Без благословення вашого життя нам не буде... А ми ж іще молоді, жити хочемо...
Ну, от, отакі вони обоє: Михась і Олянка. Справді молоді. І що з ними робити тепер? А Олянка ж, крім того, ще й своє дитя! Який же батько зла своїй дитині бажає?
І Оврам Уласович теж не побажав, але вагався, мовчав, полотнів і червонів.
Оврамиха перша отямилася, доторкнулася старому до плеча, сказала:
— Треба благословляти, іншого чогось придумати не можна.
— Води мені принесіть! — видушив з себе Оврам Уласович. Олянка з усіх ніг кинулася в кімнату по воду.
Михась тим часом обізвався:
— А щодо хати, тату, то скажу вам: хату я вже купив, у Шахівці, зразу ж за греблею. Щоправда, старенька, так ми ж іще молоді, буде у нас часу і обновити, і добудувати її. Ось і документ на купівлю..
Це, між іншим, був вдалий постріл Михасів. Оврам Уласович любив речі земні, надто нерухомості, а тут — ціла хата! Він аж стрепенувся, сказав:
— Чи не на садибі покійного Павла Некрія?
— Ага, ага,— підтвердив Михась.— Сам дід Павло померли, син його Грицько в Ясинувату 3 якусь заїхав, хату вирішив продать. Зібрався я і...
Тим часом у комірчину з кухлем води Олянка вскочила, простягла воду батькові. Тому справді недобре було, і він довго надпивав, охолоджуючи собі пажилки й серце. Випив, відпочив, сказав, перебираючи документ з Михасевих рук:
— У хату ходім, там видніше, подивимося, яка його справжність.
Документ був справжній. Довго вивчав його Оврам Уласович, не так читав, як думав, що ж йому, старому, робити. Вихід який? Ні, немає іншого виходу, всі шпарки замазано. Відклав документ, важко зітхнув, сказав:
— Що ж, з богом, ставайте!
І обоє — Олянка й Михась — гупнули перед батьком на підлогу. І голови посхиляли, як звичай велить.
Як усі церемонії скінчилися, як уже із священиком і хором домовилися, як знайшли світилку і дружку, як скупилися і зь бралися — настав вирішальний момент. Оврам Уласович за столом сидів, Оврамиха окремо, на ослоні і не на голому: Олянка його килимчиком червоним із зеленим .ретязком заслала. Це ж така честь Оврамисі — господиня вона й мати. Тітку Прі-сю посадили ближче до дверей і не на окремому ослоні, а просто на лаві. Щоправда, лава та була особлива, не з яких дощок її збито було, а тільки з вербових. А для господині немає кращої дошки, як верба: м'яка, лагідна, вже шматочкою її можна вимити до ясного відсвіту, а що ж буде, коли ще й ножем вишкребти? Таке сяйво утворюється! Сусідки дивитися прийдуть... І тут Олянка до матері пригорнулася, промовила, як кіточка:
— Ти вибач, мамочко... Тільки того нічого немає і не було. Ось глянь!
Кажучи так, застромила Олянка за пояс руку і витягла звідти м'яку пухову хустку, складену вчетверо. І зразу статурою на дівчину обернулася. Як і колись була: струнка, гінка, мов лозина!
А тітуся Пріся сказала Олянці:
— Хустку все-таки мені поверни. Як-не-як — Михасів-бо подарунок.
Що там скоїлося у тій хаті в Оврама Уласовича!!! " Уже по всьому, як залишилися тільки вдвох, Оврам Уласович сказав бабі Оврамисі:
— Ну, то ж і Михась, я тобі скажу!..
До цього дня Оврам Уласович носив лихе серце проти Михася. Історії з каменем не міг подарувати парубкові, бо ж вихопив тоді у Оврама Уласовича шматок хліба просто з рота. Теперь уся ця пригода, як і причина з пуховою хусткою, іншим боком обернулася.
— Верткий і розумний, далекосяжний отой Михась,— сказав він бабі Оврамисі.— В цього Олянка не сидітиме в холодній хаті без куска хліба...
Думав ще й про інше. То, звісно, правда, що хлопець сам упорався з каменем. Але ж він і не зовсім ще майстер. Не всі уміння знає, не всі й секрети тямить. Раніше Оврам Уласович думав, що помре і життєвий досвід свій забере з собою в могилу. Зараз він ожив якось, зігрівся серцем. І грів цим серцем якраз Михася. Дуб після себе жолудя залишає в лісі, Оврам Уласович залишить після себе в млині Михася, який знатиме й умітиме все, що знає і уміє старий ветеран млинарської справи — Оврам Уласович.
Ну й поженили їх.
Жили вони в Шахівці по тому років з п'ятдесят. Михасеві сини теж у милини пішли, тільки вже не у водяні, а в парові. Дочок повіддавав у місто, на Низ. Всі за мельників та механіків повиходили. От.
1 Кобзівка — населений пункт, який входить до складу Ново-павлівської сільської Ради Красноградського району Харківської області.
2 Піщанка — село, центр Піщанської сільської Ради Красноградського району Харківської області Розташоване на околиці Краснограда вздовж автомагістралі Москва — Сімферополь.
3 Ясинувате — населений пункт Полтавської області, підпорядкований Микільській сільській Раді Полтавського району.