Над мрійною Уссурі
Чудесна райдуга підперла баню неба,
Як міст вогненний... (закінчення немає).
ВІТЕР
До Франції вітер примчав з Колими —
Чорний, забрьоханий вітер,
Звідтіль, де з тобою прощалися ми,
Звідтіль, де лиш ночі понурі самі,
Неначе дереворити.
Ночі такі, як полярна зима,
Чорні такі, як сама Колима,
Сині такі, як останнє "прощай",
Мертві такі, як відчай.
Ось звідти, від диких полярних заграв,
До Франції вітер сьогодні примчав,—
В країну Свободи, до Жанниних кіс
Крик міліонів приніс.
І ходить той вітер по площах і дачах;
Об мури Сорбонни товчеться
й неначе
Хтось там заламує руки і плаче...
Плаче,
що вітер з країни рабів
В країну Свободи даремно летів.
Даремно, бо тут — теж своя Колима!
Є тут "свобода",
та гордих нема.
БЛОКАДА
(Розділи з поеми)
ДЖУРА
Вітри з Магадану грохочуть об ратушу,
По вежах готичних звиваються юнгами...
Дрімає мій джура, зіпершись на ратище ,
В шинелі постріляній
і снить Нібелунгами.
Він вийшов з могили,
прийшов із туману...
Вітри з Магадану,
вітри з Магадану...
Звідтіль, де земля захлинулась в сльозах,
Де вже більше не діє жах,
Де душі людські все терплять до пори,—
Звідтіль ці гудуть вітри.
Свищуть на рурах над місцем пожарів,
Біжать по скелетах мостів і ангарів,
Гойдають обірвані троси з святинь
На чорних торосах згромаджених стін,
Над диким хаосом руїн.
Скачуть по стрілках готичних шпилів,
Немовби по щоглах
потоплених кораблів.
Над місцем румовиш, над місцем туману –
Вітри з Магадану,
вітри з Магадану.
Гудуть, розгортаючи пам'ятники,
Осипаючи зорь пелюстки.
Над брухтом святинь і пожовклих кісток
Просівають готичний пісок.
І сплять паперові Гамлети і Фавсти,
Сплять Нібелунги, і сплять Аргонавти,—
Нишкнуть герої й богатирі,
Лиш множаться в грузах руїн щурі...
Світ розпістерся й лежить під блокадою,
Обставлений руїн
чорними барикадами.
Нишкне в нім все в найчорнішу з годин.
Тільки вартує мій джура один.
Джура — не джура — сон, чи туман,
Чи друг, що покинув страшний Магадан,
Чи з бистрої Драви ця тінь, чи з Карпат,—
Дум моїх вірний салдат.
Мріє, дрімаючи в глупій порі:
"Де ж ті герої й богатирі?!"
Лиш щурі...
Лиш вовтузяться в грузах щурі.
Там он... І вже не вітри там гудуть,—
Ой і що ж, ой і що ж за процесії йдуть?!
Взяли от кадила, ряси й косинки,
Взяли кропила, хрести і шмінки,
Стяги й клярнети, гумки й таблетики
Старенькі Фавсти й нові Гамлетики,
Юні Крімгільди, патери й прісти,
Ніби "пророки" й ніби "міністри",
Тут і найбільші, тут і найменші,
І вундеркінди, і юберменші,
І стали лавами з реліквіями і чеснотами
Перед чорнісінькими готтентотами.
І закрутились черева, і затриндикали каруселі,
Де чоколяда і де "Камелі",
Вихляють джази, шумлять естради,
І моденшау, й олімпіади...
Тут мрійна усмішка й поза ласкава,
Бо милий лицар чорний, як кава,—
Брудні штиблети такому гостеві
Чистять Гамлети разом з "хрестоностями".
Ніч.
Чорна ніч.
Лиш вгорі — ліхтарі
Та вовтузяться в грузах щурі...
Гей, де ж ті герої й богатирі?!
Ніч.
Чорна ніч.
А за нею безшильдою
Десь тужить Зігфрід за своєю Крімгільдою.
Гей, і тужить Зігфрід за своєю
Крімгільдою,
За ніччю сліпою, за ніччю безшильдою.
Даремно. Все мліє з реліквіями й чеснотами
Перед чорнісінькими готтентотами.
І стогнуть під муринами Доротеї,
І сохнуть Крімгільди від гонореї...
Гей, там, де пишались "великі готи",
Хтось ставить диявольську оперету:
Беруть Крімгільду бушмени й готтентоти
На брукові за сигарету.
І вона тріумфує, хтиво й лукаво,
Рекламно заломлює білі руки...
І танцює в гаштете за порцію кави
З сомалійцем танок "вукі-вукі".
До неї ж — до слави "великих готів",—
Вітчизни ім'я написавши на шильді,
Вклякає побожно юрба ідіотів
До стіп
до "готичних"
тій Крімгільді.
Господи Боже! Юрба знайома
Мужів державних і вельми вчених!
Завжди безбатченків, завжди бездомних
І слушно
"унтерменшами" наречених.
Ах, скільки правди у тому слові!
Ліпше не скажеш про сім'я від Хама!
Вклякають, вклякають, на все готові,
І кожен з них важний, мов той Далай-Лама.
І вона тріумфує,— в цноті ласкавій
Побожно заломлює білі руки...
І танцює в гаштете за порцію кави
З готтентотом танок "вукі-вукі".
А десь там зіходить слізьми Роксолана —
Тиха й ніжна степова Беатріче,—
За вірність, за чесність, за те, що "Уляна"
Зраджена геть
і ославлена тричі.
Та ради немає на тих гелотів —
На той,
на нещасний орден ідіотів.
Нишкнуть звитяжці й богатирі.
Гаснуть в тумані зорі вгорі.
Ніч. Чорна ніч без зорі.
І тужать за млою, такою безшильдою,
Юний Зігфрід за своєю Крімгільдою.
Ніч. Чорна ніч без зорі.
Вітри з Магадану грохочуть об ратушу,
Б'ються об вежі, біжать по них юнгами.
Мій джура дрімає, зіпершись на ратище,
В шинелі постріляній
і снить Нібелунгами.
Снить Нібелунгами, снить Аргонавтами,
Снить хрестоносцями...
РОЗМОВА З СУЧАСНИКОМ
Північ. Це Північ. Година з годин!..
Ми з вами тепера один на один.
Скидайте ж ви маску в чорнильній крові,
Сідайте, будь ласка, отак, візаві,—
Такий, як ви є от, і ваш геморой,
Та щелепу стисніть! Бо ви ж є "герой"!
Руки опростай!
Ноги зігни!
Не рюмай, не капай собі на штани!
Будь як Кортез чи принаймні як син,
Бо ми ж із тобою один на один.
Тепер ми з тобою ось так сам на сам.
Поговоримо ж "по душам".
Ти вже не бійся, що хтось буде знати,
Ти вже не бійся, що зможеш збрехати,
Ти вже не пробуй туди і сюди,
Немов перед Богом на Страшнім Суді!
Бо ж ти й перед Богом навчився крутити,
Бо ж ти й Страшний Суд сам хотів би рядити.
Та тут ти не збрешеш, не схибиш й на крок,
Бо я не є Бог твій, а ти — не пророк.
Ти не пророк, хоч крути, хоч верти,
Як і образ мій вигадав зовсім не ти.
У серці моїм не чорнило, а кров.
В тім серці моїм дикий гнів і любов
Пломеніє, кипить і клекоче в крові...
І те серце з тобою ось так візаві.
А з ним — то мій джура, завмер байдуже.
Він тайну про сповідь твою збереже.
Ввійшов він тихенько і сів при столі,
І пил Магадану — чужої землі —
Струснув ненароком на кінчик стола
Із зморщок глибоких смутного чола,
І мріє про велич такої пори...
Ось так...
А тепер — говори.
ХТО Є НАЙБІЛЬШИЙ ПОЕТ В УКРАЇНІ?
Тяжко сказати, щоб не розгнівати когось з поетів і не нажити смертельного ворога.
Але й не сказати — не можна.
Тож підійдемо до справи чесно і уточнімо те поняття "найбільший" насамперед.
ЧИМ НАЙБІЛЬШИЙ?
Поставивши так питання, ми зможемо відповісти досить точно і для всіх приємно, бо кожен з поетів є чим-небудь та найбільший серед усіх. Отже:
Якщо до геніальності — то найбільший ШЕВЧЕНКО.
Якщо до зросту — то МАЛАНЮК.
Якщо до розбещеності — то СОСЮРА.
Якщо до ренегатства — то РИЛЬСЬКИЙ.
Якщо до академічного боягузтва — то ТИЧИНА.
Якщо до компартійності — то БАЖАН.
Якщо до геніальної хаотичності — то ОСЬМАЧКА.
Якщо до расової чистоти — то ЄНДИК.
Якщо до грецької міфології — то ЗЕРОВ.
І так далі. І нарешті:
Якщо до невідомості — то БАГРЯНИЙ.
КОМЕТА
(уривки з епопеї)
Обивателям моєї республіки присвячую
Мотто:
А ми вам про любов велику,
Про ідеї крилаті...
Коли з вас досить модного крику
І звичайного ватера.
І
Наш час — то новий час емансипації,—
Жіноцтво... Нації... Жиди... І темні гої...
Та тільки серед цеї всеї "ації"
(Мовляв поет, розігнаний на шпації*)
Не бачу я емансипації одної.
Передусім — простіть мені за слово,
Мої "согражданє" — поборники ідей!
Я не ловець і не мої то влови,
Коли хто спить, куди іде.
Скажіть, що ліпше,— пуга** чи батіг?
Скажіть, що вище,— чижик чи канарка?
Чи толока, а чи зарослий переліг?
Чи реставрована ремарка?!!
Коли літаврить хтось на огненній косі,
Надривно, тоскно десь замукає корова...
Ніяк не вбачу серед "вольностей" усіх
Емансипації
Простого слова!
II
Тріумф літавр римують барабани,
Зіходить патосом верлібр і тріолет... *
Чого ж ти хмуришся такий, в сіряк убраний?
Ах... ти пак не поет.
Ти не поет, щоб в пеклі барабанить,
Своїм батькам укручувать хвоста,
Ти не поет, щоб незагойні рани
В поеми радости перевертать.
То тільки ми — великі й невеликі,—
Ну, що для нас якихсь сто тисяч слів?!.
То все дарма, що ми такі безликі,
Що потолочили чужий засів...
І чую я у відповідь спокійно:
Я — не поет, про це сказав ти сам,
Ну, а коли
я заговорю сміло,
То що тоді робить балакунам?
III
Він опоров ікс тисяч і "не лисий",
Сорренто... Рим... А може, просто Крим...
А Ти, його об'єкт широколиций,
Десь ідучи в жнива на косовицю,
Обгорнеш цибулину ним.
Коли б ти ж знав, чого отой писака
Там настрочив за круглі тисячі!..
О мій мовчальнику! Мій "всякий" і не "всякий"!
Мовчиш?
Мовчи!
Та знаю я, що за мовчанням мудрість.
Так, знаю я — за цим ідемо МИ,
Що вийдемо до сонця з темних мурів
С а м і!
IV
Поети — євнухи у наш двадцятий вік!
Звичайно, не усі і не на всій планеті.
Я лиш всього про земляків моїх —
Лише про них — про євнухів поетів.
Родившись з крилами, не вчилися літать,
Родившись гордими, навчились плазувати..
"Співочий грім батьків" вони таять!..
І от тепер:
вони в капелі состоять —
В капелі євнухів при каті!
"Ура — ура!!." — піють на сьомий глас.
О, де ж він, геній, страдник той, Тарас?!
Він возвеличив їх — отих "рабів німих",
Він на сторожі слово коло них
Поставив дивне....
Правнуки ж взяли
І на ґешефт те слово потягли.
Що бачу я! —
Червінці за рядок,
Монети за слова, за серце і за мозок!..
А ті "німі",— немов карасі на брідок:
"Д и х н у т ь!!." —
А день, а обрії — на грози.
V
Поети — євнухи у наш двадцятий вік.
Ось через те я у таких в опалі,
Що я найперше — просто чоловік,
Того і серце в них моє стримить на палі.
Що стогони — для мене не сонет,
А сірі стріхи — не буржуазія!
Я — "раб рабів" і навіть не поет —
Не каламар* продажний, не "вітія"...
Що бачу я!!.—
Під славний руський мат —
Догмати. Істини... Закони... І пенати...**
Ну, а для нас — лише один догмат:
Ти будь таким,
яким родила мати!
VI
Шукаєм настроїв, матафор, асонації.
За влучну риму проміняли розум.
Поетики сплюндрованої нації
Пережили
Чудну метаморфозу.
Одні сюсюкають та марять галатеями***,
Другі над римою товчуться геніальною,
А треті музу українську Прометеєву
Зробили дівкою інтернаціональною —
Повією! Такі мистці призовані!
Так геніально блискають обцасами****!—
Разом з кагалом***** українізованим
Гуляють в кеглі іменем Тарасовим,
Чи то пак — в ленінський веселий нацфутбол,—
Ім'ям титана
забивають гол...
Та все шукають рим і асонації,
Та все сюсюкають, за риму давши розум...
Поетики сплюндрованої нації
Пережили
чудну метаморфозу.
VII
Один узяв (Ну й спритний! постривай!)
Постриг притьмом Тараса на чекіста...*
Ти ж хоч кісток потрухлих не чіпай!
Чи з тебе мало "криці", "димаря" і "міста"?
Другий віддав Тараса в ВКП...**
Ах, як шкода! Яка печаль, поете!
Поки намоськавсь ти поставить букву "Пе",
Спізнилася
Твоя дурна анкета.
Та тільки ти не падай "мордой в грязь"
Тягни за чуб, тягни його за ноги
В ЧеКа...
У Бупр доглядачем...
В КаКа***.
Коли ж у тебе манія така,
Так ти "паняй"
разом й до синагоги.
А той!..