то конина!..
А щоб язик мала,
То вона б вам, люди добрі,
Всю правду сказала!"
Купив якийсь ту конину,
Дома оглядає!..
Аж конина його справді
Язика не має…
СПАСИБІ
Сидить циган на городі
Темненької ночки,
До блискавки вибирає
Чужі огірочки.
Та все собі промовляє:
"Блисни, боже, блисни!"
А господар його ззаду
Як вилами свисне!..
"А сто бісів в твого батька
Та у твої груди,
Розкрадати мою працю!..
А що тепер буде?.."
"Ой батечку, голубчику,
Чиніте, що знайте,
Тільки прошу вас, панотче,
За пліт не кидайте!"
"Оже ж кину!"— "Бійтесь бога!.."
"Кину, бісів сину!"
Підняв цигана на руки
Та й через пліт кинув.
Тоді циган підійнявся
Та як зарегоче:
"Мені того й бракувало…
Спасибі, панотче!"
ЩО ДО КОГО
"Хто йде їсти?" — пан питає.
"Я йду!" — циган каже.
"Хто йде жати?" — пан питає.
"То громада скаже!"
ЦИГАНСЬКИЙ ПОХОРОН
У цигана вмерла мати,
Нічого діяти!..
Іде циган до батюшки,
Просить поховати.
"А як хочеш поховати?
Може, по-циганськи?"
"Ні, батюшка, прошу таки
Вже по-християнськи!"
"Та то буде рублів десять
Тебе коштувати!"
"О, нічого то, панотче!
В нас дорожча мати!"
Поховав піп циганиху,
За гроші питає…
Аж тут йому сороківку
Циган витягає.
"Сороківку? — піп питає.